Закономірності розміщення продуктивних сил

Розміщенню продуктивних сил притаманні певні закономірності, які значною мірою впливають на розвиток галузей народного господар­ства країни та регіону, обсяги виробництва, географічне їх розміщення, ефективне вико­ристання природно-ресурсного потенціалу і, особливо, залучення до суспільне корисної праці наявного трудового ресурсного потенціалу з метою ліквідації безробіття і зростання добробуту населення.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил.

Закономірність територіального поділу праці. Знаходить своє відображення в процесі спеціалізації територій на виробництві певних видів продукції і послуг на основі розвинутої міжрегіональної кооперації. У результаті територіального поділу праці в господарствах формується така територіально-галузева структура, яка найбільш відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Територіальний поділ витрат веде до підвищення ефективності господарювання.

Процес територіального поділу праці характеризується розвитком на кожній території тих галузей, для яких склались найбільш вигідні природно-ресурсні та соціально-економічні передумови. У результаті чого розвивається ефективна і раціональна територіальна спеціаліза­ція з відповідними допоміжними і обслуговуючими галузями, фор­муються господарський комплекс з внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

Закономірність соціальної спрямованості розвитку продук­тивних сил. Базується на виробничих відносинах рівня розвитку про­дуктивних сил і оптимального задоволення потреб людини. В Консти­туції, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1993 р., Украї­на проголошена соціальною державою (ст. 1). У Конституції задекла­ровано, що людина визнається найвищою соціальною цінністю сус­пільства. Особливо наголошено на тому, що держава забезпечує со­ціальну спрямованість економіки (ст. 3), тим самим підпорядковує роз­виток і розміщення продуктивних сил інтересам і потребам людини. Ця зако­номірність реалізується через урахування інтересів щодо все більш по­вного задоволення особистих і суспільних потреб людей, підвищення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та забезпечення конституційних прав усіх громадян: права на гідне життя, соціальний захист, безоплатну освіту та медичне обслуговування, право на працю та її адекватну винаго­роду, право на вільний вибір місця проживання і сфери прикладання праці. Соціальна спрямованість розміщення продуктивних сил вимагає інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, особливо в сільській місцевості, створення сприятливих умов праці, внутрішньо­го виробничого і зовнішнього природного середовища, забезпечення зниження техногенного і антропогенного навантаження на території, формування раціональної системи розселення, збільшення місткості регіональних ринків праці, товарів і капіталу.

Закономірність раціонального розміщення виробництва випливає із спеціального економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. В першу чергу ця закономірність пов’язана із значною територіальною дифе­ренціацією в розміщенні природно-сировинних ресурсів і населення. Це спонукає на додаткові витрати транспортування сировини, палива і готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Раціональна територіальна організація виробництва повинна забезпечити найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшен­ня затрат праці на подолання територіального розриву між вироб­ництвом і споживачами.

Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується, насамперед, через принцип розміщення промисловості з погляду наближення їх до джерел сировини та споживача. Надмірне зростання видобутку мінеральних ресурсів і неповне їх використання призводить до накопичення великої кількості відходів, які займають значні території і негативно впливають на навколишнє середовище. За даними статистики, нині в народному господарстві щорічно використовують понад 1 млрд. природних ресурсів, з яких значна частина йде у відходи. Тому актуальними сьогодні є запровадження ресурсозберігаючих технологій.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація цієї закономірності дає змогу обмежити над­мірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Разом з тим, пропорційне розміщення виробництва на тери­торії України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей виробниц­тва внутрішнього національного доходу на душу населення. У ринко­во-господарській діяльності практично реалізувати цю закономірність держава може через регулювання, яке передбачає надання відповід­них пільг інвесторам капіталу. Врахування цієї закономірності дає змо­гу фактично вирівнювати рівні економічного розвитку областей, більш рівномірно розвивати продуктивні сили регіонів. Надзвичайно важ­лива роль закономірності полягає у встановленні територіальних про­порцій, що характеризують територіальну структуру народногоспо­дарського комплексу, рівень господарського розвитку районів, еко­номічні зв’язки між регіонами України.

Закономірності пропорційного розміщення продуктивних сил втілює в життя положення щодо вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізації міжрайонних економічних зв’язків.

Аналіз станів територіальних пропорцій господарства в основно­му класифікують за такими групами:

* пропорції регіонального розподілу природних ресурсів;

* соціально-економічний розвиток регіонів;

* пропорції територіально-промислового виробництва;

* співвідношення регіонів в агропромисловому виробництві;

* пропорційність всіх видів транспортного комплексу.

