У соборі Почаївської Лаври, 1846 р. "Селянська родина ", 1843 р. "Батьківська хата", 1843 р.

Найбільше Тарас Григорович малював Україну впродовж 1843—1847 років, під час другого приїзду на Батьківщину. Цей період відзначається розквітом творчих сил митця, створенням шедеврів поетичних і малярських. То була найщасливіша пора в житті Шевченка, про яку він часто згадував на засланні. Ніби сама доля дала можливість йому побувати в різних куточках України, надивитися на рідний край, відчути красу, велич і щедрість української природи, відтворити її в малюнках перед довгою і страшною розлукою, спричиненою арештом 1847 року.

Збереглося понад 50 краєвидів, написаних художником у ті роки. Вони становлять цінну частку українського національного пейзажного живопису, який у 30-ті—40-ві роки XIX століття тільки-но зароджувався як самостійний жанр. Шевченко створив багато архітектурних пейзажів під час роботи в Київській Археографічній комісії, яка займалася дослідженням пам'яток старовини по всій Україні.

Подорожуючи Україною, Т. Шевченко, як член Археографічної комісії, зафіксував чимало церковних споруд та монастирських комплексів у Києві, Переяславі, Чигирині, Почаєві, Межигір’ї, Полтаві та інших містах і селах рідного краю. Свою увагу художник і поет звертав не лише на монументальні храми, але й на звичайні скромні дерев’яні церкви.

До історії Шевченко звернувся у трьох офортах серії “Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.