Інші федеральні податки

Податкові платежі даної групи мають цільовий характер і служать джерелом фінансування будівництва та утримання автомобільних шляхів державного і місцевого значення. Відповідно податкові надходження зараховуються до спеціалізованих цільових позабюджетних фондів – федерального дорожнього фонду, а також територіальних дорожніх фондів.

Сьогодні діючим законодавством можуть справлятися наступні податки:

– податок з реалізації паливно-мастильних матеріалів;

– податок за користування автодорогами;

– податок з власників транспортних засобів;

– акциз на легкові автомобілі;

– податок на купівлю автотранспорту.

Платниками податку з реалізації паливно-мастильних матеріалів (бензину, дизпалива, дизельних та автотракторних масел, скрапленого газу, що використовується як моторне паливо) являються юридичні особи. Об’єктом оподаткування для підприємств, які виготовляють мастильно-змащувальні матеріали, є обороти з їх реалізації, без ПДВ. Податок розраховується за ставкою 25% подекадно, щомісячно, щоквартально в залежності від величини оподатковуваного обороту і повністю зараховується до федерального шляхового фонду. Джерело сплати – прибуток до обрахування і сплати податку на прибуток.

Акциз з продажу легкових автомобілів в особисте користування громадян сплачують підприємства, що виробляють легкові автомобілі. Об’єкт оподаткування – оборот по реалізації в особисте користування громадян. Для визначення оподатковуваного обороту приймається вартість реалізованих автомашин, яка розраховується виходячи із суми вільних відпускних цін, включаючи суми акцизу. Сума акцизу визначається платником податку самостійно і вноситься в федеральний шляховий фонд кожну декаду.

Податок на користування автодорогами справляється з підприємств, організацій та фізичних осіб-підприємців. Об’єкт оподаткування: при виробництві продукції – виручка; при заготівельно-збутовій та торгівельній діяльності – торгівельний оборот. При цьому із бази оподаткування виключається ПДВ, акцизи і податок на реалізацію паливно-мастильними матеріалами. Ставки податку: 0,4 % від реалізації; 0,3 % від торгівельного обороту; для посередників 0,4 %; для банків та інших кредитних установ – 0,4 % від суми доходів.

Від сплати звільнюється підприємства, які здійснюють утримання позаміських автодоріг загального користування. Податок поступає в територіальний шляховий фонд, у Москві та Санкт-Петербурзі – в федеральний шляховий фонд. Суму платежу платники податку включають до складу витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Податок з власників транспортних засобів щорічно сплачують громадяни РФ, іноземні громадяни та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та відомчої належності, які є власниками транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, моторолерів, автобусів) та інших самохідних машин і механізмів на пневматичному ходу, за ставками в залежності від потужності двигуна.

Платниками податку на купівлю автотранспортних засобів є підприємства, організації та підприємці, які купують автотранспортні засоби шляхом купівлі-продажу, обміну, лізингу. Даний податок розраховується від ціни продажу без акцизу та ПДВ за наступними ставками: вантажні автомашини, пікапи та легкові фургони, автобуси, спеціальні та легкові автомобілі – 20%; причепи і напівпричепи – 10%. Автотранспортні засоби, придбані для подальшого перепродажу, не оподатковуються. При придбанні автомобіля за валюту податок розраховується виходячи із ціни продажу авто, перерахований за курсом ЦБ РФ на день придбання. Від сплати звільняються деякі категорії громадян і організацій (герої Радянського Союзу та Росії, громадянські організації інвалідів та ін.).

Федеральний транспортний податок сплачується юридичними особами, крім бюджетних організацій, у розмірі 1% від фонду оплати праці незалежно від джерела його формування і повністю включається до складу витрат на виробництво та обіг. По суті транспортний податок є цільовим податком, оскільки витрачається на фінансування розвитку міського транспорту загального користування та приміського пасажирського залізничного транспорту.

