IСТОРIЯ ПСИХОГIГIЄНИ
Психiчна гiгiєна мiстить принципи та вiдомостi, застосування яких допомагає утримувати та зміцнювати психiчне здоров’я суспiльства i окремих осiб. Елементи психiчної гiгiєни з’явилися в життєвiй фiлософiї задовго до систематизації принципiв психiчної гiгiєни.
В античнiй фiлософiї часто зустрiчаються поняття мiри, психiчної гармонiї, життевої мудростi. Демокрiт описав принципи евтімії (урiвноваженого життя), Епiкур - атараксії (спокою мудрої людини, яка пiзнала закони природи та позбавилась страху перед смертю). Iнший, не менш позитивний спосiб психiчної рiвноваги людини проголошує Епiктет. Його апатiя i аскетизм означають пасивне примирення раба iз важкими й принизливими життєвими ситуацiями. В цiлому антична фiлософiя та мистецтво проголошували реальне, емоцiйно позитивне ставлення людини до життя.
Середньовiчна релiгiйна фiлософiя, проголошуючи дуалiзм душi i тiла, спиралася передусiм на релiгiйнi та моральнi категорiї, розглядаючи психiчнi явища з позицiй грiха, провини, самовiдданного кохання, надприродніх сил та приготування до загробного життя. Релiгiйне свiтобачення давало змогу людям пасивно пристосовуватися до вiдносно незмiнних життєвих умов та окремих суспiльних i природніх катастроф i призвело до психiчного вiдчуження людини вiд реальностi. Тому об’єктивно важкий спосiб життя великої кiлькостi людей не призвiв за часів стабiлiзованого феодалiзму до виникнення незадоволення. Таким чином, релiгiя виконувала певну розумово-гiгiєнiчну, «атарактичну» функцiю, притуплюючи прагнення до поліпшення умов життя i слугуючи iнтересам владоможців. За часів Ренесансу, життя стало менш урiвноваженим - це було пов’язано з науковими вiдкриттями та стрiмким розвитком промисловостi, мистецтва.
Поняття «психiчна гігієна» виникло у ХIХ ст. Організований психогiгiєнiчний рух був започаткований К.Бiрсом, який пiсля перебування у якостi пацiєнта в однiй iз американських психіатричних лiкарень, написав у 1908 р. книгу «Душа, яка знайшлася знову». У нiй вiн розглянув недолiки позицiй лiкарiв та iнших медпрацiвникiв у стосунках iз хворими. Далi К.Бiрс розвинув дiяльнiсть, спрямовану на поліпшення стацiонарних умов житття психiчно хворих i змiну ставлення суспiльства до них пiсля виписки їх з медичного закладу.
У 1948 роцi створена Всесвiтня асоцiацiя психiчного здоров’я, яка збирає iнформацiю про стан психiчного здоров’я, розробляє основи та концепцiї психiчного здоров’я та оцiнює i рекомендує можливостi їх втiлення.
Розвиток вiтчизняної психогiгiєни бере свiй початок iз психiатрiї. Принципи психогiгiєни i здiйснюванi вiдповiднi заходи мають велике значення для профiлактики психiчних захворювань, здебiльшого психогенних, реактивних i особливо неврозiв, тобто тих захворювань, що виникають внаслiдок психотравмуючих ситуацiй. Зростає роль психогiгiєни також для профiлактики непсихiчних захворювань, психосоматичних розладiв.
Помiж чинникiв, що надмiрно перевантажують нервову систему i сприяють розвитковi психiчних i соматичних розладiв, вирiзняють наступнi:
Високий технiчний рiвень розвитку промисловостi зумовлює великi вимоги щодо вiдповiдальностi та концентрацiї уваги працiвникiв. Часто змiнюються виробничi програми; зростають вимоги до квалiфiкацiї робiтникiв.
Вiдставання може негативно вiдобразитись на суспiльному становищi, заробiтках, i отже на рiвнi життя, що стає джерелом психiчної перенапруги i незадоволення. Прискорення промислового виробництва, а звiдси й усього життя (транспорт, постачання) потребує масової, безликої поведiнки великих груп населення без урахування iндивiдуальних особливостей, iнтересiв; пiдвищення продуктивності виробництва не має прямих зв’язкiв iз зростанням власного задоволення вiд наслiдкiв працi. На автоматизованих пiдприємствах людина стає маловизначальною контролюючою ланкою. Доки автоматична лiнiя функцiонує добре – контролер не має чим зайнятися, але вiн має знаходитись у станi постiйної готовностi на випадок можливої аварiї.
