Глобальні форми економічного розвитку

На старті ХХІ століття відбувається формування глобальної моделі економіч­ного розвитку, яка, інтегруючи структурні елементи світового господарства, надає йому внутрішньої цілісності та єдності на основі поглиблення інтернаціоналізації виробництва та обміну, зростання рівнів транснаціоналізації та взаємозалежності національних економік країн світу, модернізації технологічної бази капіталістичної ринкової системи та формування інститутів глобального менеджменту, утверджен­ня міжнародних стандартів життя та універсальних демократичних інститутів. Гли­бинна сут­ність сучасного процесу глобалізації полягає в тому, що при значній схо­жості з попередніми періодами своєї історії світова економіка пере­хо­дить у якісно но­вий вимір – становлення глобальної економіки.

Становлення глобальної економіки – це якісно новий етап розвитку світової економіки, в умовах якого остання поступово перетворюється на цілісний глобаль­ний організм, утворений гігантською виробничо-збутовою, глобальною фінансо­вою та планетарною інформаційною мережею. Основними функціональними бло­ками глобальної економіки є: 1) глобальне виробництво; 2) глобальний фінансовий простір; 3) глобальна система просування товарів і послуг; 4) глобальні ринки робо­чої сили, капіталів, інформації тощо; 5) глобальна система обміну результатами ін­телектуальної діяльності.

Серед нових вимірів становлення глобальної економіки можна виокремити такі. По-перше, світовий багатовимірний економічний простір із суку­пності вза­ємозв’язаних і взаємозалежних на­ці­о­нальних економік поступово перетво­рю­єть­ся у цілісну еко­­но­­мічну систе­му – глобально-центричну економіку, в якій національні соці­у­ми об’єк­тив­но ста­ють складовими елементами єдиного «еко­но­міч­ного орга­ніз­му», клю­чо­вим фактором зародження якого є вже не просто між­народний поділ пра­ці, а масштабні всесвітні виробничо-збутові структури, що обслуговуються гло­баль­ною фінансовою системою і плане­тарними інфор­ма­цій­ними мережа­ми. Так, з другої половини ХХ століття крок за кроком формуються між­­на­родні техно­логічні, виробничі, фінансові ланцюги, допоки наприкінці століття світова еконо­міка не прий­шла до так званого єдиного «світового конве­є­ру». Про це, зокрема, свідчить той факт, що близько 1/3 світового експорту припадає на деталі, вузли і компо­нен­ти, а не на готову продукцію. Внутрігалузева торгівля потіснила між­галузеву. За оцінками експертів вже напри­кінці 80-х рр. ХХ століття за межами сво­єї країни походження функціонувало понад 45 тисяч компаній. Якщо в середині ХХ століття економічна відкритість національних економік, що визначається процентним співвідношенням зовнішнього товарообороту (експорт+імпорт) до ВВП, складала близько 16 %, то в 2002 р. во­на досягла 36 %, а з урахуванням експорту та імпорту комерційних послуг – 48,2 %. Це означає, що майже по­ло­вина товарів і пос­луг, що споживаються в світі повністю чи частково створюються за межами тих країн, де во­ни спожи­ва­ють­ся. Ви­робничо-збутова взаємозалежність більшості національних економік перетворила їх із ві­д­носно автоном­них структур у складові елементи глобальної економіки.

