Ліцензування об'єктів інтелектуальної власності

Ліцензування об'єктів інтелектуальної власності є важливим аспектом у сфері підприємницької діяльності, яка розкриває взаємини патентної монополії й економічної конкуренції. З цього приводу існує низка нормативних документів держав із ринковою економікою та спеціальних правил і постанов Європейського Співтовариства та України (див. табл. 7.1).

За структурною ознакою (рис. 7.2) існують два види лі­цензій: об'єкти інтелектуальної власності й об'єкти госпо­дарської діяльності.

Рис. 7.2. Об'єкти ліцензування

Ліцензування патентівє характерною особливістю країн із ринковою економікою, оскільки саме створення патентів, їх використання є важливою складовою на ринку праці. Ліцензування патенту використовується (рис. 7.1) на винят­ковій чи невинятковій основі. Наприклад, у США виняткова ліцензія вважається такою, яка надає право на використання запатентованого винаходу чи промислового зразка лише одній особі. При цьому навіть патентовласник (ліцензіар) не має права користуватися ліцензованим винаходом і про­мисловим зразком протягом визначеного в ліцензійному до­говорі строку. У принципі в СІЛА ліцензіар може користува­тися своїм винаходом, на який він надав виняткову ліцензію, але за умови, що це чітко зафіксовано в ліцензійній угоді.

Фактично виняткову ліцензію можна розглядати як тимчасове передавання патенту, тобто ліцензія розгляда­ється як своєрідна оренда патенту. Практика свідчить, що за надання виняткових ліцензій ліцензіари одержують більші суми ліцензійних платежів, ніж за надання невиняткових ліцензій. При цьому слід зазначити, що надання виняткових ліцензій забезпечує більші надходження, але для цього потрібно й більше часу. Надання невиняткових ліцензій деяким підприємцям зумовлює швидку появу відпо­відного товару на ринку. На практиці доводиться ретельно зважувати плюси й мінуси виняткових і невиняткових ліцен­зій для того, щоб вибрати найвигідніший варіант.

Придбання невиняткової ліцензії розглядаються у біль­шості держав як запорука того, що ліцензіар не висуватиме до ліцензіата претензій щодо порушення ним виняткових прав ліцензіара під час використання його винаходу чи про­мислового зразка. Але для цього необхідно, щоб його вико­ристання не спричинювало відхилень від умов укладеного між ліцензіаром і ліцензіатом договору.

Ліцензування патентів взагалі вважається позитивним явищем, оскільки завдяки йому розширюється викорис­тання винаходів, а отже, зростає конкуренція запатентова­них товарів. З іншого боку, ліцензування відкриває шлях до зняття економічної конкуренції, оскільки розкривається можливість ефективного використання певного об'єкта інтелектуальної власності різними конкурентами. У цьому разі керуються так званим правилом резону, сутність якого полягає в оцінюванні позитивних і негативних сторін ліцен­зування патенту. Цілком очевидно, що обмеження конкурен­ції оцінюється з погляду їх резонного зв'язку з передаванням і використанням якоїсь технології. Коли реалізація ліцензійної угоди не сприяє економічному зростанню і обмежує конку­ренцію, доцільність цієї угоди ставлять під сумнів, хоча, як відомо, патент є монополією патентоутримувача та, зреш­тою, це його право — ліцензувати патент чи ні.

З іншого боку, патентне законодавство не надає авто­матичного імунітету щодо антимонопольного законодав­ства (США, Німеччина, Франція та ін.).

Як у США, так і в Європейському Співтоваристві патен-товласник, використовуючи свій патент чи ліцензуючи його іншим, мусить постійно пам'ятати про відсутність авто­матичного імунітету.

Навіть в Україні існує Закон «Про захист економічної конкуренції», ухвалений 11 січня 2001р., в якому розгля­нуті питання узгодження монопольного характеру інтелек­туальної власності й економічної конкуренції.

У США, наприклад, патентовласник не зобов'язаний використовувати предмет свого винаходу, якщо невикорис­тання його є наслідком змови з іншими підприємцями.