«Техногенний стрибок» цивiлiзацiї призводить до вiдставання адаптивних механiзмiв людини вiд прискорюючих ритмiв «прогресу», що спричинило появу термiну «технологiчний невроз».
До обтяжуючих факторiв роботи багаточисленного складу керівної ланки виробництва та управлiння вiдносять: високу вiдповiдальнiсть, психiчну напругу внаслiдок високої конкуренцiї з матерiальною зацiкавленiстю до перемоги, недостатню кiлькiсть фiзичних рухiв, бiльш високий рівень життя iз можливiстю надлишкового споживання їжi, палiння i пасивне палiння, загроза звiльнення. Серед цих працiвникiв спостерiгається пiдвищена схильнiсть до деяких судинних захворювань (гіпертонічна хвороба, iнфаркти), а також до невротизацiї. Ефективна профілактика зазвичай у них утруднена внаслiдок високого рiвня відповідальності за свою працю, часто - честолюбнi прагнення, спрямованi на самоствердження, зазвичай, всупереч ознакам нездоров’я.
В англо-саксонських країнах для захворювань, що виникають за таких умов, затвердився термiн «хвороба відповідальних працівників», який означає невротичнi та психосоматичнi розлади, а для нудьгуючої непрацюючої дружини вiдповiдального працiвника – «хвороба панi директоршi».
Колективна дiяльнiсть у промисловостi та iнших галузях господарства, що прийшла на змiну традицiйнiй iндивiдуальнiй працi (наприклад, від роботи лiкаря у власному кабiнетi до медичних бригад), потребує вiд працiвникiв пристосування не тільки до бiльш складних умов працi, а й до великої кiлькостi спiвробiтникiв iз рiзними iнтересами, iз складними стосунками мiж ними.
Значення так званих макросоцiальних стресових чинникiв (вiйни, революцiї, економiчнi та полiтичнi кризи) не можна оцiнювати однобiчно за їх впливом на психiчне здоров’я. З одного боку, цi фактори погрожують бiологiчнiй сутностi людини i нацiлюють її мислення, вiдчуття та поведiнку до певної мети, а з iншого - вони у певнiй мiрi позбавляють людину вiд внутрiшнiх конфлiктiв i «нормалізують» її. Наприклад, пiд час вiйни кiлькiсть психогенних розладiв та самогубств є меншою нiж за мирних часiв. Протилежне явище спостерiгається пiд час безробiття, коли певнi групи населення переживають вiдчуження, несправедливість, приниження та порiвнюють свою долю iз бiльш успiшними групами.
Урбанiзацiя з її накопиченням великої кiлькостi людей у великих мiстах спричиняє низку психологiчних проблем. Сiльське населення у пошуках фiзично легкої працi та високого заробiтку, або внаслiдок безробiття i злиденного життя на периферiї, мiгрує до мiста. Розбудова мiст часто здiйснюється стихiйно, пiд тиском житлової кризи. При цьому новi мешканцi не забезпечуються достатньою кiлькiстю шкiл, медичних та дитячих закладiв, водопостачанням.
Промислове виробництво i транспорт є джерелом шуму, який за великої iнтенсивностi (мiж 65 i 90 дб) має нейровегетативний вплив з невротичними розладами, якi виникають внаслiдок дiї шуму. Бiльш слабкий шум може призводити до психогенних порушень, як несприятливий чинник життєвого середовища, що викликає перенапругу та невдоволення. Має значення ставлення особи, котра пiдпадає пiд вплив шуму, до цього джерела шуму: наприклад, молода людина сприймає шум рок-музики з приємним враженням; людина старшого вiку почуває себе добре серед шумiв ревучого стадiону, i не виносить шуму року. Третя ступiнь шуму у 90-100 дб викликає стiйкi органiчнi розлади слуху.
Шкiдливий психологiчний, патофiзiологiчний та органiчний вплив справляє забруднення життєвого довкiлля, особливо у мiстах - промислових агломератах. Прагнення до здешевiння виробничих процессiв постiйно конкурує i протистоїть збереженню здоров’я людей. Перевантаження транспортних артерiй пiдвищує шум, з’являються автомобiльнi «пробки», виникають проблеми з парковкою машин, транспортом у часи «пік».
Певна частина населення, почуваючись не здатною виконати пiдвищенi зовнiшнi вимоги, або прагнучи не вiдстати i перегнати iнших, схильна пiдвищувати свою працездатнiсть за допомогою седативних, анальгезуючих або антидепресивних засобiв. Так розвивається психiчна, а то й фiзична залежнiсть вiд лiкiв.
