Постать Михайла Ханенка в історії України.

Михайло Ханенко був останнім гетьманом пропольської Правобережної України (1669—1674). Але якщо досвідчений державний діяч, генеральний писар в уряді Хмельницького Іван Виговський намагався й далі продовжувати політику Богдана, боровся за незалежну Українську державу, одним із творців якої він був, то його наступники Павло Тетеря і Михайло Ханенко слухняно виконували задуми польського шляхетського уряду щодо України.

Діяльність гетьмана Михайла Ханенка припадає на роки «великої руїни», яка наступила після смерті Хмельницького і тривала три десятиліття, до обрання гетьманом Івана Мазепи 1687 року. За Андрусівським перемир'ям 1667 року Україна була поділена Дніпром між Росією і Польщею, а Запорожжя підпадало під залежність обох держав.

Найвидатнішою історичною постаттю доби «великої руїни» був правобічний гетьман Петро Дорошенко (1665-1676). У складних історичних обставинах, коли Росія і Польща відмовилися вести з Дорошенком переговори від цілої України як окремої і єдиної держави (а король відмовився вести переговори з ним на умові Гадяцьких статей 1659 року), гетьман мріяв возз'єднати Україну за допомогою Туреччини і тому влітку 1668 року уклав з турками угоду.

Але відразу на перешкоді стали два «гетьмани запорозькі», ставленики чужих держав — Петро Суховій і Михайло Ханенко.

Перший претендент на гетьмана Правобережної України Петро Суховій разом з Ханенком і кримською ордою виступав проти Дорошенка, але зазнав нищівної поразки під Стеблевом від військ гетьмана й загонів Івана Сірка, відмовився від гетьманства і ледве втік на Запорожжя.

Тоді з'являється новий претендент на цю ж булаву Михайло Ханенко. Із Запорожжя він писав цареві, королеві, гетьманам, воєводам різні листи, щоб мати їхню підтримку. В інших листах Ханенко доносив, що Дорошенко хоче йти з бусурманами на Москву.

Мріючи стати гетьманом Правобережжя, Ханенко енергійно шукає підтримки в польського уряду. Польська сторона пристала на згоду з Ханенком; який ішов на всілякі поступки полякам. Невдовзі Многогрішний повідомляв до Москви, що 8 вересня 1669 року Уманський, Кальницький, Паволоцький і Корсунський полки зібралися на раду під Уманню й проголосили Ханенка гетьманом Правобережної України, а Суховія — писарем. Понад 50 козацьких комісарів на чолі з військовим суддею Семеном Богаченком поїхали до Острога вести переговори з поляками про умови вступу під їхню зверхність, яка мала задовольнити і низових, і городових козаків. Цей документ був скороченим варіантом Гадяцької угоди 1659 року. Одначе її підписали від імені трьох невеликих козацьких полків. Згодом Ханенко, Сірко та запорожці, недалеко Умані, присягнули перед польським гетьманом Яном Собєським і князем Дмитром Вишневецьким на вірність і вічне підданство польському королеві, який зобов'язувався зберігати старі козацькі права і вольності. Комісари привезли Ханенко

ві з Острога від короля клейноди, прапор, литаври.

Відчуваючи небезпеку, Ханенко просив короля вислати йому військову охорону. Про те, що Ханенко із запорожцями перейшов під заступництво Польщі, доніс цареві 27 січня 1671 року архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель.

За допомогою Ханенка польська шляхта намагалася підкорити собі Правобережну Україну. Король шукає підтримки Москви, яка також боялася розумного, далекоглядного гетьмана Дорошенка. Так починається кількалітня війна між Дорошенком і Ханенком за булаву. Ханенка підтримують запорожці й Сірко, які незлюбили Дорошенка за те, що він віддався невірним бусурманам. Весною 1671 року відбуваються криваві війни Ханенка й Сірка на Білоцерківщині біля Ставища. Тоді й Кальницький полк, що його Дорошенко послав у Крим захищати татарські улуси від запорожців, узяв сторону Ханенка. Польському королеві здалися замки й гарнізони в Немирові, Могилеві, Ладижині, Рашкові, Брацлаві, Стіні.

За намовою Дорошенка турецький султан Магомет IV весною 1672 року посилає проти польського короля 300-тисячну армію, яка 18 серпня облягла і легко здобула Кам'янець-Подільську фортецю, їй на допомогу спішили козацькі полки Дорошенка і 40 тисяч кримських татар. Король наказав Ханенкові перешкодити супротивникові з'єднатися з турками. Біля села Четвертинівки, що на берегах Росі, неподалік Ладижина, в двобій вступили козацькі загони обох гетьманів. У першій сутичці Ханенко відігнав авангарди свого супротивника, але тут же козацько-польські війська зазнали нищівного удару. Тільки 4-ом тисячам козакам Ханенка вдалося втекти до Ладижина і сховатися в замку. Врятувався й Сірко з 500 козаками.

Здобувши Камянець, турки перетворили християнські храми в мечеті: вродливих жінок забрали до гаремів, з хлопців робили яничарів. Поширювались чутки, що турецька армія рушить на Київ. Тим часом польський король відступив до Львова, а султан незабаром повернувся зимувати за тихий Дунай.

18 жовтня 1672 року біля Бучача польський король змушений був укласти з турками ганебну й тяжку для себе угоду. Він віддав Туреччині Поділля, а Брацлавщина і південна Київщина відійшли під булаву Дорошенка, який проголосив самостійну державу під протекторатом Туреччини.

Повертаючись до своєї столиці Чигирина, Дорошенко зупинився в резиденції Ханенка в Христинівці, що біля Умані, знищив його прибічників — одних скарав на горло, інших ув'язнив. Уманці визнали Дорошенка своїм гетьманом, але згодом знову покликали до себе Ханенка, який жив тоді на Волині. Він востаннє вступає у битву з Дорошенком за булаву і просить допомоги у запорожців і поляків. З ними вирушає до Чигирина. Довідавшись про небезпеку, Дорошенко посилає орду. Війська обох супротивників зіткнулись на річці Росі, біля Стеблева. Дорошенків табір окопався, а Ханенкові загони, відчуваючи перевагу, кілька днів наступали на нього. Тим часом несподівано з'явилася кримська орда. Польські війська і козаки були розгромлені. Ханенкові міста — Умань, Ладижин, Лисянка та інші віддано туркам на спустошення. Населення Правобережжя кидало рідні краї, переселяючись на Лівобережжя. Правобережна Україна незабаром остаточно втрачає залишки своєї політичної і державної самостійності, й сусідні держави Росія, Польща, Туреччина поділили Україну між собою.

На переяславській раді 19 березня 1674 року Ханенко поклав булаву і бунчук перед російським боярином і воєводою та лівобережним гетьманом, присягнувши на вірність Москві. Цар щиро наділив його маєтками на Лівобережжі, вибачив «гріхи».

Останні шість років свого життя Михайло Ханенко прожив у Козельці, Лохвиці та Києві, не перестаючи втручатися в політичні справи. В 1677—1678 роках його навіть ув'язнили за зносини, які він начебто відновив з Польщею. Остання згадка про колишнього гетьмана в документальних джерелах датується кінцем 1678 року — Михайло Ханенко перебував у батуринській тюрмі під арештом у командира московських стрільців Радишевського. Помер гетьман у 1680 році.