Передумови виразного читання учнів

Голосне читання учнів, як уже зауважувалосьмає бути виразним. Під цим визначенням розуміється таке читання вголос, у процесі якого читець, застосовуючи різні інтонаційні засоби, передає задум автора і його почут­тя. Щоб досягти цього, необхідно навчитися чітко вимовля­ти звуки, володіти технікою читання, мати навички аналі­зувати зміст твору. Без них не уявляється успішне освоєн­ня цієї якості читання. Тому не випадково не рекоменду­ється в повному обсязі проводити роботу над виразним читанням у час навчання грамоти. У цей період триває осво­єння звуків, їх правильної вимови. Набувається уміння на­голосом виділяти склади у слові. Діти вчаться членувати мовленнєвий потік на відрізки-речення. Отже, в цей період лише закладаються основи виразного читання.

Правда, в добукварний і букварний періоди діти прилу­чаються до виразного читання. Бони сприймають виразне прочитування тексту вчителем і відтворюють його. Окрім цього, з голосу вчителя заучують напам’ять вірші. Уже тут іде робота над диханням: діти вдихають повітря в час пауз. Паузи застосовуються, коли завершується передача думки. Робота над виразністю читання в цей період повинна пере­конувати учнів у необхідності дотримання пауз, які вико­ристовуються передусім для набирання повітря.

У букварний період, коли першокласники вчаться чи­тати за складами, починається систематичне набуття умінь і навичок, необхідних для виразного читання. Діти освоюють орфоепічні норми, читаючи слова й ізольовані речення. При читанні зв'язних текстів вони дістають змогу вправлятися у «читанні» розділових знаків, зокрема крапки, що сигна­лізує зниження голосу і появу паузи. Але найважливіше, що дає читання зв'язних текстів для розвитку виразного читання, це вироблення у юних читців навички сприймати те, про що вони читають, тобто вникати в смисл тексту, «бачити» ті предмети, явища, про які йдеться в творі. Усві­домлення їх дозволяє читачеві знайти відповідні засоби для прочитування тексту.

У процесі набуття навичок читання учні виробляють уміння розуміти значення слова, сприйняти зміст речення, осмислити невеликий текст, оцінити описувані факти. Учи­тель ще не має змоги працювати над відповідним інтону­ванням прочитуваного тексту. Таку можливість він здобуває у післябукварний період, коли діти навчаться читати твір цілими реченнями, що дозволяє глибше розібратися у його змісті. У цей час вони знайомляться з такими творами, у яких важливо встановити не тільки те, про що говориться, а й те, як про нього сказано. Аналіз того, як зображується особа чи подія, поглиблює емоційне сприймання дії і явищ, допомагає дітям висловити своє ставлення до описува­ного.

Учнівська оцінка зображуваного в творі має знайти на­лежне підтвердження виразними засобами читання. До цього їх треба підвести. Так, оповідання О. Буценя «У новій шко­лі» засуджує зазнайство, яке виявила Галя у відношенні до однокласниць. Розмову про зміст твору можна побуду­вати за тими запитаннями, що супроводжують це оповідан­ня в «Читанці»: «За ким особливо шкодувала Нюра? Чому? Про що повела розмову з Нюрою однокласниця Галя? Чи сподобалася вам відповідь Нюри? Чим?».

Відповіді на ці запитання переконають класовода в тому, що учні зрозуміли позиції Галі і Нюри стосовно од­нокласниць. Залишається сформулювати висновок, на який направляє зміст оповідання: зазнайство варте осуду.

Підвести учнів до цього можна по-різному. Припусти­мий такий варіант:

- Ви, діти, правильно відповіли на запитання. Справді, з такими дівчатками, як Галя, не можна дружити. А як називають таких людей, які над усе вихваляють себе і гу­дять інших?

—Зазнайками.

Отже, як можна назвати Галю? (Діти відповідають.)
І Нюра це зрозуміла, так? (Учні підтверджують це.) Тому вона твердо сказала, з ким не треба дружити. Які ж слова у відповіді Нюри ви б виділили?