Значних змiн зазнає структура сiм’ї. Навiть у разi формального дотримання законiв щодо рiвних прав чоловiка i жiнки, спостерiгається соцiально-економiчне нерiвноправ’я. Окрiм виробничої працi, що її здебiльшого виконують з фiнансових причин, i не знаходячи можливостi розкрити особистий потенцiал, жiнка навантажена обов’язками у домашньому господарствi набагато бiльше за чоловiка. Послаблюються сiмейнi стосунки, сiмейне середовище для дiтей стає менш значущим, нiж у минулому, члени сiм’ї часто, у кращому випадку, збираються разом лиш за вечерею, не завжди у повному складi. I у цi хвилини контакти членiв сiм’ї мiж собою бувають замiненi переглядом телевiзiйних програм, котрi, з одного боку, передчасно вводять дiтей у свiт дорослих та психiчно збуджують їх, а з іншого, - надто розсiюють та притуплююють їх. Авторитет батькiв, особливо батька, втрачає свою традицiйну ефективнiсть. Змiст термiну «демократизацiя сiм’ї» має як свої позитивнi сторони (наприклад, вiдволiкання вiд слiпої й некритичної слухняностi підлеглих членiв сiм’ї та можливiсть вiдкритого обмiну поглядами у родинi), так i негативнi: розпад стабiльних iдентифiкацiйних прикладiв для дiтей того вiку, коли вони ще не мають достатнього досвiду для самостiйної вiрної всебiчної оцiнки людей, подiй навколо себе. Розвиток транспорту дозволяє молодi в короткий термiн змiнювати мiсце перебування, встановлювати контакти з групами молодi, яких батьки зовсiм не знають. Батьки при цьому втрачають контроль за дiтьми, що призводить до девiантних форм поведiнки.
ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОГIГIЄНИ ТА ПСИХОПРОФIЛАКТИКИ
1. Виховання дітей шкільного та дошкільного віку.
В перiод формування ядра особистостi необхiднi:
1) пiдтримка розумного режиму дня, харчування, зайнятостi, iгрової дiяльностi, вiдпочинку, сну i т.д.;
2) забезпечення адекватної психологiчної ситуацiї у родинi та дитячому педагогічному колективi, iз правильним спiввiдношенням турботи i вимогливостi. Виховання вiдбувається лiпше на власних прикладах та дiях дорослих, нiж нотацiями, заборонами i страхами, котрi формують iз дитинства негативнi захиснi психологiчнi комплекси особистостi.
Слiд не приховувати вiд дитини проблеми i конфлiкти, а конкретно, на прикладi, показати терпляче вирiшення складних проблем. Не втягувати дiтей у такi конфлiкти i ситуацiї, якi вони не в змозi оцiнити i зрозумiти. Прагнути, щоб дiти на власному досвiдi вчилися розумiти цiну речам та грошам, вести їх до самостiйностi та вiдкритостi. Не нав’язувати передчасно кон’юнктурну дiяльнiсть, до якої дитина вiдчуває вiдразу або боїться її. Це стосується, примiром, високих досягнень у спортi. Слiд виховувати у дiтей любов до фiзичної працi, що пiзнiше може стати основою для улюблених занять та «хобі», особливо у людей розумової працi.
2. Шкільна психогігієна.
До виникнення психiчних розладiв у учнiв шкiл призводять наступнi проблеми, якi потребують вiдповiдної психопрофiлактики:
а) нездатнiсть подолати навчальнi навантаження завдяки їх складностi, перевантаженню програми та iншим вимогам;
б) несправедливе, вороже ставлення педагога до вiдстаючих, до всiх учнiв чи окремих осіб, взаємна антипатiя та iн.;
в) змiна шкiльного колективу - необхідність адаптуватися до сталих вiдношень у чужому дитячому колективi i з педагогами;
г) вiдчуження дитячим колективом з рiзних причин.
3. Сексуальне виховання і статеві стосунки.
Основою статевих стосунків є потреба у продовженнi роду (прокреацiя) та нервово-психiчнiй стимуляцiї (рекреацiя). Оптимальне задоволення статевої потреби (як i iншої потреби) супроводжується позитивним емоцiйним станом (еустресом), що укрiплює нервово-психiчне здоров’я. Перешкоди до задоволення статевої потреби або неповне її задоволення породжує негативнi емоцiї (дистрес), що призводить до виникнення нервово-психiчних та статевих порушень.
