Прогнозування національної економіки

Використання прогнозів національної економіки стає дедалі інтенсивнішим, починаючи з 1960-х рр. У США недержавні організації розробляли прогнози, засновані на моделі Уортона, з 1963 р.; у Великій Британії Лондонська школа бізнесу моделює економіку з 1966 р. У наступні роки кількість прогнозів, які базуються на макроекономічних моделях, значно зросла. Уже в 1988 р. у Великій Британії нараховувалося понад 100 установ, які займалися макроекономічними прогнозами. Значна кількість детальних описів багатьох прогнозів не публікується з причин комерційної таємниці.

Прогнози національної економіки потрібні уряду, суб'єктам промислової та фінансової діяльності. Наприклад, річний бюджет потребує оцінки майбутніх доходів (включаючи прибутковий податок, податок на додану вартість, податок з обороту, акцизний збір та ін.) і майбутніх витрат (включаючи допомогу по безробіттю, державні пенсії, які підлягають індексуванню, витрати центральних і місцевих органів влади та ін.). Очевидно, що для планування бюджету серед інших даних необхідно мати оцінки майбутніх обсягів національного доходу, рівня безробіття, відсоткової ставки та цін. Також важливі дані про імпорт і експорт, що безпосередньо впливають на національний дохід і разом з грошовою та фінансовою політикою визначають рівень курсу національної валюти.

Для цілей планування розвитку національної економіки використовується система прогнозів, зокрема демографічних, соціальних, економічних, прогнозів науково-технічного прогресу, природних ресурсів та ін.

В усіх економічних системах прогноз є необхідною складовою частиною процесу планування та розробки економічної політики. Він дає змогу окреслити контури й намітити результати економічного розвитку в плановому періоді на основі аналізу вихідних умов і очікуваних тенденцій господарського розвитку, а також намірів уряду в галузі економічної політики й зовнішньоекономічної діяльності. Більшість наукових методів планування, які застосовуються в індикативних планах країн ринкової економіки, пов'язані з розробкою прогнозів. Прогнози, з одного боку, є обґрунтуванням соціально-економічних рішень, а з іншого - допоміжним засобом визначення планових показників у процесі розробки проектів планів. Вирішення фундаментальних проблем національної економіки, які стоять перед Україною, неможливе без науково обгрунтованих прогнозів.

Необхідність прогнозування викликана тим, що майбутнє невизначене й ефект багатьох рішень, які приймаються зараз у національній економіці, протягом певного часу не відчувається. Тому точне передбачення майбутнього підвищує ефективність процесу прийняття рішень.

Прогнози національної економіки можуть розроблятися державними та недержавними організаціями; у процесі прогнозування для перевірки реалістичності припущень чи здійснюваності попередньо оголошених цілей

можуть проводитися відповідні консультації з організаціями та підприємствами.

Прогноз (грец. ргоgnosis - передбачення) - науково обгрунтоване судження, що дає випереджаючу інформацію про розвиток об'єкта у майбутньому.

Прогноз не слід ототожнювати з гіпотезою, прогноз порівняно з гіпотезою є більш визначеним, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах, а, отже, дає змогу характеризувати майбутній стан об'єкта також кількісно. Прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності та більшою достовірністю. Водночас прогноз, і як і гіпотеза, є ймовірним.

Процес формування прогнозу охоплює наступні етапи:

• формування інформаційної бази прогнозу;

• аналіз об'єкта прогнозу;

• аналіз зовнішнього середовища і його впливу на об'єкт прогнозування;

• визначення прогнозної траєкторії об'єкта;

• прийняття рішень на підставі прогнозної інформації;

• оцінка якості прогнозу.

Існує наступна класифікація прогнозів:

1. За ступенем контролю:

• контрольовані (наприклад, прогноз інвестицій у національну економіку є контрольований з боку держави в особі Міністерства економіки);

• неконтрольований (наприклад, прогноз загального обсягу угод на фондовій біржі, у цьому випадку прогнозована величина є лише передбаченням, а прогнозована зміна не підлягає безпосередньому контролю).