На основі аналізу територіальної організації господарств економічних районів передусім визнають: економічну оцінку природних ре­сурсів, рівень забезпечення власними трудовими ресурсами, терито­ріальний розподіл населення як споживача матеріальних благ, співвідношення між спеціалізованими і допоміжними галузями, між ввезенням і вивезенням продукції, забезпечення продовольством та мішеними транспортними засобами власного виробництва.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення про­дуктивних сил. Ця закономірність випливає із законів суспільного поділу праці та інтеграційних процесів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господа­рювання - досягненню в інтересах суспільства найкращих результатів при мінімальних затратах. Поєднання і взаємозв’язаний розвиток га­лузей на певній території дає народногосподарську економію за раху­нок скорочення витрат на перевезення сировини і готової продукції за рахунок спільного використання виробничої і соціальної інфраструктури.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є:

* найбільш повне, економічно ефективне й екологічно виправда­не використання наявного ресурсного потенціалу регіону;

* оптимальна галузева й територіальна структура господар­ства, яка відповідає соціальним і економічним умовам виробництва;

* тісний взаємозв‘язок і збалансованість усіх ланок господарства ре­гіону;

* провідна роль традиційних галузей для того чи іншого регіону.

Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил в ринкових умовах господарювання постійно зростає. Головним напрямом її розв’язання є формування територіально - виробничих комплексів (ТВК), що є взаємообумовленим поєднанням органічно пов’язаних між собою виробництв на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положен­ня, що забезпечують отримання максимальної кількості продукції при мінімальних витратах.

Особливо важливими є внутрішні зв’язки виробничого характеру як основа формування ТВК, зокрема:

* зв‘язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;

* взаємозв‘язки щодо використання сировини, допоміжних мате­ріалів, паливно-енергетичних ресурсів, споживання готової продукції;

* зв‘язки кооперування, спеціалізації та комбінування в процесі виробництва продукції важливого використання та утилізації ви­робничих відходів

Формування ТВК дає можливість зекономити значні площі, про­тяжність інженерних комунікацій, обсяги капіталовкладень, ефектив­но вирішувати питання охорони навколишнього середовища, раціо­нально використовувати природно-ресурсний потенціал. Разом з тим, ТВК мають можливість ефективно спільно вирішувати питання со­ціальної інфраструктури, копулюючи на цілі кошти, та раціонально ви­користовувати наявні трудові ресурси, залучаючи молодь до суспіль­не корисної праці.

Таким чином, закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил сприяє формуванню територіально-виробничих комплексів, які в свою чергу забезпечуватимуть найбільш ефективне господарювання у ринкових умовах.

Закономірність територіальної концентрації розміщення і розвитку продуктивних сил. Характеризується дією закону усуспільнення виробництва і праці, який відображає об’єктивну тенден­цію зосередження виробництва в обмеженому просторі і проявляється в економії витрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємне розміщення спільних об’єктів в одній точці).

Концентрація різногалузевих об’єктів виробництва дозволяє підви­щити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні господарства, єдині комунальні об’єкти (очисні споруди, водопровід­но-каналізаційні системи), формувати єдину виробничу інфраструк­туру, групові форми розселення населення як, наприклад, територіально - виробничі комплекси. Така структура найбільш чітко проявляється у формуванні регіонально-наукових утворень - центрів, вузлів, агломе­рацій, технополісів, урбанізованих зон.

Закономірність територіальної концентрації відображає об’єктивну тенденцію, яка проявляється в отриманні до­даткового ефекту за рахунок просторової агломерації сфери матеріаль­ного виробництва і сфери послуг, розвитку територіальних промис­лових комплексів, локалізації їх господарської діяльності. Однак на кож­ному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, що зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, дос­коналістю інфраструктури тощо. Спроби обминути ці межі, форсува­ти концентрацію призводить до зниження ефективності суспільного виробництва.

Закономірність економічної цілісності регіону. В.Поповкін визначає цю закономірність як закон і вважає його синтезуючим. Сутність географічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) і соціальної сфер.Ці три компонента поєднуються між собою не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Поєднання вихідних умов формування регіону дає значну кількість варіантів, тому в будь-які в країні немає тотожних регіонів. Коли розглянемо окремо кожний регіон України, ми побачимо, що він не подібний до іншого та є неповторним.