Оптимiзацiя статевих стосунків здiйснюється медичними працiвниками шляхом цiлеспрямованої санiтарної просвiти. Особливе значення має статеве виховання пiдростаючого поколiння, яке має бути спрямоване на:
1) вироблення психологiчних статевих вiдмiнностей у дошкiльному та шкiльному вiцi: належнiсть до певної статi, певної трудової та господарської спрямованостi, сiмейної орiєнтацiї i т. ін.;
2) у пiдлiтковому та юнацькому вiцi важлива правильна iнформацiя про статеве дозрiвання, змiни зовнiшнього вигляду, культуру сексуальних стосунків та iн. Важливою є своєчасна правдива iнформацiя щодо проблем, якi породжуються сексуальним життям. Слiд виховувати у юнакiв вiдповiдальнiсть стосовно дiвчат, а у дiвчат - вiдповiдальнiсть щодо самих себе, за своє здоров’я та майбутнє материнство.
4. Психогігієна сім’ї.
Важливе значення має адекватний вибiр партнера за шлюбом. Для гармонiйного сумiсного життя має велике значення схожiсть поглядiв та iнтересiв, культурного та iнтелектуального рiвня, певні комбiнацiї характеру обох. Малоприйнятною є, наприклад, темпераментна вибуховiсть з обох сторiн, тенденцiя до формування паранойяльних рис (недовiрливiсть, пiдозрiлiсть, ревнощi) у обох партнерiв, прагнення до пригнiчення iншого, особливо у комбiнацiї з емоцiйно-вольовою нестiйкiстю та впертiстю. Органiзовуючи сiмейнi стосунки, слiд пам’ятати, що кожний член сiм’ї:
1. повинен мати свiй життєвий простiр;
2. пам’ятати про необхiднiсть поважати iншого;
3. впливає на оточуючих i сам пiдпадає пiд їхнїй вплив;
4. може опинитися у центрi впливу iнших членiв сiм’ї. Доцiльно не ухилятися вiд цього впливу, а навчитися керувати ним;
5. виконує кiлька ролей у сiм’ї (жiнка, мати, бабуся та iн.).
«Шiсть смертних гріхів» можуть звести радiсть спiльного життя нанiвець коли ви:
1. чекаєте вiд свого партнера (жiнки чи чоловiка) забагато щастя, роблячи його вiдповiдальним за власне щастя;
2. маєте хибнi уявлення про сексуальнiсть подружжя;
3. заздрите успiхам партнера;
4. несерйозно ставитесь до його турбот, проблем;
5. забудькуватiстю та зневажливим ставленням даєте зрозумiти партнеровi: «Ти вже небагато для мене важиш»;
6. даєте зрозумiти партнеровi : «Ти бiльше мене не приваблюєш».
Успiшними для шлюбу є:
1. об’єктивне, свiдоме сприйняття рис характеру один одного - як позитивних, так i небажаних;
2. толерантнiсть до особливостей характер у партнера;
3. взаємна повага i пiдтримка;
4. психологiчно рацiональне вирiшення виникаючих конфлiктних ситуацiй, терплячiсть i стриманiсть;
5. взаємодопомога у домашнiх справах, притягнення членiв родини до вирiшення питань про важливi покупки, мiсце проведення вiдпустки та iн.;
6. терпіння та повага до iнтересiв, захоплень i знайомих один одного, котрих самi не подiляють;
7. забезпечення здорового способу життя (без шкiдливих звичок);
8. виховання у дiтей на власному прикладi скромностi, чесностi, працьовитостi;
9. повага i прийняття сексуальних потреб i схильностей один одного: сексуальна дисгармонiя, що виникає протягом подружнього життя, зазвичай є наслідком непорозумiння i конфлiктiв психологiчного характеру.
5. Психогігієна праці та відпочинку.
На виробництвi слiд рацiонально органiзовувати дiловi функцiї, оптимальнi навантаження, робочий час. Важливо пiдтримувати коректну, благоприємну дiлову атмосферу, створювати позитивну емоцiйну установку до працi. Велику роль вiдiграє адекватний вибiр професiї. Розробляються конкретнi психогiгiєнiчнi заходи стосовно конкретних професiй та професiйних шкiдливостей.
«Роботоголiзм», втома, невдоволення роботою, почуття виснаженостi часто виникають внаслiдок антипатiї до виду працi, яку людина вимушена виконувати, невизнання наслiдкiв, дезорганiзацiї трудових процесiв, конфлiктiв iз спiвробiтниками чи керiвництвом. Також робiтник виснажується завданнями, якi перевищують його можливостi.