2. За масштабом:

• мікропрогноз (окремого підприємства);

• галузевий;

• макропрогноз (національної економіки);

• суперпрогноз (світової економіки).

3. За часом:

• оперативний (до 1 місяця);

• короткостроковий (до 1 року);

• середньостроковий (до 5 років);

• довгостроковий (понад 15 років).

4. За об'єктом прогнозу:

• природних ресурсів;

• трудових ресурсів;

• інвестицій;

• науково-технічний;

• соціальний;

• зайнятості;

• доходів тощо.

5. За кількістю об'єктів:

• одиничний;

• множинний.

6. Залежно від того, прогноз заданий одним числом чи інтервалом:

• точний (наприклад, ВВП становитиме 120 млрд. грн.);

• інтервальний (наприклад, ВВП становитиме 110-130 млрд. грн.).

7. За функціональною ознакою:

• пошуковий - базується на умовному перенесенні на майбутнє тенденцій розвитку об'єкта, що склалися у минулому та діють нині, абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Мета пошукового прогнозу - з'ясувати, як розвиватимуться події за збереженням існуючих тенденцій.

• нормативний - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) і передбачає визначення способів і терміну їх досягнення.

8. За варіантами прогнозу:

• песимістичний;

• оптимістичний;

• стриманий (середній).

Прогнозні параметри визначають з урахуванням результатів аналізу економічного і соціального розвитку України за попередній період та припущень щодо зовнішньої економічної ситуації і внутрішньої економічної політики в перспективі.

Вони здійснюються, виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково- технічного потенціалу, накопиченого національного багатства, зовнішньоекономічного становища України, наявності природних ресурсів, соціальної структури суспільства, а також прийнятої стратегії економічного розвитку.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Державні прогнози економічного і соціального розвитку національної економіки розробляють на довго-, середньо- і короткострокові періоди в цілому по Україні, а також за регіонами та галузями економіки.

Довгостроковий державний прогноз економічного і соціального розвитку України розробляють на 10-15 років, однак уточнюють кожні п'ять років. У ньому повинні бути такі основні елементи:

• припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулі роки, прогнозні макроекономічні показники (ВВП, рівень інфляції, реальна заробітна плата, рівень безробіття, дефіцит бюджету у відсотках до ВВП, зовнішньоторговельне сальдо, зовнішній борг);

• висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки в довготерміновому періоді.

Цей прогноз після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для підготовки пропозицій щодо визначення економічної політики на середньостроковий період.

Середньостроковий прогноз розробляють на п'ять років. Перший такий прогноз був складений в Україні ще до 2000 р. з визначенням головних макроекономічних показників по роках. Він передбачав:

• припущення щодо зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої

економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку України за попередній період, прогнозні макроекономічні показники і пропорції (номінальний та реальний ВВП, структура його виробництва, розподілу й використання; індекси споживчих та оптових цін у відсотках до попереднього року; реальна та номінальна заробітні плати; рівень безробіття; доходи, видатки та дефіцити бюджету у відсотках до ВВП; найважливіші грошово-кредитні параметри; зовнішньоторговельне сальдо; іноземні інвестиції; сальдо платіжного балансу; структура та обслуговування зовнішнього боргу);

• висновки щодо головних тенденцій розвитку економіки України в середньостроковому періоді.

Такий прогноз економічного і соціального розвитку після схвалення Кабінетом Міністрів України його головних показників є орієнтиром для розробки річного прогнозу та Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Короткостроковий прогноз економічного і соціального розвитку розробляють щорічно. Це квартальні розрахунки очікуваних змін у динаміці головних макроекономічних показників:

• аналіз зовнішньої економічної ситуації та внутрішньої економічної політики;

• аналіз економічного і соціального розвитку країни за минулий рік, прогнозні оцінки макроекономічних показників та пропорцій (виробництво, розподіл і використання ВВП; ціни та обмінний курс; заробітна плата і зайнятість; структура зведеного бюджету, показники банківської та зовнішньоекономічної діяльності), аналіз інституційних перетворень, поведінки суб'єктів економічного процесу (підприємств і домашніх господарств), розвитку регіонів;

• висновки щодо тенденцій розвитку економіки України в короткостроковому періоді.

