Суперфіцій та емфітевзис як види речових прав на чуже майно.

Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.

Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Землекористувач не лише має право користуватися земельною ділянкою відповідно до договору, а й зобов'язаний своєчасно вносити плату, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувачу надано право продати своє право на користування земельною ділянкою. При продажу власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку, на який було надане право користування;

в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.

Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку права користування;

в) відмови землекористувача від права користування;

г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

36. Віндикаційний позов як засіб захисту права власності.

Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще римському цивільному праву {vindico — вимагати, actio sei vindicatio — віндикаційний позов).У ст. 387 ЦК віндикаційний позов визначено такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним".

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, а й вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.

Слід звернути увагу на такі ознаки віндикаційного позову:

1) віндикаційний позов може бути пред'явлений лише стосовно індивідуально визначених речей (загублена парасолька, вкрадений автомобіль тощо). Тобто, як правило, за таким позовом неможливо витребувати з чужого незаконного володіння річ, яка визначається лише родовими ознаками (100 л бензину, 50 т пшениці тощо). Проте немає ніяких підстав для недопущення в певних випадках віндикації речей, які визначаються родовими ознаками, але за умови що цю спірну річ можна було б так чи інакше індивідуалізувати чи ідентифікувати. Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена картопля ще залишилася в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація;

2) цей позов може бути пред'явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав вкрадену чи загублену власником річ, а потім заставив її, то відповідачем за віндикаційним позовом виступатиме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодавець буде притягнутий до справи як третя особа;

3) власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад, громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути. Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Водночас якщо підстава володіння змінюється, то це цілком можливо.

4) захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому випадку, коли майно збереглося в натурі. За своїм змістом віндикаційний позов становить собою вимогу про поновлення у власника права володіння річчю, яка йому має належати, тому не допускається заміна цієї речі іншою. Тобто якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимога власника про захист права власності за своєю суттю вже не буде віндикаційним позовом, а розглядатиметься як позов зобов'язального характеру про надання власникові іншої речі і відшкодування збитків.

Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним. У недобросовісного володільця, тобто у набувача, який самовільно заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав про неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно.

Вирішуючи питання про добросовісність чи недобросовісність набувача, суд повинен врахувати всі обставини, за яких відбувалося укладання угоди: місце, час, предмет, ціна та інші умови. Так, якщо відповідач придбав у незнайомої особи вночі на вокзалі за півціни годинника, то, звичайно, в нього була можливість передбачити, що годинник може виявитися вкраденим.

Незаконним добросовісним володільцем є особа, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої придбано майно, не мала права його відчужувати, тобто володілець був упевнений, що він володіє своєю річчю, а не чужою. Скажімо, особа законно придбала річ у комісійному магазині.

У добросовісного володільця власник не завжди має право вимагати повернення свого майна. Так, у випадках, коли річ вибула з володіння власника з його волі внаслідок незаконних дій особи, яка є стороною за договором найму, оренди, зберігання, і оплатно опинилася у володінні добросовісного володільця, то власник речі позбавлений права вимагати повернення цієї речі.

Якщо ж майно набуте добросовісним володільцем безоплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його в усіх випадках.

Від добросовісного набувача не можуть бути витребувані гроші і цінні папери на пред'явника (навіть якщо власник записав номери грошових купюр, акцій, облігацій тощо).

У добросовісного володільця, який придбав річ оплатно, власник має право витребувати своє майно лише в тому випадку, коли воно вибуло з його володіння не з його волі (викрадене, загублене). Так само вирішується питання про витребування майна, яке вибуло з володіння особи, якій власник передав річ за договором. Тобто якщо така річ вибула з володіння зазначеної особи проти її волі, вона також повертається власникові.