Характер, рушійні сили, особливості та хронологічні межі національно-визвольної війни .
Характер війни визначався метою, в якій тісно переплелися національні, соціальні, релігійні аспекти, що в кінцевому підсумку і визначили її національно-визвольнийхарактер. Про це свідчать зміст, цілі та основні напрямки боротьби. (До речі, поляки відмовлялись офіційно визнавати боротьбу українського народу як національно-визвольну, намагаючись звести її суть лише до “домової війни” – боротьби козацтва за свої соціальні права).
Оскільки у війні активну і масову участь взяли представники більшості соціальних верств українського народу (за винятком магнатів), то це дає підстави визначити її як всенародну. Конкретизуючи рушійні сили національно-визвольної війни, слід зазначити:
− найважливішу роль у війні відігравало козацтво, воно несло на своїх плечах основний тягар боротьби, становило кістяк армії, основу нової еліти;
− активну участь у боротьбі взяло українське селянство, яке масово покозачилось, запровадивши “козацькі порядки”;
− масового характеру набрала участь у війні міщанства;
− національно-релігійні причини зумовили активність православного духівництва (правда, потрібно зауважити, що більшість вищого православного духівництва зайняла “прохолодну” позицію);
− частина української шляхти, переважно збіднілої, теж взяла участь у війні.
Національно-визвольна війна мала такі загальніособливості:
1) в період найвищого піднесення охопила майже всю територію України (зауважимо, що попередні селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. –30-х рр. XVII ст. носили локальний характер);
2) за рушійними силами була всенародною (в попередніх повстаннях брала участь лише частина козаків і селян);
3) була наступальною і переможною (досить згадати три виграні битви 1648 р. – під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, внаслідок яких вперше польська армія зазнала нищівної поразки) як результат вмілого, ініціативного керівництва з боку Б.Хмельницького та його соратників (попередні повстання як відомо, закінчились поразкою, ініціатива була на стороні поляків, відчувався брак міцного керівництва, організації тощо);
4) українці вперше мали союзника (кримські татари), що забезпечило їм безпеку з півдня і дало високомобільну кінноту (правда, цей союзник воював не за ідею, а за гроші, що пояснює його ненадійність у ході війни);
5) війна мала яскраво виражений національно-визвольний характер (попередні повстання носили здебільшого соціальний характер, а національно-визвольні аспекти в них виявились порівняно слабо);
6) на визволених територіях було ліквідовано польське панування і, що особливо важливо, розпочалось творення українських державних інституцій (як відомо, попередні повстання закінчились поразкою і тому до творення власних структур справа не дійшла);
7) в ході війни було ліквідовано існуючу систему соціально-економічних відносин і розпочалось становлення нової моделі соціально-економічного ладу , яка характеризувалася:
− відсутністю фільварково-панщинної системи господарства і кріпацтва;
− відсутністю великого землеволодіння;
− переходом у власність державного скарбу більшості земельного фонду вигнаних панів, королівщини і католицької церкви;
− утвердженням козацької власності на землю та селянського землеволодіння тощо.
Щодо хронологічних меж національно-визвольної війни, то сучасна історична наука відкидає традиційне їх визначення як 1648–1654 рр., бо в 1654 р. війна не закінчилась, а лише змінились її умови, оскільки було укладено договір про військовий союз з Москвою. Тому хронологічні межі війни можна визначити як 1648–1657 рр., коли мова йде про війну під проводом Б.Хмельницького, який помер у 1657 р. Якщо говорити загалом про національно-визвольну війну українського народу, то частина дослідників (зокрема В.Смолій та В.Степанков) наголошує на тому, що і після смерті Б.Хмельницького вона продовжувалася, і кінцевою межею ставлять 1676 рік (гетьман П.Дорошенко складає булаву, остаточна ліквідація державних інституцій на Правобережній Україні тощо).
3. Перші битви козацького війська в 1648 році. Похід Б.Хмельницького в Галичину.
·Битва на Жовтих Водах. Бойові дії розпочались у квітні 1648 р. Проти Хмельницького було вислано військо Стефана Потоцького, до якого мали приєднатися реєстровці на чолі з Барабашем. Основне польське військо на чолі з М.Потоцьким зайняло позиції біля Корсуня. 26 квітня Хмельницький напав на передовий загін поляків скориставшись бунтом реєстровців , які перейшли на бік повстанців. Остаточно військо Стефана Потоцького було розгромлене 16 травня у балці Княжі Байраки.
