Загальний догляд за хворими

1. У приймально-діагностичному відділеннізагальний догляд за хворими включає:

А)Первинний огляд хворого, під час якого оглядають волосисті частини тіла хворого на наявність педикульозу та відкриті шкірні покрови для виявлення шкірних захворювань:

а) При виявленні педикульозу:

- волосся обробляють одним із засобів (0,15% водно-емульсійний розчин карбофосу, 5% мазь метилацетофосу, 0,25% водно-емульсійний розчин дикреазилу, 10% водно-мильно-гасова емульсія) шляхом ретельного втирання у волосся;

- голову накривають целофановою косинкою на 15-20 хвилин;

- промивають волосся теплою водою з милом та обполіскують 6% розчином столового оцету;

Для спеціальної санітарної обробки волосся при педикульозі можна використовувати сучасні високоефективні протипедикульозні засоби: препарат «Несцид», шампунь «Брек», засіб «Локодин».

Методика застосування шампуню «Брек»:

- перед вживанням засіб ретельно збовтують;

- 25-50 грамів шампуню ретельно втирають у волосисті частини тіла;

- через 30 хвилин змивають теплим водним розчином столового оцту (1:1);

- волосся розчісують густим гребенем і промивають теплою водою;

Методика застосування засобу «Локодин»:

- препарат утирають у корінь волосся за допомогою губки;

- через 20-30 хвилин волосся ретельно промивають теплою водою з милом і розчісують;

- при використанні засобу необхідно захищати слизову оболонку очей, носа, рота;

- не рекомендується застосовувати у дітей до 5 років, у вагітних, хворих шкірними захворюваннями та при схильності до алергійних реакцій;

Б)Визначення антропометричних даних: ріст і маса тіла хворого. Ці дані дуже важливі, тому що:

- співвідношення росту та маси тіла дозволяє чітко визначити конституціональні особливості хворого, наявність надлишкової (ожиріння) або недостатньої (зниження) маси тіла;

- доза більшості медикаментів розраховується на 1 кг маси тіла хворого

В)Санітарно-гігієнічна обробка хворого, що проводиться у приймальному відділенні з обліком:

- загального стану хворого;

- характеру його хвороби або травми;

+ При вкрай важкому стані хворого (гострий інфаркт міокарда, шок, гостра профузна кровотеча, судомний синдром, коматозний стан і т.п.):

- санітарно-гігієнічна обробка не проводиться;

- хворий терміново транспортується у відповідне відділення, де йому надають невідкладну допомогу;

+ При тяжкому стані хворого проводиться гігієнічне обмивання хворих:

- мочалкою, змоченою мильним розчином, обмивають голову, тулуб, кінцівки;

- особливо ретельно обмивають місця інтенсивних фізіологічних виділень: пахвові та пахові ділянки, під молочними залозами, промежину;

- роблять ополіскування чистою водою та обтирання хворого чистим рушником;

+ При задовільному стані хворий приймає гігієнічну ванну або душ під спостереженням медичного персоналу, температура води 35-36°С;

Г)Транспортування хворих у відділення може бути здійснено декількома способами, залежно від стану хворого:

- при задовільному стані хворих направляють у відділення пішки у супроводі медичного працівника;

- при стані хворого середньої тяжкості транспортувати необхідно у положенні сидячи в креслі-каталці або лежачи на каталці;

Рис. 1

 

 

- при тяжкому стані хворого транспортування здійснюють у положенні лежачи на каталці або на носилках;

Рис. 2

 

Д)Перекладання хворого з каталки (носилок) на ліжко проводиться при дотриманні певних правил:

- ножний кінець каталки (носилок) розміщають перпендикулярно до головного кінця ліжка;

- у перекладанні беруть участь три медпрацівника:

а) перший підкладає руки під голову та плечовий пояс хворого;

б) другий – під тулуб і сідниці;

в) третій – під ноги (одна рука під стегна, а інша – під гомілки);

- хворого одночасно піднімають і перекладають на ліжко;

Рис. 3

 

2. Загальний догляд за хворими у відділенні стаціонару:

А)Гігієна ліжка:

-найчастіше в лікарнях використовуються нікельовані ліжка, тому що вони легше піддаються дезінфекції;

-розташовувати ліжко треба так, щоб головний кінець його перебував біля стіни і підхід до ліжка був вільним по обидва боки;

-сітка ліжка повинна бути добре натягнута, з рівною поверхнею, поверх сітки укладається матрац у чохлі;

-для деяких хворих (із травмами або захворюваннями хребта) між сіткою та матрацом розміщують дерев'яний щит;

-постільна білизна (простирадла, підодіяльник, наволочка) повинна мінятися не рідше одного разу в 7 днів;

-для забезпечення зручного положення в ліжку тяжких або післяопераційних хворих використовується функціональне ліжко, що складається із трьох рухливих секцій, положення яких можна міняти;

Б)Сучасні функціональні ліжка обладнані приліжковими столиками, штативом для систем внутрішньовенного вливання, секціями для підкладних суден і сечоприймальників:

-залежно від тяжкості захворювання і стану хворого розрізняють наступні види положення хворого в ліжку:

а) активне (вільний режим) – хворий безсторонньої допомоги може займати будь-яке положення в ліжку, вставати, ходити і т.п.;

б) пасивне – хворий без сторонньої допомоги не може прийняти зручне положення, не може міняти його, пересуватися в ліжку;

в) змушене – стан, при якому хворий самостійно, внаслідок хвороби (активне змушене), або по призначенню лікаря (пасивне змушене) займає таке положення в ліжку, при якому поліпшується його стан;

В)Зміна постільної та натільної білизни:

- залежно від стану хворого використовують різні методи зміни натільної та постільної білизни;

- хворий, що перебуває на вільному режимі, може самостійно поміняти натільну та постільну білизну;

- тяжким хворим заміну білизни проводить медичний персонал із мінімальною витратою сил хворого;

Рис. 4

1. спочатку замінюють простирадла, для чого використане простирадло скачують у валик від головного кінця до таза, а чисте простирадло акуратно, без складок, стелять;

2. потім повністю забирають використане простирадло і до кінця стелять чисте;

3. роблять заміну наволочки та підодіяльника;

4. - для зміни у тяжкохворого натільної білизни (сорочки) необхідно:

Рис. 5

5. кінці сорочки обережно підняти до пахвових западин;

6.підняти руки хворого та згорнуту в шиї сорочку з боку спини зняти через голову;

7.повністю зняти сорочку з рук хворого;

8.одягають сорочку у зворотному порядку: спочатку всовують руки в рукава (якщо якась рука травмована - починають із неї);

9.потім сорочку переміщають через голову хворого та акуратно розправляють на тілі хворого;

Г)Особиста гігієна:

- не тяжкі хворі самостійно виконують процедури особистої гігієни: умивання, прийом гігієнічної ванни або душу, догляд за порожниною рота і т.п.;

- хворим із ліжковим режимом допомогу у проведенні заходів особистої гігієни надає медперсонал:

а) умивання хворого проводять із використанням вологої губки або серветки, руки хворого миють із милом, миття голови проводять один раз на тиждень теплою водою із шампунем (рис. 6);

Рис. 6

б) жінкам, а також хворим, що страждають неутриманням сечі та калу, щодня проводять підмивання, для чого:

Рис. 7

 

-під таз хворого підкладають гумове або металеве судно;

-ноги згинають у колінних суглобах і помірно розводять стегна;

-лівою рукою на ділянку статевих органів і промежини тонким струменем ллють теплий розчин антисептика (фурацилін, блідо-рожевий розчин марганцевокислого калію), а правою - пінцетом або корнцангом із ватним тампоном протирають шкіру в цих місцях у напрямку від піхви до заднього проходу;

-у такому ж порядку протирають шкіру сухим тампоном;

Д)Догляд за шкірою:

- у хворих, які тривалий час перебувають на ліжковому режимі, можуть з'явитися різні зміни стану шкіри (висипання, попрілості, пролежні і т.п.);

- для профілактики ураження шкіри у тяжких лежачих хворих необхідно щодня протирати шкіру рушником або серветкою, змоченими камфорним спиртом або розведеним столовим оцтом (1 столова ложка на склянку води);

- особливо ретельно необхідно обробляти найбільш уразливі місця: за вухами, пахові ділянки, хрестець, під молочними залозами;

Е)Профілактика пролежнів:

- найбільш часто пролежні утворюються у тяжких, виснажених хворих у тих місцях, де шкіра близько передлежить до кісткових утворень (а);

Рис. 8

-для запобігання утворенню пролежнів необхідно стежити за станом ліжка (сухе, без складок);

- по можливості частіше міняти положення хворого, проводити легкий масаж зон можливого утворення пролежнів;

- використовувати підкладні гумові кола, накриті чистою пелюшкою, ватно-марлеві кола;

- з появою перших ознак пролежня (біль, почервоніння, злущування епідермісу) проводити обробку шкіри в цій зоні антисептиками, камфорним спиртом, опромінювати еритемними дозами УФО;

- найбільш ефективно для профілактики пролежнів використовувати для тяжких хворих спеціальні ліжка – клінетрон;

И)Гігієна ротової порожнини важлива для профілактики можливих ускладнень (стоматиту, гінгівіту, паротиту):

- щоденний ранковий і вечірній туалет ротової порожнини з використанням зубної пасти;

- полоскання порожнини рота після кожного прийому їжі;

- тяжким хворим роблять обробку порожнини рота за допомогою ватного тампону, змоченого 5% розчином борної кислоти або 2% розчином гідрокарбонату натрію;

- з появою запальних змін слизової оболонки проводять полоскання ротової порожнини розчинами антисептиків (фурацилін, риванол, мікроцид);

 

Вимірювання температури тіла і її реєстрація

А)Температура тіла – один з основних показників стану хворого, її рівень може свідчити про характер захворювання, особливості його перебігу і тому має важливе діагностичне і прогностичне значення (у нормі температура тіла становить 36,2 – 37,0°С);

Б)Вимірювання температури тіла у стаціонарних хворих, як правило, проводиться два рази на добу: ранком о 6-7 годині і ввечері – о 17-18 годині

(у ряді випадків, для більш точного визначення коливань добової температури, за призначенням лікаря температуру тіла вимірюють кожні 2-3 години – порціонна термометрія);

В)Методика проведення термометрії:

-найчастіше вимірювання здійснюють у пахвовій западині з використанням ртутного термометра;

-шкіру пахвової ділянки ретельно витирають від поту;

-термометр виймають із дезрозчину, промивають під проточною водою, витирають насухо і струшують до повного переходу ртуті з капілярної трубки у резервуар;

-відводять руку убік, резервуар термометра розміщають у пахвовій ямці і руку притискають до тулуба;

-результат термометрії фіксують після 7-10-хвилинної експозиції;

-у дітей нерідко термометрію проводять у паховій складці або ротовій порожнині;

У наш час у медичній практиці досить широко застосовуються електричні термометри, робота яких заснована на принципах термопари:

-вимірювання температури тіла за допомогою електротермометра проводять шляхом прикладання його до певної частини тіла;

- експозиція в межах 10-15 секунд, після чого на екрані термометра з'являється температура тіла з точністю до десятих часток градусу;

-переваги таких термометрів у тому, що протягом короткого часу можна виміряти температуру різних ділянок тіла, а це важливо для діагностики ряду захворювань;

Г)Пропасниця і її види: Підвищення температури тіла понад 37,0°С називають пропасницею (febris). У залежності від рівня коливань температури тіла виділяють кілька типів пропасниці:

а) постійна пропасниця (febris continua), при якій різниця між максимальною та мінімальною температурою не перевищує 1°С;

б) пропасниця, що попускає (febris remittens), яка характеризується коливаннями температури понад 10 С;

в) гектична пропасниця (febris hectica)– різновид пропасниці, що попускає, при якій коливання між ранковою та вечірньою температурою тіла досягають 3-4°С і більше;

г) переміжна пропасниця (febris intermittens),для якої характерно періодичне чергування протягом доби високої температури тіла з нормальною або навіть зниженою;

д) поворотна пропасниця (febris reccurens)характеризується чергуванням періодичного підвищення температури протягом декількох днів, а потім зниженням її до нормальних або субнормальних цифр;

е) хвилеподібна пропасниця (febris undulans),для якої характерно щоденне поступове підвищення температури до високих цифр із наступним поступовим зниженням її до норми, цій пропасниці властива циклічність таких коливань;

ж) збочена пропасниця (febris inversus)характеризується підвищенням температури тіла в ранкові години і зниженням її у вечірній час;

з) неправильна пропасниця (febris irregularis)проявляється відсутністю будь-якої закономірності температурних коливань;

и) криза різке зниження температури тіла з високих цифр до нормальних або субнормаль них;

к) лізиспоступове зниження температури тілаз високих цифр до нормальних або субнормаль них;

Д)Догляд за хворими з пропасницею:

а) хворі з пропасницею виснажуються швидше інших, тому вони вимагають більш турботливого підходу;

б)при стабілізації температури на високих цифрах у хворих з'являється сухість у роті, головний біль, серцебиття, спрага; у таких хворих можуть спостерігатися галюцинації, марення, втрата свідомості, порушення дихання, зміна артеріального тиску тощо;

в) при гіпертермії (39-40°С і вище), крім виконання лікарських призначень, доцільно застосовувати холодний компрес на голову або прикладання міхура з льодом на ділянку чола;

г) з появою марення, галюцинацій, психічного і фізичного збудження у хворого необхідно терміново запросити лікаря;

д) у хворих із пропасницею важливе значення має постійний контроль за станом серцево-судинної (пульс, АТ) і дихальної систем (частота і ритм дихання);

е) годування хворих із пропасницею варто проводити малими порціями в той час, коли температура тіла відносно нижче (ранок і день);

ж) особливо ретельний нагляд необхідний за хворими в період критичного зниження температури, при якому може спостерігатися падіння судинного тонусу (колапс), зниження артеріального тиску, зменшення кількості виділюваної сечі (олігурія), розвиток кисневого голодування тканин (гіпоксія), що проявляється ціанозом або акроціанозом;

з) при розвитку зазначеної ситуації необхідно забезпечити зігрівання хворого, поліпшити кровопостачання головного мозку (підняти ножний кінець ліжка), при підвищеній пітливості систематично міняти натільну і постільну білизну;

и) при раптовому погіршенні стану хворого терміново запросити чергового лікаря;

Методи введення лікарських препаратів

1. Введення лікарських препаратів в організм хворого:

- зовнішній спосіб – введення медпрепаратів через шкірні покриви, слизові оболонки або дихальні шляхи;

- внутрішній спосіб (ентеральне введення) – введення через рот (per os, перорально), під язик (сублінгвально), через пряму кишку (per rectum, ректально);