Щось подібне і в Європейському Співтоваристві, де ліцензіар може брати на себе зобов'язання не надавати ліцензії іншим підприємствам. Може також зобов'язуватися навіть сам не використовувати запатентований винахід як на всій території «Спільного ринку», так і на тій частині, яка перед­бачалася для ліцензіата. Період утримання ліцензіара від постачання товарів на ринок на територіях, передбачених для ліцензіатів, не має перевищувати 5 років із часу появи відповідного товару на «Спільному ринку».

Отже, якщо справжньою метою патентної ліцензії є поділ ринку між конкурентами, а передавання технологій у рамках ліцензії є лише прикриттям такого поділу, то антимонопольна влада ставиться негативно до відповідного кроку в усіх державах Європейського Співтовариства і в США.

Перехресне ліцензування— безпосереднє взаємопередавання ліцензій між двома чи кількома сторонами. Кожна з них одночасно є і ліцензіаром, і ліцензіатом. Існує ще й «па­кетне ліцензування», коли одночасно надається декілька ліцензій. Воно може як спрямовуватися проти економічної конкуренції, так і бути щодо неї нейтральним. До «пакетного ліцензування» приблизно однакове ставлення антимонопольної влади у США та в Європейському Співтоваристві. Воно дозволяється, але з ледве прихованою підозрою. Територі­альні обмеження в ліцензійних угодах вважаються закон­ними, якщо вони не є складовою ширшої схеми згортання економічної конкуренції.

Припинення строку чинності патенту означає припи­нення існування створеної ним монополії.

Ліцензування товарних знаків— обмежений дозвіл на використання чужого товарного знака як одного з видів так званої неосяжної власності, що є свідком певної специ­фіки порівняно з іншими видами осяжної рухомої та неру­хомої власності.

Товарний знак вважається символом такого поняття, як «гудвіл». Гудвіл (зазвичай у США) — це прихильність, яку управління бізнесом одержує від публіки; це схвальні міркування, якими керуються споживачі товарів і послуг, відомих як такі, що походять з конкретного джерела. Гудвіл вважається «власністю неосяжної сутності» і трактується як «як сподівання на публічний патронат, що триватиме й далі». Це поняття означає будь-яку позитивну перевагу, здобуту його власником при здійсненні відповідним влас­ником підприємницької діяльності.

Ліцензування товарних знаків є важливим елементом, пов'язаним із джерелом товарів і послуг і особливо з оцін­кою їх якості.

Ліцензійна угода на використання товарного знака містить таку інформацію:

- про товарний знак чи інший засіб для встановлення тор­говельної ідентичності;

- відомості про товари та послуги, з якими використо­вується знак;

- стандарти якості для товарів і послуг;

- методи нагляду та контролю (наприклад, регулярне по­дання зразків, право на інспектування, ведення обліку даних про тестування тощо);

- обмеження щодо територіального використання товар­ного знака, видачі на нього субліцензій, продажу конку­рентних товарів;

- період дії угоди та припинення користування наданими правами після закінчення строку дії чинності угоди;

- умови припинення прав обох сторін у разі порушення ними ліцензій на угоди.

Письмове складення ліцензійної угоди є обов'язковим, тоді як у США ліцензію на використання товарного знака можна отримати навіть в усній формі.

Уваги заслуговує здійснення контролю за якістю товарів ліцензіата ліцензіаром, оскільки усна форма не дає впевненості в дотриманні будь-яких домовленостей, у тому числі й у контролі за якістю товарів.

Ліцензіат, якість товарів якого контролюється власни­ком товарного знака, ліцензія на використання якого на­дана зазначеному ліцензіатові, вважається «спорідненою кампанією».

Особливою формою ліцензування товарних знаків є так звана франчиза (франчайзинг) (анг. Franchising — привілей, пільга, особливе право), що за своєю суттю є витонченою програмою ліцензування товарних знаків.

