Санітарна профілактика.

Під санітарною профілактикою розуміють планомірну організацію і проведення системи санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, спрямованих на попередження здорових людей від зараження і захворювання туберкульозом. По суті, санітарна профілактика є складовою частиною соціальної профілактики туберкульозу, однак для з практичних міркувань її виділять окремо.

Власне санітарна профілактика включає в себе проведення низки соціальних, протиепідемічних, організаційних, лікувальних та інших заходів у вогнищі туберкульозної інфекції.

Вогнищем туберкульозної інфекції або туберкульозним вогнищем прийнято вважати житло, в якому проживає туберкульозний хворий-бактеріовиділювач. При наявності в сім’ї хворого на легеневий туберкульоз дітей або підлітків, квартира вважається туберкульозним вогнищем незалежно від бактеріовиділення. Якщо бацилярний хворий продовжує працювати, то безпосереднє місце його праці також є вогнищем інфекції для оточуючих. Особи, які стикаються з хворим на туберкульоз і оточуючими його пред­метами, називаються "контактними" або "контактами".

Контакти бувають сімейні (члени сім’ї хворого), родинні (члени родини), квартирні (які проживають з хворим в загальній комунальній квартирі) і виробничі (які працюють з хворим в одному приміщенні, користуються спільними предметами та інструментами).

Бактеріовиділювачами вважаються хворі, у яких при наявності проявів активності туберкульозного процесу (інфільтративні, фіброзні і вогнищеві зміни з перифокальною реакцією, з розпадом легеневої тканини або без нього), будь яким методом дослідження, навіть одноразово, знайдені міко­бактерії туберкульозу. Це також стосується хворих з затихаючим активним туберкульозом або туберкульозом сумнівної активності. При наявності ж клініко-рентгенологічно неактивних туберкульозних змін для взяття на облік бактеріовиділювачів необхідно не менше дворазового виявлення міко­бактерій туберкульозу (МБТ) (будь-яким методом). Джерелом бактеріо­виділення в цих випадках може бути ендобронхіт, прорив казеозного лімфовузла в просвіт бронха або розпад невеликого вогнища, яке трудно визначається рентгенологічним методом.

Одноразове виявлення МБТ у диспансерних контингентів при відсут­ності клініко-рентгенологічної симптоматики, яка б підтверджувала реакти­вацію процесу, вимагає поглибленого клініко-рентгенологічного, лаборатор­ного і інструментального обстеження в умовах стаціонару з метою встанов­лення джерела бактеріовиділення і наявності активного туберкульозу. При несприятливій епідеміологічній ситуації в вогнищі (наявність дітей, підлітків), виявлення нових випадків інфікування або захворювання контактів, а також в випадках, коли хворі являють собою загрозу по місці їх роботи (в установах для дітей і підлітків, громадського харчування, комунальних), такі особи враховуються як бактеріовиділювачі, незалежно від результатів дообстеження, не менше ніж 9-12 місяців.

Необхідно підкреслити важливість ретельних повторних досліджень патологічного матеріалу (мокротиння, промивних вод бронхів, трахеї, шлунку) на МБТ. У вперше виявлених хворих або при загостреннях і рецидивах перед початком лікування необхідно провести пряму бактеріо­скопію і дослідження на МБТ методом флотації (не менше 2 разів) і трьохразові посіви мокротиння або промивних вод на мікобактерії туберкульозу. Надалі в процесі лікування бактеріологічні дослідження необхідно кожні 2-3 місяці повторювати. Зарахування хворого на туберкульоз до числа бактеріовиділювачів і взяття його на бацилярний облік є важливим і відповідальним рішенням, яке визначає в значний мірі об’єм лікувальних і санітарно-профілактичних заходів як по відношенню до хворого, так і до ото­чуючих його осіб. Це рішення повинно достовірно обґрунтовуватися на клінічних і лабораторних даних. На кожного виявленого бацилярного хворого фтизіатр подає екстрене повідомлення (облікова форма № 089/о) в санітарно-епідеміологічну станцію (СЕС). Одночасно, як і на всіх хворих на активний туберкульоз, в обласний диспансер направляється картка – повідомлення про хворого з встановленим діагнозом активного туберкульозу (облікова форма № 089/о).