- ін’єкційний спосіб (парентеральне введення) – введення безпосередньо у кров або тканини організму шляхом різних видів ін’єкцій;

А) Зовнішнє застосуваннялікарських речовин може бути виконане у вигляді:

1. безпосереднього нанесення на шкіру або слизові оболонки у вигляді мазей;

2. закапування лікарських препаратів на слизові оболонки очей, носа або в зовнішній слуховий прохід;

3. застосування компресів, коли лікарським препаратом у вигляді розчину або мазі просочують серветку необхідного розміру і закривають нею уражену ділянку, поверх серветки накладається компресний папір, шар вати, і усе фіксується бинтовою пов'язкою;

4. розтирання, для якого невелику кількість теплого лікарського препарату наносять на долоню і розтирають на шкірі в зоні патологічного процесу доти, поки долоня не стане сухою, а шкіра гіперемованою;

5. інгаляцій, при яких лікарські речовини вводяться в дихальні шляхи через спеціальний апарат – інгалятор у вигляді пари або аерозолів;

Б) Внутрішнє застосування.

Прийом медпрепаратів через рот (перорально) -найпоширеніший і найзручніший спосіб введення лікарських речовин:

а)ліки застосовуються у вигляді таблеток, пігулок, капсул, порошків, крапель або мікстур

+ перевага даного методу:

- простота, зручність, можливість застосування хворим самостійно;

+ недоліки методу:

-тривалий період з моменту прийому препарату до надходження його у кров у достатній (терапевтичній) концентрації;

-більша ймовірність руйнування лікарського препарату ферментами шлунково-кишкового тракту;

-можливість подразнюючої дії окремих препаратів на шлунково-кишковий тракт;

-складність у забезпеченні тривалої терапевтичної концентрації препарату в крові;

-труднощі, а іноді й неможливість введення препарату цим шляхом у хворих із порушеннями ковтання, після операцій на органах шлунково-кишкового тракту;

б)Ректальне введення лікарських речовин:

- застосовують найчастіше при захворюваннях прямої кишки (геморой, тріщина прямої кишки, проктит);

- препарати вводять у вигляді ректальних свічок, мікроклізм або краплинних клізм;

- при цьому методі введення досягається безпосередній контакт лікувального препарату зі слизовою оболонкою прямої кишки;

в)Сублінгвальне введення лікарських препаратів:

- забезпечує швидке і повноцінне усмоктування лікарської речовини завдяки активній усмоктувальній здатності слизової порожнини рота;

- препарати не руйнуються під дією ферментів шлунково-кишкового тракту;

- фармакологічна активність при сублінгвальному введенні перевищує таку при ентеральному прийомі прапарата;

- цей метод застосовується найчастіше для введення медпрепаратів швидкої дії (нітророгліцерин, валідол і т.п.);

В) Парентеральне введення – це ин’єкційний метод введення в організм лікарських препаратів, минаючи травний тракт, безпосередньо в кров, лімфатичні судини, порожнини (черевна, плевральна, порожнина суглобів) і тканини організму;

а) парентеральне введення лікувальних препаратів проводиться шляхом ін’єкцій (внутрішньошкірних, підшкірних, внутрішньом'язових, внутрішньопорожнинних) або вливань (внутрішньовенних, внутрішньоартеріальних, ендолімфатичних, внутрішньокісткових);

- загальні правила виконання ін’єкцій:

10. перед проведенням ін’єкції медична сестра повинна вимити руки з милом, а потім обробити їх марлевим тампоном, змоченим 70° спиртом;

11. при проведенні ін’єкції хворий повинен лежати, ця вимога є обов'язковою при проведенні внутрішньом'язових і внутрішньовенних ін’єкцій, внутрішньовенних вливань;

12. перед набиранням ін’єкційного розчину в шприц або перед заповненням системи для внутрішньовенних вливань необхідно уважно прочитати на ампулі або флаконі назву лікарського препарату і визначитися в його відповідності лікарському призначенню;

13. необхідно також звернути увагу на зовнішній вигляд розчину (він повинен бути прозорим, без осаду на стінках і дні ампули, без сторонніх домішок), термін придатності, дозу препарату в ампулі і метод введення;

14. при виявленні хоча б однієї невідповідності лікарського препарату зазначеним вимогам (нечіткий напис на ампулі або флаконі, нечітка вказівка на дату випуску і термін придатності, зміна кольорів розчину, поява в ньому сторонніх домішок або осаду) його варто вважати непридатним до застосування;

15. при використанні ампульного розчину вузьку частину ампули протирають ваткою, змоченою етиловим спиртом, спеціальною пилкою надпилюють й обережно відламують верхівку ампули, голку на шприці вводять в ампулу таким чином, щоб вона не торкалася зовнішніх стінок ампули, і через голку набирають розчин у шприц;

16. при використанні розчину із флакона металеву кришку протирають спиртом, потім стерильним інструментом знімають центральну частину кришки, гумову пробку протирають етиловим спиртом і проколюють її голкою, через яку набирають розчин у шприц;

