Постать Петра Калнишевського в історії України.

Походив з української шляхти.

Був військовим осавулом, потім суддею Війська Запорозького низового. У 1762 р. обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим.

За доблесть у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта.

Обстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшин та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні. Відомо, що Петро Калнишевський знаходився у товариських стосунках із князем Потьомкіним-Таврійським.

Погром Запорозької Січі та арешт кошового

Князь Потьомкін виступив на засіданні уряду з проектом ліквідації Запорозької Січі 23 квітня 1775 року. 4 червня за схваленим планом 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою.

Загарбники розграбували військову скарбницю, припаси, архів, церкву. Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву було наказано утримувати Калнишевського "без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами та тримати під вартою солдат монастиря".

3 серпня 1775 року Катерина II видала маніфест, яким оголосила, "рос. что нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ея уродстве". 6 пунктів довгого маніфесту фактично зводяться до звинувачення запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності та намаганні створити незалежне управління.

Соловецький монастир

Петра Калнишевського утримували у казематі №15. "Порційних грошей" виділяли 1 карбованець на добу (що в 40 разів більше, ніж іншим в'язням). На заощаджені гроші він відремонтував свій каземат, а наприкінці життя купив Євангеліє вартістю 2435 карбованців і подарував його монастирю. У 1792 році Петро Калнишевський переведений в одиночну в'язницю біля Поварні.

Коли кошового перевезли з Прядильної камери в інше приміщення, то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з гудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей.

Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 року.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом:

Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю.