Вимірювання ефективності діяльності підприємства. Вимірювання ефективності діяльності підприємства забезпечується івибором належного критерію і формуванням відповідної системи її показників та умов їх

Вимірювання ефективності діяльності підприємства забезпечується івибором належного критерію і формуванням відповідної системи її показників та умов їх визначення (див. рис. 19.1).

Узагальнюючий показник ефективності використання ресурсів можна розрахувати як відношення обсягу товарної продукції до витрат на її ' виробництво і збут, тобто до собівартості, за такою формулою:

, (19.2)

де Е_вр – ефективність використання ресурсів підприємством за даний період, грн.;

– обсяг виробленої товарної продукції за даний період, грн.;

– загальна сума використаних на виготовлення продукції ресурсів, грн.;

Q_зтп – залишки товарної продукції, виготовленої в даному періоді на складах, грн.;

Q_рп – обсяг реалізованої продукції за даний період, грн.;

В_оп – прямі витрати, на оплату праці персоналу за даний період, грн.;

В_м – прямі витрати на використані матеріальні ресурси за даний період, грн.;

В_зм – витрати загально виробничі за даний період, грн.;

В_і – інші прямі витрати, віднесені на собівартість виготовленої продукції за даний період, грн.

Узагальнюючий показник ефективності використання ресурсів підприємства пропонується розраховувати за наступною формулою:

, (19.3)

де Q_чп – річний обсяг чистої продукції підприємства, грн.;

Ч_л – річна середньо облікова чисельність персоналу, чол.;

Ф_п – середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю, грн.;

Ф_о6 – середньорічна вартість оборотних фондів підприємства, грн.;

К_пвп – коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення середньооблікової чисельності працівників до обсягу національного доходу за розрахунковий рік у сфері матеріального виробництва, та застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці на середньорічну чисельність працівників.

Вказаний коефіцієнт (К_пвп) може використовуватися для розрахунку узагальнюючого показника ресурсоспоживання на галузевому або народногосподарському рівні і менш придатний для рівня підприємства у зв'язку з похибками, що ним можуть бути зумовлені.

Розглянемо ще один аспект визначення показника оцінки ефективності діяльності підприємства у взаємозв'язку із сферою реалізації ефекту. Для оцінки результату діяльності підприємства важливо встановити величину отриманого від нього народним господарством економічного ефекту Е_п. Але цей ефект не може бути охарактеризований лише одним показником. Можна привести щонайменше три різних самостійних показники цього ефекту:

, (19.4)

, (19.5)

, (19.6)

де Q_тп – обсяг виробленої товарної продукції;

П_рп – отриманий підприємством прибуток;

– додатковий прибуток, отриманий споживачем у процесі використання випущеної даним підприємством продукції.

Отже, мова йде про комплексну оцінку ефективності діяльності підприємства. Для цієї мети доцільно застосовувати інтегральний показник сумарного економічного ефекту (Е_с), який розраховується за такою формулою:

, (19.7)

де Е_о – економічний ефект за рахунок зміни витрат на виготовлення виробу, грн.;

Е_п – економічний ефект за рахунок зміни поточних витрат на використання виробу за весь період його експлуатації, грн.;

Е_пр – економічний ефект на поточних витратах за рік експлуатації виробу, грн.;

Т_с – строк служби виробу, років;

N – кількість вироблених і введених в експлуатацію виробів за календарний період. У відповідності з критерієм, вказаним вище, умовою ефективної діяльності підприємства, з точки зору суспільства, яка свідчить про економію суспільної праці, є:

Е_с>0

Необхідно відзначити, що одноразові витрати на створення конкретного виробу, зроблені до початку його серійного виробництва, можуть суттєво вплинути на складову ефекту Е_о, оскільки вони списуються на собівартість продукції протягом тривалого періоду.

Серед узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності підприємства, організації) важливе значення має показник відносного рівня задоволення потреб ринку його продукцією (частка ринку), який визначається як відношення очікуваного чи фактичного обсягу продажів продукції підприємством до загального попиту споживачів на дану продукцію. Слід відзначити, що тільки позитивна динаміка цього показника при інших рівних умовах свідчить про ефективну діяльність підприємства на ринку.

