РОЗДІЛ 1 СУТЬ ФІНАНСІВ, ЇХ функції І роль

Абабков В. А. Проблема научности в психотерапии. — СПб, 1998.

Александер Ф. Психосоматическая медицина. — М., 2000.

Александров А. А. Современная психотерапия: курс лекций. — СПб, 1997.

Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия. — СПб, 1994.

Браун Дж., Кристенсен Д. Теория и практика семейной психотерапии. — СПб, 2001.

Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. — М., 1989.

Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. — СПб, 2001.

Вид В. Д. Психоаналитическая психотерапия при шизофрении. — СПб, 1993.

Гнездилов А. В. Путь на голгофу. Очерки работы психотерапевта в онкологической клинике и хосписе. — СПб, 1995.

Групповая психотерапия / Под ред. Б. Д. Карвасарского и С. Ледера. — М., 1990.

Завьялов В. Ю. Музыкальная релаксационная терапия. — Новосибирск, 1995.

Захаров А. И. Неврозы у детей и психотерапия. — СПб, 1998.

Кабанов М. М. Психосоциальная реабилитация и социальная психиатрия. — СПб, 1998.

Казаковцев Б. А. Организация психиатрической помощи. — М., 1996.

Карвасарский Б. Д. Психотерапия. — М., 1985.

Консторум С. И. Опыт практической психотерапии. — М., 1959.

Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний. — М., 1991.

Кулаков С. А. Диагностика и психотерапия аддиктивного поведения у подростков. — М., 1998.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л. Морено. — М., 1994.

Лобзин В. С., Решетников М. М. Аутогенная тренировка. — Л., 1986.

Макаров В. В. Избранные лекции по психотерапии. — М., 2000.

Минухин С., Фишман Ч. Техники семейной терапии. — М., 1998.

Мэй Р. Искусство психологического консультирования. — М., 1994.

Мясищев В. Н. Личность и неврозы. — Л., 1960.

Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. — СП6, 2000.

Носачев Г. Н. Введение в психотерапию. — Самара, 1997; Направления, виды, методы и техники психотерапии. Т. 1, 2. — Самара, 1998.

Оклендер В. Окно в мир ребенка. Руководство по детской психотерапии. — М., 2000.

Основные направления современной психотерапии. М., — 2000.

Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия. — М., 1996.

Пезешкиаи X. Позитивная психотерапия как транскультуральный подход в российской психотерапии. — СПб, 1998.

Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. 2-е издание. — СПб, 2000.

Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. — М., 1994.

Рудестам К. Групповая психотерапия. — СПб, 1998.

Руководство по психотерапии. Под ред. В. Е. Рожнова. — Ташкент, 1985.

Семинар с доктором медицины Милтоном Г. Эриксоном (уроки гипноза ). — М., 1994.

Томэ Г., Кэхеле X. Современный психоанализ: исследования. — СПб, 2001.

Урсано Р., Зонненберг С., Лазар Ц. Психодинамическая психотерапия — М., 1992.

Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. — М., 1989.

Фромм Э. Иметь или быть? — М., 1990.

Хайгл-Эверс А., Хайгл Ф., Omm Ю., Рюгер У. Базисное руководство по психотерапии. — СПб, 2001.

Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М., 1993.

Шевченко Ю. С., Добридень В. П. Онтогенетически-ориентированная психотерапия. — Тюмень, 1998.

Шкловский В. М. Заикание. — М., 1994.

Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. В. Психология и психотерапия семьи. — СПб, 1999.

Юнг К. Аналитическая психология. — СПб, 1994.

Ялов A.M. Краткосрочная позитивная психотерапия. — СПб, 1997.

Ялом И. Групповая психотерапия. — СПб, 2000.

Закон РФ «О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при ее оказании». (Введен в действие с 1 января 1993 г.). — М., 1993.

Приказ МЗ и МП РФ от 30 октября 1995 г. № 294 «О психиатрической и психотерапевтической помощи». — М., 1995.

Приказ МЗ РФ от 26 ноября 1996 г. № 391 «О подготовке медицинских психологов для учреждений, оказывающих психиатрическую и психотерапевтическую помощь». — М., 1996.

Приказ МЗ РФ от 28 июля 1997 г. № 226 «О подготовке специалистов по социальной работе и социальных работников, участвующих в оказании психиатрической и психотерапевтической помощи». — М., 1997.

Приказ МЗ РФ от 13 февраля 1995 г. № 27 «О штатных нормативах учреждений оказывающих психиатрическую помощь». — М., 1995.

[*] Этот раздел написан немецким психиатром-психотерапевтом X. Пезешкианом и публикуется с его согласия. — Прим. автора.

РОЗДІЛ 1 СУТЬ ФІНАНСІВ, ЇХ функції І роль

1.1. Предмет фінансової науки

Дисципліна "Фінанси" є базовою для підготовки спеціалістів економічного профілю, що має на меті надання фундаментальних, знань з функціонування фінансів та їх впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Предметом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають на різних рівнях економічної системи між державою, юридичними та фізичними особами.

Понятійний апарат фінансової науки охоплює фінансові категорії, які в абстрактно-теоретичній формі характеризують різні сторони реальної фінансової дійсності. Через використання фінансових категорій як інструмента наукового пізнання досягається більш глибоке розкриття сутності фінансів, їх специфіки і особливостей функціонування.

Фінансові категорії мають історичний характер і виступають формою теоретичного мислення, наукової абстракції, яка є зрізом реального економічного життя. З появою держави з'явились такі фінансові категорії як податки і державний кредит. Податок - це найпростіша "фінансова клітинка" державних фінансів, в якій сфокусовані основні сутнісні ознаки і властивості фінансів. Це методологічно важливе положення вперше було висунуто й обґрунтовано проф. В. М. Суторміною.

З розвитком держави і товарно-грошового господарства формувались групи складніших категорій - державні доходи і державні видатки, які, у свою чергу, утворюють категорію державного бюджету, а всі разом вони складають найбільш загальну абстракцію фінансової науки - категорію фінансів. Система фінансових категорій характеризується чіткою ієрархічністю і супідрядністю елементів, що забезпечує п цілісність. При цьому поява нових фінансових категорій, зокрема, таких як фінанси підприємств, фінансовий ринок, страхування тощо, їх функціонування і еволюція обумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій.

1.2. Історичний характер фінансів, їх генезис

Фінанси - продукт наявності держави і товарно-грошових відносин.

Фінанси¹ виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв'язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах. ,

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, данина з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

З розпадом феодалізму і поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а частка натуральних зборів скорочувалась.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки -з відділенням державної казни від власності монарха (XVI-XVII ст.) виникають поняття:

- державні фінанси;

- державний бюджет;

- державний кредит.

Фінанси, як і ціна, кредит, заробітна плата існують об'єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.

До початку XVIII ст. під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, наприклад: земство, міська община тощо. Отже, фінанси пов'язували з переданням частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту.

У XVIII ст. трактування поняття фінансів як державного господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси - формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами під час виконання покладених на них функцій. Найбільш значними для теорії фінансів були дослідження таких авторів кінця XIX ст, як В. Лєбєдєв, І. Янжул, С. Вітте, І. Озеров. Саме І. Озеров визначив фінанси як сукупність відносин, що виникають під час добування союзами публічного змісту матеріальних засобів.

З часом, крім державного господарства, до складу фінансів почали включати фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит та інші фінансові інститути.

Найвищого розквіту фінанси досягай у XX ст., коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Значний розвиток отримали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні фінансові фонди, фінанси підприємницьких структур.

Оскільки виникнення фінансів пов'язано з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб'єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.