Вже в перших бесідах з хворим фтизіатр повинен вияснити склад родини, домашні умови, проводить розмову про запобіжні заходи в його поведінці і необхідність обстеження членів родини.

В перші 2-3 дні після встановлення бактеріовиділення дільничний фтизіатр разом з дільничною медичною сестрою і епідеміологом СЕС зобов’язані відвідати вогнище, провести кваліфіковане санітарно-епідеміологічне його обстеження і скласти план оздоровлення туберкульозного вогнища. В плані, який заноситься в карту санітарно-епідеміологічного обстеження і карту патронажної дільничної медичної сестри, повинні бути перед­баченні: обов’язкова госпіталізація хворого, проведення поточної і заключної дезинфекції, притягнення контактів на обстеження в диспансер і проведення їм всіх необхідних профілактичних заходів (ревакцинація БЦЖ, хіміопрофілактика, ізоляція дітей в ясла, садочки, школи-інтернати і таке інше), підвищення санітарної грамотності хворого і членів його родини. При наступних відвідуваннях контролюється проведення намічених заходів. Частота відвідувань вогнищ залежить від категорії і його епідеміологічної небезпеки.

Ступінь небезпеки зараження здорових контактів в туберкульозному вогнищі визначається такими факторами як форма і характер перебігу процесу у хворого, частота і масивність бактеріовиділення, житлово-побутові умови (розміри житла, наявність окремої кімнати для хворого і таке інше), наявність в родині, крім дорослих, дітей і підлітків, ступінь культури як самого хворого, так і оточуючих його членів родини, сусідів по квартирі, товаришів по роботі. Виходячи з цих основних критеріїв, вогнища туберкульозної інфекції діляться на три категорії.

До першої категорії, епідеміологічно найбільш небезпечної, яка вимагає особливої уваги працівників протитуберкульозної і санітарно-епідеміологічної служб, відносяться вогнища з найбільшою загрозою розповсюдження інфекції внаслідок скупченості, масивності бактеріовиділення, низької санітарної культури, в яких проживають хворі з масивним (постійним або періодичним) бактеріовиділенням. До цієї групи відносяться і такі вогнища, в яких у хворого виявляють мізерну кількість мікобактерій туберкульозу при тій умові, що в вогнищі проживають діти і підлітки, або у ньому має місце один із наступних обтяжливих факторів: погані житлові умови і недотримання санітарно-гігієнічних правил, що частіше спостеріг­гається в родинах, де зловживають алкоголем.

До другої групи, епідеміологічно менш небезпечної, відносяться вогнища, в яких проживають хворі з мізерним бактеріовиділенням, постійним або періодичним, є тільки дорослі контакти і відсутні вище перераховані обтяжливі фактори. До цієї групи відносяться і таки вогнища, в яких хворий визнаний формальним (умовним) бактеріовиділювачем і в якому проживають діти або підлітки, або є хоча б один із обтяжливих факторів.

До третьої групи, епідеміологічно потенційно небезпечної, відносяться вогнища, в яких проживають хворі з формальним (умовним) бактеріовиділенням і є тільки дорослі контакти при відсутності у вогнищах обтяжливих факторів. При виявленні туберкульозу сільськогосподарських тварин в особистому господарстві таке вогнище признається епідеміологічно небезпечним і включається до третьої групи. Контактні особи спостеріг­гаються в такому вогнищі на протязі року після забою хворої тварини.

Формальним(умовним) бактеріовиділювачем при вперше діагностованому туберкульозі легень і рецидиві визнається хворий, у якого досягнуте в результаті лікування припинення бактеріовиділення підтверджується дворазовим і наступними від’ємними бактеріоскопічним і культуральним дослідженнями з проміжками 2-3 міс. від моменту першого від’ємного дос­лідження; а у хворих з порожниною розпаду – не раніше, ніж вона закри­ється; при хронічному деструктивному туберкульозі легень, хворий, у якого досягнуто в результаті лікування припинення бактеріовиділення підтвердьжено багаторазовими послідовними від’ємними бактеріоскопічними і культуральними дослідженнями з проміжками 2-3 міс. на протязі 1,5 року від моменту першого від’ємного дослідження.

