Просте речення

Класифікація простих речень здійснюється за такими показниками:

 за наявністю - відсутністю головних членів речення та можливістю членування речення (двоскладні, односкладні, нечленовані);

 за наявністю - відсутністю другорядних членів речення (поширені, непоширені);

 за наявністю - відсутністю обов'язкових членів речення (повні, неповні).

Просте речення має один граматичний центр, який може бути представлений двома головними членами речення - підметом і присудком (двоскладне речення) або одним головним членом речення (односкладне), чи нерозкладним граматичним центром (нечленоване).

Двоскладним називається речення, граматичний центр якого представлений двома головними членами - підметом і присудком: Реве та стогнеДніпр широкий (Шевч.).

Двоскладні речення є основною синтаксичною одиницею в український мові, вони характеризуються значним діапазоном виражальних можливостей, різноманітністю конструкцій, широким використанням лексики.

Предикативну основу двоскладного речення складають підмет і присудок.

Підмет - це граматично незалежний головний член двоскладного речення, що означає предмет, про який говориться в реченні.

За способом вираження підмет може бути простим і складеним. Простий підмет виражається

 іменником (Хлопець ріже очерет);

 прикметником (Майбутнє дітей було для неї цілим світом.);

 займенником (Ми знову пройдем дальні далі.);

 числівником (Двоє вийшли останніми.);

 інфінітивом (Вмерти на полі - то не слава...).

Складений підмет виражається словосполученнями, вжитими в значенні іменника: числівник та іменник; іменник та слова багато, мало, кілька; іменник або займенник у називному відмінку та іменник в орудному відмінку, власна назва, назва твору. Наприклад, Батько з сином ціле літо працювали на комбайні (Гол.). Дві хмароньки пливли кудись (Ол.).

Присудок - це головний член двоскладного речення, що виражає ознаку підмета. Присудок є носієм головної властивості речення - предикативності, він надає підмету модальної характеристики.

За характером морфологічного вираження присудки поділяються на дієслівні та іменні, за будовою - на прості, складені.

Прості присудки виражаються дієсловами будь-якого способу, часу і особи, наприклад: Янамалюю тебе серед березового гаю (Цюпа).

Складені присудки бувають дієслівними та іменними.

Дієслівний складений присудок виражається сполученням інфінітива з особовими формами дієслів, наприклад: Яне можу мовчати (Симон.)

Іменний складений присудокскладається з дієслова - зв'язки та іменної частини, яка може виражатися іменником, прикметником, займенником, числівником, дієприкметником, займенником, числівником, дієприкметником, наприклад: Дід Захарко був коваль (Довж.).

Непоширених речень у мові небагато. Більше речень поширених, тобто тих. граматичну основу яких поширюють другорядні члени - означення, додатки, обставини. Найчастіше другорядні члени речення пояснюють головні і залежать від них, але вони можуть пояснювати і другорядні члени речення і залежати також від них. Другорядні члени речення розширюють, доповнюють повідомлення, які закладені в головних членах.

Означення - другорядний член речення, який називає ознаку предмета і залежить від члена речення, вираженого іменником, наприклад:

На сизих луках скошено отаву (Рил.).

Означення відповідають на питання який?, чий?, котрий?, скільки?, найчастіше виражаються прикметниками, займенниками, числівниками та іменниками.

Означення можуть виражати:

а) ознаки предметів (Білі хмари і срібні ріки);

б) незалежність (Твоя краса в моїх очах);

в) порядок предметів при лічбі ( Друга дівчина привіталася);

г) кількісні ознаки (За день вони побували у трьох селах).

За особливостями підрядного зв'язку між означеннями і означуваними словами розрізняють означення узгоджені та неузгоджені.

Узгодженим називається означення, пов'язане з означуваним словом зв'язком повного узгодження. Ці означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, займенниками, числівниками, дієприкметниковими зворотами. Наприклад: У всякого своя доля і свій шлях широкий (Шевч.).

Неузгодженим називається означення, яке пов'язане з означуваним словом способом керування або прилягання. Ці означення виражаються іменниками в непрямих відмінках; неозначеною формою дієслова; прислівником та дієприслівником; сполученнями слів.

Одним із різновидів означень є прикладка.

Прикладка - це різновид означення, що виражається іменником і дає предметові другу назву. Наприклад: зимонько - снігуронько. Прикладка вказує на професію, рід занять, вік, національність, виступає власною назвою міст, сіл, рік, озер. Прикладка буває непоширеною (виражена однім словом) і поширеною (виражена сполученням слів). Наприклад: Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів (Кост).

До означуваного слова прикладка може приєднуватися дефісом, якщо

 означуване слово і прикладка є загальними назвами: (зимонько - снігуронько);

 означуване слово стоїть після прикладки (Сірко-собака);

 прикладка входить до складу терміна (драма-феєрія).

Якщо прикладка поширена і стоїть у кінці речення, перед нею ставиться тире (Знайшов собі він дівчиноньку - нову весну знайшов (Рил.).

Прикладки, що означають назви газет, журналів, підприємств тощо, пишуться в лапках з великої літери, якщо перед ними немає слів імені, пам'яті (журнал "Українська культура", газета "Українське слово", педагогічний інститут імені Т.Г.Шевченка, вечір пам'яті Л. Українки).

Додаток - другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків, наприклад: Польова повитиця розтулила свої білі делікатні квіточки (Коц.).