Процес розробки та укладання прогнозів називається прогнозуванням. Прогнозування - це наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно- наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

Прогнозування національної економіки поширюється на такі процеси управління, які в момент розробки прогнозу або можливі в досить малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають урахування дій таких факторів, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено.

Головне призначення прогнозування як однієї зі специфічних форм планової діяльності полягає в аналізі та виявлені основних закономірностей і тенденцій розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і факторів цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави та прийняття рішень щодо її реалізації.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку України та її регіонів становить собою наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї чи іншої стратегії розвитку.

Ведення економічного і соціального прогнозування передбачає вивчення

потенціалу національної економіки України, зокрема:

• економічного і соціального (сукупності трудових ресурсів, розвіданих, нерозвіданих і використовуваних природних ресурсів, джерел енергії);

• науково-технічного (сукупність трудових, матеріальних, фінансових ресурсів сфери науки і наукового обслуговування, нагромаджених знань у галузях суспільних, природничих, технічних наук, а також передового досвіду);

• промислово-виробничого (сукупність галузей промислового виробництва, будівельної індустрії, транспорту і зв'язку, їхніх виробничих потужностей, основних фондів і трудових ресурсів);

• сільськогосподарського (сукупність трудових ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, технічних засобів, ресурсів рослинництва, а також лісних і водних);

• потенціалу соціального розвитку (охорони здоров'я, культури і мистецтва, спорту, туризму, загальної і професійної освіти, підготовки фахівців вищої кваліфікації, різних видів громадської діяльності, об'єктів соціальної інфраструктури).

Важливою складовою прогнозування є прогнозування економічне. Економічне прогнозування - це виявлення стану та можливих напрямків

розвитку явищ і процесів на різних рівнях економічної системи суспільства

(мікро-, мезо-, макрорівні).

Джерелами інформації для прогнозування є:

• накопичені знання і досвід;

• фактична і статистична інформація про об'єкт прогнозування;

• економіко-математичні моделі. Способи прогнозування:

• експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування;

• екстраполяції - збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє;

• моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно до очікуваних змін у його стані.

Роль прогнозування національної економіки виявляється через його функції. При цьому реалізуються такі завдання як:

• теоретико-пізнавальне - вивчення та аналіз розвитку національної економіки, передбачення змін у майбутньому;

• практичне (управлінське) - можливість прийняття на основі інформації про розвиток об'єкта рішень щодо вдосконалення управління і господарювання.

Можна визначити наступні основні функції процесу прогнозування:

• Науковий аналіз економічних, соціальних, науково-технічних процесів і тенденцій національної економіки - передбачає з'ясування вихідного рівня і найсуттєвіших проблем та факторів торів, виявлення тенденцій і закономірностей, що визначатимуть подальший її розвиток.

Етапи (стадії) наукового аналізу об'єкта прогнозування наступні:

1. Ретроспекція - дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення його систематизованого опису:

- визначення джерел прогнозної інформації;

- збирання, зберігання й обробка інформації;

- з'ясування й уточнення кількісних та якісних характеристик об'єкта

прогнозування, методів виміру і представлення інформації.

2. Діагноз - визначення нинішнього стану об'єкта прогнозування

(науковий опис основних характерних ознак):

- аналіз об'єкта прогнозування, що становить основу прогнозної моделі;

- розробка моделі прогнозування;

- вибір адекватного методу прогнозування.

3. Проекція - розробка самого прогнозу (за даними діагнозу складається прогноз розвитку національної економіки):

- верифікація (оцінка достовірності, точності та обґрунтованості прогнозу);

- синтез (систематизація окремих прогнозів);

- оцінка повноти інформації, уточнення;

- коригування прогнозної моделі відповідно до нової інформації, що надходить.