Вiдпочинок має бути по можливостi активним, дiяльнiсть - спрямованою на розвиток особистостi, i протилежно спрямованою до тiєї, яку людина виконує на роботi. Для робiтника розумової працi - такими є фiзичнi навантаження, спорт; для людей, якi займаються фiзичною працею - пасивний вiдпочинок (фiзичний спокiй iз розслабленням м’язiв або сон). Пiсля зникнення фiзичної втоми для такої людини вiдпочинком буде дiяльнiсть, що потребує розумового навантаження: читання, радiо, телебачення, iгри, шахмати, навчання. Активний вiдпочинок не повинен бути пов’язаний iз пiдвищеним напруженням, почуттям вiдповiдальностi та турботами, як це буває, наприклад, на спортивних змаганнях. Активний вiдпочинок одного члена родини не повинен постiйно порушувати життя та зв’язки родини.
6. Психологія та психогігієна старості.
Збiльшення тривалостi життя останнiми десятилiттями для бiльшої частини людей похилого віку означає подовження перiоду занепаду сил, хвороб, самiтностi. Цi люди звертаються до лiкарiв, деякi у зв’язку з депресiєю, тяжким подавленим станом стають пацiєнтами психiатра. У багатьох настає загострення i гiперболiзацiя, в основному негативна, їх рис характеру. Наприклад, якщо людинi у молодому вiцi була властива говiркiсть, - вона стає надмiрно балакучою, дбайливий перетворюється на дрiб’язкового, обережний на боязкого, недовiрливий на пiдозрiлого, ощадний на скупого.
Позитивними рисами старостi є розсудливiсть i поступливiсть, якi спираються на багатий життєвий досвiд.
Зниження рухливостi нервових процесiв породжує забруднення здатностi пристосовування до змiн. Орiєнтацiю у зовнiшньому свiтi затруднює притуплення органiв чуття: зниження слуху, зору. Порушення процесiв травлення, секрецiї, сну призводять до фiксування уваги у цих напрямках. Люди похилого вiку краще пам’ятають старi подiї, нiж запам’ятовують нове (закон Рiбо старечого згасання пам’ятi), тому у них набувають значення спогади юностi. Якщо цi перiоди були щасливими, то людина легше переносить i неприємнi ситуацiї у нинiшньому, i навпаки. Сучасне суспiльство дотримується культу молодостi та здоров’я: речi, що виготовляються, дiйснi чи уявнi цiнностi є орiєнтованими на молодь, у зв’язку з чим у людей похилого віку складається враження, що з їх iнтересами та потребами не рахуються, вони почувають себе знедоленими. Особливо важким є перiод виходу на пенсiю. Чоловiкам при цьому бiльш властиво занурюватися у депресiю. Люди, що позбавленi можливостi працювати, позбавленi ритму роботи та вiдпочинку, стають пасивними, незадоволеними, похмурими, буркотливими. Звiдси виникає заклик до активної старостi, наповненої дiяльнiстю або безпосередньою працею згiдно з фахом або улюбленою справою – «хобі».
Вирiшуючи питання працезабезпечення людей похилого вiку, передусiм слiд враховувати специфiчнi змiни їх особистостi. Недоцiльним є залучати їх до робiт, пов’язаних iз інтенсивним фiзичним та розумовим навантаженням. Бажана легка праця iз неповним робочим днем, можливiстю промiжних перiодiв вiдпочинку.
Часто психiчно надламаними бувають жiнки, якi втратили чоловiка. Вони важче переносять самотнiсть, вiдчувають бiльшу потребу в емоцiйному контактi, бувають не здатними на самотi переключатися на будь-якi справи так, як це роблять чоловiки.
7. Психогігієна колективного життя (спілкування).
Психологiчний клiмат - це настрiй колективу, його морально-психологiчна атмосфера, основним показником якої є міжособистісні стосунки. Для здорового психологiчного клiмату характернi доброзичливе, товариське спiвробiтництво, принципова взаємна вимогливiсть один до одного. Для формування здорового психологічного клiмату важливо опанувати мистецтвом критикиi самокритики. Щоб критика виконувала мобiлiзуючу дію щодо тих, кого критикують, їй має бути притаманна:
1. Позитивнiсть: важливi не тiльки змiст, а й форма побудови зауважень: спочатку вказати на негативнi моменти, а наприкiнцi бесiди вiдзначити позитивнi, оскiльки краще запам’ятовуються останнi слова; здiйснювати порiвняння не з iншими, а власне з тим, кого критикують, згадуючи при розбираннi помилок i тi моменти, коли його праця оцiнювалася позитивно; якщо критика стосується незначної помилки, бажано напочатку бесiди вiдзначити позитивнi риси опонента.