Серед узагальнюючих показників ефективності діяльності підприємства (виробництва) в ринкових умовах особливо важливими вважаються ті показники, які визначають частку приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості, удосконалення технології, покращення якості виробів, впровадження сучасних науково-технічних досягнень та найновіших інформаційних систем.

У кожному випадку можна визначити частку підвищення ефективності діяльності за рахунок зниження витрат ресурсів, інтенсифікації процесів та інших чинників. Для цього застосовується факторний аналіз, метод ланцюгових підстановок та інші методи аналізу.

У практиці діяльності підприємств у ринкових умовах застосовуються різноманітні показники оцінки ефективності роботи в залежності від специфіки застосовуваних технологій, систем управління, особливостей продукції, методів її реалізації і т. п. Розглянемо детальніше підходи до вибору та обґрунтування показників оцінки ефективності роботи підприємств у ринкових умовах господарювання.

Найчастіше для оцінки ефективності суспільного виробництва застосовують показник продуктивності праці. Саме продуктивність праці

показує кількість новоствореного продукту (суспільної корисності) в одиницю часу одним працівником, зайнятим у національному господарстві, яку можна розрахувати за наступною формулою:

, (19.8)

де ПП_с – продуктивність суспільної праці, грн. /особу;

ВВП – величина внутрішнього валового продукту, грн.;

Ч – чисельність працівників, зайнятих у суспільному вироб­ництві, чол.

Враховуючи особливу важливість цього показника в оцінці ефективності виробництва і, зокрема, внеску в цю справу колективу окремого підприємства (фірми), він повинен надзвичайно чітко відповідати своєму призначенню.

Однак сьогодні вітчизняна література і нормативні документи пропонують оцінювати продуктивність праці на підприємствах традиційно декількома показниками. Один із них розраховують наступним чином:

, (19.9)

де ПП – кількість продукції, виготовленої за одиницю часу, в штуках або гривнях;

Q – сумарний обсяг продукції, виготовленої за певний період, в штуках або гривнях;

Т – витрати часу на виготовлення даного обсягу продукції (години, дні тощо).

Інший традиційно використовуваний показник, який встановлює затрати праці на виготовлену продукцію, визначається таким співвідношенням:

, (19.10)

де t – час, затрачений на виготовлення одиниці продукції: години, дні.

У практиці господарювання й управління цей показник застосовується для оцінки величини трудомісткості продукції. Очевидно, що чим вона менша, тим вища продуктивність індивідуальної праці. Крім того, під час проведення аналізу господарської діяльності окремих галузей та підприємств широко використовують показник, який характеризує випуск продукції на одного працівника (робітника):

, (19.11)

де b – кількість продукції, яку виготовляє один робітник (працівник) за одиницю часу;

Ч – середньооблікова чисельність працівників на підпри­ємстві за розрахунковий період.

Проте зазначимо, що наведені показники вимірювання продуктивності праці дають лише кількісну характеристику результативності трудової діяльності, не даючи її якісної характеристики.

У багатьох європейських країнах з розвинутою ринковою економікою показникові продуктивності праці відводиться значно більша роль, ніж лише визначення виробітку продукції та її трудомісткості. Тут виходять з того, що досягнення ефективних результатів господарювання вимагає витрат матеріальних, енергетичних, трудових та інших ресурсів. Крім того, всебічно враховується основне завдання ринкової економіки – максимальне забезпечення суспільства необхідними благами в умовах обмежених ресурсів. У зв'язку з цим, продуктивність праці колективів підприємств і окремих працівників розглядається як їх спроможність забезпечувати потреби суспільства в певній продукції при мінімальних витратах ресурсів на її виготовлення. Цей методичний підхід виражається таким співвідношенням:

, (19.12)

або ж

, (19.13)

де N_i – кількість виготовленої колективом продукції за певний період в штуках;

Ц_i – ціна одиниці продукції, грн.;

С_п – повна собівартість всього обсягу виготовленої продукції, грн.