· Битва під Корсунем. Розгромивши авангард польського війська під Жовтими Водами, Хмельницький спрямував свої сили проти основної його частини, яка налічувала до 20 тис. чоловік. Військо Хмельницького складалося з повстанських загонів (15 тис. чол.) і татар (4 тис. чол.). 26 травня 1648 року, заманивши поляків у раніше підготовлену пастку, Хмельницький розгромив шляхетське військо.
·Битва під Пилявцями. Ця битва відбулася 13 вересня 1648 р. Хмельницький, зупинившись під Пилявцями, збудував укріплений табір. Спільне козацько-татарське військо нараховувало 70 тис. чол. На чолі польського війська стояли Остророг, Заславський і Конєцпольський. Під Пилявцями війська Хмельницького отримали блискучу перемогу, захопивши величезні трофеї – 100 гармат, багато іншої зброї і спорядження.
Отже, блискучі перемоги козацької армії в 1648 р. мали величезне значення для подальшого розгортання визвольної війни. Наслідком цих битв були повний розгром збройних сил Речі Посполитої в Україні і ліквідація польської адміністративно-політичної системи в краї.
Після битви під Пилявцями у козацькому таборі виникло дві концепції подальших дій: 1) зайняти лінію по річці Случ й укріпитися тут, відпустивши татар з ясирем; 2) йти на Львів (в цьому була підтримка татар). Хмельницький погодився з думкою татар, а також врахував настрої мас і повів військо в Галичину.
Аналіз усього комплексу матеріалів дозволив дослідникам поставити під сумнів поширене в історіографії твердження про похід Б.Хмельницького в Галичину після здобутої перемоги під Пилявцями як про такий, що відбувся тільки під тиском татар. Він здійснювався з ініціативи Хмельницького не з метою остаточного розгрому Польщі, а з тактичною метою демонстрації козацького війська та впливу на вибори нового польського короля, намаганнями зробити Річ Посполиту більш поступливою на майбутніх переговорах щодо реформування її державного устрою і визнання автономії козацького краю. У Хмельницького було достатньо сил, щоб взяти Львів – головне місто Руського воєводства, але гетьман обмежився викупом. Так само він вчинив під Замостям, де очікував виборів нового польського короля. Тим часом в усій Галичині спалахнуло повстання проти поляків. Найбільш гучним було повстання під проводом Семена Височана.
На осінь 1648 р. увесь західноукраїнський регіон було звільнено від поляків. Тут розпочалось формування полково-сотенного устрою (за прикладом Подніпров’я). Вперше з часів княжої Русі реальною стала можливість об’єднання українських земель у межах єдиної національної держави. Однак, як уже зазначалось, ідея творення власної національної держави ще не стала головною в політичній програмі Б.Хмельницького, який тоді перебував на засадах необхідності реформування державного устрою Речі Посполитої тощо.
Після обрання короля Польщі (ним став Ян ІІ Казимир, якого підтримував Б.Хмельницький) козацькі війська, знявши облогу Замостя, повертаються на Подніпров’я і в кінці грудня 1648 р. урочисто вступають до Києва.
На думку сучасних дослідників Хмельниччини В.Смолія та В.Степанкова, вивід козацьких військ з Галичини став однією з найбільших політичних помилок у всій кар’єрі гетьмана як державного діяча. Чому? Український гетьман втрачав величезну територію з розвиненим виробництвом, а Польща отримувала напрочуд вигідний стратегічний плацдарм для зосередження своєї армії, готової в сприятливий момент знову розпочати наступ. Крім усього іншого, в разі поновлення воєнних дій вони велися б виключно на українських землях, що прирікало останні на спустошення і руйнацію продуктивних сил.
При аналізі цих подій історик О.Бойко наголошує на таких факторах, що вплинули на перемир’я під Замостям:
− ослаблення боєздатності козацьких військ, їх відірваність від баз постачання, голод і епідемія; наближення зими і непідготовленість військ до ведення бойових дій у цих умовах;
− гетьман мусив враховувати й те, що Польща була ще досить сильною воєнною державою, та й існувала загроза з боку Литви і союзниці Польщі – Австрії. Крім цього, були реальні побоювання щодо допомоги козакам кримських татар;
− перехід кордону Польщі і наступ козацьких військ на Варшаву (про що деякі історики говорять як про вірогідний захід) внесли б зміни в характер війни – переростання національно-визвольної боротьби у загарбницьку та здійснення масового опору польського населення на його території.
Можна вважати помилкою Б.Хмельницького те, що він в кінці 1648 р. залишив на прикордонних західноукраїнських землях недостатньо боєздатні козацькі загони, які б могли дати гідну відсіч ворожим військам.
Дата добавления: 2015-06-10; просмотров: 1110;