Додатки можуть бути виражені:

а) іменниками (Молоденькі сади ми посадим на кручі (Мал.);

б) займенниками (Він годивсь на все (Довж.).;

в) іменниками прикметникового та дієприкметникового походження (Янек напівмріяв про своє майбутнє (Тул.);

г) числівником, часто у сполученні з іменником (До двох яблук додати шість яблук);

ґ) неозначеною формою дієслова (Вона порадила відпочити);

д) вигуком, службовим словом (Проспіва, протягне "Ох!", молока хильне за двох (С. Олійник).

У реченні додаток найчастіше залежить від дієслова - присудка, але може залежати й від члена речення, вираженого іменником, прикметником, дієприкметником (Батьки задоволені успіхами своїх дітей).

Розрізняють додаток прямий і непрямий.

Прямим називається додаток, який залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника (Мов сизая голубонька, село облетіла (Шевч.). Прямий додаток може бути виражений і родовим відмінком іменника без прийменника, якщо при перехідному дієслові є заперечна частка не (Не сіяти квітів), якщо дія, що виражена перехідним дієсловом, переходить на частину предмета (Везе Марко Катерині сукна дорогого (Шевч.).

Непрямим називається додаток, який виражений непрямими відмінками іменника і знахідним відмінком з прийменником (Як же вірять в весну ці обмерзлі гілки на деревах (Сос.)

Обставина - другорядний член групи присудка, який означає характеристику дії чи ознаки з погляду якості, кількості, різних умов їх вияву. Наприклад, Легко і швидко йшла Меланія через подвір¢я (Гонч.).

Обставини відносяться переважно до дієслова - присудка і виражаються прислівниковим зворотом, іменниками в непрямих відмінках, інфінітивом, синтаксичним або лексичним словосполученням.

За значеннями обставини поділяються на такі групи і відповідають на такі питання:

 обставини способу дії (як? яким способом?) вказують на характеристику способу дії, наприклад:

Стоять спокійно дерева безлисті (Пилип.);

 обставини міри і ступеня (як? у якій міри? наскільки?) указують на кількісний чи якісний ступінь дії, стану, ознаки, наприклад:

До болю, до смертельного жалю понад Дніпром сріблисті верболази (Рил.);

 обставини місця (де? куди? звідки?) означають місце реалізації, напрям та шлях руху, наприклад:

Далеко внизу вгадувалася Десна (Мушк.);

 обставини часу (коли? як довго? з якого часу? до якого часу?) дають часову характеристику дії чи стану, наприклад: Навесні пташки повертались до рідного лісу (Ів.);

 обставини причини (чому? з якої причини?)вказують на причину виникнення, тривалості, завершення дії чи ознаки, наприклад: Од хвилювання Тетяна не могла спокійно говорити (Вас.);

 обставини мети (з якою метою? для чого? нащо?) вказують на мету дії чи стану, наприклад: Година для праці настала (Л.У.);

 обставини умови (при якій умові? в якому випадку?) означають умови, при яких може відбуватися дія чи тривати стан, наприклад: Та при такій погоді треба ще подумати про купівлю (Ст.);

 обставини допустовості (незважаючи на що?) вказують на умови чи факт дійсності, всупереч яким відбувається дія або триває стан, наприклад: Незважаючи на травень, душно було, як у літку (Коц.).

Речення з одним головним членом, що є виразником предикативності називаються односкладними. Залежно від способу морфологічного вираження головного члена односкладні речення поділяються на дієслівні та іменні.

До дієслівних односкладних речень належать таки речення:

 означено-особові, головний член яких виражається формою дієслова 1-ої або 2-ої особи теперішнього чи майбутнього часу, наприклад: Люблю мандрувати по рідній країні!.. (Мур.);

 неозначено-особові, головний член яких виражається дієсловом у формі 3-ої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі множини минулого часу і означає дію, яка здійснюється невизначеним суб'єктом, наприклад: Повільно йшли мовчазні по перону (Симон.);

 узагальнено-особові, головний член яких виражається дієсловом 2-ої особи однини і означає дію, що відбувається без активної участі особи, наприклад: І світає й не світає (Тич.);

 інфінітивні, головний член яких виражається інфінітивом, незалежним від інших членів речення, наприклад: Мечем до нього прорубати путь! (Баж.).

Номінативним (називним) називається односкладне речення, що означає предмети та явища без вказівки на дію, головний член якого виражається іменником, наприклад: Темна ніч. Шляхи. Діброва. (Мал.)

Номінативні речення стверджують наявність або існування предмета чи явища, названого головним членом, тому вони можуть бути лише стверджувальними. За значенням номінативні речення поділяються на буттєві та вказівні.

Буттєвіречення виражають наявність названого предмета чи явища, наприклад: Пісок. Вечірні хмари сиві (Рил.)

Вказівні речення містять вказівку на названий предмет чи явище, наприклад: Ось і місток (Мур.).

Однорідними називаються такі члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв'язком. Однорідні члени речення мають такі диференційні ознаки:

 займають позицію одного члена речення;

 пов'язані між собою сурядним зв'язком;

 відносяться до одного із членів речення;

 часто мають однакові морфологічні форми і виражають однотипні поняття.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення, наприклад: Луги і степи цвіли весною (Ол.). Мене везуть у царство трав, річок, лісів (Довж.).

Основними засобами вираження однорідності є інтонація та сполучники сурядності. Способи поєднання однорідних членів можуть бути різні:

 інтонація;

 сполучники сурядності;

 інтонація і сполучники сурядності.