Епідеміологія.

ВІЛ-інфекція - вірусне захворювання, що викликається вірусом імунодефіциту людини. Останньою стадією захворювання є СНІД.

Період від інфікування вірусом імунодефіциту людини до розвитку СНІД триває в середньому 9 - 11 років. Статистичні дані численних досліджень, проведених в різних країнах за період часу більше двох десятиліть, підтверджують цей висновок. Ці цифри справедливі лише для випадків, коли ВІЛ-інфекція не піддається ніякій терапії.

Зараження людини ВІЛ відбувається при попаданні вируссодержащего матеріалу безпосередньо в кров або на слизистие оболонки. Велика вірогідність зараження половимо шляхом і при б- і гетеросексуальних контактах з больними (носіями) причому інфікування жінок від чоловіків частіше, ніж чоловіків від жінок.

ВІЛ передається також через інфіковану кров (при переливанні крові і її препаратів), при повторному використанні інфікованого медичного інструментарію Найчастіше це відбувається у наркоманів при внутрішньовенному введенні наркотичних препаратів одними і тими ж шприцами і голками. Менш значимим являється вертикальний шлях передачі збудника, которий реалізується в організмі вагітної женщини, коли плід заражається в матці (трансплацентарний шлях). Ризик передачі ВІЛ дітям від серопозитивних матерів складає до 50%, залежить від стадії захворювання і збільшується при грудному вигодовуванні. Можливе контактне зараження дитини при пологах, а також через грудне молоко. Виявлени випадки зараження матерів від инфицированних грудних дітей при вигодовуванні грудьми. Оскільки ВІЛ знаходять також в слині і сечі і ці біологічні рідини можуть при поцілунках і укусах потрапити на слизистие оболонки здорового, не можна виключити також вірогідність зараження за допомогою цих чинників передачі.

Відомий уникальний випадок зараження ВІЛ літньої женщини, інфікованою слиною при поцілунках зі своїм чоловіком, инфицированним ВІЛ.

Таблица 5.

Ступінь ризику зараження ВІЛ при різних способах передачі

Биологічні рідини людського організму (ВІЛ-інфікованого можуть бути небезпека при попаданні в кров реципієнта (таблиця ).

Таблиця

Число інфекційних часток ВІЛ в різних біологічних рідинах інфікованих ВІЛ лиц

Резистентність. ВІЛ нестійок в зовнішньому середовищі і при кип'яченні інактивується за 1 хвилину, гине під впливом хімічних агентів, допущенних для проведення дезинфекції.

Діагностика ВІЛ-інфекції в начальних стадіях хвороби до розвитку СНІДУ проводиться на підставі виявленyя специфічних вирусних антигенів або антитіл. Традиционним матеріалом для визначення антитіл до ВІЛ продовжує залишатися плазма або сиворотка крові. Найширше застосовується метод визначення загальних антитіл до вірусу - метод иммуноферментного аналізу (ІФА), хоча він дає велике число ложноположительних результатів. Антитіла виявляються у усіх больних і инфицированних ВІЛ вже через місяць від початку захворювання. У разі отримання позитивного результату постановка ІФА повторюється ще двічі (з тією ж сироваткою). При отриманні хоч би ще одного позитивного результату діагноста ВІЛ-інфекції триває більше специфичним методом иммуноблотинга (ІБ) дозволяючого виявить антитіла до окремих білок ретровірусу. Тільки після позитивного результату в ІБ можливе укладення про інфікованість особи ВІЛ. Цей метод дозволяє провести більше специализированное обстеження виявление антитіл до отдельним білок ВІЛ, що є білками сердцевини або поверхневої оболонки вірусу. Система иммуноблотинга більше специфічна, але в той же час вона менш чутлива. Прийнято вважати, що положительним результатом аналізу досліджуваної сиворотки крові при використанні иммуноблотинга є факт виявления антитіл до вирусним білок gp120 або p41 (рис.43).