Збалансування місцевих бюджетів

Любовь, чего скрывать, может быть и капризной, и ревнивой, и даже беспощадной, если претендует на исключительность, на безраздельное владение помыслами и чувствами любимого человека, что рано или поздно неизбежно приводит к конфликтам. Даже в самых счастливых семьях отношение супругов друг к другу периодически колеблется от плюса к минусу и обратно, что графически можно было бы выразить в виде хорошо знакомой всем синусоиды. Вероятность конфликтов в молодых семьях реализуется в зависимости от уровня подготовленности супругов к браку. Подготовленность к браку включает правильное понимание и выполнение супругами семейных ролей, готовность супругов к компромиссам и сотрудничеству, ответственность за семью, высокую культуру общения. Наиболее важным конфликтогенным фактором в молодой семье является культура общения супругов, т. е. умение соблюдать в общении друг с другом и с родственниками элементарные нравственные нормы повседневной жизни - вежливость, тактичность доброжелательность. Если супруги систематически нарушают эти нормы (позволяют себе грубость в обращении с партнером или его родственниками, проявляют бестактность, равнодушие, недоброжелательность, невнимательность к партнеру), это может провоцировать конфликты не только в однонациональных семьях, но и переноситься в сферу национальных разногласий в национально-смешанных семьях, находя выражение в неуважительном отношении к национальным обычаям партнера, его национальному языку, религиозным убеждениям и т.п. Если супруги в семье хорошо подготовлены к семейной жизни, то различия их потребностей легко сглаживаются и преодолеваются за счет умения правильно выполнять семейные роли, высокой культуры общения, хорошо развитой установки на сотрудничество, взаимопомощь, моральную поддержку партнера. В этом случае успешно разрешаются конфликты и первого, и второго порядка.

В семейных отношениях можно выделить пять стадий.

Для первой из них характерна глубокая влюбленность, когда само воспоминание о супруге вызывает положительные эмоции.

На второй - одного представления уже недостаточно, необходимо, чтобы любимый человек был рядом.

Потом (3) наступает спокойное привыкание друг к другу, и в это время будь осторожна, ненавязчива, снисходительна и разумно требовательна. И попробуй чуть-чуть измениться сама - раскрыться какими-то новыми гранями своей личности или по крайней мере что-то изменить в своем внешнем облике. Словом, надо сделать все возможное, чтобы не довести отношения с близким человеком до стадии четвертой, когда даже одно его присутствие начинает вызывать неосознанное раздражение. Случись такое - и тогда неизбежна стадия пятая, сущность которой, увы, зачастую проявляется мелодраматических фразах: "Показал-таки истинное лицо!" или "Где были мои глаза, когда я выходила за тебя замуж!"

Каждый из супругов к моменту вступления в брак имеет уже сложившиеся потребности, которые не могут быть идентичны у обоих брачных партнеров и нередко оказываются противоречивыми. Если у супругов хорошо развиты такие качества, как взаимное уважение, доверие, взаимопонимание, умение считаться с потребностями партнера, уступать друг другу, то противоречия в этой сфере не принимают острых форм и успешно преодолеваются. Отсутствие же у супругов указанных качеств приводит к такому обострению противоречий, при котором удовлетворить потребности каждого из брачных партнеров становится чрезвычайно трудно, а порой и невозможно. Это создает дисгармонию в супружеских отношениях и ведет к дестабилизации семьи.

Но не все конфликты являются деструктивными. Ведь любой конфликт - это есть столкновение разных интересов, в результате чего может выработаться взаимоприемлемое решение какой-либо проблемы. Но все зависит от формы протекания этого конфликта. Когда вскрываются скрытые мотивы партнеров, когда люди узнают друг о друге что-то новое для себя или неприемлемое, исход может быть различным. Но конструктивные конфликты способствуют осознанию взаимных претензий супругов и помогают им выработать единую позицию в решении спорных проблем. Такие конфликты протекают на общем фоне позитивных взаимоотношений супругов, их взаимной эмоциональной привязанности. Деструктивные же конфликты не приводят к решению породивших их проблем и сводятся обычно к выяснению отношений между супругами. Это мешает им выработать единую точку зрения, приводит к дезорганизации общения и сотрудничества, ослабляет взаимную эмоциональную привлекательность партнеров. Что же может и должно уберечь супругов от хорошо знакомого диалога "ты такая - ты такой"? Рецепты, в общем-то, хорошо известны: максимальная сдержанность, такт, оптимизм, желание сохранить семью. По мнению специалистов, есть несколько "зон разногласий" между супругами. Классификация "зон" выглядит примерно так:

1. Неудовлетворенность потребностей в уважении к твоему мнению, желаниям, к чувству собственного достоинства и т.п.