По-друге, в умовах становлення глобально-центричної економіки діалектичні форми еко­номічних відносин – національні і світові – міняються ролями. В минуло­му ключову роль відігравали перші. Найрозвинутіші в той чи інший період націо­на­льні господарства визначали характер, форми і механізми міжнародних від­но­син, цим самим, нав’язуючи іншим країнам і світовому співтовариству в ці­ло­му способи господарювання. Внурішньо­економічні відносини виступали у ро­лі первинних, а міжнародні – вторин­них. Так, зокрема, Голландія в XVIII столітті чи Англія в ХІХ столітті були не лише лідерами економічного прогресу, але й взір­цем для насліду­вання для інших європейських країн; в ХХ столітті така роль перей­шла до США. Однак, у результаті формування наднаціональних ринків і вироб­ни­чо-збутових структур світові економічні відносини все більше набувають ха­ра­к­теру основних і визначальних, тоді як національні (внутрішньоекономічні) відносини навіть найроз­винутіших країн (не говорячи вже про решту) вимушені пристосовуватися до реа­лій глобальної економіки. За алегорич­ним порівнянням відомого російського еко­номіста-міжнародника Ю. Шишкова, цей глобаль­ний економіч­ний про­стір, пере­творюється «в єдине поле для ділових ігор вели­ко­го бізнесу, у рамках якого геогра­фія розмі­щення продуктивних сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначаються «генералами великого бізнесу» з урахуванням глобаль­ної кон’юнктури, а економічні підйоми і спади набувають світових масштабів…При цьому «рядові багатомільйонної армії» мікро­економічних суб’єктів насторожено прислухаються до того, як змінюють­ся котирування акцій «голубих фішок» на фон­дових біржах Нью-Йорка, Франк­фур­та чи Токіо, як ведуть себе світові ціни на наф­ту, пшеницю чи золото, які тенденції демонструє курс долара, євро чи єни…»[1].

По-третє, об’єктивним наслідком глобалізації є розмивання і обме­ження ре­гулюючих функцій суверенних держав. Останні, як показує світова практика, вже не можуть, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зов­ніш­ньо­еко­но­мічних флуктуацій і асиметрич­них шоків. У результаті лібераліза­ції зовні­ньоекономічної сфери і по­лі­тики національні держави фактично втра­чають можли­вість ефективно використовувати такі традиційні важелі макро­еко­номічного регу­лювання, як імпортні бар’єри і експортні субсидії, курс наці­о­нальної валюти і став­ка рефінансування центрального банку. Окрім цього, їм доводиться врахову­вати інтереси і пристосовуватися до поведінки впливових не­державних суб’єктів міжна­родних економічних відносин – транснаціональ­них компа­ній (ТНК), транснаціона­льних банків (ТНБ), міжнародних інвестицій­них фондів, які своїми діями у відпо­відь, можуть нівелювати очікуваний ефект від цих регулюючих заходів. Більше того, відбувається процес зрощування ін­те­ре­сів держави з інтересами найбільших транснаціональних корпорацій і бан­ків, коли окремі галузі економіки переходять під контроль транснаціональних корпорацій, роль яких у прискоренні процесів глобалізації надзвичайно зростає.

Глобалізація й панування глобальних корпорацій призводять до незво­рот­ної деформації ринкових механізмів. Йдеться, в першу чергу, про зміну харак­те­ру основного рушія прогресу капіталістичної економіки – ринкової конкурен­ції. Вона на думку відомого в галузі глобалістики, геополітики та геоекономіки українського вченого О. Білоруса «пере­роджується й перетво­рю­єть­ся на свою протилежність – глобальну монопо­лізацію економіки. Гло­баль­на монополізація як видо­змі­нена фор­ма ринкової конкуренції позбавляє шан­сів на виживання в економічному змаганні не тільки окремих товаровироб­ни­ків, але й цілі країни. Чимало з них під ударами глобальної монополізації ви­ро­бництва остаточно втрачають можливість досягти міжнародної конкуренто­спро­мож­ності й перетворю­ються у цьому плані на «безна­дійні країни»[2].

По-четверте, сучасна глобально-центрична економіка – це фінансова за своїм змістом і зовнішнім проявом економіка. На глибинній метафізичній сут­ності фінан­сової економіки, що не вичерпується часовими формами, акценту­ють увагу відомі українські вчені – економіст В. Ба­зилевич та філософ В. Ільїн у своїй «Мета­фізиці економі­ки» (2010). «В глобальній економіці, яка продовжує стрімко розвива­тися, влада грошей та інститутів, побудованих на ній, виті­сняє економіку будь-якої дер­жа­ви, державних об’єднань чи міжнародних орга­ні­за­цій, що нині існують»[3].

