Основи управління активами
Активи - це ресурси, контрольовані підприємством, використання яких зумовлює збільшення економічних вигід у майбутньому. До їх складу входять усі матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну дату, а також їх розміщення та використання.
Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу.
У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:
необоротні активи;
оборотні активи;
витрати майбутніх періодів.
До необоротних активів належать: нематеріальні активи; незавершене будівництво; основні засоби; довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи й інші необоротні активи.
Головні завдання управління оборотними активами полягають у: забезпеченні безперервності процесу виробництва, пришвидшенні обіговості оборотних активів, поліпшенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і витрат, пов'язаних із формуванням та використанням оборотних активів.
З метою забезпечення безперервності процесу виробництва слід сформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльності підприємства і тривалості його операційного циклу.
У процесі управління оборотними активами в межах операційного циклу розрізняють виробничий і фінансовий цикли.
Тривалість виробничого циклу включає: період обертання середнього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період обертання середнього обсягу незавершеного виробництва; період обертання середнього запасу готової продукції.
Фінансовий цикл підприємства — період обертання грошових коштів, інвестованих в оборотні активи, починаючи з моменту погашення кредиторської заборгованості за сировину, матеріали і закінчуючи інкасацією дебіторської заборгованості за відвантажену готову продукцію.
Формування оптимальних виробничих матеріальних запасів є однією з головних складових комерційної діяльності підприємства.
Заниження величини оборотних активів призводить до нестійкого фінансового положення підприємства, перебоїв у виробничому процесі, і як наслідок до зменшення обсягу виробництва і прибутку. В свою чергу, завищення розділу оборотних активів знижує можливості підприємства здійснювати капітальні вкладення щодо розширення виробництва.
Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, термін сплати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, термін сплати яких минув; дебіторська заборгованість за отриманими векселями; дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом; дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.
Управління грошовими коштами або залишком грошових коштів, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства, є невід'ємною частиною управління оборотними активами та має здійснюватися на таких засадах:
підтримка мінімального залишку грошових коштів для безперебійного виконання поточних розрахунків;
створення резерву вільних грошових коштів на випадок можливого розширення обсягів виробництва;
формування резерву грошових коштів з метою компенсації передбачених витрат і можливих втрат у процесі фінансово-господарської діяльності;
своєчасна трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні фінансові інструменти та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів.
Мінімальна величина залишку грошових коштів розраховується з огляду на плановий обсяг платіжного обороту та швидкість обігу грошових коштів, що складається на підприємстві з урахуванням особливостей його діяльності.
3. Основи управління капіталомКапітал – це засоби, якими розташовує суб'єкт господарювання для здійснення своєї діяльності з метою одержання прибутку. Розрізняють пасивний капітал, активний капітал і капітал, переданий підприємству на тимчасове використання (позабалансовий капітал). Всі види капіталу являють собою єдине ціле і характеризують капітал підприємства з різних сторін. Пасивний капітал підприємства поділяється на такі основні частини: власний капітал, забезпечення наступних витрат і платежів, позиковий капітал. Структуру пасивного капіталу підприємства відображено на рис.15.1. Власний капітал є одним з основних джерел формування майна підприємства.
Рис. 15.1. Структура пасивного капіталу підприємства Власний капітал – це вартість засобів, які належать власникам підприємства. Власний капітал можна також трактувати як залишок в активах після вирахування зобов'язань підприємства (рис. 15.2).
Рис. 15.2. Формула розрахунку власного капіталу Зміна обсягу власного капіталу є показником ефективності як виробничої, так і фінансової та інвестиційної діяльності. Більш повно значення власного капіталу розкривають функції, які він виконує в процесі кругообігу коштів (рис.15.3).
Ринкові умови господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позикових фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд зі статутним капіталом за іншими складовими власного капіталу.
Позиковий капітал, позикові фінансові кошти – це залучені для фінансового розвитку підприємства на поворотній основі грошові кошти й інше майно. Позиковий капітал класифікується за видами, термінами використання та іншими ознаками. Усі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов’язаннями, які підлягають погашенню в передбачені терміни. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення.
У процесі розвитку підприємства за мірою погашення його фінансових зобов’язань виникає потреба в залученні нових позикових засобів.
Позиковий капітал характеризується наступними позитивними сторонами:
достатньо широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя;
забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і збільшення темпів зростання обсягу його господарської діяльності;
нижчою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат за його обслуговування з бази оподаткування при сплаті податку на прибуток);
здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу);
розмір виплат за використання не залежить від доходів фірми, що позволяє зберегти надлишок доходів у випадку їх росту в розпорядженні власників.
У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:
використання цього капіталу генерує найнебезпечніші фінансові ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків збільшується пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу;
засоби, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших однакових умов) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позикового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка за облігаціями; вексельного відсотка за товарний кредит і т. ін.);
висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. У ряді випадків, при зниженні середньої ставки позикового відсотка на ринку, використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв’язку з наявністю дешевших альтернативних джерел кредитних ресурсів;
складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), вимагає у ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб’єктів надаються, як правило, на платній основі).
Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.
Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.
Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими видами:
позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;
довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;
відстрочені податкові зобов’язання;
довгострокові векселі видані;
довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;
інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.
Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:
короткострокові кредити банків;
поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);
векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями під забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);
кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);
поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);
поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);
поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);
інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами, та ряд інших).
До складу позичкового капіталу належать також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.
Дата добавления: 2015-03-23; просмотров: 1494;