Житлові умови в вогнищі оцінюються як незадовільні: при сирому і неупорядкованому приміщенні, навіть нетривале проживання хворого в гуртожитку, комунальній квартирі або в окремій квартирі, але в одній кімнаті з дітьми і підлітками.

На кожне вогнище складається епідеміологічна карта із зазначенням епідеміологічної групи туберкульозні вогнища. В сільській місцевості дублікати карти зберігаються на медикаментозних дільницях і фельдшерсько-акушерських пунктах. Аналогічна епідеміологічна карта заводиться в санітарно-епідеміологічні станції, а також санітарним фельдшером на сільській медикаментозній дільниці. Частота профілактичних відвідувань і дезинфекційні заходи в вогнищах залежать від того, якої групи зараховане те чи інше вогнище.

Вогнище першої категорії фтизіатр і епідеміолог повинні відвідувати не рідше, ніж один раз в квартал, а дільнична медична сестра – кожен місяць. Вогнища другої і третьої категорії – лікарі відвідують один раз в півріччя, а медична сестра кожні 2-3 міс. Дані про динаміку санації туберкульозні вог­нища, про проведені в вогнищах заходи і їх результати, про дезинфекцію, виклик контактів на обстеження в диспансер, проведені бесіди і т. ін. систематично заносяться в карту дільничної медичної сестри (форма № 93).

При відвідуванні туберкульозні вогнища лікар контролює виконання епідеміологічного режиму, проводить бесіди з родиною хворого. Результати повторних відвідувань туберкульозних вогнищ повинні бути відображені в карті епідеміологічного обстеження. Зміна житлово-побутових умов, клінічна форма захворювання, склад сім’ї і т. ін. в ряді випадків дозволяють змінити епідеміологічну групу вогнища. У відповідності з класифікацією, вогнище із першої групи, як правило, не може переводитися в другу, тому що в разі стійкого припинення бактеріовиділення у хворого вогнище підлягає переве­денню безпосередньо в третю групу. Повернення вогнища в першу або другу групу з третьої здійснюється при появі в ньому відповідних показників підвищення його епідеміологічної небезпеки. Переведення вогнища тубер­кульозної інфекції із однієї епідеміологічної групи в іншу здійснюється на засіданні ЛКК. Вогнище перестає вважатися бацилярним, коли хворого знімають з епідеміологічного обліку. Виняток складають вогнища, в яких контактні особи залишаються під спостереженням в IV групі обліку на протязі 2 років з моменту виїзду або смерті бактеріовиділювача (в тому числі хворих, невідомих диспансеру, у яких деструктивний туберкульоз виявлено тільки при розтині).

Всі дорослі із сімейних і квартирних контактів з бактеріовиділювачами, а діти і підлітки – із контактів з хворими на активний туберкульоз легень, всесторонньо обстежуються в тубдиспансері. Результати клінічного, рент­генологічного і лабораторного обстеження заносяться в амбулаторну карту. Здорові контакти беруться на облік по IV диспансерній групі, а в разі виявлення захворювання на туберкульоз або туберкулінового віражу контак­ти зараховуються у відповідну диспансерну групу. Повторні обстеження здорових контактів в тубдиспансерах проводяться не рідше, ніж один раз в 6 місяців. У випадку несвоєчасного приходу контактних на огляд, працівники тубдиспансеру приймають заходи до притягнення їх до обстеження (від­відування туберкульозні вогнища медичною сестрою і працівниками санітар­но-епідеміологічних станцій, повідомлення по місцю роботи та ін.).

Після ліквідації клініко-рентгенологічних проявів процесу в результаті ефективного основного курсу хіміотерапії зняття з обліку бактеріовиділюва­чів можливе тільки через 12 міс після припинення бактеріовиділення.

