ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ

Етап мисливсько-збиральницької культури.

В епоху палеоліту (40–15 тис. рр. тому) основою існування первісного суспільства було полювання на крупних тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення й постійного використання знарядь мисливства і праці. Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Для їх виготовлення використовували кремінь, кварц, гірський кришталь, застиглу вулканічну лаву. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася. Важливою відмінністю людей від інших видів тварин було використання вогню. Близько 300 тис. рр. тому людина почала використовувати природний вогонь (блискавки), а близько 150 тис. рр. тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін. Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались природою. Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємовідносини з природою були гармонійними. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе частиною природи.

Етап аграрної культури.

Аграрна культура охоплює період,коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство, з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. рр. тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції. З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна говорити про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах. За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погані санітарно-гігієнічні умови проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися ґрунти й водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення свійських тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4–3 тисячолітті до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, ґрунтів, повітряного середовища. Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V–VI ст. н. е.). Її характерною особливістю було широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів — вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини. У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.

Етап індустріального суспільства.

Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст. У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти й газу). У місцях промислових розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій — антропогенних ландшафтів. Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення. Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювань за рахунок частіших контактів між людьми. У ХХ ст. винайдено різноманітні антибактеріальні та противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’явились нові інфекційні захворювання, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища.

Постіндустріальне суспільство.

Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації й переходу до гармонізації суспільства і природи. Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери й людського суспільства. У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить узяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток. З другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегію меж росту, стратегію збалансованого розвитку, стратегію сталого розвитку.