Місцеві органи державного управління.

Традиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб – уповноважених короля.

Вся територія держави була поділена на округи – паги. Управління округом надавалось графу. У його розпорядженні був військовий загін. Він керував ополченням паги.

Округа ділились на сотні. Спочатку вони очолювались виборною особою. Але вже Меровінгам вдалось замінити його призначуваною особою – центенарієм на “півночі” і вікарієм на “півдні”. Він підкорявся графу і майже повторював його владу в сотні.

Громади (марки) франків, які входили у склад сотні, зберігали самоуправління.

Суд.

Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.

Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були “суди сотні”. Їх форма на протязі декількох століть не зазнала серйозних змін. Але поступово судова влада зосереджується в руках феодалів. Спочатку граф, центенарій чи вікарій тільки скликали мальберг – збори вільних людей сотні, які вибирали із свого середовища суддів-рахінбургів. Суд відбувався під керівництвом виборного голови – тунгіна. У його склад вибирались, як правило, заможні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чо-ловіки) сотні. Уповноважені короля лише слідкували за правильністю судочинства.

Поступово люди короля (його уповноважені) стають головами судів замість тунгінів. Каролінги завершили цей процес. Їх посланці – місії одержали право замість рахінбургів призначати членів суду –скабінів. Обов`язок вільних людей бути присутніми на суді був відмінений.

Подальший розвиток феодалізму призвів до радикальних змін усієї судової структури. Сеньйори - іммуністи розширюють свої права в галузі суду над селянами, які проживали в їх володіннях. Набувають рис імунітету і судові повноваження посадових осіб, а також вищих ієрархів церкви. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, а й на деякі категорії світських людей, вдів, сиріт, вільновідпущеників. Усі ці особи перебували під захистом церкви.

Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов`язаний дати суду докази скоєного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати “суд божий” (ордалії) – випробування розпеченим залізом або кропом. Заможний франк міг відкупитися від “суду божого”. Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.