Діти вказують на слова «не треба», які й слід протягти, що й стане засобом їх виділення. Отже, виразність вироб­ляється в процесі аналізу твору на основі оцінки дій персо­нажів. У різних класах здійснюється це неоднаково.

На перших етапах роботи з творами (2 і 3 класи) вчитель допомагає дітям розібратися в задумі твору. Він спрямо­вує увагу школярів на з'ясування головної думки твору, підводить їх до формулювання оцінки явища чи свого став­лення до поведінки персонажа.

З часом, починаючи з 3 класу, у дітей слід розвивати уміння самостійно визначати авторський задум, усвідомлю­вати зміст окремих подій, оцінювати поведінку діючих осіб та ін. На основі здійснюваного аналізу визначаються засоби виразного читання, якими слід супроводжувати читання твору.

Однак неправильно думати, що навчати учнів виразному читанню слід завжди в кінці уроку. Працювати над ви­разністю треба в процесі роботи над твором: після озна­йомлення з ним, під час розбору його частин. Але одне залишається незмінним — найважливішою передумовою виразності читання є глибоке усвідомлення учнями змі­сту частин і всього твору.

Шляхи розкриття учням поняття « виразне читання »

Від учнів треба добиватися виразного читання будь-якого твору: різного жанру і розміру. Вираз­ною має бути і декламація віршів, тобто виголошення вивченого напам'ять віршованого тек­сту. Успішне володіння навичками виразного читання не­обхідно застосовувати і в усних розповідях: переказуваннях, словесному малюванні та ін. Треба прагнути до того, щоб будь-яке усне висловлювання учня було і логічно струн­ким, і виразним.

Однак, щоб читання чи розповідь учнів відповідали ви­могам виразності, необхідно передусім розкрити їм зміст терміна «виразне читання». Практика школи дає чимало прикладів нерозуміння учнями того, в чому сутність вираз­ного читання як якості прочитування тексту. Надто поши­рений погляд, за яким читати виразно означає читати з підвищенням голосу. Практично це доходить до звичайного крику.

Треба всіляко розвіювати таке уявлення про виразність читання. Для цього вчитель повинен з перших днів навчан­ня дітей показати їм, що сила і висота голосу при читанні усному мовленні. Будь-який текст читається або декламу­ється без напруги. Найбільш переконливою ілюстрацією цього може стати читання чи декламація вірша, адже, як свідчить шкільна практика, саме вірші діти намагаються прочитати незвично. А це незвичне читання стає, просто викрикуванням слів і речень. Декламатор піклується не про чіткість проговорювання кожного звука, складу, слова, речення, а лише про голосне промовляння тексту.

Крім показу того, як слід читати віршовані твори, не завадить застерегти школярів від читання з напругою голо­су. Потреба у такому попередженні виникає і тоді, коли діти на початковому етапі навчання з голосу вчителя за­учують вірші напам'ять, і коли учні, навчившись вільно читати, поповнюють арсенал вивчених поезій.

Отже, з перших кроків знайомства дітей з голосним від­творенням друкованого тексту учні усвідомлюють, що ви­разне читання — це не напружене, сильне читання чи про­казування тексту на високих нотах. Тому перше, що потріб­но від них вимагати при читанні і декламації,— не кричати. Читати треба таким голосом, яким ми користуємося при усному спілкуванні.

Ця вимога, однак, потребує пояснення. Сила голосу у дітей різна. Відомі випадки, коли через слабкий, тихий голос окремі учні читають так, що не всі їх чують. І не дивно, адже і в повсякденному житті вони говорять ледве чутним голосом. Зрозуміло, з цим миритися не можна. У всіх учнів слід виробляти навички говоріння і читання, добре чутних у приміщенні класу. Як цього досягти? Насампе­ред — розвивати дихання.

