На початку XVII ст. в Закарпатті почалася боротьба між католиками та протестантами

Цісар Рудольф П підтримував на Угорщині католицизм у той час, як князь Семигороду, Стефан Бочкай, був кальвініст. Року 1606 Бочкай захопив цісарські землі на Закарпатті аж до Братислави, і тоді перейшли до Семигороду: Берег, Угоч, Токай, Сукмар. Миром було підтверджено право мадяр посідати всі уряди, але на соймах 1608 та 1609 років вони визнали за українцями права автономії в українських землях.

Закарпаття втягується в релігійні війни. Після смерти Бочкая цісар Матвій хотів був посадити на престол Семигороду католика-маґната Гомоная, але Бетлен Габор, підтриманий Туреччиною, дістав Семигород 1613-1629, а після смерти Матвія, Бетлен Габор був і королем Угорським 1620-1621. Він заволодів усім Закарпаттям і вступив до Протестантської Ліги, яка вела боротьбу з католиками. В союзі з Чехією Бетлен Габор обложив Відень, але втручання польських військ примусило його зняти облогу й рятувати Закарпаття. Тим часом у бою під Білою Горою Католицька Ліга розгромила Протестантську. На підставі Нікольсбурзького миру в 1621 році Бетлен Габор дістав ще й Мукачів.

Панщина, всякого роду побори: десятина, кватирування військ, рекрутчина, руйнація внаслідок воєн — доводили населення Закарпаття до розпуки. За прикладом повстання Тараса Трясила 1631 року вибухло повстання над горішньою Тисою. На чолі його став Петро Цісар. Загроза руйнації дідичних маєтків обєднала католиків та протестантів. Також обєдналися магнати і цісар Фердинанд ІІІ підтримав військами протестанта, князя Семигороду, Юрія Ракочія 1630-1648, наступника Бетлен Габора. Війська криваво здушили повстання. Проте, союз Ракочія з Фердинандом Ш не був тривкий: Ракочій незабаром, в союзі зі шведами та французами, почав війну з Фердинандом Ш і захопив горішню Угорщину. 1645 року в Лінцу був підписаний мир: за Ракочіем цісар Фердинанд ПІ визнав права над Православною Церквою в його володіннях. Так опинилася вона під владою князя кальвініста.

Національно-визвольна війна 1648-1657рр.

В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648—1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова 1648. У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В. Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні звязки Буковини з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні Успенська та Пятницька церкви у Львові та ін.. Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Буковини навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

Етнічний склад населення Буковини формувався на словяно-українській основі протягом тривалого часу. Починаючи з XV ст. на її території зявилися євреї. Це були в основному вихідці з Польщі, котрі концентрувалися в Чернівцях та невеличких містах Буковини згідно з прийнятою урядом Росії смугою осілості. Значний міграційний потік становили в XVI ст. і молдавани, шукаючи на Буковині та Наддністрянщині порятунку від репресій турецьких загарбників. Пізніше, у XVIII ст., на Буковину переселяються російські розкольники: потомки донських козаків, що зазнали поразки в Булавинському повстанні, — некрасівці, а також липовани. Останні переселялися здебільшого з-за Дунаю, згодом з Бессарабії, а частково із внутрішніх губерній Росії.

Колонізація українських земель відбувалася без врахування кордонів колишніх земель, міжземельних обєднань або етноплемінних союзів, хоча поодинокі винятки й були. По суті, не змінилися етнокультурні кордони Підкарпатської Русі, захопленої Угорщиною; Буковини, що колонізувалася у різні часи різними країнами. Інші колонізовані частини України не відповідали колишнім територіальним одиницям. Таким чином створювався інший образ й інші кордони нового територіального обєднання, в межах якого давалися взнаки й давні, часом навіть архаїчні кордони: чи то давніх земель, чи то стародавніх племінних утворень.

33. Слобідська Україна-історико-географічний край у східній частині України, територія якого перекривається приблизно з територією пяти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської Імперії

Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа, охоплювала землі теперішньої Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької та Курської областей. Освоєння цих земель розпочалося у 16 ст. А масово у 17 стнац-визвольна війна, руїна

Поселення називалися Слободами. Слободи користувалися пільгами протягом 10-40рр. Не платили податки із торгових операцій, із занять промислами і ремеслами

Вільні землі називалися займанщиною-були приватною власністю тих, хто їх обробляв.

Колонізація-заселення і господарське освоєння вільних земель в середині краінивнутрішня, заснування поселення за межами своєї країнизовнішня.

Займанщина-вільні простори родючих земель, які могли обробляти всі, хто бажав і які ставали їхньою приватною власністю.

Заснування слобідських міст

1652 полковник Іван Дзинковський прибув на нові землі з-під Острога на Волині з тисячою козаків та їх сім”ями і заклав місто Острозьк.

Переселенці із м.СтавищеБілоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим у 1652 заснували м.Суми.

1656р. Сотник Харко заснував м.Харків. З ним прибуло 600чоловік, які побудували Харківську фортецю

Адміністративно-політичний устрій Слобідської України

1 Устрій подібний до Гетьманщини.

2 Цей край1650-1660рр розділявся на 5 слобідських полків. У 1685р З Харківського полку виділився Ізюмський. Основна ф-ція полків: охорона південних кордонів від нападів татар. На чолі полку-полковник, якого обирала старшина, а затверджував Бєлгородський воєвода, а пізніше призначав Московський уряд.

3 Полки поділялися на сотні. Кожен полковник самостійно будував відносини з царським урядом. Влада слобідських полковників була спадковою.

4 1700р царський указ про обов”язкову постійну службу слобідських козаків.

5 Царський уряд керував Україною через створену в посольському указі канцелярію з малоросійських справ.

