Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова

Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів, врешті визначається як її ідеальність. Ідеальність, як ми вже знаємо це із історико-філософських досягнень, протиставляється реальному, речовому: речове (а слово "реальне" походить від слова "річ") має просторово-часові характеристики, а ідеальне виходить за межі простору й часу. Стає зрозумілим, що загальне розуміння свідомості значною мірою залежить від того, як ми потрактуємо ідеальне, оскільки саме в ідеальному проявляється та виражається буттєвий (онтологічний) статус свідомості.

Якщо ідеальність постає як відсутність реального, тоді свідомість опиняється за межами реального і в кращому випадку може визначатися як відображення одних реальних речей в інших. Якщо ж ідеальність трактується як особлива реальність, тоді вона вимагає певного свого пояснення. Нарешті, можливий варіант, коли ідеальне позначається як "єдність буття та небуття", як дещо проміжне між; речовою реальністю та її особливим відтворенням в психіці людини.

Відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв 'язків

Створення ідеальних предметних конструкцій через доведення параметрів речей або відношень між: ними до еталонних гранично можливих вимірів

Розглянемо ці визначення ідеального докладніше. Якщо розглядати ідеальне як перекодування характеристик реальних речей у нервові сигнали, тоді воно, тобто ідеальне, може постати лише різновидом універсального взаємозв'язку, що має місце в усіх природних процесах, адже, наприклад, у мінералах у змінених формах зафіксовані характеристики тих процесів, за наявності яких ці мінерали формувались. Психіка тварин також здатна відтворювати певні речі та явища за допомогою нервових сигналів. Тому розуміння ідеального як особливого перетворення реальності в психіці людини характеризує людську свідомість як різновид природних взаємодій і, врешті, - як розвинений інстинкт. При такому його розумінні, як вже зазначалось, незрозумілими та непроясненими лишаються важливі риси людського буття, здатність людини оцінювати дійсність, виходити за межі наявного, перебувати на певній дистанції від безпосередніх із нею стосунків. Під час розгляду ідеального у другому значенні важливо зрозуміти, що могутність, творчі можливості та переваги людської свідомості якраз і пов'язані з її спроможністю створювати те, чого в реальному, фізичному бутті немає і не може бути. Коли ми кажемо "прямалінія ", то під поняттям прямої завжди розуміємо "пряму як таку ", тобто ідеальну пряму (а не якусь лінію, що ніби є прямою, а ніби й ні), яку ми можемо вибудувати у своїй свідомості. І, лише маючи в розумі такі ідеальні утворення, ми можемо потім оцінювати дійсність у певних якостях, тобто, наприклад, у якостях прямизни. Бо всі інші прямі, які існують реально, можуть бути лише певною мірою наближенням до єдино справжньої, тобто ідеальної, прямої.

♦ Можливість створювати в полі інтелектуального споглядання ідеальні об'єкти і є тим принципово новим, що може внести і вносить свідомість у реальне буття. Поза свідомістю ідеального не існує, бо будь-що реальне, тобто матеріальне, обов 'язково складається із якихось частинок, елементів, які самі, а також: і зв'язки між: ними, будуть відмінними одне від іншого, а тому ніколи не будуть ідеальним. Ідеальне і є тим, чим свідомість принципово відрізняється від реального, чим вона виходить за межі реального, оскільки виходить за межі простору й часу, як остаточне, завершене. Тому саме в своїй ідеальності свідомість набуває дійсного буттєвого статусу, тобто вона постає чимсь

своєрідним, таким, що не може бути зведеним до іншого. Оскільки "ідеальнішого від ідеального " не існує, то ідеальні виміри буття постають остаточними, незмінними. Л отже, будь-що реальне може отримати свій точний вимір у віднесенні до ідеального, як до надійного та незмінного еталона. Ідеальне в цьому значенні і є вихідним пунктом для конструктивної творчої діяльності свідомості; вЪно й постає тим самим розривом, припиненням стихійних процесів буття, поза яким свідомість неможлива.

