ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ У КУЛЬТУРНОМУ РОЗВИТКУ

По смерті Ярополка Володимир (980—1015 pp.) стає повновладним господарем держави, до якої входи­ло майже 20 різних земель — слов'янських, фінських, тюркських. Спільною для них була княжа влада. У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир приду­шував, але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмо­вився від найманців і сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках.

Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроні­ки зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвос­та, Блуда та ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Сте­панович. Володимир ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роз­дав землі своїм дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими торговельними і дипломатичними зв'язками.

Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу, розумів, що утримати п можна лише з допомогою консо­лідуючої сили, якою на той час була релігія. Прораховувались усі ва­ріанти — політичний і світоглядний — як самим князем, так і його рад­никами. Потрібна була програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.

Християнство не було чимось невідомим для русичів. їм імпонували позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить ч гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою силою.

Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в яких готу-милися власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архі­тектури, живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло високорозвинених країн Європи.