2. Перспектива: не тiльки обгрунтовано критикувати за помилки, але й пояснити хоча б у загальних рисах шлях до їх подолання.
3. Конструктивнiсть: той, хто припустився помилки, повинен зрозумiти сутнiсть та структуру помилки, усвiдомити її викорiнення i уникнення її надалi. Форма критики не повинна зачiпати гiднiсть людини, її професiйної честi, самолюбства. Критика має бути направлена на помилковi дiї, а не на людину, її особистi якостi.
4. Неупередженiсть: ступiнь критики повинен не перевищувати вини того, кого критикують. Щоб уникнути негативної реакцiї, критикуючий має подумки, а в складних ситуацiях i з олiвцем в руках скласти план аналiзу помилки, роздiлити всi чинники, що призвели до помилки, на об’єктивнi i суб’єктивнi, що мають пряму чи опосередковану залежнiсть вiд того, кого критикують.
5. Лаконiчнiсть: людина не може довго вислуховувати зауваження; її увага вiдволiкається, вона починає думати про стороннi речi. При цьому найбiльш доцiльним є застосування дедуктивного методу умовиводiв: спочатку викласти основну думку, головний вивiд, а потiм привести докази.
6. Цiлеспрямованiсть: предметом критики мають бути головнi, а не другоряднi питання: не сперечайтеся за дрiбницi, щоб не заступити головного i не пiдiрвати вiри до себе, в свої можливостi.
7. Коректнiсть, тактовнiсть, ввiчливiсть: брутальнiсть, хамство, нетактовнiсть спричиняють не тiльки деморалiзуючу дiю на людину, знижують ефективнiть її працi, але й призводять до значних психосоматичних, психоневротичних i невiдкладних (iнфаркти, iнсульти) станiв. Грубiсть - це ознака слабкостi, невмiння переконати людину в своїй правотi силою логiки.
8. Оптимальна кiлькiсть зауважень. Безмiрно часте i тривале використання критики спричиняє байдужiсть до зауважень, приводить того, кого критикують, до думки, що це є стилем роботи критика.
9. Гнучкiсть форми критики, яка повинна змiнюватися в залежностi вiд обставин, але мати однозначний змiст. Дотримання субординацiї, ступiнь досвiду робiтника, колегiальнiсть.
10.Своєчаснiсть: затримана критика не тiльки втрачає свою актуальнiсть, але й нерiдко розцiнюється як придирка.
11. Iндивiдуальнiсть: слiд брати до уваги iндивiдуальнi якостi особи критикованого - темперамент, стать, вiк, здоров’я, рiвень культури, квалiфiкацiю, минулi заслуги та мотиви, якi призвели до помилки.
Неадекватне сприйняття критики часто виникає необгрунтовано, як виправдання своєї поведiнки.
Основнi типовi варiанти неправильного сприйняття критики:
1. Демонстративний: характеризується бурхливими проявами, прагненням не стiльки довести справедливiсть, скiльки продемонструвати негативне ставлення до критики, звинуватити у помилковостi обраного методу оцiнки поведiнки, роботи. Контраргументи «демонструються» на пiдвищених тонах, грубо, нетактовно. Особливо це є характерним для осiб, схильних до агресивного типу поведiнки.
2. Депресивний: критика сприймається як засiб, що застосований для дискредитацiї, приниження, причiпок. Властивi низька самооцiнка, невпевненiсть у власних можливостях, постiйне хвилювання, надмiрна вразливiсть, знижений фон настрою, сензитивнiсть. Депресивна реакцiя створює пiдгрунтя для психосоматичних розладiв. Її витоки нерiдко знаходяться у дитячому i пiдлiтковому вiцi у разi сiмейного виховання з надмiрною опiкою, або коли дитина стає об’єктом муштри iз вимаганнями педантичного виконання своїх обов’язкiв, слухняностi.
3. Конформiстський: тенденцiя змiнювати свою поведінку вiдповiдно до тверджень оточуючих. Будь-яка критика - вiрна чи невiрна - отримує позитивну оцiнку, що може доходити до догодження. Властивими є вiдсутнiсть самостiйностi при ухваленнi рiшень, прагнення сховатися за колективною думкою, уникнути вiдповiдальностi. В окремих ситуацiях поява конформiзму може оцiнюватися позитивно, примiром, позитивна реакцiя медсестри на необґрунтовані звинувачення тяжкохворих з несприятливим прогнозом або психічно хворої людини.
