Революція 1848 – 1849 рр. в Австрійській імперії та її вплив на розвиток українського національного руху.

У березні 1848 р. на землях Австрійської імперії спалахнула буржуазно-демократична революція.

Безпосереднім поштовхом до революції в Австрії, початок якої був прискорений економічною кризою 1847 р., були революційні виступи у Франції, а також у Бадені, Баварії, Вюртемберзі та інших державах Німецького союзу.

13 березня 1848 р. у Відні почалося народне повстання. 17 березня було створено уряд з представників шляхти і ліберальної бюрократії. Революційні події в Австрії проходили в умовах могутнього підйому революційного руху в інших частинах багатонаціональної імперії Габсбургів . Навесні 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції.

Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній Галичині. Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину.

З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Основною реформи був викуп селянських земель державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років, починаючи з 1858 р. Поміщиків звільняли від усяких обов'язків щодо своїх колишніх підданих - захищати їх у судах, допомогати у важких випадках тощо.

У результаті реформи в Східній Галичині виникло бл. 375 000 вільних селянських господарств. Та при проведенні реформи не було впорядковано права на володіння лісами та випасами. Це згодом викликало нескінченні судові процеси, спричинило руйнування селянських господарств. За поміщиками залишалися деякі феодальні привілеї, зокрема право пропінації, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас. Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти, яка бунтувала, шукала справедливості в цісаря, а нерідко топила горе в горілці. Навесні та влітку 1849 р. масові виступи, під час яких селяни самочинно повертали захоплені поміщиками громадські землі, ліси і пасовища, охопили понад 100 сіл Східної Галичини. Шляхта, зі свого боку, насилала на "непокірних" поліцію і війська, які придушували селянські заворушення. А "справедливість" цісарсько-королівського суду полягала в тому, що з 32 000 позовів щодо лісів і пасовищ селяни програли 30 000, ще й 15000000 ринських за судові витрати.

Незважаючи на недоліки, скасування панщини було визначною подією.

Українській селянин нарешті ставав господарем на своїй землі, у ньому поступово пробуджувався потяг до громадського та національного життя.