2. Неудовлетворенность потребностей в положительных эмоциях (отсутствие нежности, заботы, внимания).

3. Финансовые и бытовые разногласия супругов (вопросы бюджета, содержания семьи, благоустройства семейного очага и т.п.).

4. Разногласия на основе потребностей во взаимопомощи, взаимоподдержке и сотрудничестве, связанных с разделением труда в семье. Ссоры на почве проведения отдыха и досуга. Понятно, что лучший способ выйти из конфликта - не входить в него: вовремя заметить угрозу ссоры и погасить ее. Это не так уж и сложно, если разногласия вызваны усталостью или раздражением.

o Прежде всего, выслушай другого (обязательно!), затем, не вступая в пререкания, переключи его внимание и исчезни - уйди на кухню, в другую комнату, к соседям или в магазин.

o Если обидчик совсем уж разошелся, уйди демонстративно, всем своим видом выражая глубокое огорчение (но ни в коем случае - презрение) столь неправильным его поведением. Это уже сознательное обострение конфликта с последующим обменом мнениями по его поводу. Пользоваться этой ситуацией нужно весьма осторожно, дабы от обсуждения причин конфликта не перейти к уже упоминавшемуся диалогу по системе "ты такая - я такой".

o Наиболее эффективным является совместное обсуждение разногласий с последующей выработкой решения, приемлемого для обеих сторон.

§ Обсуждая ситуацию, старайся говорить не о личности другого, а о совершенным им проступках.

§ Попробуй, прежде чем перечислить его ошибки, рассказать о своих собственных. Последнее тем более необходимо, что положа руку на сердце любой из нас может честно признаться: часто истинной причиной конфликта является он сам. Точнее - его настроение. Не заладилось что-то на службе, возник рабочий конфликт. Но там редко сорвешься, а супруг (супруга) - вот он, рядом, и по роли своей обязан все выслушивать.

o Да, конечно же, верный спутник попросту обязан помогать тебе бороться с ее трудностями. Но вот вымещать на нем злость- это уж просто невежливо. Так что учитесь властвовать собой. Как?

§ Первое, что советуют сделать специалисты - снять психическое напряжение. Отвлечься, расслабиться, переключиться. Убрать свое рабочее место или квартиру. Пойти к людям, если ты тяжело переживаешь одиночество, а если ты склонен к уединению - побыть наедине с собой, ненадолго спрятавшись от окружающих.

§ Успокоились? Теперь локализуйте свою проблему, составьте план действий и приступайте к его реализации.

§ Другой совет: умейте предвидеть невзгоду и заранее подготовить себя к ней. Для этого достаточно ответить себе на несколько несложных вопросов: что меня тяготит? Что я делаю неправильно? Чего я опасаюсь? Какая проблема для меня нынче самая главная? Какова сейчас основная моя цель? И, наконец, что надо сделать для ее достижения?

Копите радости - хотя бы по одной ежедневно. Старайтесь избегать бесцельных споров и конфликтов, в которые мы порой так охотно ввязываемся в повседневности. Словом, пожелайте быть приятным и нужным другому человеку. Тем более если этот человек - самый близкий для вас.

Збалансування місцевих бюджетів

Стан формування і використання місцевих бюджетів істотно залежить від вирішення проблем збалансованості бюджетів, котрі є наслідком невирішених питань у галузі фіскального федералізму. У цьому напряму Бюджетним кодексом України передбачено удосконалення системи збалансованості місцевих бюджетів, що включає дві складові.

Перша стосується збалансування доходів, що передбачає розподіл надлишкових доходів бюджетів територій з вищою за середню податкозабезпеченістю між територіями з нижчою за середню податкозабезпеченістю. Причому трансфертні платежі надаються територіям із чітко визначеними напрямами їх витрачання, що буде забезпечувати цільове використання коштів.