Франчайзинговий контракт— це ліцензія на викорис­тання товарного знака, що містить численні зобов'язання й обмеження, нав'язані підприємцеві, який придбав фран­чиза (франчизіат) перед надавачем франчиза (франчизіаром). Франчизіар сприяє франчизіатові за допомогою реклами, порад, рекомендацій та інших послуг.

Наприклад, розвиток і розширення бізнесу на основі франчайзингу компанії «Мак-Дональде» швидкого обслу­говування клієнтів у США застосовується вже й в Україні.

Існують три основні види франчайзингу (рис. 7.3).

За виробничого франчайзину франчайзер, який володіє технологією певного продукту, надає франчайзіату сиро­вину (зазвичай один чи декілька найважливіших інгредієн­тів) для виробництва цього продукту, а також забезпечує франчайзіата технічною інформацією та надає йому повно­важення на виробництво та продаж товарів із товарним знаком. франчайзіара. Прикладами такого франчайзингу можуть бути, наприклад, ресторани та підприємства швид­кого обслуговування.

Рис. 7.3. Види франчайзингу

За товарного (дистриб'юторського) франчайзингу фран­чаизіат отримує право розповсюджувати товари франчай­зіара з його товарним знаком. Прикладами такого фран­чайзингу можуть бути, наприклад, продаж автомобільного пального, побутової техніки тощо.

За сервісного (ліцензійного, ланцюговоподібного) фран­чайзингу франчайзіар розробляє систему певних послуг, які за умовами договору франчаизіат обов'язково надає своїм споживачам. Прикладами такого франчайзингу можуть бути, наприклад, послуги з техобслуговування та ремонту автомобілів тощо.

У Європейському Співтоваристві суміщають франчизу з економічною конкуренцією. Є спеціальна угода, відпо­відно до якої виписані комплекс прав, зобов'язань і забо­рон, спрямовані на такий розвиток франчайзингу, який би не порушував антимонопольного законодавства та законо­давства проти недобросовісної конкуренції.

Сторони франчизної угоди мають право:

- продавати або використовувати під час надання послуг лише товари, що відповідають якісним характеристикам, установленим франчизіаром;

- продавати чи використовувати під час надання послуг товари, які виробляються лише франчизіаром або тре­тіми особами, вказаними ним;

- прямо або опосередковано не здійснювати схожої під­приємницької діяльності на території, де вона конку­руватиме з діяльністю члена франчизної мережі (в тому числі франчизіара); на франчизіата таке зобов'язання може поширюватися й після закінчення терміну угоди протягом резонного періоду, що не перевищує одного року, на тій території, де він використовував франчизу;

- не мати фінансової заінтересованості в капіталі підприємства-конкурента, яка б могла надати франчизіатові можливість впливу на економічну поведінку такого підприємства;

- продати товари, що становлять предмет франчизи, лише кінцевим споживачам, іншим франчизіатам і перепродавцям у межах інших дистриб'юторських каналів;

- пропонувати до продажу мінімальний набір товарів, підтримувати мінімальний обіг, завчасно планувати свої замовлення, тримати мінімальні товарні записи, надавати споживачам послуги та гарантійне обслуговування;

- сплачувати франчизіатові за рекламу певну частку своїх доходів;

- франчизіатові дозволяється реклама, схва­лена франчизіаром.

Франчизіар бере на себе такі зобов'язання:

- не давати права третім особам на використання франчизи в цілому чи її частини;

- не виконувати самому франчизу та не опікуватися мар­кетингом товарів і послуг, що становлять предмет франчизи;

- не постачати франчизні товари третім особам.

У свою чергу, франчизіат має право брати зобов'язання:

- не укладати субфранчизні угоди з третіми особами поза межами його контрактної території;

- використовувати франчизу лише в обумовлених при­міщеннях;

- утримуватися за межами контактної території від пошуків споживачів товарів і послуг, що становлять предмет франчизи;

- не виробляти, не продавати та не використовувати під час надання послуг товари, які конкурують з товарами франчизіат і становлять предмет франчизи (якщо ж пред­метом франчизи є продаж або використання під часнадання послуг певних типів товарів і запасних частин і пристосувань до них, то зобов'язання не може стосу­ватися цих запасних частин і пристосувань).