• Оцінка об'єкта прогнозування на основі обраних альтернатив - реалізація принципу багатоваріантності розвитку національної економіки та її підсистем: розробка кількох варіантів майбутнього розвитку, їхній аналіз і порівняння за певними критеріями (мінімізація витрат, максимізація результату, часовий критерій, політичні, зовнішньоекономічні фактори тощо). Для оцінки враховуються два аспекти: детермінованості (обмеженості) й невизначеності (ймовірного розвитку в разі можливої дії невідомих факторів).

• Підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень - формування макроекономічного прогнозу передбачає розробку відповідних рекомендацій і пропозицій щодо набору і характеру конкретних заходів державного впливу (обгрунтування напрямків соціально-економічного розвитку, форм, методів та інструментів державного регулювання економіки для урядових структур).

• Оцінка можливих наслідків прийнятих рішень - запропоновані рекомендації мають супроводжуватися передбаченнями результатів майбутнього державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.

Для виконання зазначених функцій соціально-економічне прогнозування повинно ґрунтуватися на певних принципах, а саме: наукової обґрунтованості, системності, адекватності, багатоваріантності, цілеспрямованості та ефективності.

Принцип наукової обґрунтованості - передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки; враховує реалії економічного, політичного і соціального життя країни, вітчизняний та світовий досвід, а також використовує систему наукових методик і методів.

Принцип системності - розглядає національну економіку, з одного боку, як єдиний об'єкт, а з іншого - як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування.,

Принцип адекватності - означає, що прогноз як теоретична модель (узагальнення) має достатньо повно і точно відображати реальні процеси національної економіки.

Принцип багатоваріантності (альтернативності) - передбачає розробку не

одного, а кількох (мінімум двох) варіантів майбутнього розвитку національної економіки, оскільки хоч її розвиток і детермінований конкретними умовами чи певними закономірностями, але відбувається за різними траєкторіями. Останнє зумовлене дією факторів, які впливають на функціонування народного господарства, їх інтенсивністю, можливістю виникнення інших чинників та умов у майбутньому.

Принцип цілеспрямованості - прогнозування розвитку конкретного об'єкта (національна економіка в цілому чи окремий її елемент) і визначення народногосподарських завдань. Цілі прогнозування визначаються суспільними потребами, породженими певними соціально-економічними, політичними, демографічними, науково-технічними та іншими факторами.

Принцип ефективності (рентабельності) - визначення вартості аналітичної підготовки прогнозу та його результативності, врівноваження економії з ефективністю, якості зі своєчасністю. Прогноз має бути точним, повним і реальним. Важливим його правилом є мінімізація вхідних даних за їх аналітичної значимості та максимізація вихідних даних.

Для успішної реалізації прогнозів необхідно забезпечити дві вимоги: по- перше, дотримання єдиних принципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і по-друге, дотримання прийнятої у світовій практиці послідовності.

Прогнози національної економіки розробляються із застосуванням певних методів і методик, вивченням яких займається наука, яку називають економічною прогностикою.

Економічна прогностика - прикладна наука про способи розробки і реалізації економічних прогнозів.

На сучасному етапі використовується цілий комплекс методів прогнозування. Методи прогнозування - це сукупність способів, прийомів, засобів розробки прогнозів, які дозволяють на основі аналізу даних ретроспективного періоду, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу, а також їх кількісних змін здійснити переконливі передбачення стосовно майбутнього розвитку національної економіки.

Для вибору методу прогнозування слід визначити мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної інформації, а також ряд інших факторів.

Методи прогнозування мають відповідати таким вимогам:

• поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок;

• чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень щодо вибору методів;

• створення можливості накопичення статистичної інформації та її використання для прогнозування.

Система оцінки та вибору методів прогнозування включає такі блоки: ретроспективного аналізу, завдання, зовнішніх і внутрішніх зв'язків об'єкта, відповідності та придатності вихідної інформації.

Виходячи із цілей прогнозу, здійснюється вибір його виду. У даний час, за оцінками вчених, нараховується понад 150 різних методів прогнозування, але на практиці використовується тільки два-три десятки.

За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити на інтуїтивні (експертні) та формалізовані.

Інтуїтивні (експертні) методи прогнозування. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування.