Рис. 9

17. у тих випадках, коли лікарський препарат знаходиться у флаконі в порошкоподібному вигляді, його попередньо розчиняють стерильним фізрозчином, водою для ін’єкцій або 0,25-0,5% розчином новокаїну;

18. після введення розчинника голку від'єднують від шприца, флакон енергійно струшують і очікують повного розчинення препарату, на що вказує повна прозорість розчину;

19. при наявності в шприці повітряних пухирців їх необхідно видалити, для цього шприц розміщають голкою нагору і повільним рухом поршня в напрямку голки витискують залишки повітря разом із пухирцями;

б) Внутрішньошкірні ін’єкціїзастосовують із діагностичною метою (внутрішньошкірні проби) і профілактичною метою (введення вакцин);

Техніка внутрішньошкірної ін’єкції:

Рис . 10

- місце ін’єкції найчастіше - медіальна поверхня передпліччя,

рідше - ділянка спини, перикардіальна зона;

- шкіру двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом;

- тонкою голкою проколюють шкіру під гострим кутом таким чином,

щоб вістря голки потрапило під роговий шар;

- повільним натисканням на поршень шприца вводять 0,1-0,2 мл препарату;

- голку витягають і шкіру знову протирають спиртом;

в) Підшкірні ін’єкції:

- застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність швидкого надходження лікарського препарату в організм;

- основні місця для підшкірних ін’єкцій: зовнішня поверхня плеча, передньо-бокова поверхня стегна, підлопаткова ділянка;

Техніка підшкірної ін’єкції:

Рис . 11

 

- шкіру в місці ін’єкції двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом;

- лівою рукою (першим і другим пальцями) шкіру в місці ін’єкції збирають у складку;

- енергійним рухом проколюють шкіру в основі складки, уводять голку в підшкірну клітковину на глибину 1,5-2,0 см і повільно вводять ін’єкційний розчин;

- швидким рухом витягають голку і місце уколу протирають ватною кулькою, змоченою в етиловому спирті, що притискають на кілька хвилин до місця уколу;

- при введенні масляних розчинів (камфора, тестостерон-пропіонат і т.п.) їх попередньо треба підігріти в нерозкритій ампулі;

г) Внутрішньом'язові ін’єкціїє найпоширенішим видом ін’єкційного введення лікарських препаратів, тому що м'язи мають широку мережу кровоносних і лімфатичних судин, що сприяє більш швидкому і повному усмоктуванню введеного препарату.

Найчастіше внутрішньом'язові ін’єкції проводяться у верхньо-зовнішній квадрант сідниці, рідше - у м'язи стегна (передня поверхня)

Техніка внутрішньом'язової ін’єкції:

Рис . 12

- хворий лежить на животі (якщо ін’єкція в сідничну ділянку) або на спині (якщо ін’єкція в м'язи стегна);

- після обробки шкіри етиловим спиртом великим і вказівним пальцями лівої руки розтягують шкіру в місці ін’єкції;

- швидким рухом вводять голку в м'язи на усю довжину голки (5-6 см);

- потягуючи поршень шприца у зворотному напрямку, перевіряють, чи не потрапила голка в кровоносну судину (поява крові в шприці);

- з появою крові в шприці голку витягають і проводять ін’єкцію в іншому місці;

- при відсутності крові в шприці повільно вводять необхідну дозу препарату і швидким рухом витягають голку;

- до місця ін’єкції прикладають ватну кульку, змочену етиловим спиртом, і притискають її протягом декількох хвилин;

д) Внутрішньовенні ін’єкціїзастосовуються з метою швидкого введення в організм хворого лікарських препаратів і їх оптимальної дії на патологічний осередок:

- застосовується при наданні медичної допомоги при невідкладних станах, екстремальних ситуаціях і раптовому погіршенні стану хворого;

- для внутрішньовенних ін’єкцій застосовують, як правило, шприци ємністю 10-20 мл.;

- найбільш часто для внутрішньовенних ін’єкцій використовують вену ліктьового згину, але можуть бути використані і вени тилу кисті і тилу стопи, яремна вена, стегнова вена;

Техніка внутрішньовенної ін’єкції:

Рис . 13

- хворий лежить на спині або сидить на стільці, а рука розігнута в ліктьовому суглобі і розташована на рівній поверхні;

- на середню третину плеча накладають гумовий джгут таким чином, щоб були перетиснені вени, але збережений артеріальний приплив крові;

- для кращого наповнення вен хворому пропонують кілька разів стиснути і розтиснути кулак;

- шкіру ліктьового згину обробляють ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом;

- пальцями лівої кисті шкіру над периферичним відрізком вени зміщають у напрямку кисті, а правою рукою беруть шприц таким чином, що другий палець розташований на муфті голки, п'ятий палець притримує поршень, а інші пальці утримують циліндр шприца;

