Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття.

У ранньому віці емоції мають соціальний характер і ви­никають у процесі спілкування з дорослими, згодом — з однолітками. З часом моральні почуття стають глибшими, стійкішими, стосуються все ширшого кола явищ, що зу­мовлене збагаченням форм спілкування з дорослими та од­нолітками, опануванням різних видів діяльності.

Розвиток моральних почуттів дитини має супроводжу­ватись відповідними вчинками. Відповідність переживан­ня і вчинку свідчить про моральну спрямованість поведін­ки дитини. У процесі морального виховання почуття дітей починають відігравати роль мотивів поведінки. Справ­жній моральності властива стійкість моральних мотивів, потреба у моральній поведінці. Якщо дитина здійснює вчинок з примусу чи страху перед покаранням, то мораль­ною її вважати не можна. Сила моральних мотивів у стар­шому дошкільному віці може бути не меншою, ніж сила природних потреб дитини. Вже 3—4-річні діти здатні ви­конувати малопривабливі для них, зовні нецікаві справи, керуючись важливою для них метою, а також можуть від­мовитися від того, що їх безпосередньо приваблює (на­приклад, від нової цікавої іграшки), щоб принести задово­лення товаришеві. Однак постійно вимагати від дитини та­кої поведінки ще рано, оскільки це може спричинити штучну, показну «вихованість». Виховання мотивів пове­дінки повинно відбуватися в єдності з вихованням свідомо­го ставлення до задоволення власних потреб.

Результатом морального виховання є соціальна компе­тентність дитини — відкритість до світу людей як по­треба особистості, навички соціальної поведінки, готов­ність до сприймання соціальної інформації, бажання пі­знавати людей, робити добрі вчинки.