Інтуїтивні методи дають можливість визначити ціль і в деяких випадках засоби її досягнення, а визначення ресурсного забезпечення є завданням формалізованих методів.

Серед інтуїтивних методів важливе місце відводиться методу експертних оцінок.

Методи експертної оцінки (інтуїтивні) - передбачають розробку прогнозу на основі індивідуального чи колективного опитування спеціалістів (експертів). Використовуються для аналізу і прогнозування складних об'єктів (явищ, процесів), на розвиток яких чинять вплив багато факторів.

При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. Індивідуальні інтуїтивні методи проводяться на основі збору інформації

від окремих спеціалістів.

До складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, інтерв'ю, аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозування цілі розвитку об'єкта «дерева цілей».

Анкетний метод передбачає опитування експертів за допомогою спеціально складеного переліку питань щодо майбутнього розвитку об'єкта прогнозування (анкети).

Метод інтерв'ю - коли експерт безпосередньо опитує спеціалістів. Аналітичний метод - здійснюється на основі логічного аналізу ситуації,

що склалася, і передбачає підготовку аналітичних доповідних записок.

Метод написання сценарію - базується на визначенні логіки розвитку процесу чи явища, виходячи із конкретної ситуації (побудова алгоритму вирішення проблеми).

Прогнозування цілі розвитку об'єкта (побудова «дерева цілей») використовується для аналізу та прогнозування систем, об'єктів, процесів, у яких можна виділити кілька структурних чи ієрархічних рівнів (А, Б, В тощо) Базується на послідовному виділенні дрібніших компонентів системи на нижчих рівнях.

Методи колективної експертної оцінки - розробка прогнозу на основі колективного обговорення проблеми, обробки матеріалів опитування експертів, узгодження й узагальнення їхніх суджень щодо майбутнього розвитку об'єкта.

Колективні експертні оцінки включають у себе такі методи: метод

«комісій», колективної генерації ідей «мозкової атаки», «Дельфі», матричний.

Ця група методів базується на тому, що, по-перше, при колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, які дають експерти, можуть виникнути раціональні ідеї.

Суть методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає у визначенні погодженості думок експертів з перспективних напрямів розвитку об'єкта прогнозування, які сформульовані раніше окремими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом та

ін.).

Метод «комісій» - обговорення актуальної проблеми групою спеціалістів

і складання прогнозу за результатами обговорення.

Матричний метод передбачає опитування експертів, спеціальну обробку отриманої інформації і складання експертної матриці - таблиці, у якій по горизонталі зазначені напрямки дослідження (запитання для експертів), по вертикалі - експерти. На перетині рядків і стовпчиків відображені міркування спеціаліста з конкретного питання.

«Мозкова атака» - активний, творчий процес обговорення конкретної актуальної проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів і оперативне вироблення продуктивних рішень.

Цей метод дає змогу активізувати творчий потенціал експертів у разі пошуку виходу з проблемної ситуації. Використання методу передбачає зіткнення протилежних напрямів думок і рекомендацій учасників «мозкового штурму» щодо вирішення конкретної проблеми: генерацію ідей і наступне руйнування (через критику). З огляду на це його називають методом деструктивної відносної оцінки.

Етапи прогнозування за допомогою методу «мозкової атаки» наступні:

1. Формування груп учасників: 10-15 чоловік висококваліфікованих, ерудованих спеціалістів.

2. Складання проблемної записки для учасників:

• опис методу, за яким проводиться «мозкова атака» (принципи, умови, гарантії авторства генераторам ідей);

• опис проблемної ситуації (аналіз причин, можливих наслідків, шляхів вирішення проблеми, формулювання проблемної ситуації у вигляді головного питання з ієрархією підпитань).

3. Генерація ідей - обговорення проблемної ситуації за певними правилами: точні й лаконічні висловлювання (максимум три речення); не дозволяються скептичні й критичні зауваження, а також використання так званих домашніх заготовок.

4. Систематизація висловлених ідей.

5. Деструкція - критична оцінка кожної висловленої ідеї з позиції її ефективності, доцільності, практичної реалізації.