Звідси стає зрозумілим і те, чому людська свідомість здатна фіксувати дійсність у суттєвих та необхідних характеристиках, адже під необхідним ми розуміємо те, що завжди відбувається без змін, однозначно та типово, а такими рисами володіють лише такі наші інтелектуальні конструкції, які ми вибудовуємо в розумі на основі надійних, однозначних еталонів та орієнтирів.

■ Отже, ідеальне в такому значенні - це єдність необхідних і " суттєвих ознак певного класу речей на противагу несуттєвим чи змінним характеристикам реальних його представників.

Наприклад, поняття "дерево" вказує на сукупність таких еталонних ознак, які дозволяють нам ідентифікувати дане явище у його най можливіших модифікаціях, наприклад, обов'язкову наявність у всіх дерев коріння, стовбура, гілок і т.д. на відміну від таких змінних властивостей, як вічнозелене, декоративне, високе тощо.Такий зміст ідеального дає можливість подум-ки оперувати класом речей, відокремлюючи його від інших існуючих подібних класів. Наприклад, поняітя "дерево" не лише вказує на суттєві ознаки певного класу речей, а й відокремлює його від інших подібних класів чи видів, як, скажімо, трава, лишайник і т.ін.

Вибудовувати світ у формі необхідного здатна лише свідомість людини, яка діє на основі "конструктивного принципу", тобто не задовольняється наявним, не ототожнюється із сприйняттям, а орієнтована на інтелектуальне творення, діяльну оцінку дійсності. Від часів Арістотеля існує традиція пояснення свідомості і мислення як оперування загальним. Насправді загальне існує як подібність, зв'язок, що Відтворюється у безконечному ланцюгу перетворень (виникнення та зникнення) одиничних предметів: певні предмети переходять один в одного і таким чином засвідчують, що в них є дещо спільне. Проте загальне здатний фіксувати вже інтелект тварин, а ось конструювати дійсність в її ідеальних предметних визначеннях здатний лише інтелект людини.

Зауважимо, що внутрішній духовний світ людини не відокремлений від світу речей. Він постійно прагне знайти своє відповідне втілення, матеріалізуватися. На відміну від тварин, людина не пристосовується фізично до зміни середовища, а прагне своєю активністю змінити наявне.

Формою існування думки, що поєднує можливості речей і бажані для людини зміни, є мета. Наявність уявного образу кінцевого результату діяльності (мети), що формується ідеально до початку дії і визначає її, виступає однією із суттєвих характеристик людського способу життєдіяльності. Діяльність людини тому визначають як цілеспрямовану, цілестверджувальну або ціле-покладальну. А процес цілеспрямованого продукування нових речей є процесом опредметнення ідеальної думки у природному матеріалі, коли людина змінює форму, структуру природної речі та надає їй нових меж буття та нового способу функціонування.

Отже, завдячуючи праці, зміст свідомості людини з ідеальної форми існування переходить у матеріальну, у внутрішню здатність чуттєво-предметної речі нести в собі людське значення, бути предметом культури.

Для предметів культури, створених доцільно важливим є їх функціональне призначення, тобто відповідь на запитання "задля чого". Через це людина, вступаючи у соціальне життя, повинна засвоїти призначення речей культури, навчитися способам їх виготовлення, вивільнення із їх речової оболонки закладених в них цілей та сен сів.

Розуміння ідеального значення предметів культури називається розпредметненням. Іншими словами, розпредметнення — це перенесення внутрішніх, ідеальних, суттєвих, смислових характеристик речей із предметно-об 'єктивної форми існування в ідеальну чи суб'єктивну, тобто інтелектуально-конструктивну на засадах еталонних вимірів сущого. Розпредметнення як здатність діяти відповідно до опредметнених у речах ідеальних можливостей — це обов 'язкова умова соціально-культурного існування людини. У цьому контексті життєдіяльність людини розуміють як безконечний ряд свідомого опредметнення та розпредметнення.

