Зараження, тижні

Місяці

Роки

Рис. 43. Специфічні маркери ВІЛ-інфекції.

Лікування.Нині медицина не має у розпорядженні коштів, що дозволяють вилечить людину від ВІЛ-інфекції. Проте разработани схеми лікування, що дозволяють істотно затримати розвиток захворювання (на 3-6 років). На жаль набір специфічних противовирусних препаратів дуже обмежений (таблиця ).

Таьлица 6.

Мішени для антіретровірусних препаратів при ВІЛ-інфекції

Протиретровірусним препаратом, дозволеним для клінічного застосування являється інгібітор транскриптази - азидотимідин (АЗТ. тимозид, ретровир, зидовудин). При розвитку резистентності вірусу або поганої переносимості АЗТ можуть застосовува-тися і інші інгібітори транскриптази (диданозин і зальцитабин), можливо у поєднанні з людським лейкоцитарним інтерфероном.

Лікування проводитися по чотирьох напрямках:

1) дія на вірус за допомогою противірусних препаратів;

2) імунокорекція і імуностимуляція;

3) імунозаміщення;

4) лікування опортуністичних інфекциій і онко­логичних хвороб.

Прогноз при ВІЛ-інфекції несприятливий. Хоча деякі автори допускають, що латентний період при цьому захворюванні може тривати 10-11 років і довше, багато спостережень примушують відмовитися від цієї надії. Зокрема, було встановлено, що практично усі люди зареєстровані в 1985 році як інфіковані, але бессимптомние, до кінця 1991 року вже померли або були тяжкохворими. Проте, останнім часом з'явилися повідомлення про більше сприятливі прогнози, особливо у випадках зараження ВІЛ другого типу.

Профілактика. Противоэпидемический ре­жим при ВИЧ-инфекции такой же, как и при гепа­тите В. Поскольку ВИЧ обычно заражаются представитель групп повышенного риска (наркомани, бисексуалы и др.), основным методом профилактики ВИЧ-инфекции является обучение населения правильному половому поведению (ограничению числа полових партнеров) и правилам безопасного секса (использованию презервативов).

В якості протиепідемічних заходів застосовується обстеження доно-ров крові, сперми, органів, виявлення джерел інфекції (обстеження іноземців, що приїжджають на термін більше 3 місяців, громадян, що повернулися з-за кордону, де вони пробули більше 1 місяця хворих венеричними захворюваннями, гомосексуалістів, наркоманів, повій), а також обстеження, проводимие за клінічними свідченнями і обстеження вагітних. Вірусоносії спеціальної ізоляції не потребують але больние СНІДОМ госпіталізуються у бокси інфекційної больници для запобігання їх зараженню іншими інфекціями.

Противірусні вакцининині розробляються у ряді країн (США, Англія) і проходять випробування на мартишках і здорових людях-добровольцях. Проходить випробування субодинична вакцина з імуностимулюючими комплексами, рекомбінантние білки отримані від бактерій або культур клітин, синтетичні пептиди. Появи первих партій проти-воспидових вакцин можна чекати в 2005 - 2010 роках.

Оптимістичні прогнози щодо вакцин можуть бути передчасними, оскільки не враховують проблему мінливості ВІЛ.

4.7. Віруси, що містять двохланцюгову ДНК та мають у своєму життєвому циклі стадію синтезу ДНК на матриці РНК - ретроідні віруси (наприклад, гепаднавіруси - вірус гепатиту B). Hepadnaviridae, Caulimoviridae

4.7.1. Вірус гепатиту В.

Відкриттю гепатиту В (ВГВ) передувало виявление в 1965 році в крові авст-ралийского аборигена так званогоо австралійського антигена, що представляє собою, як пізніше було встановлено, поверхневі капсидні білки вірусу гепатиту В людини. Пізнішими дослідженнями були встановлені аналогичні віруси і у тварин (бабаків, земляних і лісових білок, кенгуру, чапель, пекінських качок, гримучих змій і ін.). У 1986 році ця група вірусів виделена в родину Hepadnaviridae.

Морфологія. Віріон ВГВ складно организованний, сферичний, за рахунок супер-капсидноз оболонки діаметром 42 нм. Капсид вірусу є икосаедр (рис. 44).

Рис. 44. Вірус гепатиту В (сферичної форми) і паличковидні агрегати, з HBs антигена

Геном вірусу, - дволанцюжкова молекула ДНК, одна з ниток якої замкнута в кільце. Повний ланцюг в кільці ДНК складається з 3200 нуклеотидів ("-" ланцюг) а "+" ланцюг складає 50-80% від "-" ланцюга. Кільцева структура генома підтримується завдяки з'єднанню основ двох ланцюгів на одному з кінців. Геном вірусу складається з четирех сильно генів, що перекриваються. У серцевині віріона розташовується ДНК-залежна ДНК-полімераза, яка виконує функції зворотної транскриптази.

Антигенна структура.. На різних стадіях інфекційного процесу в організмі зараженних ВГВ можуть бути виявлені 4 антигена вірусу (поверхнповерхневий антиген - Hbs, сердцевинний - HBc, антигени інфекційності - HBe і Hbx), антитіла до цих антигенів і вірусспецифічна ДНК. HBsAg знаходиться в зовнішній оболонці вірусу. HBs - Ag представляє собою антигенний комплекс, включаючий групоспецифіччну детермінанту "а" і дві взаємовиключні субтиповч детермчнанти "w" або "у" і "d" або "г" (субтипи ayw, аут, adw, adr). Украй рідко, як результат фенотипічного і генотипичного змішування, зустрічаються змішані субтипи, наприклад adyw або adyr.

HBsAgє поверхностний білок оболонки вірусу.

HBcAg є нуклеопротеїдом, знаходиться в серцевині віріона і виявляється тільки в пунктатах печінці.

HBeAg відщепляється від HBcAg, відіграє важливу роль в реплікації вірусу, виявляється в крові.

HBxAg недостатньо вивчений, припускають, що він впливає на трансформацію гепатоцитів в ракові клітини.

Цикл репродукції вчруса у клітині включає етап інтеграції вірусної ДНК до складу клітинного генома, проте слід мати зважати на те, що інтегрує з хромосомою не ДНК вірусу, що потрапив в клітину, а її копія,

Утворення вірусної ДНК-копії проходить за наступною схемою:

вирчонна ДНК ® достройка недостаючого ланцюга ДНК ®прогеномна РНК ® ДНК^- ® ДНК⁺ ®формується дволанцюгова ДНК та відбувається інтеграція ДНК віруса в клітинную хромосому.

Епідеміологія. Вірусний гепатит В відноситься до антропонозних інфекцій: єдиним джерелом зараження є людина. При цьому основним резервуаром є "зіровие" вірусоносії; менше значення мають хпорі гострими і хронічними формами захворювання.

На території країн СНД число вірусоносіїв коливається в широкому діапазоні. Велике число носіїв реєструється в Середній Азії, Казахстані, Схвдному Сибіру, Молдові - близько 10-15%, в Москві приблизно,- 4-5%.

По данним ВООЗ у світі близько 500 млн чоловік є носіями вируса; щорічно 50 млн чоловік заражається ВГВ і близько 2 млн гине (причому, близько 100 тисяч чоловік в рік гине від блискавичної форми гепатиту і близько 300 тисяч - від карциноми печінки). До гіперепідемчних районів відносяться більшість экваториальних і тропічних країн вірусоносійство у населення яких досягає 80%. Страни Східної і Південної Європі відносяться до середньоендемічних районів з вірусоносійством 1 - 7% населення.

НВsАg - основнbй маркер інфекції - виявляється практично в усіх біологічних рідинах організму: в крові, сем'яній рідині, слині, сечі, жовчі, сльозах, грудному молоці, вагінальному секреті, лікворі, синовіальній рідині. Проте, реальну епідеміологічну опас-ность представляє лише кров, де концентрація вірусу значно више порогової.

Передача НВV -інфекції здійснюється виключно парентеральним шляхом: при реліванні інфікованої крові або її препаратів (плазма, еритроцитарна маса, альбумін, протеін, кріопреципітат, антитромбін та ін.), використанні погано стерилізованих шприців, голок різальних інструментів, а також при скаріфікаціях, татуюваннях, операційних втручаннях, лікуванні зубів, ендоскопічному дослідженні, дуоденальному зондуванні і інших маницуляціях, в ході которих порушується цілісність кожних покривів і слизистих оболонок. Для зараження вистачає 10^-6 - 10^-7 крові з вірусом. Можливі також статевий і вертикальний шляхи передачі. Инкубаційнний період від 2 до 6 діб.

Патогенез захворювання.У механізмі розвитку патологічного процесу при ге-патиті В можна виделить декілька провідних ланок патогенетичного ланцюга.

1. Зараження.

2. Фіксація вірусуна гепатоциті (адсорбція) і проникнення всередину клітини

3. Розмноження вірусів і виділення їх на поверхню гепатоциту, а також в кров.

4. Включення імунологічних реакцій, направленних на елімінацію збудника.

5. Ураження органів і систем за межами печінки

6. Формування імунітету, звільнення від збудника, виздоровлення.

Оскільки зараження при гепатиті В завжди відбувається парентеральним шляхом (через кров), можна вважати, що момент інфікування практично рівнозначний проникненню вірусу в кров; з потоком крові вірус відразу потрапляє в печінку.

Тропізм вірусу гепатиту В до тканини печінки зумовлений наявністю у складі HbsAg рецептора - поліпептиду з молекулярною масою 31 000 дальтон (РS1), що має альбумінозв'язуючу активність. Аналогічна зона поліальбуміну знаходиться і на мембрані гепатоцитів печінки людини і шимпанзе, чим по суті, і визначається тропізм вірусу гепатита В до печінки людини і шимпанзе.

При зараженні гепатоцита процес може розвиватися двома шляхами - реплика-тивному і інтеграційному. У першому випадку розвивається картина гострого гепатиту, а в другому - вірусоносійство.

Кінцевим підсумком реплікативної взаємодії являється зборка структур ко-ровського антигену (у ядрі) і зборка повного вірусу (у цитоплазмі) з подальшою пре-зентацією повного вірусу або його антигенів на мембрані або в структурі мембрани гепатоцитів.

Надалі печінка обов'язково включається в імунопатологічний процес. При цьому ураження гепатоцитів пов'язано з тим що у результаті вбудови вирусних антигенів в мембрану гепатоцитів і виходу вірусних антигенів у вільну циркуляцію відбувається включення ланцюга послідовних клітинних і гуморальних імунних реакцій, направленних зрештою на видалення з організму вірусу. Для елімінації збудика включаються клітинні, Т-клітин, природних кілерів, макрофагів. У ході цих реакцій відбувається руйнування інфі-кованих гепатоцитів, що супроводжується звільненням вірусних антигенів (НВсАg,НВеАg, НВsАg) що запускають систему антитілогенезу, внаслідок чого в крові накопичуються специфічні антитіла,

Таким чином, процес звільнення печінкової клітини від вірусу відбувається шляхом її загибелі за рахунок реакцій клітинного цитолізу.

HВsAg часто утворює сферичні або палочковидні агрегати, без аптигенних властивостей. У цитоплазмі зараженних клітин створюється підвищена кількість HBsAg, пов'язаного з ендоплазматичною мембраною і ендоплазматичною мережею. Антиген постійно циркулює в крові інфікованих осіб.

Одночасно з цим, специфічні антитіла, що накопичуються в крові, зв'язують антигени вірусу, утворюючи імунниі комплекси, що фагоцитуються макрофагами і виділяются бруньками. При цьому можуть виникати різні імунокомплексні поразки у вигляді гломерулонефриту, артеріїту, артралгій, кожних висипань та ін. В ході цих процесів у більшості хворих відбувається очищення організму від збудника і настає повне одуження.

Гепатит В у дорослих в хронічну форму переходить у 5-10% випадків, а у дітей - у 90%. У 50% випадків інфекція протікає инапарантно.

Резистентність. Вірус дуже стійкий в зовнішньому середовищі. У цільній крові і її препаратах зберігається роками. Вірус стійкий до ліофілізації, дії ефіру, ультрафіолетового опромінення, дії кислот та ін. Втрачає свою активність при авто-клавировании (120^о, 5 хвилин) стерилізації сухим жаром (160^о, 120 хвилин), обробці перекисом водню, хлораміном, формаліном.

Імунітет.У противірусному захисті організму працюють і гуморальний і клітинні системи імунітету. Гуморальний імунітет захищає гепатоцити від вірусів, а клітинний - звільняє організм від інфікуючих клітин. Для попередження гепатиту В у осіб що наражаються на особливу небезпеку зараження, вважається за необхідне застосування спе-цифічного імуноглобуліну, приготованого з крові осіб, з високим титром антитіл.

Особи з підвищеним ризиком зараження вводиться також рекомбінантна дріжджова вакцина. Новонвродженим від HBsAg -позитивних матерів одночасно з вакциною може вводитися в перші часи після народження специфічний імуноглобулін.

ВООЗ рекомендує тотальну вакцинацію населення і груп високого ризику в країнах, де вірусоносійство превишает 2%, а маркери ВГВ виявляють у 20% населення. У країнах з вірусоносійством 0,5% і інфікованістю населення 5-6% рекомендується вакцинація новорожденних, рожденних матерями-вірусоносіями і представників груп високого ризику. Імунітет після вакцинації зберігається більше 5-12 років.

Mетоди лабораторнох ді­агностики основани на визначенні в сиворотке крові антигенів вірусу гепатиту В (НВsAg, НВеАg) і антитіл до них (рис. 3, таблиця. 454.

Рис 45. Специфічніе маркери гепатиту В

Виявлення вирусних антигенів у фекаліях, крові і матеріалі біопсії печінки проводять за допомогою антитіл, помічених флюоресцеином.

Більше чутливий метод - виявлення ДНК ВГВ в зразках.

Серологічні дослідження включають визначення антигенів і антитіл за допомогою методів ІФА

Таблиця 2