6. Складання прогнозу у вигляді списку ідей відносно майбутнього розвитку об'єкта, які можна і потрібно реалізувати.

Метод «Дельфі» - систематичний збір інформації про об'єкт прогнозування шляхом опитування експертів та узагальнення даних. Він дає змогу узагальнити думки окремих експертів в узгоджену групову думку.

Особливості методу «Дельфі»:

• анонімність експертів (учасники експертної оцінки не знайомі один з одним);

• використання результатів попереднього туру опитування (з анкет вибирається необхідна інформація для подальшого її аналізу та застосування);

• статистичний характер групової відповіді (відображення точки зору більшості).

Метод Дельфі є ефективним, оскільки він дає змогу ліквідувати низку труднощів, пов'язаних з роботою колективної експертної комісії.

Застосування інтуїтивних методів у наш час пов'язане з підвищеним динамізмом структурного зрушення ВНП світової економіки, а також з тим, що ряд показників, які є необхідними для побудови сучасних моделей, не можуть бути визначені суто математично зі статистичних даних. За один-три роки (період найближчого прогнозування) продукція народного споживання, на яку в попередні роки підвищився попит, може стати нікому не потрібною. Попит на засоби виробництва завжди відрізнявся порівняною стабільністю, але у зв'язку з вибуховим підвищенням наукомісткості та швидким розвитком технологій він також дуже швидко змінюється.

Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи прогнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. Застосовуючи техніку сучасної економетрії, кожне рівняння «припасовують» до даних, щоб отримати параметричні оцінки (такі як гранична схильність до споживання, зростання потенційного ВНП, рівняння попиту на гроші тощо). Звичайно, на кожній стадії автори моделей використовують свій власний досвід і розсудливість, щоб оцінити, чи прийнятні результати. Після зведення моделей докупи вони розглядаються як система рівнянь. У малих моделях є один або два десятки рівнянь, великі системи містять від кількох сотень до десятків тисяч змінних.

Формалізовані методи прогнозування - складання прогнозу на основі використання математичних формул та економіко-математичних моделей для визначення кількісних параметрів.

До групи формалізованих методів входять методи прогнозної екстраполяції та економіко-математичне моделювання.

Методи прогнозної екстраполяції - вивчення попереднього і сучасного стану розвитку об'єкта і перенесення закономірностей минулого і сучасного розвитку на майбутнє.

Метод екстраполяції- один з основних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти й у майбутньому. При формуванні прогнозу з допомогою екстраполяції виходять з тенденцій зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні методи є найбільш поширеними й розробленими.

Математично екстраполяцію можна зобразити за допомогою наступної формули:

Уі + L = f (Уki х L), (10.2.1)

де Уі + L - значення екстрапольованого рівня (прогноз); Уki - база екстраполяції;

L - період упередження (відрізок часу від моменту надходження останніх статистичних даних про об'єкт прогнозування до моменту, який цікавить дослідників).

Найпростішим методом екстраполяції є метод найменших квадратів, за

допомогою якого встановлюються розмах коливань прогнозованих тенденції чи явища, тобто прогнозується можливий ризик неотримання прогнозного результату. Екстраполяція на основі плинних середніх використовується за умов короткострокового прогнозування.

Метод плинних середніх полягає в тому, що при прогнозуванні числових рядів необхідно враховувати дисконтування вихідних даних.

Кінцевим точкам ряду потрібно надати більше значення, а спостереженням, які належать до минулого, - менше. Це можна частково врахувати за допомогою процедури плинних середніх із кінцевою довжиною відрізку усереднення, де значення ваг, які приписують останній групі (2g+1), не залежать від попередніх значень.

До методів прогнозної екстраполяції відносять дисперсію g (стандартне середньоквадратичне відхилення реальних даних від прогнозних):

g = корінь квадратний із (E – E Rn)2 х Pi, (10.2.2)

де g - стандартне середнє відхилення реальних даних від прогнозних;

n - число спостережень;

і - число періодів;

Е - реальні значення;

Еg- прогнозні значення (середнє очікуване значення); Рi- значення ймовірності.