Опредметнення свідомості в речах матеріальної культури має неадекватний їй (свідомості) чуттєво-предметний характер. Як зазначалося, реальні процеси ніколи не набувають ідеальних значень, а тому в процесі опредметнення виникає нездоланна суперечність між намірами людини та результатами їх реалізації; усвідомлення цієї суперечності постає одним із мотивів прагнення людини до досконалого. Найбільш адекватною формою опредметнення думки є мова. Тут доречно сказати, що мова є не лише однією з можливих форм опредметнення свідомості, а й способом організації та виразу думки. Іншими словами, свідомість і мова нерозривно пов'язані між собою. Справді, думка людини завжди (навіть коли йдеться про невисловлені міркування) прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент (хоча це ніколи не можна зробити остаточно).

Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує багато функцій, а саме:позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотальності сущого; ^> є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання; ^> об'єктивує ідеальну за своїм способом існування свідомість; *Ь є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями; % зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим

сприяючи соціально-історичному розвитку; є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями. У той же час ми не повинні впасти в ототожнення думки, свідомості та мови; ясно, що мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст, так само, як, наприклад, матеріал впливає на наміри скульптора, якість фарб - на наміри живописця та ін.

У сучасній науці існує гіпотеза Е. Сепіра та Б. Уорфа відносно мови; вона стверджує, що структура мови впливає на структуру нашого світосприйняття. Але вона тому є гіпотезою, що має стільки ж підтверджень, скільки і спростувань. А наш аналіз дозволяє зрозуміти, чому це саме так: тому, що предметний зміст свідомості та людської думки ніколи не може повністю вміститися у будь-які матеріально-фізичні форми.

Визнання ідеальної сутності свідомості вимагає відмежування від різних спроб її спрощення або зведення до матеріальних процесів. До таких можна віднести ототожнення свідомості з фізіологічними процесами, що відбуваються у мозку.

З погляду деяких мислителів минулого століття (Л. Бюхнер, Я. Молешотт, К. Фогт), а також і сучасних представників "радикальної епістемології" (У. Матурана, Е. Глазерсфельд), думка людини постає або продуктом нервово-фізіологічної діяльності мозку (останній продукує свідомість, як печінка жовч), або реалізацією

вихідного прагнення людського організму до життєвої стабільності. Певна річ, що при цьому думка втрачає такі свої властивості, як необхідність, всезагальність, абстрактність та ідеальність. До цієї концепції можна віднести і спроби звести думки людини до особливостей електромагнітних коливань, що випромінює мозок (30-ті роки XX ст.). Але заміри електромагнітних коливань, що супроводжують активну роботу думки, зовсім не свідчать про те, що мислення є різновидом електромагнітного поля, адже зміст думки фізичні прилади не розшифровують.

Ще одне спрощене розуміння свідомості виникло внаслідок успіхів кібернетики та комп'ютерної технології. Воно пов'язане із приписуванням машинам властивостей людини відчувати та мислити. Справді, сьогоднішні комп'ютери - це машини, що якісно збільшують можливості людського мислення, володіють властивістю саморегулювання, а також збереження і трансформації інформації. Проте аналогія між операціями, що їх здійснюють машини, і тими, що відбуваються у мозку людини, не дає підстав для визнання здатності мислення за машинами. Людська свідомість, як свідчить попередній виклад, зумовлена глибинними потенціями буття; вона здатна продукувати предметні визначення та еталонні межі процесів та явищ реальності, які, як зазначалося, фізично не-спостережувані. їх створює людська свідомість та закладає в інформаційні програми. Самі ж ці програми в їх предметних значеннях відкриті лише людському інтелекту. До того ж у функціонуванні людської свідомості проявляються не лише раціонально-логічні складники та чинники, а й інтуїція, несвідоме, чуття, емоції, вольові поривання та ін.

Свідомість не можна звести до інформації, тоді як комп 'ютери та електронні машини працюють лише на основі опрацювання інформації. Крім того, у межах інформаційних процесів, як свідчить про це так звана "теорема Гьоделя", неможлива повна й остаточна формалізація будь-якої сукупності знання. Оскільки електронні машини працюють лише з формалізованою інформацією, остільки їх, за наявності незаперечних переваг у сфері операціональних можливостей, очевидно, не можна ототожнювати з діями свідомості.