Зіставлення давніх і сучасних періодизацій. У систематизації історичного процесу періодизація займає важливе місце насамперед тому, що вона відіграє важливу роль в структуралізації історичного мислення
У систематизації історичного процесу періодизація займає важливе місце насамперед тому, що вона відіграє важливу роль в структуралізації історичного мислення. У своєму розвитку періодизація історії пройшла кілька етапів: 1) міфологічна періодизація, 2) теологічна, 3) наукова.
Найдавніші варіанти періодизацій історії людства представлені ще в міфах, які склалися не пізніше ІІІ – ІІ тис. до н.е. (тобто – в епоху бронзи). Міфи дають кілька таких схем. Одна з них представлена в шумерів в історії богів. Історія тут поділена на дві частини – ранню (час привласнюючого господарства) й пізню (час виробляючого господарства, для ведення якого старшими богами виліплюються нові). Кожен період починається з певного рішення чи поступка верховних богів і відповідає нашим сучасним уявленням щодо окремих епох:
1) період збиральництва в умовах сучасної рослинності (мезоліт);
2) період появи й
3) період утвердження тваринництва і мотичного землеробства
(протонеоліт і неоліт);
4) період появи орного землеробства, загонного утримання скота,
розвиненого ткацтва, перетворення землеробства у основу господарства (енеоліт).
Друга шумерська періодизація присвячена життю людей, найдавніші з яких також були виліплені богами з глини. Перший період, що почався після появи виробляючого господарства, умовно був названий дослідником шумерських джерел Д.Редером «золотим віком». Рання частина «золотого віку» охоплює життя перших народів у кровноспоріднених групах, яке протікало мирно і в достатку. Вони займалиься землеробством, розведенням дрібного рогатого скота, ткальством, будівництвом домів з баштами. Пізня виокремлює епоху міжетнічних і соціальних конфліктів та війн. Тоді з’являється розвинута архітектура, у т.ч. й фортифікаційна. Обидві частини віку відповідають рівню епохи протонеоліту Близького Сходу, в кінці якої існували протоміські поселення з могутніми оборонними спорудами. Наступний період («срібний вік», по Д.Редеру), що складається також з двох етапів, має риси неоліту Близького Сходу. Він закінчився Великим потопом, від якого врятувався тільки Зіусудра зі своєю сім’єю. Вчені відносять покоління вже післяпотопних нащадків Зіусудри до бронзової доби. В цілому ж, «міфічні» періодизації відобразили точно п’ять основних періодів в історії людства: мезоліт, протонеоліт, неоліт, енеоліт, а також початок бронзового віку. Причому, і в протонеоліті, і в неоліті, і в бронзовому віці виділені чітко їхні частини.
Близькою до месопотамської можна вважати «міфічну» історію греків, розпочату Платоном в «Політиці» й продовжену в «Законах». Згідно з Платоном, в умовах м’якого клімату в перший період на землі жили боги й «земнонароджені» люди нижчої формації. Вони займалися привласнюючим господарством, не вважалися предками греків, не мали одягу, не знали своєї історії й таїни дітонародження (як бачимо, чітко зазначається те, що вважається ознакою мислення людини, чого ще ті істоти не мали, як також і підкреслена відсутність зв’язку з ними сучасних людей, у даному випадку – греків). Образ життя «земнонароджених» за сучасною періодизацією відповідає мезоліту. Внаслідок катастрофи – зміни обертання Всесвіту й наступного його відновлення – «земнонарджені» загинули й з’явилися «ранні предки» греків, що стало початком наступного історичного періоду. В їхньому суспільстві розвивалися збиральництво, полювання. Зародилося скотарство й землеробство, домашні ремесла й «мистецтва» (ліпка й плетіння). З’явився метал, став широко застосовуватися вогонь. Виникли міжусобиці й війни. Була усвідомлена таїна дітонародження. Цей період відповідає протонеоліту. Це суспільство знищив потоп. Після нього виникли ґрунти, що приховали метали. Люди, що залишилися живими, створили «першу державу» («династію») невеликих розрізнених мирних родових колективів, які керувалися знаттю. Вони не мали писемності, займалися розведенням скота, полюванням, плетінням, виготовленням обпаленого посуду. Металів тоді було мало. Таке суспільство має риси неоліту.