При неповноцінно проведеному лікуванні й наявності обтяжливих факторів (алкоголізм, супутні захворювання, наркоманія, несприятливі побутові умови), такі хворі затримуються на епідеміологічному обліку додатково ще на 6-12 місяців.

При сприятливому закінченні хронічного деструктивного туберкульозу і досягненні клініко-рентгенологічної стабілізації процесу хворі знімаються з обліку бактеріовиділювачів не раніше, ніж через три роки з моменту зник­нення мікобактерій туберкульозу при умові систематичного і повноцін­ного бактеріологічного обстеження.

Контактні особи повинні знаходитися на диспансерному обліку на протязі всього періоду контакту з бактеріовиділювачем до моменту зняття його з епідеміологічного обліку, а також на протязі 2-х років після смерті або виїзду бактеріовиділювача. Діти з контакту з хворим на активний туберку­льоз легень спостерігаються на протязі не менше 2-3 років.

В вогнищах туберкульозної інфекції проводиться комплекс про­філактичних заходів, який включає проведення поточної і заключної дезинфекції, ізоляцію дітей від бактеріовиділювачів шляхом госпіталізації хворих або влаштування дітей в дитячі заклади, вакцинацію новонароджених і ревак­цинацію неінфікованих контактних вакциною БЦЖ, регулярне обстеження контактних, проведення їм хіміопрофілактики, санітарно-гігієнічне вихо­вання хворих і членів їх родини, покращання житлово-побутових умов, інтенсивне лікування хворого в умовах стаціонару з наступним проведенням контрольованої хіміотерапії на амбулаторному етапі.

Основними методами специфічної профілактики туберкульозу є імунізація вакциною БЦЖ і хіміопрофілактика.

Для запобігання зараження осіб, які знаходяться в контакті з хворим-бактеріовиділювачем, важливе значення має дотримання загально-гігієнічно­го режиму і проведення особливого комплексу дезинфекційних заходів. Поточна і заключна дезинфекції в туберкульозних вогнищах є обов’язкови­ми.

Метою поточної дезинфекції є проведення одночасно з гігієнічними, спеціальних дезинфекційних заходів для знищення заразного матеріалу в середовищі, що оточує хворого. Цей вид дезинфекції проводиться щоденно самим хворим і членами його сім’ї.

Поточну дезинфекцію в побутовому туберкульозному вогнищі організовує протитуберкульозний диспансер або туберкульозні відділення поліклініки через дільничних сестер. У випадку відсутності протитуберкульозних установ дезинфекцію організовують поліклініки, в сільській місцевості – медикаментозні дільниці через патронажних сестер, працівників фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП) і фельдшерських пунктів (ФП). Загальний контроль і методичне керівництво за якістю і повнотою прове­дення поточної дезинфекції здійснюють дезинфекційні відділи міської і районної санітарно-епідеміологічних станцій і дезинфекційні станції.

Протитуберкульозні установи забезпечують хворого кишеньковими плювальницями, дезинфікуючими засобами. З дезинфікуючих засобів для знезараження при туберкульозі використовують хлорне вапно, двохтретиносновна сіль гіпохлориту кальцію (ДТСГК), хлорамін, калієва або натрієва солі дихлорізоціанурова кислота, хлорбетанафтол, бензилфенол.

Основними способами знезараження при поточній дезинфекції є: а) засоби механічної дезинфекції (миття, вологе прибирання, прання, чищення, вентиляція та ін.); б) фізичні способи (кип’ятіння білизни, посуду, іграшок, спалювання сміття), що мають досить сильну дію на мікобактерії тубер­кульозу; в) хімічний спосіб, який забезпечує знищення туберкульозної палички дезинфікуючими засобами. Ефективність хімічної дезинфекції залежить від концентрації діючого агента, тривалості його дії, температури, способу обробки та ін.

Поточна дезинфекція в вогнищі проводиться в такому об’ємі:

- знезараження виділень хворого і посуду, залишків їжі;

- збирання та ізольоване зберігання брудної білизни до дезинфекції з наступним його знезараженням;

- систематичне вологе прибирання приміщення, в якому перебуває хворий і предметів, якими він користується.

