Послідовність розробки розрахункового матеріального балансу

Однопродуктовий матеріальний баланс складається за наступною формою, представленою у таблиці 10.1.

Таблиця 10.1.

Однопродуктовий матеріальний баланс ресурсу, (од. вим.)

Розробка матеріального балансу починається з частини «Розподіл», саме тут фіксуються потреби усіх потенційних споживачів матеріальних ресурсів, а саме: галузей народного господарства, населення, інших держав (в статті експорт), державного резерву.

Виробничі потреби в ресурсі зафіксовані у перших двох статтях частини «Розподіл».

Виробничо-експлуатаційні потреби (ВЕП) відображають потреби усіх галузей народного господарства у певному виді ресурсу (продукції). Загальна потреба в ресурсі визначається (нормативним методом) за формулою:

Q _вир-ва – обсяг продукції, що виробляється і-ю галуззю, та вимагає витрат відповідного ресурсу;

N – норма витрат відповідного ресурсу на виробництво одиниці продукції і-ї галузі.

n – кількість галузей, що споживають даний ресурс під час виробництва продукції.

У статті “Капітальне будівництво” потреба у ресурсах визначається нормативним методом за формулою:

Qбмр – обсяг будівельно-монтажних робіт і-го виду, для виконання яких потрібен даний ресурс;

N – норма витрат відповідного ресурсу на виконання одиниці і-го виду робіт.

Стаття “Ринковий фонд” характеризує потреби населення в даному ресурсі. Ця потреба розраховується нормативним методом, як правило за формулою:

Т – чисельність населення, що споживає даний вид ресурсу.

N – науково-обґрунтована норма споживання даного ресурсу на оду особу.

Для визначення потреби населення в ресурсах, що споживаються для задоволення комунально-побутових потреб, наприклад потреби населення у вугіллі, розрахунки здійснюють за формулою:

S – загальна площа житла, що опалюється за допомогою даного ресурсу.

N/s – норма витрат ресурсу за фіксованими цінами на відповідну площу опалення.

Стаття “Експорт” характеризує потреби інших держав в даному ресурсі. Розрахунок цієї статті можу здійснюватися двома способами:

1. Якщо угоди з іншими державами укладені, на момент розрахунку цієї статті, то обсяг експорту визначається методом прямого підрахування, тобто додаються обсяги експорту даного виду ресурсу за укладеними угодами з іншими державами.

,

Де

Еді– експорт за договором з і- ю державою.

2. Якщо угоди не кладені, то застосовується метод екстраполяції. Сутність цього методу полягає у визначенні питомої ваги експорту у загальному обсязі споживання за декілька останніх років (як правило, три-п’ять) та перенесенні отриманої величини на майбутній період.

Стаття “Закладка до державного резерву”. Державний резерв – запас, що створюється на випадок стихійного лиха, воених дій, для допомоги інших державам, за нормативами, які затверджує КМУ. Нормативний розмір державного резерву визначається наступним чином:

Nд.р. – норматив державного резерву, який встановлює КМУ.

Закладення ресурсу до державного резерву можливе у двох випадках:

1) Якщо виникає потреба у розширенні (створенні) державного резерву. За таких обставин розмір закладення визначається за формулою:

ЗДР (розширення) = ДРn – ДРп.р.,

ДРn – норматив державного резерву, встановлений КМУ,

ДРп.р. – фактична наявність ресурсу у державному резерві на початок розрахункового року.

Якщо отриманий результат має від’ємне значення, це означає необхідність скорочення державного резерву шляхом його розбронювання на дану величину.

2) Якщо виникає потреба в поновленні ресурсів державного резерву у зв’язку із скороченням нормативних строки зберігання певного ресурсу. У такому випадку розмір державного резерву на поновлення визначається за даними оперативної звітності.

Загальний обсяг закладення ресурсів до державного резерву визначається як добуток закладення державного резерву на розширення та на поновлення:

ЗДР = ЗДР розширення + ЗДР поновлення.

Відповідно стаття «Розбронювання держаного резерву» із ресурсної частини балансу визначається як добуток розміру розбронювання резерву на скорочення та на поновлення:

РДР = РДР скорочення + РДР поновлення.

Залишки на кінець розрахункового року утворюються виробниками продукції, що споживають відповідний ресурс під час виробництва продукції, з метою забезпечення непереривного процесу виробництва. Розмір нормативних запасів визначається індивідуально для кожної галузі на базі встановленого нормативного запасу в днях (N), та середньодобового споживання даного ресурсу в галузі ( ).

Загальний підсумок частини «Розподіл» показує загальний обсяг споживання ресурсу у розрахунковому році.

В другій частині балансу – “Ресурси” фіксуються можливості усіх потенційних постачальників матеріального ресурсу. Основним постачальником є виробництво. Можливий обсяг виробництва ресурсу визначається за формулою:

– середньорічна виробнича потужність галузі (або групи підприємств), що виробляє даний ресурс;

К використання – коефіцієнт використання виробничої потужності.

Стаття “Залишки на початок року” визначається як добуток фактичних залишків ресурсу у виробників продукції та постачальників ресурсу на початок року.

Стаття “Імпорт” розраховується аналогічно статті експорт.

Стаття “Інші ресурси” характерна для матеріальних балансів ресурсів сільськогосподарського походження та характеризує можливість закупівлі даного ресурсу у населення.

Підсумок ресурсної частини показує загальний обсяг наявних ресурсів.

Матеріальні баланси можуть мати сальдо. Воно:

- позитивне, якщо ресурси перевищують потреби,

- негативне, якщо розподіл ресурсів більший за їх наявність.

Досягнення рівноваги (ліквідація сальдо) – це завжди компроміс тим часом, що нам потрібно і тим, що ми можемо отримати.