Потім виникла «друга держава» («аристократія», чи «царство»), представлена суспільством терасного землеробства на схилах гір, крупними поселеннями з багатокамерними жилими кварталами. Для нього були характерними: єдність племені й значне зростання ролі ради вождів-царів. Дана «держава» – суспільство мідного віку. Підтвердженням цього може бути те, що початком наступної «третьої держави» було виникнення Трої, тобто – початок бронзового віку.
«Третя держава» з’явилася, коли люди «другої держави» заснували на рівнинах Трою й інші міста. Кінцем його став прихід в Грецію дорійців після падіння Трої (тобто – на початку залізного віку). Таким чином, ця «держава» збігається з епохою бронзи.
«Четверта держава» («плем’я»), що існувала від приходу дорійців до часів Платона, збігалася, безумовно, з раннім залізним віком.
Періодизація давнини у вигляді п’яти поколінь була запропонована ще Гесіодом у «Роботах і днях». Але в часи Платона, визначаючи «Гесіодові покоління» як явище універсальне, чомусь одне з цих поколінь викинули й нараховували вже тільки чотири покоління: «золоте», «срібне», «мідне» й «залізне». Найбільш повно зміст цих чотирьох поколінь представлений у «Метаморфозах» Овідія. Їх суть уявляється такою. Початком людства Гесіод і Овідій вважали «золоте покоління» «золотого віку», створене верховним богом Кроном-Сатурном, яке зникло вже при Зевсі-царі. Ці щасливі люди проживали в умовах сучасної рослинності й «вічної весни», привласнюючи дари природи, в т.ч. і зернові, не обробляли поля, й володіли скотом. У цілому, ця картина відповідає клімату й ситуації зародження виробляючого господарства, коли люди вже приручили скот, а землеробство було ще ускладненим збиральництвом, тобто – часам протонеоліту.
При «срібному поколінні» «срібного віку», що з’явилося в часи головування Зевса-Юпітера, клімат стабілізувався. Стало можливим розрізняти чотири пори року. Виникло домобудівництво з гілок, скріплених ликом між собою. Люди стали обробляти землю й запрягати в ярмо скот. У цілому, «срібний вік» учені ототожнюють з неолітом.
У часи третього, «мідного покоління» «мідного віку» з’явилися мідні знаряддя й зброя, уперше виникли війни, що не носили ще грабіжницького характеру. Ці й інші риси, на думку вчених, узгоджуються з суспільством мідного віку.
Четверте (по Гесіоду, адже в Овідія це покоління відсутнє) покоління, чи «рід героїв», передувало «залізним людям». Зникнення цього покоління під час Троянської війни датує його час епохою бронзи.
Останнім (п’ятим у Гесіода й четвертим в Овідія) назване обездолене й приречене на загибель «залізне покоління» «залізного віку». В цю найжорстокішу епоху сталося падіння нравів, розвал родинних зв’язків. Величезного значення набули гонитва за наживою, у т.ч. і в чужих морях, грабіжніцькі війни (що велися залізною зброєю), приватновласницький поділ общинних земель, хижацкі підземні виробки корисних копалень. Указані риси й зарахування Гесіодом та Овідієм самих себе до цього «покоління», визначають його епохою раннього залізного віку.
Отже, якщо перше з цих «поколінь» людей відповідає часам протонеоліту, то тоді долюдський етап голоценового клімату, в якому, за Геродотом і Овідієм, жили боги, правомірно ототожнювати з мезолітом (Зіставимо з тим, що нами викладалося вище щодо якоїсь можливої глобальної катастрофи космічного масштабу, внаслідок якої могла загинути цивілізація на Місяці, якщо вона там існувала. Це збігається якраз з часом, що передував мезоліту. Люди ось у таких образах могли зберігати відомості щодо того).