Кожному хворому-бактеріовиділювачу потрібно виділити посуд, який зберігається окремо, крім того, він повинен мати дві індивідуальні плювальниці з щільно закритими покришками (однією користується, а в той час друга дезінфікується). З метою знищення мікобактерій туберкульозу вміст плювальниць піддається кип’ятінню протягом 15 хвилин в 2 % розчині соди. При неможливості кип’ятіння в плювальницю додають 10 г сухого хлорного вапна і витримують протягом 1 години, або заливають (з розрахунку 2 об’єми дезинфікуючого розчину на 1 об’єм мокротиння) 2,5 % активованим розчином хлораміну або 0,2 % розчином натрієвої або калієвої солі дихлорізоціанурової кислоти на 2 години. Після цього плювальницю обмивають 2 % теплим розчином соди або теплою водою. Рекомендується також спалювання мокротиння в печах.

Посуд хворого необхідно очистити до дезинфекції від залишків їжі, а після цього знезаражувати кип’ятінням в 2 % лужному розчині на протязі 15 хвилин з моменту закипання, або зануренням в вертикальному положенні на 1 годину в 0,5 % розчині активованого хлораміну, або 0,4 % освітлений розчин ДТСКГ, або в 0,5 % розчин хлорбетанафтолу або в 1 % розчин бензилфенолу. Металевий посуд не слід знезаражувати хлораміном, оскільки при цьому псується метал. Для цього можна використати два останні із вищевказаних препаратів, або його кип’ятити.

Залишки продуктів кип’ятять на протязі 15 хвилин з моменту заки­пання в закритому посуді, або заливають 20,0 % хлорвапняним молоком на 2 години. Щітку, якою знімали залишки їжі, знезаражують 15-хвилинним кип’ятінням в 2 % розчині соди або у воді.

Постільну і натільну білизну хворого збирають в спеціальний мішок, зберігають до знезаражування і прання. Знезаражують білизну шляхом замочування в 2 % розчині соди і наступним 15-хвилинним кип’ятінням, або зануренням в 1 % активований розчин хлораміну (при нормі витрати 5 л на 1 кг сухої білизни) на 1-2 години при температурі не нижче 14 °С, в 0,5 % розчині хлорбетанафтолу – на 2 години або 1 % його розчині на 1 годину. Слід пам’ятати, що хлорамін знебарвлює білизну.

Верхній одяг хворих слід, по можливості, частіше провітрювати.

Багаторічні обстеження вітчизняних і зарубіжних авторів показали, що туберкульоз у медпрацівників туберкульозних установ розвивається переважно на протязі перших 2-х років роботи. Частіше хворіють особи, зайняті безпосередньо доглядом за хворими (лікарі, медсестри, працівники лабораторій і прозектур, санітарки), ніж адміністративно-господарський персонал.

Заходи, спрямовані на зниження небезпеки зараження і захворювання на туберкульоз працівників туберкульозних установ стосуються:

- дотримання якісної дезинфекції для обмеження розповсюдження всере­дині туберкульозних установи;

- дотримання персоналом правил особистої гігієни, систематична перевірка стану здоров’я, а також створення найбільш сприятливих умов праці;

- відбору працівників для роботи в тубдиспансерах, тубсанаторіях, лабора­торіях, прозектурі.

Відповідальність за проведення своєчасної і якісної дезинфекції в туберкульозних установах покладається на головних лікарів. Для її прове­дення в кожній установі виділяють спеціально підготовлений персонал.

В туберкульозних установах, як і в інших туберкульозних вогнищах, проводиться поточна і заключна дезинфекція. В комплекс заходів поточної дезинфекції входить:

- збирання і знезараження мокротиння, виділень, плювальниць, посуду, білизни, предметів догляду за хворими;

- відповідний режим прибирання і дезинфекції приміщень, меблів та інших предметів, а також знищення мух.

Заключна дезинфекція в туберкульозних установах проводиться не рідше одного разу на рік, краще всього під час ремонту, а також при зміні профілю установи, або її переїзду.