На відповідній метафізичній основі реалізуються механізми станов­лення су­часного глобального капіталізму як універсальної системи. За визна­ченням відомо­го російсь­кого ученого, політолога О. Неклесси, цьому сприяли три основні чинни­ки. По-перше, поява но­вих грошей (зо­кре­ма, йдеться про долар США), які перетво­рились на практиці із засо­бу пла­тежу в уні­вер­сальну міру вартості та інструмент управління. Долар – фак­тич­на світова ре­зе­р­вна валюта – остаточно втратив руди­менти золотого стан­дарту, а його фено­ме­нальність проявляється в нічим по суті, не забезпе­ченому (окрім умі­лого упра­в­лін­ня) алхімічному кредиті останньої інстанції. По-друге, суттєву роль ві­ді­грають масштабні фіна­н­со­во-правові технології, що управля­ють гло­ба­ль­ним боргом. По-третє, відбулася рево­лю­ція в мікроекономі­ці і засо­бах теле­ко­мунікації, яка відкрила «віртуальну реа­ль­ність» – практично необме­же­ні фі­зи­ч­ними пара­мет­ра­ми інформаційні ланд­ша­ф­ти, що активно освоюють­ся[4].

У результаті «сучасний постмодерновий дух Заходу все більше опиняється в магічному світі алхімії фінансів, біржової гри»[5]. В цьому світі «алхімії фінансів» грошовий обіг і оборот капіталу все більше відривається від реальної економіки. «У результаті не еконо­міка, не господарство, не капітал, а гроші керують світом… і в цьому – особливість і зміст не просто сучасної цивілізації, а її основної тенденції глобалізації!»[6].

Ринковий фундаменталізм, як ідео­ло­гічна основа політики нео­лі­бераль­ного ринкового глобалізму, призвів до гіпертрофо­ва­но­го роз­витку фінансової сфе­ри і криз нового типу, що вкотре доводять – ринкові механізми не варто за­ли­шати без нагляду. «Якщо ринок заходить надто далеко, то можливості і блага інтернаціо­налізації розподіляються нерівно­мірно і несправедливо, концен­тру­ючи владу і ба­гатство в руках вибраних груп і осіб, країн чи компаній, зали­шаючи осторонь усіх решту. Якщо в економіці «злетів і падінь» ринок виходить із-під кон­тролю, виникає нестабільність, як наприклад фінансова криза і її роз­гортан­ня на світовому рівні» – зазначалося у Доповіді про розвиток людини за 1999 рік[7].

У підсумку все це дає підстави характеризувати глобалізацію як надзви­чай­но супе­речли­вий процес, який, з одного боку, є об’єктивним, при­ро­дним, таким, що зумовлений поглибленням міжнародного поділу праці, виро­б­ничої кооперації і спе­ціалізації, науково-технічним прогресом і т.д. З іншого боку, він є значною мірою процесом суб’єктивним, а отже, примусовим і керованим пев­ни­ми силами, що діють на світовій арені та намагаються спряму­ва­ти глобаліза­цію на реалізацію влас­них егоїстичних інтересів. Йдеться про глобалізм – як форму силової глобалізації, що проявляється у формуванні тотальної економічної системи і абсолютної влади глобальних корпорацій, держав-глобалізаторів та їх міжнародних організацій і об’єднань. На відміну від глобалізації як об’єктивної реальності, глобалізм – це парадокс, що став породженням силової глобалізації.

2. Індикативні виміри кількісних і якісних аспектів економічної глобалізації

3. Якісно нові виміри сучасної глобальної економіки

4. Транснаціоналізація і регіоналізація національних економічних систем в умовах глобалізації

ТЕМА 5