4). Iндиферентний: байдужа пасивнiсть («в одне вухо влiтає в інше - вилiтає»). Грунтується на неправильному уявленнi про критику - що критикують, начебто, для формального порядку, i критика не допомагає, а шкодить. Але iндиферентне сприйняття критики може у деяких випадках носити позитивний характер, якщо, наприклад, осудження та докори, навiть необгрунтованi, виходять вiд тяжкохворої людини. Лiкар чи медсестра, керуючись логiкою, мають сформулювати для себе вiрну установку: «Так, хворий неправий, вчинив менi несправедливе зауваження, але його можна зрозумiти, тому що вiн змучений хворобою. Я не маю права сперечатися з ним, хворобливо реагувати на його зауваження...».
Оптимальний варiант реагування на критику у загальних рисах описаний у широко вiдомiй пам’ятцi: «Не згоден - заперечуй, заперечуєш - пропонуй, пропонуєш – здiйснюй».
8. Психогігієна конфлікту.
Конфлiкт - це суперечливий, протиборствуючий стан, який супроводжується негативними емоцiями внаслiдок зiткнення протилежно направлених позицiй, iнтересiв, цiлей, поглядiв, думок. Об’єктом конфлiкту може бути все, що створює умови для конфлiктної ситуацiї. Конфлiкти бувають мiжгруповi, мiжособовi та внутрiшнi (наприклад, невротичнi). Багатьом складним ситуацiям можна запобiгти, якщо володiти правилами попередження конфлiкту i дотримуватися їх. Правильна поведiнка у конфлiктнiй ситуацiї є могутнiм чинником профiлактики неврозiв та iнших психiчних розладiв.
Деякi рекомендацiї конфлiктологiї (вчення про конфлiкти) щодо правил розв’язання конфлiкту:
1) не реагувати на конфлiкт, який щойно виник, зачекати деякий час. Оцiнка конфлiкту як можливої несправедливостi збуджує людину, робить її агресивною, заважає реально оцiнити ситуацiю та прийняти оптимальне для себе рiшення. Негайна реакцiя за силою може перевищити подразник, що спричинив її, i тим самим ще бiльш поглибити конфлiкт;
2) намагатися поставити себе на мiсце кривдника i знайти для нього виправдання; побачити у ньому конкретну особистiсть зi своїми образами, проблемами, захисними пiдсвiдомими механiзмами;
3) поступитися у конфлiктi - ознака не слабкостi, а сили. Нападник є слабшим вже тим, що спричинив конфлiкт. Якщо ви при цьому понесли збитки, намагайтеся вiдшкодувати їх у майбутньому, коли ви спокiйно розберетеся в ситуацiї. Якщо конфлiкт не вирiшився або вирiшився не на вашу користь i залишив по собi вiдчуття збитку, слiд розрядити цi негативнi емоцiї. Для цього також iснує цiлий ряд засобiв:
а) iнтенсивна фiзична дiяльнiсть або заняття спортом;
б) багаторазовий переказ психотравмуючої ситуацiї своїм друзям, знайомим, пiсля чого вона поступово почне здаватися менш значною;
в) переключення на якусь складну iнтелектуальну задачу, бажано суб’єктивно приємну, і т. ін.
9. Психогігієна побуту: переборювання шкiдливих звичок.
Вживання психотоксичних речовин (алкоголю та нiкотину ), рiзних фармакологiчних препаратiв, що мають седативну i психостимулюючу дiю, i до яких можливе розвинення звикання, позначають термiнами «залежна поведінка», «залежнiсть від вживання алкоголю та психоактивних препаратiв», та iн.
Усвiдомивши шкідливість палiння i твердо вирiвшивши назавжди позбавитися шкiдливої звички, вольова людина здiйснює це рішення вiдразу i безповоротно. Людям з недостатньо сильною волею допомагають методи поступового позбавлення звички палiння: двосходинкова система А.С. Романова, засоби фiзiотерапiї, народної медицини та iн.