- ін’єкційну голку розміщають над веною або поруч із нею під кутом 30-40° до поверхні шкіри і обережно проколюють її, просуваючи голку на 1,0-1,5 см під шкірою;

- голку розташовують над веною, плавним рухом проколюють стінку вени, що відчувається тактильно, а також визначається по надходженню крові в муфту голки;

- після проколу стінки вени голку просувають у просвіті вени на 0,5-1,0 см і обережним зворотним рухом поршня перевіряють положення голки: якщо голка у вені - у шприц надходить кров;

- обережно знімають джгут і повільним натисненням на поршень вводять розчин у вену;

- після закінчення ін’єкції шприц із голкою швидко витягають із вени, на місце пункції вени кладуть ватний тампон, змочений етиловим спиртом, і руку згинають у ліктьовому суглобі на 3-5 хвилин (для повної зупинки кровотечі);

е) Внутрішньовенні вливання застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність у введенні значних кількостей розчинів протягом тривалого часу (від декількох годин до декількох діб):

- для проведення внутрішньовенних вливань використовують одноразову стерильну систему, що складається із пластмасової трубки із крапельницею, на кінцях трубки є голки для венепункції та проколу пробки флакона, а також проходу для повітря з голкою і фільтром;

- перед початком внутрішньовенного вливання розчину необхідно приєднати систему до флакона і заповнити її інфузійним розчином;

Рис . 14

 

 

Підготовка системи для внутрішньовенного вливання:

- пробка на флаконі протирається ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом;

- через прокол пробки у флакон вводяться голка від системи і голка повітропроводу, а кінець трубки його фіксується до стінки флакона нижче дна (а);

- флакон перевертають пробкою вниз і встановлюють у штатив;

- частково відкривають затискач і заповнюють розчином верхній відрізок трубки і крапельницю на 1/3 об’єму (б);

- кінець трубки опускають над лоточком і повністю заповнюють розчином трубку, стежачи за тим, щоб у трубці не залишилося пухирців повітря, після чого закривають затискач. Система заповнена і готова для внутрішньовенних вливань;

Техніка внутрішньовенного вливання:

 

Рис . 15

-проводиться венепункція або катетеризація вени, голка фіксується до шкіри за допомогою лейкопластиру;

- заповнена система з'єднується з голкою або катетером;

- за допомогою затискача регулюється необхідна швидкість ін’єкції (найчастіше 40-60 крапель на хвилину, рідше - струминно);

- при необхідності переливання декількох флаконів розчину стежать за тим, щоб при перемиканні флаконів система залишалася повністю заповненою;

- після завершення внутрішньовенної інфузії закривають затискачем трубку, витягають голку з вени, на місце пункції вени кладуть ватний тампон, змочений етиловим спиртом, і руку згинають у ліктьовому суглобі на 3-5 хвилин (для повної зупинки кровотечі);

При проведенні внутрішньовенних краплинних або струминних інфузій розчинів хворий повинен перебувати під спостереженням медичного персоналу. Необхідно стежити за загальним станом хворого, при необхідності - вимірювати частоту пульсу, дихання, артеріальний тиск.

При погіршенні стану хворого під час інфузії варто негайно припинити подальше введення розчину шляхом перетискання трубки затискачем і терміново запросити до хворого лікаря.

Постін’єкційні ускладнення

1. Визначення:Виникнення будь-яких ускладнень у ділянці введення лікарської речовини або з боку організму в цілому називається ускладненням:

- ускладнення, як правило, виникають у місці ін’єкції, і найбільш частим проявом є постін’єкційний інфільтрат, причиною виникнення якого, крім порушення правил асептики, може бути місцева реакція тканин на введення певних препаратів (камфорне масло, розчин сірчанокислої магнезії, 50% розчин анальгіну та ін.);

- клінічні прояви постін’єкційного інфільтрату: інфільтрація і набряклість тканин у зоні ін’єкції, болісність при пальпації, гіперемія та місцеве підвищення температури;

- лікування постін’єкційного інфільтрату: сухе тепло або зігрівальні компреси місцево, проведення сеансів УВЧ-терапії; при формуванні гнійного осередку (постін’єкційного абсцесу) показане хірургічне втручання – розкриття і дренування порожнини гнійника;

- іноді при проведенні підшкірних і внутрішньом'язових ін’єкцій можливе ушкодження дрібних артерій з утворенням у зоні ін’єкції крововиливів або гематом; у таких випадках необхідно вжити заходи щодо зупинки кровотечі (холод місцево, стисна пов’язка), а потім – теплові процедури для прискорення розсмоктування крові, що вилилася;

- при проколі обох стінок вени в результаті порушення техніки венепункції можливі утворення паравенозної гематоми, що проявляється появою темної плями під шкірою в зоні уколу і набряком тканин; у такому випадку необхідно негайно витягти голку з вени і на місце ін’єкції накласти тугу пов'язку;

- при випадковому введенні деяких медикаментів (10% розчин хлористого кальцію) не внутрішньовенно, а підшкірно – може розвитися некроз тканин у зоні ін’єкції; для профілактики цього ускладнення варто негайно припинити подальше введення препарату та інфільтрувати уражену ділянку 0,25% розчином новокаїну (10-20 мл);