Матеріальний баланс як інструмент планування використовується в наступних випадках: для визначення необхідного обсягу виробництва, можливого розміру експорту, необхідного розміру імпорту, можливого ринкового фонду. При цьому використовується прийом «Балансової ув’язки». Наприклад, необхідний обсяг виробництва визначається як:

Виробництво = ∑ частини розподіл – (∑ст..1, 2, 3, 5 ресурсів).

Нормативний метод планування. Класифікація норм і нормативів

Суть нормативного методу планування полягає у використанні сукупності норм і нормативів при розрахунку показників індикативного плану. Норма – це абсолютна величина гранично допустимого розміру витрат матеріального ресурсу (тобто, сировини, палива), а також витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції. Норматив – відносний показник, що характеризує міру використання знарядь праці, предметів праці, витрат живого труда.

Норми та нормативи бувають:

1. Техніко-економічні норми породжені конкретними технологічними процесами, що фіксуються у відповідних документах. До них відносяться норми витрат і запасів сировини, матеріалів, палива і енергії, норми витрат праці, норми потреби в устаткуванні і ін.

2. Особливу роль в плануванні відіграють соціально-економічні норми і нормативи, які включають наступні три групи:

• норми і нормативи споживання товарів;

• норми і нормативи споживання платних послуг;

• норми і нормативи розвитку матеріальної бази соціальної інфраструктури.

Норми та нормативи споживання товарів передбачають раціональні норми споживання основних продуктів харчування, виробів легкої промисловості у розрахунку на одну особу, а також норми раціонального забезпечення предметами культурно-побутового та господарського призначення.

Норми та нормативи споживання платних послуг – це система оцінки рівня споживання однією людиною окремих видів послуг, що побудована на науково-обґрунтованих розрахунках раціонального споживання.

Серед норм та нормативів забезпечення населення матеріальною базою інфраструктури виділяють нормативні параметри розвитку пасажирського транспорту, мережі закладів освіти, охорони здоров’я, побутового обслуговування тощо.

3. Економічні ( норматив рентабельності, ефективності інвестицій). У ринкових умовах господарювання кожна господарська одиниця, що функціонує не за рахунок державних ресурсів та коштів, самостійно встановлює для себе нормативи економічної ефективності. У той же час для державних підприємств та закладів, а також для заходів, що фінансуються за рахунок державного бюджету діють норми економічної ефективності, встановлені державою. Наприклад, норматив економічної ефективності державних капіталовкладень.

4. екологічні норми та нормативи (наприклад, норма викиду шкідливих речовин у повітря).

Уся система норм та нормативів повинна відповідати наступним принципам:

1) Наукової обґрунтованості. Згідно з цим принципом, соціально-економічні, екологічні норми та нормативи розроблюються та затверджуються на державному рівні.

2) Норми та нормативи повинні періодично переглядатися (кожні 5 років) та відповідати розвитку техніко-економічного прогресу.

Рекомендована література

1. Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» №3205-IV від 15.12.2005р.

2. Закон України „Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку України” від 23.03.2000 року

3. Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 2000р.

4. Закон України «Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності» від 01.06.2000 г.

5. Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 №98/96-ВР

6. Закон України «Про підприємництво»

7. Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку державного фінансування капітального будівництва» від 27 грудня 2001 року №1764.

9. Постановление Кабинета Министров Украины № 89 от 2 апреля 1995 года «О предоставлении населению субсидий для возмещения расходов на оплату жилищно-коммунальных услуг»

10. Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію».

11. Бабашкина А.М. Государственное регулирование национальной экономики. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 480с.

12. Бункина М.К. Национальная экономика: Учебное пособие. – М.: Палеотип, 2002. 487 с.

13. Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие. – М.: Издательский дом «Дашков и К⁰», 2001

14. Волочкова Л.Т. Планирование социально-экономического развития: Теория, методология, организация. Учебное методическое пособие. СПб, 1999

15. Гейко Л.М., Марущак В.П. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – О., 2006. – 110 с.

16. Градов А.П. Национальная экономика: Курс лекций. СПб: Специальная литература, 1997.

17. Гриньова В.М., Новікова М.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – Х.: Видавничий дім «ІНЖЕК», 2004 . –756 с.

18. Дворядкина Е.Б. Национальная экономика. – Екатеринбург, 2000. – 130с.

19. Державне регулювання економіки / За ред. І.Р. Михасюка. – Л.: «Українські технології», 1999. – 640с.

20. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

21. Дідівська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібн. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214с.

22. Егоров В.В., Парсаданов Г.Л. Прогнозирование национальной экономики. – М.: Высшая школа, 2002 . – 304 с.

23. Кучеренко В.Р., Карпов В.А., Кузнецов Э.А. Основы государственного регулирования экономики/ Учебное пособие. – Одесса: Астропринт, 2001. – 157 с.

24. Лобкович Э.И. Национальная экономика: цели и результаты. – Минск: НКФ «Экоперспектива», 1996. – 26с.

25. Орешин В.П. Государственное регулирование национальной экономики: Учебное пособие М.: Юристъ, 1999

26. Парсаданов Г.А., Егоров В.В. Прогнозирование национальной экономики. – М. Высшая школа, 2002. – 304 с.

27. Пухтаєвич Г.О. Аналіз національної економіки: Навчальний посібник. – К.:КНЕУ, 2005. – 254 с.

28. Савруков Н.Т. Национальная экономика: Конспект лекций. СПб.:Политехника, 1999.

29. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000

30. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: Вікар, 2003

31. Турецкий О.А. Национальная экономика и ее регулирование. – О.: СМИЛ, 2002. – 380с.

32. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 435с.