Розвиток дихання — одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід сказати, що для поповнення легень повітрям, необхід­ним для читання, потрібно використовувати паузи — ве­ликі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати по­вітря не тільки по закінченні речення, а й до його завер­шення, використовуючи короткі зупинки.

Крім настанов щодо правильного дихання слід застосо­вувати вправи для його розвитку. Серед них — гра в за­гадки, скоромовки; заучування і проговорювання при­слів'їв і приказок.

Загадки представлені в читанках і збірниках творів для самостійного читання — «Веснянці», «Джерельці» та ін. їхслід активно вводити в роботу з дітьми.

У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і до­ступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми від­повідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчати такі фрази-скоромовки, як «На дворі трава, на траві дрова». В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу «Летів перепел перед пе­репелицею, перед перепеленятами», «Вибіг Гриша на до­ріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з доріжки Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку». Такого типу скоромовки, очевидно, немає потреби пояснювати. Усі слова і будова речень зрозумілі дитині семи-восьми років. Проте частіше доведеться працювати із скоромовками, зміст яких необ­хідно розкривати. І це обов'язково треба робити. Не можна залишати без розкриття семантику слів, наприклад, у таких скоромовках, як «Був собі цебер та переполуцебрився на маленькі переполуцебренята і була собі макітра та переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята». Прока­зування скоромовок розвиває дихання.

Увага до розвитку дихання зумовлена тим, що володін­ня ним становить необхідну передумову виразного читан­ня. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голосовими даними: промовляти слова повним голосом чи пошепки, високим чи низьким тоном.

Що змушує змінювати голос? Іноді неоднаковими голо­сами треба передати мовлення різних дійових осіб. Наприк­лад, при читанні казки «Рукавичка» діти самі скажуть, що слова вовка і ведмедя годиться проказувати грубим, тобто низьким, голосом. А коли діти опрацьовуватимуть казку «Колосок», то їм можна запропонувати подумати, як краще прочитати — низьким, грубим чи, навпаки, високим, пис­кливим голосом — слова мишенят. Учні, безумовно, зна­йдуть відповідну висоту звучання словам, що їх промовля­ють мишенята. Треба лише стежити за тим, щоб відповід­ний тон звучання витримувався протягом усього твору.

Уміння варіювати своїм голосом діти можуть продемон­струвати і при читанні творів позакласного читання. Так, учні покажуть необхідність різними тонами забарвлювати слова персонажів казки «Вовк та козенята» з книги для са­мостійного читання «Веснянка».

У дітей слід розвивати чуття тексту, в якому самі слова вказують читачеві, як треба вимовляти фрази — голосно чи тихо, швидко чи повільно. Для ілюстрації можна звер­нутись до тексту української народної казки «Вовк та ко­зенята» (2 клас), у якій учні звернуть увагу на те, як звертався Вовк до козенят: «Підбіг до хатинки й завив грубим голосом».

Пильне прочитування тексту підкаже, яку силу голосу пропонує автор.

Коли уважно вчитуватися в зміст твору, то легко усві­домити обставини, в яких відбувається дія, і стан персона­жа. Усе це не можна не враховувати при читанні. Ось учні читають, наприклад, четверту частину оповідання М. Вовчка «Кармелюк»: «Однієї такої ночі, як усі спали, з'явився Кармель, задиханий, зморений, потомлений, ледве зміг слова промовляти: — Гонять мене, як хижого звіра, Мару­се, — промовив Кармель. — Вже три дні і чотири ночі ті­каю, не зупиняючись... товаришів розпустив...». Поза всякого сумніву, слова Кармеля діти прочитають пошепки, якщо вчитель націлить їхню увагу на те, що події твору під­казують необхідність голосом відтворити стан героя.

Такими є загальні вимоги до виразного читання, розу­міння яких допоможе учням усвідомити поняття «виразне читання». Дотримуючись їх, вони зможуть прочитати чи про­декламувати текст відповідно до авторського задуму, жан­ру твору і описуваних подій.