Протитуберкульозні стаціонари постачаються дезинфекційними каме­рами для знезараження верхнього одягу хворих, інвентарю, матраців, ковдр і книг, а також стерилізаторами для посуду. Обов’язково виділяється примі­щення для знезараження мокротиння і для окремого зберігання речей до і після дезинфекції. Методи дезинфекції мокротиння, стічних вод, білизни і приміщень описані вище.

Медичний персонал користується окремим гардеробом з індивідуаль­ними шафами з відділом для бактеріовиділювачів. Сестрам і санітаркам рекомендується мати спеціальний одяг, який вони одягають тільки для робо­ти в стаціонарі. Спецодяг у випадку забруднення виділеннями хворих негайно змінюється. Працівники туберкульозних установ повинні бути забезпечені кімнатою для прийому їжі, душовою пропускного типу, умивальниками і окремими туалетними кімнатами.

Над екраном рентгенівського апарату повинна бути закріплена целулоїдна плівка, яку щодня після роботи необхідно протирати 0,25 % розчином хлораміну. Персонал бронхологічного і стоматологічного кабінетів повинен працювати в марлевих пов’язках, які необхідно щодня міняти.

Особи, котрі займаються дезинфекцією мокротиння, збиранням і сортуванням білизни, повинні одягати марлеві пов’язки, окремі халати і гумові рукавички.

Для попередження крапельної інфекції в реєстратурі і канцелярії бажано встановити бар’єр, який відділяє працівників від хворих.

Адміністрації туберкульозних установ необхідно проводити щорічно заняття з медперсоналом відносно питань забезпечення санітарного режиму в туберкульозних установах, дотримання особистої гігієни і запобігання зараження.

Відбір осіб для роботи в туберкульозних установах проводиться з особливою обережністю з попереднім медичним обстеженням, включаючи рентгенографію (флюорографію) органів грудної клітки і туберкулінові проби. У випадку від’ємної реакції Манту з 2 ТО ППД-Л ті, що поступають на роботу ревакцинуються БЦЖ і допускаються до роботи тільки через 2 місяці після щеплення.

Всім працівникам, які знаходяться у виробничому контакті з бактеріо­виділювачами, після перенесених інфекційних захворювань, перенесених операцій та інших обтяжливих факторів проводяться двохмісячні курси хіміопрофілактики препаратами ГІНК.

Медперсонал туберкульозних установ підлягає постійному диспансер­ному нагляду. Виконання цієї роботи доручається наказом головного лікаря одному з лікарів установи. На кожного працівника заводиться амбулаторна карта, де 2 рази на рік (при необхідності частіше) фіксуються дані клінічного, рентгенологічного і лабораторного обстеження, а також дані про перенесені неспецифічні захворювання.

У випадку виявлення хворого на активний туберкульоз в дитячих колективах, дана установа вважається туберкульозним вогнищем. Хворий негайно ізолюється. Проводиться докладне обстеження всього обслугову­ючого персоналу (рентгенфлюорографія) і обов’язково дітей, які були в контакті з хворими. Повторюються проби з метою виявлення туберкуліно­во­го віражу. Проводиться ретельна поточна дезинфекція приміщення. Діти, які були в безпосередньому контакті з хворим (група в яслах, дитячих садочках, шкільний клас), повинні бути під наглядом фтизіатра на протязі двох років як контакти (в IV групі диспансерного обліку) з обов’язковим двохразовим обстеженням на протязі року і виконанням всіх профілактичних заходів, передбачених для даної диспансерної групи.

Небезпека заражень і захворювання туберкульозом зростає не тільки у осіб, які знаходяться в побутовому, але у виробничому контакті з бактеріо­виділювачами. Найбільш небезпечним є постійний (щоденний) контакт, якщо робоче місце здорового члена колективу знаходиться на віддалі не менше 1 м від бактеріовиділювача.

Комплекс заходів планується і здійснюється працівниками медико-санітарної частини, під керівництвом фтизіатричної служби на основі докладного обліку і вивчення контингенту зайнятих на виробництві хворих, клінічної форми і фази захворювання, умов їх праці і характеру виробництва.

