Оптимізація виробничої структури.

З метою оптимізації виробнича структура підлягає аналізу за такими показниками:

· розміри виробничих ланок (обсяг випуску продукції, чисель­ність, вартість основних фондів, потужність енергетичного облад­нання);

· ступінь централізації окремих виробництв (співвідношення обсягів робіт спеціалізованих підрозділів до загального обсягу робіт даного виду);

· співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими виробництвами (частка відповідних виробництв за кіль­кістю робітників, устаткування, розміром виробничих площ, вартості основних фондів);

· пропорційність виробничих ланцюгів, що входять до складу підприємства (за виробничої потужності та трудомісткості);

· рівень спеціалізації окремих виробничих ланцюгів (частка предметно, подетально і технологічно спеціалізованих підрозділів, рівень спеціалізації робочих місць за коефіцієнтом закріплення операцій);

· ефективність просторового розташування підприємства (коефіцієнт забудови, використання площі виробничих площ або території);

· характер взаємозв’язків між підрозділами (визначається кількістю переділів проходження предмета праці до готового продукту, протяжністю транспортних маршрутів, вантажооборотом між переділами).

На підставі аналізу цих показників формують варіанти виробничої структури. Найраціональніший з них вибирають за такими критеріями: максимальна можливість спеціалізації цехів і дільниць, пропорційність їх побудови; відсутність дублюючих та надмірно дрібних побудов; безперервність і прямоточність вироб­ництв; можливість розширення та перепрофілювання виробництва без його зупинки.