Друга складова збалансування бюджетів стосується видаткової частини. Дуже важливим при збалансуванні видатків місцевих бюджетів є врахування структурних видатків територій. Наприклад, якщо на певній території проживає велика кількість престарілих людей або інвалідів, котрим необхідно надавати додаткову допомогу, то у таких випадках при визначенні сум офіційних трансфертів враховуються виплати населенню такої категорії. Крім того, у великих містах соціальні видатки також більші. Проте на територіях сільської місцевості виникає проблема більших видатків, пов'язаних із транспортуванням. Важливе значення при розрахунках структурних видатків мають також і видатки, пов'язані з кліматичними умовами території, історією її розвитку, її статусом тощо. Все це береться до уваги при збалансуванні видатків бюджетів.

Найголовнішою характеристикою повинна стати абсолютна прозорість системи збалансування, тобто кожна людина при бажанні буде в змозі перевірити напрями витрачання коштів, що вилучалися з доходів бюджету з метою перерозподілу.

Розв'язання проблем збалансування бюджетів можливе лише при чіткому узгодженні урядових функцій із різними рівнями виконавчої влади та визначенні економіко-математичних засад процесів перерозподілу стосовно вирівнювання фінансових можливостей територій.

Однією з головних цілей державної регіональної фінансової політики щодо зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є подолання вертикальних і горизонтальних дисбалансів і фінансове вирівнювання.

Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, і обсягами завдань та обов'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенцій між центральною, регіональною і місцевою владами. Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів у певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань.

Зарубіжна практика свідчить: вертикальні фіскальні дисбаланси можна усунути кількома шляхами. Центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов'язків із надання державних і громадських послуг і цим зменшити коло обов'язків того рівня влади, де виник вертикальний фіскальний дисбаланс.

Інший шлях - це запровадження владою того територіального рівня, де виник вертикальний фіскальний дисбаланс додаткових податків. Ще один шлях - передання центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що мас такий дисбаланс.

Вертикальних фіскальних дисбалансів можна позбутися і за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.

Конкретний вибір шляху усунення вертикальних фіскальних дисбалансів визначається політикою фінансового вирівнювання, яка здійснюється в тій чи іншій країні.

На відміну від вертикальних фіскальних дисбалансів горизонтальні фіскальні дисбаланси пов'язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс - це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня й обсягами завдань, котрі на них покладаються і забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли одна або кілька територій того самого рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів. Горизонтальні фіскальні дисбаланси виникають тому, що є так звані бідні й багаті території.

Ці дисбаланси можуть виникати й тому, що деякі території мають більші потреби, ніж інші. Наприклад, у структурі населення окремих територій може бути більшою частка дітей шкільного віку, а це зумовлює додаткову потребу в школах, або більшою є частка пенсіонерів, що викликає додаткові видатки на соціальні потреби. Ще однією причиною горизонтальних дисбалансів може бути вища вартість державних і громадських послуг у межах одних територій порівняно з іншими.

Фінансове вирівнювання - це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи щодо перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між "бідними" й "багатими" територіями - по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання - перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси з метою їх усунення.

Проблеми фінансового вирівнювання в усіх зарубіжних країнах викликають гострі політичні дискусії. І це зрозуміло, адже йдеться про те, що одні території мають бути фінансовими донорами інших. Практика зарубіжних країн засвідчує: території з потужнішою податковою базою обстоюють свої права та переваги у формуванні дохідної частини своїх бюджетів. І навпаки, "бідні" території апелюють до центральної влади з вимогами збільшення обсягів фінансової допомоги. Ось чому майже в усіх розвинутих зарубіжних країнах установлено чіткі законодавчі норми фінансового вирівнювання й обов'язки "багатих" територій з надання частини своїх ресурсів для цих потреб.

В Україні історично склалися значні горизонтальні фіскальні дисбаланси.