Зобов'язання франчизіат відповідно до угоди такі:

- дотримуватися стандартів франчизіара щодо облад­нання та представництва ділових приміщень і транспорт­ них засобів;

- дозволяти франчизіарові здійснювати перевірки ділових приміщень і транспортних засобів (у тому числі реалізо­ваних товарів і послуг) та системи обліку франчизіата;

- не змінювати без згоди франчизіара місця розташування ділових приміщень;

- не розкривати третім особам ноу-хау, що йому були надані;

- передавати франчизіарові та іншим франчизіатам досвід, накопичений за час використання франчизи;

- інформувати франчизіара про порушення його прав з інтелектуальної власності, а також застосовувати дії, передбачені законодавством щодо порушників, і сприяти
йому в боротьбі з порушеннями;

- не використовувати секретів виробництва, наданих фран­чизіаром з іншою, ніж використання франчизи, метою (це зобов'язання може діяти й після закінчення терміну угоди);

- відвідувати навчальні курси, організовані франчизіаром;

- >• застосовувати комерційні методи, створені франчизіа­ром, і використовувати права на інтелектуальну влас­ність, надану франчизіаром;

- не передавати без згоди франчизіара прав і зобов'язань із франчизної угоди.

Широкого розвитку франчиза та теренах «Спільного ринку» в Європейському Співтоваристві в перспективі набуде і в Україні.

Ліцензування копірайтних творів— це ліцензія на ви­користання копірайту чи будь-якого з виняткових прав, що містить копірайт. Здійснюється таке ліцензування в Україні відповідно до закону «Про авторське право і суміжні права», в якому (ст. 15) зазначено, що авторові або іншій особі, яка має авторське право, належить виняткове право дозволяти чи забороняти:

- відтворення творів;

- публічне виконання та публічне обнародування творів;

- публічну демонстрацію та публічний показ;

- будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійс­нила перше оприлюднення;

- переклади творів;

- переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

- введення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

- розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в май­новий найом чи прокат, іншим переданням до першого продажу примірників твору;

- подання своїх творів для ознайомлення публіки так, що її представники можуть здійснити доступ до твору з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором;

- здавання в майновий і/або комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригі­налу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ю­терних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи у відеограмі, або у формі, яку зчитує комп'ютер;

- імпорт примірників творів.

В інших країнах (наприклад, США) передання, воло­діння копірайтом розуміють як поступку, виняткову ліцен­зію або інше передання, відчуження, заклад копірайту чи будь-якого з виняткових прав, що містить копірайт, неза­лежно від простору та часу такого передання. Невиняткова ліцензія не вважається переданням копірайту. Основними правами в контексті копірайту є права на:

- відтворення;

- адаптування;

- публічне виконання;

- публічний показ.

Надання власником копірайту виняткових прав або їх частини іншій особі чи особам зазвичай засвідчується ліцен­зією, яка є усним або письмовим дозволом на використання твору чи його частини. Найчастіше використовуються невиняткові ліцензії на передання прав, які випливають з копірайту. Як правило, невиняткові ліцензії дозволяють повне одноразове використання твору або на одноразове введення його частини.

Невиняткова ліцензія надає ліцензіатові право викорис­товувати твір дозволеним способом поряд із автором та іншими ліцензіатами невиняткової ліцензії. Водночас виняткова ліцензія надає право лише ліцензіатові використовувати твір дозволеним способом. Тобто ліцензіар не може використо­вувати свій твір протягом терміну чинності ліцензійної угоди.

Договори про передавання прав на використання тво­рів укладаються в письмовій формі, а договір про викорис­тання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газе­тах, журналах тощо) може укладатися в усній формі.

Договір про передавання прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо строку дії договору, способу його використання, території, на яку поширюється передавання права, розміру та порядку виплати авторської винагороди тощо.