- при грубому порушенні техніки внутрішньовенних ін’єкцій або внутрішньовенних уливань можливе влучення повітря в кровоносне русло з виникненням повітряної емболії – тяжкого ускладнення, що може призвести до раптової смерті хворого;

- при підшкірному або внутрішньом'язовому введенні масляних розчинів можливе випадкове потрапляння їх у кровоносне русло з розвитком жирової емболії; для профілактики цього ускладнення після введення голки в підшкірну клітковину або м'яз необхідно, потягуючи поршень шприца у зворотному напрямку, перевірити, чи не потрапила голка в кровоносну судину (поява крові в шприці);

 

Застосування найпростіших лікувальних процедур

Важливе значення в комплексному лікуванні та догляді за хворими мають методи фізичного впливу на патологічний процес. Із цією метою використовують гірчичники, компреси, примочки, грілки, міхури із льодом.

А) Гірчичник – прямокутний листок щільного паперу розміром 12,5х8 см, на одну зі сторін якого нанесений тонкий шар гірчичного порошку.

Механізм дії гірчичників заснований на подразненні шкірних рецепторів ефірним гірчичним маслом, що призводить до посилення місцевого кровотоку.

Показання до застосування гірчичників:

-біль на різних ділянках тіла при міозиті, невралгії, невриті, поліартриті, мігрені

- гострі та хронічні запальні процеси верхніх дихальних шляхів (трахеїти, бронхіти);

- запалення легенів, плеврит;

- гіпертонічний криз, напад стенокардії;

Типові місця застосування гірчичників:

- потилична ділянка;

- верхня половина грудної клітки спереду;

- міжлопаткова та підлопаткова ділянки;

- на спині уздовж хребта;

- ділянка серця;

- гомілки, стопи;

Методика застосування:

Рис . 16

 

 

- гірчичник занурюють на 2-3 секунди в досить теплу воду (45-50°С);

- стороною із шаром гірчиці щільно прикладають на відповідну ділянку шкіри;

- при підвищено чутливій шкірі і у дітей між шкірою та гірчичником можна прокласти шар марлі або цигаркового паперу;

- зверху гірчичник прикривають пелюшкою і ковдрою;

- середня тривалість процедури - 10-15 хвилин;

- після зняття гірчичника шкіра під ним повинна бути гіперемована, що свідчить про ефективність процедури;

- для видалення залишків гірчиці шкіру обережно протирають спочатку вологою, а потім сухою серветкою і пацієнта вкривають ковдрою;

Б) Компрес – це лікувальна теплова або холодова процедура з використанням багатошарової пов'язки;

а) Зігрівальний компрес використовується як процедура тривалого теплового впливу на патологічний осередок:

Механізм дії компресу:

- виникає тривале розширення кровоносних судин і посилення кровотоку в зоні застосування;

- відбувається постійний, інтенсивний артеріальний приплив, і поліпшується венозний і лімфатичний відтік;

- це призводить до прискорення розсмоктування запального процесу, зменшення болісних відчуттів;

Показання до застосування:

- запальні процеси шкіри та підшкірної клітковини;

- артрити, міозити, невріти, плеврити;

- постін’єкційні інфільтрати, посттравматичні крововиливи тощо;

Протипоказання до застосування:

- гнійні процеси (абсцеси);

- гнійничкові та алергійні ураження шкіри в зоні накладення компресу;

- септичний стан, висока пропасниця;

Методика застосування:

Рис . 17

 

 

- компрес складається із трьох шарів і фіксуючої пов'язки (а): перший шар - 4-8 шарів марлі; другий шар - вощений папір або плівка, розмір яких більше першого шару для забезпечення герметичності; третій шар – вата;

- перший шар змочують у водно-спиртовому розчині, віджимають і у розправленому вигляді накладають на шкіру над патологічним осередком;

- другий шар накладають таким чином, щоб край його на 2-3 см виступав за межі першого шару для створення герметизуючого ефекту;

- з метою утеплення компресу поверх другого шару накладають шар вати таким чином, щоб вона також на 2-3 см виходила за межі другого шару;

- фіксують компрес бинтовою пов'язкою;

- тривалість застосування компресу - 8-10 годин, тому його найчастіше накладають на ніч;

- після зняття компресу необхідно шкіру промити теплою водою, витерти насухо і накласти на місце компресу суху пов'язку;

б) Холодний компрес (примочка) – застосовується при деяких патологічних станах (забиті місця, початкова стадія розвитку інфільтрату, реакція на укуси комах, носова кровотеча і т.п.);

Механізм дії: завдяки місцевому охолодженню тканин і зменшенню кровонаповнення виникає зменшення набряку, зупинка кровотечі та зниження больового синдрому

Методика застосування:

- для холодного компресу (примочки) використовують марлю, складену у кілька шарів, змочену холодною водою або охолодженим лікувальним розчином (відваром ромашки, м'яти, водним розчином оцту і т.п.), що накладають на зону ураження;

