Природноресурсове законодавство

У період, що розглядається, посилюється негативний тиск на оточуюче природне середовище, викликаний науково-технічним прогресом. Значно погіршується природне довкілля, вичерпується ряд природних ресурсів. Все це вимагало правової охорони навколишнього природного середовища. В СРСР ця проблема почала вирішуватися з прийняттям нормативних актів, які регулювали, перш за все, раціональне природокористування.

Особлива увага приділялась охороні землі. 13 грудня 1969 року були прийняті Основи земельного законодавства Союзу PCP і союзних республік, а 8 липня 1970 року — Земельний кодекс УРСР. Він складався з одинадцяти розділів: загальні положення; землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; землі державного лісового фонду; землі державного водного фонду; землі державного запасу; державний земельний кадастр; державне землевпорядкування; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства.

Як і раніше, основною підвалиною земельного права було виключне право власності держави на землю.

10 грудня 1970 року були прийняті Основи водного законодавства Союзу PCP і союзних республік, а 9 червня 1972 року затверджується Водний кодекс УРСР. Основу водних відносин складала, як і у випадку з землею, державна власність на воду.

9 липня 1975 року були затверджені Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про надра. На тій же основі були побудовані і прийняті у 1977 році Основи лісового законодавства Союзу PCP і союзних республік.

25 червня 1980 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про охорону атмосферного повітря і Закон про охорону і використання тваринного світу.

На початок 80-х років в СРСР складаються всі умови, необхідні для виділення природоохоронної діяльності в окрему функцію держави, що в свою чергу привело до формування галузі екологічного права.