Однак, для ґрунтовнішого пояснення змісту формул 19.11 і 19.12 належить зробити деяку інтерпретацію їх складових. Так, ціна – це ринкова вартість одиниці продукції, що відображає рівень суспільної її корисності. Під виторгом треба розуміти сумарну величину ринкової вартості, створеної підприємством. Зіставляючи виторг з витратами, можна визначити продуктивність праці, тобто частку сумарної ринкової вартості, що припадає на одиницю витрачених ресурсів. Таке розуміння продуктивності праці відтворює співвідношення:

, (19.14)

де ЗП_з – "зовнішня" продуктивність підприємства, грн.;

ВП_в - "внутрішня" продуктивність підприємства, грн.

Під "зовнішньою" продуктивністютреба розуміти діяльність колективу підприємства по створенню високоякісної, суспільно-корисної продукції зпрогресивними експлуатаційними (споживчими) характеристиками, тобто спрямованість діяльності і потенціалу підприємства на задоволення потреб ринку.

"Внутрішня" продуктивність – це раціональна організація виробничих процесів, економне використання ресурсів, при якому забезпечуються мінімальні виробничі витрати, що відображає "внутрішню " господарську мобілізованість колективу підприємства на кінцевий ефективний результат діяльності.

Отже, зіставлення кінцевого результату діяльності з витратами на його одержання за такими підходами відображає ефективність роботи підприємства, тобто його стратегічну філософію і ринкової системи загалом – "максимум споживчої корисності (вартості) при мінімальних витратах на неї".

Однак, розглядаючи детальніше зміст цього показника продуктивності, доходимо висновку, що виторг за продукцію фактично складається з двох частин: вартості матеріалів, сировини, комплектуючих виробів тощо, які придбано у інших підприємств, і нової (доданої) вартості, яку створив безпосередньо колектив підприємства-виробника продукції.

Додана вартість становить ринкову ціну (вартість) обсягу продукції, виготовленої підприємством, за мінусом вартості всіх матеріальних ресурсів, придбаних зі сторони. Отже, кількісно величина доданої вартості підприємства визначається як величина коштів, витрачених підприємством на оплату праці, та одержаний ним прибуток, і розраховується вона за формулою:

, (19.15)

де ДВ – додана вартість, грн.;

ЗП – витрати на оплату праці колективу підприємства, грн.;

П – прибуток підприємства, грн.

За своєю суттю додана вартість є матеріальною винагородою за створену колективом підприємства продукцію (суспільну корисність) і одночасно - кінцевим результатом його роботи. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою величину валового національного продукту (ВНП) визначають як суму випродукуваних країною доданих вартостей.

Виходячи зі сказаного вище, визначимо продуктивність праціна підприємстві як суму доданої вартості, що виробляється в середньому одним робітником підприємства:

, (19.16)

де Ч – середньооблікова чисельність працівників підприємства за розрахунковий період, чол.

Продуктивність праці можна також визначити через величину доданої вартості, що створюється в одиницю часу:

, (19.17)

де Т – сумарно витрачений час на створення доданої вартості, год.

Додана вартість характеризує безпосередній результат роботи колективу підприємства - тому вона може бути використана також для визначення інших показників діяльності, зокрема фондовіддачі, ефективності інвестицій та ін. Так, величину фондовіддачі Ф_від можна розрахувати за такою формулою:

, (19.18)

де ВФ_сер – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.

Цей показник характеризує суму створеної підприємством доданої вартості, що припадає на одиницю середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Ефективність інвестицій (капіталовкладень) можна визначити, зіставивши величини:

, (19.19)

де Е_інв – коефіцієнт ефективності інвестицій, грн.;

І_н – величина інвестицій (задіяного капіталу), грн.

В результаті Е_інв визначає суму створеної підприємством доданої вартості, яка припадає на одиницю задіяного з цією метою капіталу.

Перевага такого підходу до оцінки ефективності роботи підприємства, зокрема, до визначення продуктивності праці, полягає в тому, що враховуючи особливу роль доданої вартості й прибутку в ринкових умовах, саме вони використовуються для розрахунку оціночних показників.