Цінова політика та її види на підприємстві. Цінова політика є складовою стратегії й тактики ринкової поведінки товаровиробника, а також вагомою частиною марке­тингової політики підприємства.

Цінова політика є складовою стратегії й тактики ринкової поведінки товаровиробника, а також вагомою частиною марке­тингової політики підприємства.

Цінова політика – це сукупність економічних і організаційних заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності, забезпечення стійкості збуту, одержання достатнього прибутку.

Цінова політика покликана визначити не тільки ціну товару в залежності від ринків, але й її зміну у відповідності з життєвим циклом товару, діями конкурентів, зміною загальної кон'юнктури та іншими факторами.

Стратегія ринкової поведінки – це генеральна програма дій на тривалу перспективу, яка виявляє пріоритети проблем і ресурсів для досягнення основних цілей підприємства.

Тактика ринкової поведінки складається з мір по реалізації цілей товаровиробників за короткий період часу у відповідності з обраною стратегією.

Під політикою цін в такому контексті розуміють загальні принципи, яких підприємство збирається дотримуватись в сфері встановлення цін на свої товари або послуги.

Під стратегією ціноутворення розуміють набір методів, за допомогою яких ці принципи можна реалізувати на практиці.

Цінова політика підприємства повинна базуватись на таких принципах:

Ø Забезпечення відповідності напрямків і змісту цінової політики напрямкам і змісту економічної політики підприємства загалом. Мета та їх завдання мають бути однаковими, причому цінова політика залежить від економічної політики підприємства, а також доповнює і конкретизує її з урахуванням ЖЦТ та підприємства.

Ø Цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури ринку відповідних товарів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити сегмент ринку для виробника, а також характер зміни сегменту та цін.

Ø Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількості каналів збуту, форми реалізації товарів споживачам, а також з врахуванням видів споживачів, форм розрахунку за товар та його якості.

Ø Гнучкість політики ціноутворення, що досягається застосуванням різних знижок з ціни товару для різних споживачів.

Ø Розробка цінової політики повинна залежати від якості товару та ступеня його новизни для споживача, що досягається використанням нових технологій та нового обладнання.

Ø Урахування різних чинників, передусім зовнішніх, що не залежать від підприємства і впливають на цінову політику.

Увага!

Цінова політика має базуватися на цінності товару для споживача, а ціна товару – відповідати цій цінності.

Якщо ціна товару не відповідає його цінності, тоді підприємство має два шляхи виходу з такої ситуації:

Ø Постійно знижувати ціну, поки вона задовольнить споживача, але це недостатньо ефективний і короткостроковий шлях, бо призводить до зменшення обсягів виробництва або до його згортання;

Ø Шукати нових споживачів і сегменти ринку, поліпшувати якість виробу й наближати його цінність до вимог споживачів. Цей шлях визначається на перспективу, дає змогу розширити виробництво, запроваджувати нові технології, обладнання і є ефективнішим.

Розробляючи цінову політику підприємство повинно виходити із загальної економічної стратегії ціноутворення з урахуванням загального розміру прибутку.

Практика діяльності підприємств в умовах ринкової економіки виробила визначені, найбільш розповсюджені, типові цінові стратегії підприємства:

Ø збереження стабільного положення на ринку при помірній рентабельності та інших задовільних показниках діяльності підприємства, що залежить від реального стану економіки;

Ø розширення частки ринку, де реалізуються товари підприємства, що вимагає формування ціни і комплексу маркетингових заходів;

Ø максималізація прибутку, підвищення рівня рентабельності з метою збільшення доходності в аспекті поточної політики цін і перспективної стратегії ціноутворення;

Ø підтримка і забезпечення платоспроможності підприємства, що є гарантією надійних замовників на товари з можливим встановленням для них пільгових цін;

Ø завойовування лідерства на ринку і в галузі ціноутворення, що дає можливість встановлювати загальні цінові рівні на товари та впроваджувати нововведення в структуру цін;

Ø розширення експортних можливостей підприємства з врахуванням особливостей ціноутворення на зовнішньому і внутрішньому ринках країни.

Підприємствам не рекомендується запроваджувати такі заборонені законодавством цінові стратегії:

Ø стратегію монополістичного ціноутворення, яка спрямована на встановлення і підтримку монопольно високих цін, метою якої є найбільший прибуток або монопольний прибуток;

Ø стратегію демпінгових цін, тобто навмисно зменшених підприємством цін порівняно з ризиковим рівнем. Цю стратегію відносять до недопустимої Монополістичної діяльності;

Ø стратегію, засновану на угодах господарських суб'єктів, що обмежує конкуренцію, в тому числі угоди, спрямовані:

а) на встановлення цін (тарифів), знижок, націнок;

б) на підвищення, зниження або підтримку цін на аукціонах і торгах;

в) на поділення ринку за територіальним принципом або іншою ознакою.

Ø стратеги, що ведуть до порушення встановленого нормативними актами порядку ціноутворення.

Загалом розробка політики ціноутворення може базуватись на двох підходах: витратному та споживчому.

Для витратного підходу характерна така послідовність елементів: виробництво – витрати – ціна – цінність – споживач.

Основним елементом є виробництво, що об'єднує матеріальні, трудові, фінансові ресурси, безпосередньо виробництво за певною технологією й усі витрати виробництва. За таким підходом підприємство може не мати прибутку взагалі або не ставити за мету його одержати. Також незначна увага приділяється цінності виробу, його якості та задоволенню потреб споживача.

Споживчий підхід характеризується такою послідовністю елементів:

споживач – цінність – ціна – витрати – виробництво За таким підходом основним є попит споживачів і цінність для них виробу. Це дає можливість визначити відповідний сегмент ринку та ціну на ньому для подальшого визначення витрат і можливого прибутку. Виробництво починають беручи за основу певний обсяг витрат.

У практиці маркетингу розрізняють п'ять типів цінової політики:

ціновий лідер, слідування в фарватері, атака, знімання вершків, впровадження.

1. Ціновий лідер – тип цінової політики, характерний для великих фірм, що володіють значною часткою ринків, обумовлює монопольно високі ціни.

2. Слідування в фарватері – тип цінової політики, характерний для дрібних фірм, що випускають продукцію подібну монополістам, не володіють вагомою часткою ринку, але орієнтуються на великі фірми.

3. Атака – тип цінової політики товаровиробників, які прагнуть зайняти на ринку положення лідера, тому різко знижують ціну на товар (інколи нижче витрат), створюючи монопольне положення на ринку. Після чого ціни встановлюються на рівні ринкових.

4. Знімання вершків – тип цінової політики, коли при введенні нового товару на ринок, покупці готові дати за нього будь-яку високу ціну, а продавці одержують максимальний прибуток від реалізації кожної одиниці товару. Обов'язкова умова використання в практиці цього типу – неможливість швидкого виробництва конкурентами подібних товарів.

5. Впровадження – цей тип цінової політики передбачає, що товар вводиться на ринок за дуже низькою ціною й відрізняється простотою виробництва (предмети першої необхідності). В міру завойовування ринку ціна повертається до нормального рівня.