Літературної.Від часів Київської Русі три­вала традиція застосування двох літератур­них мов: книжкової староукраїнської

(у другій половині 16 ст. її називали прос­тою мовою)та слов'яно-руської.Проста мова була наближена до мови розмовної. Нею писалися найрізноманітніші судові та урядові документи, полемічні та оратор­сько-проповідницькі твори, повчальна пое­зія, літописи. Мова слов'яно-руська- ук­раїнський різновид церковнослов'янської мови. Церковні книжки й надалі писалися церковнослов'янською мовою,яку тоді на­зивали слов’яно-руською. І хоча вона за­знавала впливів розмовної мови українців, проте залишалася незрозумілою народові.

Від другої половини 16 ст. почали з'яв­лятися переклади простою мовою церков­них текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561); Крехівський «Апостол»(60-х pp. 16 ст.); Волинське Євангеліє(1571) тощо.

Першою відомою книгою Святого Письма, перекладеною тогочасною книж­ною українською мовою, є ПересопницькеЄвангеліє. Розпочато її було в с. Двірці, а закінчено у волинському містечку Пересопниці, яке й дало назву книзі.

Переклад грецьких та церковнослов'ян­ських текстів чотирьох Євангелій здійснив архімандрит пересопницького Пречистенського монастиря ієромонах Григорій. Спи­сав переклад син протопопа із Сянока Ми­хайло. Рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила та кіновару. Усі 482 його аркуші оправлено в дубові дошки, обгорнуті зеленим оксамитом. У па­м'ятці засвідчено фонетичні, граматичні, лексичні й синтаксичні особливості живої української мови 16 ст.