Психологiчним чинником пиятцтва є прагнення людини за допомогою алкоголю компенсувати тi чи iншi недолiки свого характеру, врiвноважити реальнi труднощi психологiчної адаптацiї до конкретної життєвої ситуацiї. У психогiгiєнiчнiй, психопрофiлактичнiй та психотерапевтичнiй антиалкогольнiй роботi вирiшуються наступнi завдання: 1) виявлення серед населення, особливо молодi, осiб, залежних вiд алкоголю; 2) широка антиалкогольна пропаганда; 3) психогiгiєнiчнi заходи. Сюди включають лекцiї та бесiди серед населення, заборону реклами алкогольно-тютюнових виробiв, створення антиалкогольного та антитютюнового культу (здорового способу життя), психотерапевтична робота з корекцiї поведiнки осiб iз «характерами алкоголіків» (рацiональна психотерапiя, аутогенне тренування, емоцiйно-стресова психотерапiя, участь у роботi груп взаємодопомоги типу «анонiмних алкоголіків») тощо. З початку 80-х рокiв застосовують метод емоцiйно-стресової психогiгiєни, що є залученням людей до життя у оздоровчому «сп’янiннi внутрішніми прагненнями» внаслiдок творчого спiлкування з природою, лiтературою, мистецтвом, наукою, завдяки творчому пошуковi у повсякденнiй працi, колекцiонуванні, мандрам, виготовленню творiв мистецтва. У людини, яка знайшла за допомогою творчих занять свою духовну iндивiдуальнiсть, своє мiсце серед людей, захоплена новими способами життя, що вiдкрилися, змiнюється свiтосприйняття. Така людина не потребує алкогольного збудника.
Щоб позбавитися вiд потягу до алкоголю, рекомендують (В.Е. Рожнов):
1. Не несiть тягар хвороби у собi - неодмiнно звернiться до лiкаря у своїй полiклiнiцi, до районного, обласного центру.
2. Спробуйте вирватися iз «п’яної» компанiї - хибне розумiння почуття товариства з друзями по пиятицi психологiчно прив’язує вас до алкоголю.
3. Шукайте пiдтримку у спiлкуваннi з iншими людьми, що також прагнуть позбавитися шкiдливої звички.
4. Спробуйте знайти форму прояву своєї особистостi у якомусь рiзновидi активної, творчої працi. Якщо теперiшня справа вам не подобається, спробуйте знайти iншу, бiльш бажану. Пам’ятайте: лише робота, яка дає вiдчуття необхiдностi, може витiснити з вашої психiки потяг до алкоголю.
5. Обмiркуйте систему органiзацiї вашого дозвiлля. Чим ви цiкавились у дитинствi? Що вам подобається зараз? Весь ваш час, особливо напочатку лiкування, має бути заповненим активною дiяльнiстю, спiлкуванням у сiм’ї, фiзкультурою.
6. Щоб полегшити собi усi цi дiї, погляньте на себе «поглядом прокурора», а на оточуючих – «поглядом захисника»: спробуйте у першу чергу в усiх своїх невдачах звинувачувати себе, а не iнших. I тодi ви станете на шлях одужання.
Психогiгiєнiчнi заходи з профiлактики алкоголiзму мають поєднуватися iз засобами загального змiцнення органiзма - рацiональним харчуванням, загартовуванням, фiзкультурою.
Робота з попередження наркоманiй i токсикоманiй має своїми складниками моральне, психологiчне та правове виховання молодi, створення оптимальних умов для проведення її дозвiлля, своєчасне виявлення серед населення, особливо молодi, осiб, що мають потяг до наркотикiв, виховнi та психогiгiєнiчнi заходи (аналогiчнi до антиалкогольних) у групi пiдвищеного ризику, лiквiдацiю нелегальних джерел придбання наркотикiв (знищення посiвiв культур, що мiстять токсичнi речовини), лiкування хворих на наркоманiю та токсикоманiю, i т.iн. Вiтчизняним законодавством передбачена карна вiдповiдальнiсть за виготовлення, зберiгання (навiть без наступного розповсюдження i вживання) i розповсюдження наркотикiв. Хворий на наркоманiю, що самостiйно звернувся за допомогою, має моральну перевагу перед особами, якi не бажають лiкуватися, i до яких застосовують примусове лiкування в умовах iзоляцiї вiд суспiльства.
МЕТОДИ I ОРГАНIЗАЦIЯ ПСИХОГIГIЄНИ ТА ПСИХОПРОФIЛАКТИКИ
Впровадження принципiв психогiгiєни i психопрофiлактики є справою не тiльки медичних працiвникiв. На це мають бути спрямовані зусилля усього суспiльства, усiх його складових частин та органiзацiй. На засадах психогiгiєни повиннi грунтуватися програми органiзацiї працi, навчання та виховання.
Медичнi працiвники органiзовують читання лекцiй, проведення спiвбесiд, виступи у пресi, на радiо, телебаченнi iз пропагандою здорового способу життя. Подiбнi виступи можуть бути організовані для однорiдних груп населення (юристiв, педагогiв, батькiв, дітей шкiльного вiку, молодят, робiтникiв пiдприємств). Останнiм часом органiзовуються консультацiї психогiгiєнiчного та психопрофiлактичного напрямку, центри здоров’я, телефони довiри, кризовi служби та iншi форми психопрофiлактики.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 1309;