Міжнародні стандарти в галузі прав людини і громадянина.

У міжнародній сучасній практиці права людини визнаються пріоритетними порівняно з правами громадянина. Справа в тому, що права людини поширюються на всіх лю­дей, які проживають у тій чи іншій країні, а громадянина – лише на тих осіб, які є грома­дянами певної держави.

Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвитку та забезпеченню прав людини. Особливо цей процес активізувався після Другої світової війни, коли було створено Організацію Об'єднаних Націй, інші міжнародні демократичні інститути. Демократизація процесу, пов'язана з проголошенням і захистом прав людини, значною мірою сприяла прийняттю цілого ряду міжнародних документів щодо закріплення, правової рег­ламентації та розроблення механізму міжнародного захисту прав людини у державах, які підписали відповідні міжнародні документи.

10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла й оголосила Загальну декларацію прав людини (ЗДПЛ). Вона складається з преамбули та 30 статей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні. У другій статті сформульовано принцип рівності й недопущення дискримінації щодо прав і свобод людини.

ЗДПЛ – складова частина так званої Хартії прав людини, куди увійшли два пакти, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1996р. у розвиток Загальної декларації прав людини: Міжнародний пакт про громадянські й політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. На відміну від Декларації, кожний Пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали; кожна держава зобов’язується поважати і забезпечувати права, що містяться у Пакті.

До важливих документів в захисті прав людини також відносяться:

- Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини (1950р.).

- Європейський соціальний статут (1961р );

- Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 р);

- Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав - учасниць зпитань безпеки та співробітництва в Європі;

- Конвенція про права дитини (1989 р).