Нанесення спеціальних покриттів перед фарбуванням поверхні

Фосфатування поверхні – спосіб підготовки поверхні, який полягає в створенні на металі плівки, яка складається з нерозчинних фосфатів, які в сполученні з лакофарбовою плівкою, забезпечують підвищену стійкість покриття. Металокристалічна структура фосфатної плівки сприяє доброму просякненню лакофарбових матеріалів і тим самим покращує їхню адгезію. Окрім того, при місцевому пошкодженні лакофарбової плівки і фосфатного шару розповсюдження іржі локалізується, так як на нефосфатованому металі іржа швидко розповсюджується під плівкою фарби. В основному фосфатуванню піддають сталь, цинк і оцинковану сталь.

Фосфатування проводять зануренням виробу в ванну з фосфатним розчином або розпиленням розчину в струменевій камері. Другий спосіб більш економічний, забезпечує рівномірне за товщиною покриття, утворюється більш міцний шар. Готові фосфатні концентрати: КФ – 1, КФ – 3, КФА – 4А і ін.

Після фосфатування виріб промивають водою і пасивують його поверхню.

Анодне окислення. Лакофарбові матеріали мають погану адгезію до алюмінієвих сплавів, особливо в умовах підвищеної вологості. Для підвищення адгезії і захисних властивостей лакофарбових покриттів алюмінієві сплави піддають анодному окисленню. Анодним окисленням, або анодуванням, називають процес електрохімічної обробки алюмінію і його сплавів в електроліті для одержання на поверхні оксидної плівки. Як електроліти використовують сірчану кислоту, іноді – хромову і щавлеву кислоти. В сірчаній кислоті швидкість окислення більше, вартість електроліту менша. В сірчаній кислоті анодують листовий матеріал, сплави всіх марок, що деформуються, і деталі після механічної обробки. Цей спосіб не придатний для оксидування деталей, що мають клепані з’єднання, збиральні вузли, які складаються з різних деталей, а також литі деталі з порами.

Анодування в хромовій кислоті використовують для підготовки деталей з ливарних сплавів. В розчині хромової кислоти не бажано анодувати сплави, в яких вміст міді перевищує 6%. Мідь розчиняється в хромовій кислоті швидше, ніж в сірчаній, тому одержана плівка має недостатні захисні властивості.

Анодування деталей в хромовій кислоті проводять так само, як і в сірчаній. Оскільки електропровідність розчинів хромової кислоти нижче, ніж електропровідність розчинів сірчаної кислоти, необхідно використовувати більш високу напругу і підігрів електроліту.

Плівки, що утворюються при анодуванні мають невелику товщину (3мкм), колір – сірий, чи без кольору.

Хімічне оксидування, або хроматування, знаходить дуже широке використання. Мета оксидування – покращення захисних і декоративних властивостей металів. Такі покриття сприяють значному покращенню адгезії лакофарбових матеріалів.

Переваги даного способу в порівнянні з анодуванням є простота, економічність і швидкість. Хімічне оксидування використовують не тільки як підготовку для лакофарбових покриттів, але і як тимчасовий захист деталей при зберіганні на складах, що опалюються.

Оксидуванню піддають як чорні, так і кольорові метали. За захисними властивостями оксидні покриття гірше ніж фосфатні, тому оксидування частіше використовують при підготовці під фарбу поверхні кольорових металів; чорні метали переважно фосфатують.

Хімічному оксидуванню піддають частіше алюміній, магній, мідь, цинк і їхні сплави. Як окислювачі використовують хромову кислоту і її солі, нітрити, персульфати лужних металів. Оксидування проводять в кислому або лужному середовищі, тривалість оксидування при t⁰ 15 – 20⁰С складає 10 – 20 хв. Після оксидування деталі промивають в холодній, а потім в теплій воді, після чого просушують при t⁰ не вище 60⁰С, або обдувають теплим повітрям.