Ліцензування фірмових найменувань і сертифікацій­них марок— це ліцензія на використання фірмових най­менувань (торговельних назв) і сертифікаційних марок, що є також одним із видів уже згаданої неосяжної власності.

Щодо поняття «торговельна назва», то під цим мають на увазі:

- найменування, під яким ведеться ділова діяльність,або найменування, яке застосовується до чогось у діло­вій діяльності;

- найменування, що дається певному продукту.

Під час укладення ліцензій на фірмові найменування використовують форму, подібну до ліцензій на товарні знаки.

Ліцензування секретів виробництва— це ліцензія на використання ліцензіатом, як правило, за винагороду, певного секрету виробництва, який належить власникові. До секретів виробництва належать ноу-хау (англ.: know-how. — знати, як) і шоу-хау (англ.: show-how. — показати, як). Ліцензування секрету виробництва надає його власникові гнучкості та можливості накопичити капітал, використо­вуючи цей секрет виробництва. Щодо порядку оформлення ліцензій, то за своєю суттю це контракт між ліцензіаром і ліцензіатом. При цьому виходять з того, що особи, які залишають за собою титул власності, а об'єкт власності лише ліцензують іншим способом для використання, мають більше важелів для контролю над тим, як одержувач вико­ристовує об'єкт, порівняно з ситуацією, коли титул влас­ності продається повністю.

Ноу-хау можна передавати в матеріальній (речовій) формі: у вигляді документів, фотокарток, мікрофільмів тощо. Так можна передавати архітектурні плани споруд, діаграми, схеми розміщення обладнання, креслення машин і апара­тів, характеристики сировини та матеріалів, інструкції для технічного персоналу та спеціалістів тощо. Ноу-хау в мате­ріальній формі ще називають технічною інформацією або технічними даними.

Ноу-хау можна передавати також і в нематеріальній формі (наприклад, у вигляді пояснення процесів особою, що передає ноу-хау в більшості держав не має прямого правового захисту. Проте для його охорони можна викорис­тати інші закони, наприклад про захист від недобросовісної конкуренції.

Ліцензування підприємницької діяльності— це ліцен­зія на види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє середовище та безпеку держави.

Для здійснення підприємницької діяльності, що підля­гає ліцензуванню, необхідно додержуватися ліцензійних умов, які встановлює Кабінет Міністрів України.

Ліцензійні умови— встановлений із урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфі­кованих та інших спеціальних вимог, обов'язкових для вико­нання під час провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцен­зуванню в Україні:

- пошук (розвідка) корисних копалин:

- виробництво, ремонт і реалізація вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра та швидкістю польоту кулі
понад 100метрів на секунду;

- виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який ви­значається Кабінетом Міністрів України);

- видобування уранових руд;

- видобуток і виробництво дорогоцінних металів, дорого­ цінного та напівдорогоцінного каміння, виготовлення та реалізація виробів з їх використанням;

- виробництво та реалізація лікарських засобів, ветери­нарних медикаментів і препаратів, пестицидів та агрохімікатів;

- виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, засобів індиві­дуального захисту й активної оборони;

- розроблення, виготовлення та реалізація спеціальних
технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'яз­ку, інших засобів негласного отримання інформації;

- розроблення, виробництво, впровадження, експлуата­ція, реалізація систем і засобів криптографічного та технічного захисту інформації, голографічних захис­них елементів;

- виготовлення бланків цінних паперів, документів су­ворої звітності;

- транспортування нафти, нафтопродуктів магістраль­ ним трубопроводом, транспортування, розподіл; постачання та зберігання природного газу за певних умов;

- централізоване водопостачання та водовідведення;

- розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракетоносіїв, космічних апаратів, наземної космічної інфраструктури, обладнання, що входить до складу
космічного сегмента супутникових систем;

- усі види діяльності, пов'язанні з наркотичними засо­бами, психотропними речовинами та прекурсорами;

- культивування, використання рослин, що містять нар­котичні засоби, для промислових цілей;

- проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дерати­заційних робіт;

- медична та ветеринарна практика;

- переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;

- організація й утримання тоталізаторів, гральних закла­дів, випуск і проведення лотерей;

- будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

- надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним, транспор­том та автомобільним транспортом загального користування;

- заготівля, переробка металобрухту кольорових і чорних металів; збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів, дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння;

- заготівля, обробка окремих видів ресурсрцінних від­ ходів, збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються
Кабінетом Міністрів України);

- операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

- проектування, монтаж, технічне обслуговування, випро­бування на відповідність установленим вимогам засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів; проведення випробу­вань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, буді­вельних конструкцій, виробів та обладнання;надання послуг з охорони громадян, державної та іншої власності;

- виконання авіаційно-хімічних робіт;

- виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;

- пересилання поштових переказів, простих і реєстрова­ них листів, поштових карток, бандеролей і посилок масою до 30 кілограмів;

- надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочас­тот) і послуг телефонного зв'язку (крім відомих об'єктів);

- технічне обслуговування мереж теле-, радіо- та проводового мовлення в межах промислової експлуатації;

- організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;

- фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: орга­нізація та проведення спортивних занять професіона­лів і любителів спорту; діяльність з підготовки спортсме­нів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;

- діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- посередництво у працевлаштуванні на роботу за кор­доном;

- професійна діяльність на ринку цінних паперів;

- проведення землевпорядкованих і землеоціночних робіт;

- проектування, будівництво нових і реконструкція існую­чих меліоративних систем та окремих об'єктів інже­нерної інфраструктури;

- діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби на про­мислових ділянках рибогосподарських водойм, окрім ставків;

- посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника;

- виробництво дисків для лазерних систем зчитування; експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування;

- виготовлення парфумерно-косметичної продукції з ви­користанням етилового спирту.

Ліцензування видів господарської діяльності, проваджен­ня яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів, у разі находження кількох заяв про видачу ліцензій, здійсню­ється лише за результатами відкритих конкурсів. До таких видів господарської діяльності належать:

- видобування уранових руд;

- видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

- постачання природного газу за регульованим або нерегульованим тарифом;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами;

- надання послуг радіозв'язку (з використанням радіо­частот).

Право видачі ліцензій мають відповідні міністерства, відомства, державні адміністрації та виконкоми місцевих рад народних депутатів відповідно до переліку органів, що видають ліцензії на окремі види діяльності, який затверджу­ється Кабінетом Міністрів України.

Для одержання ліцензії до відповідного органу ліцен­зування необхідно подати такі документи:

- заяву, в якій зазначають:

1) відомості про заявника:

для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів;

для юридичної особи — найменування, місцезна­ходження, банківські реквізити, ідентифікацій­ний код;

2) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;

- засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України;

- для окремих видів господарської діяльності також по­даються документи, вичерпний перелік яких встанов­люється Кабінетом Міністрів України (це можуть бути копії установчих документів, документів про рівень освіти та кваліфікації працівників, про право влас­ності суб'єкта господарської діяльності на виробничі площі (або їх оренду), відомості про наявність і стан тех­нічного обладнання тощо).

Рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі приймається у строк не пізніше ніж 10 робочих днів із дати надходження документів, за деякими винятками згідно з чинним законодавством. Повідомлення щодо прийняття рішення надсилається (видається) заявникові в письмовій формі впродовж 3 робочих днів із дати його прийняття.

Підставами для відмови у видачі ліцензії є:

- недостовірність даних у документах, поданих заявни­ком для отримання ліцензії;

- невідповідності заявника згідно з поданими докумен­тами ліцензійним умовам, встановленим для обраної ним господарської діяльності.

Ліцензія оформлюється не пізніше ніж за 3 робочі дні надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

На підставі ліцензії, виданої центральним органом ви­конавчої влади, господарська діяльність проводиться на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місце­вим органом виконавчої влади, —- на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Термін дії ліцензії на провадження певного виду госпо­дарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для переважної більшості видів господарської діяльності він становить 3 роки.