Найважливіший висновок - децентралізація прискорила і поглибила процес консолідації єдиного народу, етносу в моноетнічну, а на наступному етапі – в національну державу.
Основні причини, що викликали роздробленість:
Політичні:
· велика держава-імперія, що обіймала обширну територію, об’єднана силою і примусом, з часом розпадається, нею важко управляти з єдиного центру;
· сила бере верх над законом, відбуваються постійні міжусобні війни князів за київський престол; не врегульоване право спадкоємності;
· прагнення окремих земель до політичної самостійності і незалежності від центру;
· відсутність серед спадкоємців династій політика-особистості, якими були Володимир Великий, Ярослав Мудрий , Володимир Мономах.
Економічні:
· натуральний характер господарства;
· утвердження нових економічних відносин, феодальної власності на землю, перехід від умовного землеволодіння до спадкового (вотчинного);
· загострення протиріччя між ростом економічної могутності місцевої влади і намаганням центру зберегти підпорядкованість всіх земель;
· розвиток економічної самостійності окремих регіонів, міст, які були зацікавлені в зростанні продуктивності праці, покращенні обробітку землі, що давало можливість торгувати і розвиватись економічно самостійно,незалежно від центральної влади.
Зовнішні:
· могутність і єдність держави підривали постійні війни і набіги кочових племен і народів (найголовніші з них – хозари, печеніги, половці, монголо-татари та ін.);
· землі Київської Русі залишалися бар’єром між Сходом і Заходом, витримували на собі основний удар ворога, що послаблював їхню могутність;
· занепад Візантійської імперії та ріст могутності сусідніх держав - Польщі, Литви, Угорщини.
З середини ХІІ ст. на території Київської Русі формується п’ять основних політичних та соціально-економічних центри, які намагаються проводити самостійну політику:
1. Південно-західні галицькі та волинські землі з центром у м. Галич (з 1145 р.).
2. Південно-східні, центральні- київські, чернігівські, переяславські, які, хоч і в складних умовах, але також продовжують утримувати традиції українського державотворення.
3. Північно-західні з центром у Турові, Пінську (з 1150 р.).
4. Північні - новгородські землі з центром у
Новгороді.(з 1130 р.).
5. Північно-східні землі – Ростов, Суздаль, Володимир і з 1147 р. Москва, які започатковують новий центр формування московської державності.
Необхідно звернути увагу, що, незважаючи на роздробленість, центром русько-українського життя залишаються основні землі Київської Русі: Галичина, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Переяславщина. Вагомим аргументом цього є використання в письмових джерелах з другої половини ХІІ ст. терміну – Україна (вперше згадується в Київському літописі 1187 р.).
Дата добавления: 2015-06-10; просмотров: 660;