3. Регіональні податки

В контексті реформи федеральних відносин, яка в останні роки йде в Росії, в законодавство вводиться поняття “бюджетні повноваження”, що зводить воєдино права, фінансове забезпечення та зобов’язання органів місцевої влади в рамках відповідного бюджету. За чинними законами податкові надходження розподіляються між центром і регіонами в таких пропорціях: суб’єктам РФ надходить 100% від усіх регіональних податків; 100% – податку на доходи фізичних осіб, із яких 70% направляються в муніципальні бюджети; 30% надходжень від єдиного податку, що справляється за спрощеною системою оподаткування; 30% – єдиного податку на “вмененный доход”; 30% – сільськогосподарського податку; 5% доходів від податку на видобуток корисних копалин. Доходи від решти податків поступають у федеральний бюджет.
З 1 січня 2004 р. в системі регіональних податків, а також у бюджетному федералізмі (міжбюджетних відносинах між центром і регіонами), відбулися значні зміни. Співвідношення доходів центру і регіонів як 60:40 змінилося на користь регіонів у пропорції 56 до 44. Скасований регіональний податок із продаж, яким оподатковувалися юридичні та фізичні особи, що реалізували товари і послуги, здійснювали роботи. Натомість суб’єктам Російської Федерації передані всі доходи від так званого вмененного налога на малий бізнес, 1% надходжень від податку на прибуток, а також акцизи на лікеро-горілчані вироби.

«Вмененный налог» або податок на потенційно можливий дохід сплачують юридичні й фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. Ставка 20% від «вмененного дохода» в місяць.

Податок на майно юридичних осіб на регіональному рівні запроваджений у 1991 р. Об’єкт оподаткування – середньорічна вартість майна підприємства (основних фондів, нематеріальних активів, виробничих запасів), ставка – 2%.

При передбаченій законом максимальній ставці майнового податку 2% регіони мають право установлювати висоту ставки на свій розсуд. У більшості регіонів вона не перевищує 0,5% від інвентаризаційної оцінки майна. Остання може бути нижчою реальної ринкової вартості квартири в 5–10 разів. Тому уряд має намір відмовитися від інвентаризаційної оцінки на користь ринкової ціни, що, за розрахунками, навіть при зниженні ставки до 0,1% призведе до реального росту податкового тягаря.

Норми оподаткування для обов’язкових платежів – лісного доходу (лесной подати) і плати за воду – установлюються регіональними властями. Крім фіскальної функції, ці платежі в соціально-економічному сенсі мають рентний характер і природоохоронне призначення. Лісопромисловий комплекс – одна з ключових галузей національної економіки Росії. Унікально багата Росія і водним ресурсами, на її території знаходиться найбільше в світі прісноводне водоймище – озеро Байкал.

Під назвою “лісний податок” існує ціла система платежів за користування лісним фондом. Ці платежі справляються у формах так званих лісних податей, а також земельного податку і орендної плати. Лісні податі стягуються за всі види лісокористування за ставками на одиницю лісного ресурсу (продукції) або по окремим видам лісокористування за гектар використовуваної ділянки лісного фонду. Ставки лісних податей служать також для визначення орендної плати. До лісних податей відноситься плата за: деревину, промислову заготовку ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення пасік, полювання в лісних угіддях, використання лісу з туристичною, оздоровчою і спортивною метою.

Ставки лісних податей установлюються органами державної влади суб’єктів РФ або можуть визначатися за результатами так званих лісних аукціонів. Розмір ставки за деревину включає також податок на землю. Розмір орендної плати визначається за умовами договору оренди земельної ділянки. Ставки лісного податку диференційовані за регіональною ознакою, конструкція податку достатньо складна і, отже, даний податок складний в адмініструванні. Доходи від лісного податку розподіляються між федеральним бюджетом і бюджетом суб’єкта РФ у пропорції 40% : 60%.

Плата за користування водними об’єктами до 1998 р. носила назву плати за воду. Платники – організації та підприємці, котрі безпосередньо користуються водними об’єктами. Плата справляється при заборі води з використанням споруд, технічних засобів і обладнання за рядом винятків (забору води для ліквідації стихійних лих, водопостачання тваринницьких ферм та ін.). Платіжна база: обсяг водозабору; площа акваторії; обсяг стічних вод, які скидають у водні об’єкти і деякі інші показники. Плата за воду диференційована за різними категоріями платників та режимами використання водних ресурсів.

Цільовий податок на потреби установ народної освіти сплачують юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. Ставка – 1% від фонду оплати праці.