Найпоширенішими є методи регресійного і кореляційного аналізів.

Метод регресійного аналізу використовують для дослідження форм зв'язку, які визначають кількість співвідношення між випадковими величинами досліджуваного випадкового процесу. Регресійний аналіз є частиною теорії кореляції.

Метод кореляційного аналізу визначає кореляційні зв'язки між випадковими величинами. Дві випадкові величини а і b називаються кореляційно пов'язаними, якщо математичне сподівання однієї з них змінюється залежно від зміни іншої. Парна кореляція дає змогу з'ясувати залежність між двома показниками. Кореляційний аналіз дає змогу перевіряти різні економічні гіпотези про наявність та силу зв'язку між двома явищами і групою явищ.

Слід відзначити, що методи екстраполяції можуть бути не тільки простими, а й складними. З допомогою складних методів екстраполюються кількісні параметри великих систем - характеристики економічного, наукового та виробничого потенціалів, дані про результативність науково-технічного прогресу тощо.

Поширеним методом прогнозування є моделювання. Слово «модель»

походить від латинського «modulus», що означає «міра, зразок». У науці термін

«модель» означає певний умовний образ об'єкта дослідження, а в прогнозуванні

- економічні чи соціальні процеси.

Економіко-математичне моделювання - спосіб прогнозування, що передбачає конструювання моделі (зразка) реального процесу чи явища, які мають відбутися у майбутньому.

Цей метод вважається достатньо ефективним засобом прогнозування

можливого явища, нових або майбутніх економічних і технічних засобів і рішень. Вперше для цілей прогнозування складання моделей було розпочато в економіці з метою вирішення завдань організаційного управління, які характеризуються великою розмірністю та складністю та які неможливо вирішити з допомогою математичного програмування та аналізу в рамках теорії ймовірності.

Система економіко-математичних моделей економетричного типу служить для опису відносно складних процесів економічного чи соціального характеру. Економетричне моделювання ґрунтується на обробці статистичної інформації ретроспективного характеру, оцінці окремих змінних величин і їх параметрів.

Економіко-математичні моделі можна класифікувати залежно від різних ознак, (табл. 10.2.1). Серед них відомі факторні, структурні та комбіновані.

Факторні моделі описують залежність рівня і динаміки певного економічного показника від рівня і динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього.

Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моделі поділяють на екзогенні й ендогенні, а залежно від кількості факторів-часових параметрів - на одно- та багатофакторні. Власне багатофакторними є більшість моделей, у яких розглядають макроекономічні виробничі функції, формування попиту на товари і послуги залежно від грошових доходів населення, цін, раціональних норм споживання та ін.

Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле або агрегат.

Такі моделі мають матричну форму і їх застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків. Найпоширенішою формою структурно-балансової моделі є міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції. У цій моделі відображені натуральні й вартісні зв'язки в національній економіці. Міжгалузевий баланс розробляють у вигляді укрупненої динамічної і розгорнутої натурально-вартісної моделі. Динамічна модель дає змогу передбачити розвиток економіки з урахуванням трьох головних факторів: досягнутого рівня економічного потенціалу, перспективних тенденцій зміни показників ефективності трудових ресурсів, перспективної структури кінцевих потреб суспільства. Модель натурально-вартісного балансу містить комплексну характеристику національної економіки і конкретизує показники, розраховані за допомогою укрупнених динамічних моделей міжгалузевого балансу.

Комбіновані моделі досліджують характеристики як структурних, так і факторних моделей.

Сітьові моделі мають основним завданням оптимізацію прогнозних рішень за допомогою методів математичного програмування. За їх допомогою складають оптимальні програми випуску продукції за наявних ресурсів, оптимального завантаження виробництва, раціонального розвитку окремих регіонів тощо.

У ситуації, коли відомі математичні методи і моделі виявляються надто спрощеними і не можуть адекватно відобразити економічну реальність, використовують також методи імітаційного моделювання.

Імітаційні моделі відображають розвиток економіки як складної системи,

наприклад, модель макроекономіки - система національних рахунків, модель структури економіки тощо.

Таблиця 10.2.1