Всі, хто приступає до роботи і поселяється в робітничі гуртожитки, підлягають перевірці на туберкульоз (флюорографія органів грудної клітки). Хворих на туберкульоз не приймають на роботу з шкідливими умовами виробництва (гарячі, запорошені цехи, підземні роботи, праця, зв’язана з великим фізичним або нервово-психічним навантаженням, дія вологості, пороху, опромінення, хімічних речовин). Крім протипоказаних професій, бактеріовиділювачі не повинні прийматися на роботу в тісний цех, між підлітків, на автотранспорт та ін.)

При виявленні хворого активною формою туберкульозу на виробництві хворий направляється для лікування в стаціонар. На робочому місці проводиться заключна дезинфекція (в цеху, відділі); особи, які перебували в контакті з хворими, проходять ретельне обстеження фтизіатром, які повторюють два рази на рік. Питання про призначення курсу хіміопрофілактики вирішується фтизіатром. Прийом антимікобактеріальних препаратів проводиться під наглядом медпрацівника виробництва. Неінфікованим підліткам і особам до 30 років проводять ревакцинацію БЦЖ по епідемічних показах. Проводиться санітарно-освітня робота з хворим про правила їх поведінки на виробництві і в побуті.

Керівники несприятливих по туберкульозу господарств зобов’язані утримувати в відповідному санітарному стані тваринницькі і птахівницькі приміщення і території навколо них, регулярно проводити дезинфекцію приміщень, вигульних площадок, інвентарю і іншого знаряддя, забезпечити повсякденне знешкодження доїльного устаткування і молочного посуду.

Сільськогосподарські тварини, які позитивно реагують на туберкулін, підлягають забою. тварини, хворі на туберкульоз, підлягають забою на забійній площадці в господарстві. Відправка їх для забою на м’ясокомбінати заборонена.

Поточну і заключну дезинфекцію тваринницьких приміщень, вигульних площадок, інвентарю, знаряддя здійснюють у відповідності з "Інструкцією про проведення ветеринарної дезинфекції, дезінвазії, дезинсек­ції і дератизації."

Особи, які обслуговують тварин в неблагополучних по туберкульозу господарствах, повинні бути ознайомлені з правилами особистої профілак­тики, а неінфіковані – щеплені проти туберкульозу.

Кожні 6 місяців вони проходять огляд з обов’язковим рентгенологіч­ним обстеженням. Керівники господарств зобов’язані забезпечити всіх робітників тваринництва спецодягом і взуттям, встановити по узгодженню з СЕС порядок обстеження на туберкульоз тваринників, мати на господарстві санітарний журнал для запису вказівок і пропозицій ветеринарного і санітарного нагляду і забезпечити їх виконання. Місцеві органи охорони здоров’я організовують постійне медичне спостереження за персоналом, який обслуговує тварин, в випадку захворювання на туберкульоз, хворих негайно усувають від роботи по обслуговуванню худоби та птиці.

При виявленні туберкулінпозитивної худоби в індивідуальному господарстві рекомендується здати тварин на забій, з участю санітарно-епідеміологічної служби провести заключну дезинфекцію приміщень і подвір’я, в обов’язковому порядку перевірити на туберкульоз всіх осіб, які доглядають за тваринами і споживають молочні продукти.

Господарства (ферми, відділення. пташники, свинарники) вважаються оздоровленими від туберкульозу після припинення виявлення хворих тварин, одержання двохразових, з інтервалом 30-45 днів, від’ємних результатів контрольних досліджень, проведення санітарного ремонту, заключної дезин­фекції приміщень.

В проведенні заходів по боротьбі з туберкульозом активну участь беруть санітарно-епідеміологічні станції і санітарно-епідеміологічні відділи районних лікарень в контакті з лікувально-профілактичними установами.

Головною метою епідеміологічного обстеження туберкульозні вогнища є розробка раціональних і вичерпних заходів, які направлені на його санацію і попередження нових випадків захворювання. Всі хворі на туберкульоз – бактеріовиділювачі знаходяться на обліку в протиепідемічному відділі СЕС. Працівники СЕС слідкують за своєчасним направленням на кожного вперше виявленого бактеріовиділювача екстрених повідомлень в СЕС (форма № 089/о).

