Особисті немайнові та майнові права автора.

Авторські права поділяють на особисті немайнові та майнові. До особистих немайнових прав належать:

а) право на визнання людини творцем об'єкта авторського права;

б) право перешкоджати будь-якому посяганню на своє авторське право, здатному завдати шкоди честі чи репутації автора;

в) право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

г) право забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

д) право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

є) право на недоторканність твору.

.В ст. 439 ЦК недоторканність твору тлумачиться як недопустимість перекручення, спотворення або іншої зміни твору чи будь-якого іншого посягання на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводження твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

До майнових прав автора належать:

а) право на використання твору;

б) виключне право дозволяти використання твору;

в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання та ін.

Використанням твору є його: опублікування, переклад, переробка, аранжування, публічне виконання, продаж тощо.

Виключне право означає, що жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право, не може використовувати твір, не маючи відповідного дозволу.

Особисті немайнові права авторів творів не можуть бути передані іншим особам. Вони належать автору незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним навіть у випадку відступлення майнових прав на використання твору.

Майнові права автора можуть переходити до інших суб'єктів авторського права на підставі закону, договору чи в порядку спадкування.

Майнові права автора на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, у якої він працює, якщо інше не встановлено договором.

41. Час і місце відкриття спадщини.

Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов’язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають (підстави) зі смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим. ‘

Згідно з правилами ст. 1220 ЦК та ст. 249 ЦПК часом відкриття спадщини слід вважати день смергі особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Законодавець не надає правового значення годинам та хвилинам настання смерті, правові наслідки пов’язані лише з днем смерті.

Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від нещасного випадку, суд може в своєму рішенні визначити день його смерті — тобто день припустимої загибелі. Сам факт зникнення громадянина безвісти або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягне за собою відкриття спадщини.