Поділ історії людства на чотири аналогічних віки – «золотий» або «божественний» (Критаюга, чи Сатьяюга, або Деваюга), «срібний» (Третаюга), «мідний» (Двапараюга), «Залізний» (Каліюга), відомий у індійців. Відголоски подібної періодизації збереглися у слов’ян та германців. У вигляді подібної періодизації, згідно з «Хронікою» Малали й «Повістю минулих літ», представлені й історія Єгипту та історія слов’ян:
1) допотопний період;
2) післяпотопне розділення народів, коли допускалося порушення подружньої вірності, а зброєю були палиці й камені;
3) правління третього післяпотопного царя Гефеста (Сварога), при якому за подружню невірність стали карати (виникла моногамна сім’я), з’явилася кована зброя;
4) царство сина Гефеста – Геліоса (Даждьбога) як суспільство із знатними й багатими (розвинена держава).
Перший період тут, очевидно, відповідав допотопному протонеоліту, другий – післяпотопній, останній частині кам’яного віку – неоліту, третій – останній третині (третьому цареві) неоліту (мідному віку), а четвертий – часу розвинутої держави в Єгипті (епоха бронзи). Враховуючи ототожнення в «Повісті…» єгипетських богів зі слов’янськими, поява на території формування предків слов’ян кованої зброї в мідному віці, а найдавнішої держави – в епоху бронзи, правомірно вважати, що дана періодизація відтворила уявлення слов’ян про свою історію в протонеоліті, неоліті, мідному й бронзовому віках.
В індоєвропейських (арійських) народів відомі й інші варіанти періодизації історії, також пов’язані з великими історичними епохами.
Як бачимо, уявлення давніх щодо історії людини та суспільства, виражені у своєрідній міфологічній образній формі, в цілому відповідають сучасним науковим схемам давньої історії людства.
* М. Чмихов. Вісім тисячоліть археологічної космології в Україні // Космос древньої України. – К., 1993.
«Міфічні» періодизації слугують важливою підвалиною в пошуку предків українців, починаючи з протонеоліту. Епоху мезоліту можна вважати доіндоєвропейською, протонеоліту – індоєвропейською, неоліту – протослов’янською, бронзи – праслов’янською, раннього заліза – слов’янською стадіями нашої етногенези. Сучасна епоха стала часом існування (з Vст.) вже сформованих окремих самостійних етносів, у тому числі й українців, кінцями раннього й середнього періодів розвитку яких були середина Х ст. й кінець ХV ст.
------------------------------------------------------------------------------------------
У добу Середньовіччя відповідно до двох типів історичного знання (історія священна й історія світська) існували дві періодизації всесвітньої історії:
– провіденційна – «шість віків» земної історії (від творення до «останнього суду»);
– світська («профанна»), яка полягала в ідеї «чотирьох монархій» і теж по суті була варіантом теологічної періодизації.
Незважаючи на різницю, обидві схеми мали спільну рису – конечність, тобто перша виключала появу «сьомого» віку, рівно ж друга виключала появу «п’ятої» монархії. Джерелом обох схем була Біблія. В цій площині працювали всі мислителі Середньовіччя. Особлива заслуга належить Аврелію Августину, який заклав домінуючу весь час Середньовіччя періодизацію священної історії (бо профанна його не цікавила). В річищі августинізму працювали Беда Шановний (VІІІ ст.), Ансельм Гавельберзький, Гуго з Сен-Віктора, Оттон Фрейзінгензький (ХІІ ст.) та ін. Авторитет Св.Письма й сформована на його базі парадигма розуміння історії була настільки могутньою, що її остаточний злам став можливим тільки після Реформації, яка відчутно підірвала авторитет церкви, а також після великих географічних та наукових відкриттів ХV – ХVІ ст., які дали сильний поштовх розвитку матеріалізму (хоча спроби її перегляду почалися ще в часи Ренесансу в Європі). В мусульманському світі філософ Ібн Халдун сформулював матеріалістичну парадигму бачення історичного процесу й відповідну їй періодизацію ще в ХІV ст., але вона не знайшла прихильників серед науковців. Коранічна «картина світу» залишилася тут незмінною.
Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 735;