Цей аргумент має важливе практичне значення, особливо для органів соціально-економічного управління. Навіть найвдаліша схема або модель одного регіону не може механічно переноситися на інший, нехтуючи його специфікою. Ця закономірність регіональної цілісності має важливе значення для розвитку економіки України. Сьогодні Ук­раїна, у пошуках моделі соціально-економічного розвитку, приглядаєть­ся до моделей, що виправдали себе в інших розвинутих країнах світу. Однак Україні властива своя специфіка розвитку економічно цілісних регіонів. Тому кожен із них має визначатися як самостійний об’єкт соціально-економічного управління із збереженням системи центра­лізованих і регіональних елементів.

Закономірність глобалізації та регіоналізації розміщення і розвитку продуктивних сил. Ринкові умови розвитку економіки характеризуються наявністю двох протилежних процесів - глобалізації економіки та її регіоналізації. Глобалізаціяекономіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація (особливо в межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децен­тралізації господарювання як особливого типу територіального уп­равління економічними відносинами. На національному рівні регіо­налізація спрямовується як на захист інтересів того чи іншого регіону від руйнівної дії глобальних процесів, так і на здійснення глобальних інтересів.

Регіоналізація в межах країни виражається в зростанні самоуправ­ління розвитком регіональної економіки, зосередженні владних по­вноважень і господарської самостійності регіонів. В регіонах безпосе­редньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється державна стратегія економічного розвитку.

Глобалізація і регіоналізація сучасної ринкової економіки відобра­жає реальну дійсність розвитку економічних відносин, зокрема в роз­міщенні продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. Ці процеси породжують гострі проблеми, які необхідно враховувати при розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки України та її регіонів.

Україна має певні конкурентні переваги у світогосподарській сис­темі і тому може брати активну участь у глобальних економічних про­цесах. Це, в першу чергу, унікальний природно-ресурсний потенціал (залізні та марганцеві руди), який може відіграти важливу роль у роз­витку світової економіки як її природна база. Природні умови України суттєво доповнюються і наявним виробничим, людським та науко­во-технічним потенціалом.

Міжнародне економічне та соціальне значення має рекреаційний комплекс у складі Азово-Чорноморського, Карпатського та Полісько­го підкомплексів. Унікальні бальнеологічні природні ресурси можуть стати природною базою розвитку загальноєвропейського туристично-рекреаційного господарського комплексу.

В нинішніх ринкових умовах господарювання інтеграційні проце­си відбуваються практично в усіх галузях народного господарства і сферах управління економікою. Територіальний поділ праці вимагає налагодження тісних економічних зв’язків між спеціалізованими то­варовиробниками та підприємствами — постачальниками сировини, матеріалів комплектуючих деталей, вузлів. Таким чином утворюється міжрегіональна економічна інтеграція, яка починається з налагоджу­вання економічних зв’язків між підприємствами відповідного регіону (території).

Розрізняють внутрішню інтеграцію: всередині країни, регіо­ну, області, району, відповідної галузі, території, всередині підприєм­ства, того чи іншого виробничого підрозділу.

У світовій практиці великого значення набувають міжнародні інтег­раційні процеси, тобто зовнішня інтеграція, яка дає можливість значно розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціа­лізації виробничих процесів у виготовленні вузлів, деталей, напівфаб­рикатів, готових виробів. Це сприяє посиленому товарообороту між розвинутими країнами, що здійснюється на договірних засадах або кооперативними поставками. Найважливішими чинниками, що виз­начають формування міжнародних інтеграційних процесів, виступа­ють: розвиток науково-технічного прогресу, який в нинішніх умовах господарювання є глобальним; інтеграція можливостей використан­ня ресурсного потенціалу; глобальне зростання небезпеки загальної економічної катастрофи; інтеграція інформаційної сфери.

Посилення міжнародної інтеграції сприяє поглибленню глобалі­зації економіки, створенню мереж міжнародних виробництв з швид­ким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфі­кованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктив­них сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не при­в’язаного до місцевості капіталу. Ця теза підтверджує створення в нашій країні за останній період великої кількості спільних міжнародних підприємств з іноземним капіталом. Аналізуючи ефективність вкладних інвестицій, міжнародний Інвестор може вільно перемістити підприємство в іншу місцевість, де існують кращі умови і де можна одержати більшу додаткову вартість. Міжнародні інтеграційні проце­си жодним чином не прив’язані до конкретної місцевості, визначеної географічними умовами. Оскільки вони базуються на взаємовигідних умовах, при виникненні тої чи іншої негативної ситуації, піклуючись тільки про власний бізнес, вони можуть розірвати угоду і безпереш­кодно залишити локальну спільноту без роботи і джерел існування.