Сформувала горизонтальні фіскальні дисбаланси нерівномірність розміщення податкової бази. Вона, у свою чергу, спричинена нерівномірністю розміщення продуктивних сил по території держави. У 1990 р. 10,72 % сукупного суспільного продукту України вироблялося в Донецькій області, 9 % - у Дніпропетровській. Розрив між найбільшим показником з виробництва цього продукту на душу населення в Запорізькій області й найменшим - у Закарпатській становив 1,81 раза. Напередодні здобуття Україною незалежності, у 1990 р., в шести індустріальних областях (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська з м. Києвом, Луганська та Харківська) було вироблено майже 50 % національного доходу всієї республіки. Тут зосереджувалося близько 60 % основних виробничих фондів України.

За виробленим національним доходом на душу населення у 1990 р. Запорізька область мала показник, що становив 125 % від середнього по Україні, а Закарпатська - 78,8 %. У столиці, м. Києві, цей показник становив 112,6 %.

Співвідношення між найвищим показником (Запорізька область) і найнижчим (Закарпатська область) становило 1,59 раза.

Фіскальні дисбаланси характерні не тільки для України. У Російській Федерації розрив між податковими доходами на душу населення "бідних" і "багатих" територій перевищує десятки разів. У Європейському Союзі також спостерігаються великі горизонтальні фіскальні дисбаланси. Співвідношення між душовими доходами десяти найбагатших регіонів ЄС і десяти найбідніших у 1988 р. становило пропорцію 3:1.

Отже, необхідність запровадження. в Україні фінансового вирівнювання була зумовлена рядом об'єктивних причин.

По-перше, це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціацію податкової бази регіонів і територій України. Причому, як переконує досвід, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більше занепадає податкова база аграрних регіонів України.

По-друге, це значна диференціація обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості вищі витрати на ці послуги мають східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.

По-третє, гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів щодо забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави.

По-четверте, це потреби передання центральною владою на місцевий рівень значної частини видатків, не властивих для її конституційних функцій. Такі видатки ефективніше здійснюватимуться на місцевому рівні. Це стосується видатків із фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту та деяких інших

По-п'яте, це так звані зовнішні ефекти соціальних виплат, коли послугами, які фінансуються з бюджету однієї адміністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших територіальних одиниць, але їхні владні органи при цьому не з; знають ніяких витрат.

Із метою практичної реалізації політики фінансового вирівнювання внесені зміни до механізму формування місцевих бюджетів.

Оскільки не всі місцеві бюджети самодостатні, тобто спроможні самостійно фінансувати делеговані їм державою повноваження, приміром, забезпечити встановлені стандарти медичних чи освітніх послуг, Бюджетним кодексом України встановлена система трансфертів із держбюджету місцевим бюджетам, які визначаються на основі математично-розрахункової формули. Ця формула враховує основні відмінності між місцевостями в їх бюджетній спроможності.

Тому розрахунок трансфертів стає процесом, не залежним від особистих інтересів чи уподобань. Отже, два міста у різних областях, що мають однакові показники, отримуватимуть однакові суми трансфертів. Нарешті, дуже важливо те, що отримані трансферти місцеві бюджети можуть використовувати на реалізацію делегованих повноважень так, як вважають за потрібне (скажімо, більше коштів певного бюджетного року можуть спрямувати на освіту, а не на охорону здоров'я, і навпаки).

Автономна фінансова політика місцевих органів влади проявляється й у тому, що вони можуть на свій розсуд у разі потреби використовувати й кошти з двох умовних кошиків доходів (на власні та делеговані повноваження), не прив'язуючи певних видатків до чітко визначеного кошика.

Перехід Міністерства фінансів України на пряме спілкування з місцевими бюджетами потребує точного і зваженого розрахунку доходів місцевих бюджетів. Перелік доходів, які закріплюються за місцевими бюджетами для виконання власних повноважень, включає більше 15-ти найменувань. Найвагомішими в цьому кошику є місцеві податки і збори, плата за землю, податок за власників транспортних засобів, податок на промисел, фіксований сільськогосподарський податок, власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету, та інші надходження.

Для фінансування делегованих повноважень використовуються спеціальні податки і збори. До складу відповідного кошика доходів включено прибутковий податок із
громадян, плату за ліцензії та сертифікати, що видаються місцевими органами влади (у тому числі ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами),
плату за торговий патент і державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності; надходження від