В вогнищах туберкульозної інфекції на протязі всього заразного періоду диспансер спільно з СЕС проводить комплекс протиепідемічних заходів. Хворих на хронічну форму туберкульозу повторно госпіталізують не тільки по клінічних, але по епідемічних показниках. В випадку, коли хворий залишається вдома, епідеміолог разом з клініцистом забезпечує максималь­ний захист від зараження (поселити хворого в окрему кімнату або частину її, виділити окремий посуд і предмети догляду). Під контролем СЕС про­водиться поточна дезинфекція в вогнищі.

Після госпіталізації хворого, від’їзду в санаторій, в другу квартиру або після його смерті в вогнищі туберкульозної інфекції працівники СЕС проводять заключну дезинфекцію з обов’язковою обробкою всього примі­щення, а також постелі і одягу хворого з використанням камерного методу. Цей же комплекс дезинфекційних заходів повинен проводиться періодично (не рідше 1-2- разів на рік) і в тих випадках, коли хворий не вибув з вогнища.

СЕС забезпечує контроль за попередженням допуску хворих на активний туберкульоз до роботи в дитячі установи. Важливим розділом роботи СЕС в профілактиці туберкульозу є проведення протиепідемічних заходів на підприємствах і в установах, де працюють хворі на туберкульоз. Вони повинні бути направлені на оздоровлення умов праці і створення протиепідемічного режиму.

Проведення будь-яких протитуберкульозних заходів не може бути ефективним без свідомої співпраці членів суспільства, без їх належної поінформованості, тому важко переоцінити значення популяризації серед населення відповідних знань щодо принципів запобігання туберкульозної інфекції, суті та організації протитуберкульозних заходів.

Успішне розв’язання основних завдань фтизіатричної служби (спе­цифічної профілактики, своєчасного виявлення хворих, виявлення хворих, правильного лікування, заходів у вогнищах туберкульозної інфекції) в вели­кій мірі залежить від послідовності та якості роз’яснювальної та виховної роботи в цьому напрямку.

Санітарно-освітня робота в сучасних умовах повинна спрямовуватися в таких напрямах:

- пропаганда елементів особистої гігієни та здорового способу життя – шляхи попередження захворювання на туберкульоз; відповідальне ставлення до власного здоров’я передбачає своєчасне звертання до лікаря у випадку погіршення стану здоров’я, при появі ознак, які зустрічаються під час захво­рювання на туберкульоз;

- пропаганда, спрямована на свідому участь населення у масових медичних закладах і диспансеризації з метою своєчасного виявлення захворювання.

- висвітлення питань щодо джерела та шляхів розповсюдження збудника туберкульозу і дотримування правил гігієни.

- пропаганда здорового способу життя: дотримання раціонального режиму праці й відпочинку; раціональне харчування; оптимальний режим рухового навантаження; загартовування; дотримання правил гігієни; співпраця з медичними працівниками у слідкуванні за станом власного здоров’я;

- викорінення шкідливих звичок: паління тютюну, зловживання алкоголем, наркотиками, самолікування;

- роз’яснення важливості своєчасного виявлення хворих на туберкульоз;

- санітарно-освітня робота з хворими на туберкульоз та контактними, роз’яснюючи: шляхи інфікування; гігієнічний режим; методику лікування туберкульозу; працевлаштування; санітарну профілактику туберкульозу; освітньо-виховну та психотерапевтичну роботу;

- санітарно-освітня робота за місцем проживання хворого повинна бути спрямована на: суворе дотримання правил гігієни (провітрювання помеш­кання, вологе прибирання); зібране мокротиння і залишки їжі повинні знеза­ражуватися; окремий посуд і білизна хворого дезінфікуються; систематична дезинфекція приміщень і предметів, якими користується хворий; не обхідність періодичних обстежень в протитуберкульозному диспансері, хіміо­профілактики.

Завдяки реалізації заходів санітарної профілактики вдається досягти генеральної мети цього заходу – створення умов для здорового способу життя і захист населення від туберкульозу.