Соціальний устрій

5 станів: козацтво, шляхта, духовенство, міщанство, селянство

Боротьба з нападами татар пронизує майже всю історію Слобідської України в XVII — XVIII ст. Цей край в буквальному розумінні був политий не тільки потом, а й кровю тисяч його оборонців. Російський уряд, політичні відносини якого з Кримським ханством та Татарськими ордами весь час залишалися складними, дотримувався в основному оборонно-наступальної тактики, поволі просуваючи свої кордони в степ шляхом будівництва укріплених ліній фортець — Бєлгородської, Ізюмської, Української та ін. Історики по-різному розцінювали ефективність цієї тактики. Зокрема, Д. І. Багалій вважав, що названі укріплені лінії були неефективними, і дотримувався думки, що наступальна тактика у боротьбі з нападами татар була б більш виправданою. В такому ж дусі висловлюються і деякі сучасні дослідники . Д. І. Багалій першим з дослідників історії краю зумів створити систематичну, комплексну картину будівництва і географію «розташування системи укріплень на території Слобожанщини: Відновлена дослідником панорама боротьби українського населення з татарськими нападами на територію Слобідської, України і сьогодні залишається повною і достовірною.

Бароко

На західні землі України бароко прийшло рано,в перші роки 17ст. Католицька громада Львова вже у 1644р. мала дивний зразок італійського бароко — Стрітенський костел босих кармелітівзбережений. Архітектор Джованні Баттіста Джизлєні майже точно скопіював храм Карло Мадерно у Римі, побудований там у 1603 р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку,побудований архітектором з Венеції Джакомо Бріано у 1606-1610 рр. Не вщухає захоплення й від костелу Св. Трійці в містечку Олика, побудований Радзивіллами, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635-1640 рр.збіднілий,пошарпаний, але збережений. А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі , Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці,Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Камянці-Подільському, Наварії, Угневі, Підкамені, Богородчанах.

Назвемо лише три памятки неперевершеного світського бароко-палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком1640рр-реставрується та палац у селі Оброшино.Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами,скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу.Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами,огорожі та сходинок.

Класицизм: Кінець ХVІІ — поч.. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю — класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу.

Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху просвітительства. У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Розвиток архітектури великою мірою зумовлюється прогресом будівельної техніки. В цей час поступового впроваджуються в будівництво металеві конструкції, проте, як і раніше поширене було деревяне будівництво.

В розвитку класицизму можна визначити три етапи: становлення стилю, зрілість і занепад.

Архітектура першого етапу відзначається переходом від барокко до класицизму, пошуками нових засобів художньої виразності, й новим підходом до ансамблевої забудови. За часів класицизму набуває значення відкритий характер композиції ансамблів площ, вулиць і окремих комплексів.

Основним досягненням другого етапу було створення великих ансамблів, а в архітектурі — застосування декоративного мистецтва для втілення значних художніх задумів.

На третьому етапі поширилося багатоповерхове будівництво, зростали промислові підприємства, учбові заклади. Занепад класицизму виявився також у відході від творчого розуміння й використання форм античності у пануванні канонів і штампів, у прояві електризму.

Відомі зодчі першої половини ХІХ ст.. такі як Андрій Воронихін, Андріян Захаров, Олександр Брюллов, Василь Стасо, Вікентій Беретті доповнили основну формулу класицизму, положенням про цілісність і ансамблю та його синтез із давньою забудовою. Виняткову увагу вони приділяти єдності архітектурних споруд.

Найвеличнішій будівлі за їхнім задумом, мали відповідати вимогам кругового або секторально-панорамного огляду і мати ідеальні пропорції з різних точок зору. На них мав триматися ансамбль вулиці, площ, кварталів. Одним з найбільших досягнень зрілого класицизму було втілення в практику синтезу архітектури й скульптури. В першій пол. ХІХ ст.. співдружність цих двох мистецтв досягла небувалої досконалості. Серед значних і найкращих споруд кінця ХVІІІ ст.. виділяється пятибанний Спасо-Преображенський собор у Новгороді-Сіверському, закладений за планом петербурзького архітектора Дж. Кваренчі. Собор

Вже з 1760-хрр. в мистецтві Російської імперії почався поворот до класицизму. Він мав потужну підтримку від царського двору і імператриці Катерини Другої. В перехідних формах від стриманого бароко до класицизму працював запрошений до Петербурга архітектор Валлєн Деламот 1729-1800. В формах французького класицизму працювали і архітектори Баженов Василь Іванович і Старов І.Є., що навчалися у Парижі.

Потужну лінію західноєвропейського класицизму підтримували і твори архітекторів Джакомо Кваренгі і Чарльза Камерона, що оселились в імперії. Виникають і свої майстри-архітектори класицизму — Львов М.О, Волков Ф.І., пізніше — Стасов В.П. 1769-1848 та ін.

Червоний корпус Київського університету

У Києві чудовим зразком класицизму є Червоний корпус Київського університету, збудований у 1837-1843 рр. за проектом В.Беретті.

Найбільше поширення мав класицизм в сільських районах, де за проектами архітекторів класицизму будували панські садиби — від уславлений підмосковних до садиб в провінціях. Зразками чудових садиб в стилі класицизму під Петербургом були Сиворіци, Тайці і Пела, Марїно і Ропша, Павловськ і садиба Жерновка.

Зразками прекрасного класицизму в Україні стали садиби в Батурині, Сокиринцях, Качанівці на Чернігівщині, Вороновиці і Серебринцях на Вінничині, Микулинцях на Тернопільщині.

Риси класицизму в літературі України

В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри очевидно, під впливом низового бароко. Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основяненка та ін.