- при нагріванні компресу в процесі використання його заміняють на новий, тривалість застосування процедури не повинна перевищувати однієї години;

- для тривалої підтримки низької температури поверх компресу можна покласти мішок із льодом;

В) Грілка – застосовується для прогрівання певних ділянок тіла. Використовують гумові та електричні грілки:

Механізм дії грілки:

- місцеве прогрівання призводить до розширення кровоносних судин і посилення кровотоку в зоні застосування;

- антиспастична дія тепла супроводжується болезаспокійливим ефектом, що використовується при виразковій хворобі, нирковій коліці, радикуліті і т.п.;

Методика застосування:

Рис . 18

 

 

6. гумову грілку заповнюють гарячою водою на 3/4 об’єму;

7. стискаючи грілку рукою, видаляють із неї залишок повітря і щільно загвинчують пробку;

- перевіряють герметичність грілки, для чого її перевертають пробкою вниз;

- для профілактики опіків необхідно уникати безпосереднього контакту грілки зі шкірою, для чого її огортають щільною тканиною (пелюшка, рушник);

- у хворих з порушеною шкірною чутливістю (наприклад, при сирингомієлії) або в несвідомому стані необхідно періодично перевіряти рукою рівень температури між грілкою і тілом пацієнта;

Протипоказання до застосування грілок:

- біль в животі нез'ясованого генезу;

- гострі запальні захворювання черевної порожнини (апендицит, холецистит, панкреатит і т.п.);

- злоякісні новоутворення;

- кровотечі;

- септичний стан хворого;

- гострі гнійно-запальні процеси;

Г) Міхур із льодом використовують для місцевого охолодження (гіпотермії) певних ділянок тіла:

Механізм дії: завдяки місцевому охолодженню тканин і зменшенню кровонаповнення виникає зменшення набряку, зупинка кровотечі і зниження болісного синдрому

Показання до застосування:

- кровотечі;

- початкова стадія гострих запальних процесів м'яких тканин та органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, панкреатит і т.п.);

- для зменшення набряку тканин при травмах, забитих місцях, після операцій на ділянку післяопераційної рани;

Методика застосування:

Рис . 19

-лід дроблять на дрібні шматочки та заповнюють ними спеціальний гумовий міхур або гумову грілку на ½ обсягу;

- стискаючи мішок рукою, видаляють із нього залишки повітря і щільно закручують пробку;

- для профілактики переохолодження шкіри між міхуром і шкірою необхідно покласти щільну тканину (пелюшка, рушник);

- у міру танення льоду воду зливають і доповнюють новими шматочками;

- тривалість процедури 1,5-2,0 години, при цьому через кожні 20-30 хвилин необхідно знімати міхур на 10 хвилин;

Д) Промивання шлунказастосовують для звільнення шлунка від вмісту:

Показання до застосування:

- отруєння недоброякісними харчовими продуктами;

- отруєння отрутами рослинного або синтетичного походження (грибами, кислотами, лугами, алкогольними напоями та ін.);

- отруєння медикаментами при суїцидальних спробах;

- підготовка до операцій на шлунку (при стенозі антрального відділу, раку шлунка);

Методика виконання:

Рис . 20

-необхідне оснащення: товстий шлунковий зонд, з'єднаний з лійкою ємністю 1-2 літри, фартух, таз;

- промивання проводять водою кімнатної температури, у якій розчиняють харчову соду з розрахунку 1 чайна ложка на 1 літр, або блідо-рожевим розчином марганцевокислого калію;

- хворий сидить на стільці із трохи нахиленою вперед головою, у тяжких хворих промивання можна робити в положенні «лежачи на боці» c опущеною головою;

- знімні зубні протези перед промиванням необхідно зняти;

- передню поверхню тулуба (груди, живіт) закривають фартухом;

- попередньо вимірюють довжину зонда, на яку його необхідно ввести, щоб він потрапив у шлунок: відстань від різців до пупка плюс 8-10 см;

- простерилізований шлунковий зонд вводять у шлунок таким чином: просять хворого відкрити рот і висунути вперед язик, округлений кінець зонда кладуть за корінь язика, після чого хворий закриває ріт і робить кілька ковтальних рухів, під час яких зонд енергійно просувають у порожнину шлунка;

- для зменшення блювотного рефлексу хворому пропонують глибоко дихати через ніс;

- якщо зонд потрапив у дихальні шляхи, на що вказує поява різкого кашлю і ознак асфіксії, його треба терміново видалити і через кілька хвилин повторити введення;

- при введенні зонда лійку утримують на рівні колін хворого;

- коли зонд введено у шлунок, у лійку наливають підготовлений розчин і поступово піднімають її трохи вище голови хворого, при цьому рідина повинна швидко надходити в шлунок;

- для запобігання влученню в шлунок повітря необхідно доливати в лійку нові порції розчину доти, поки він перестане надходити в шлунок;

- після цього лійку опускають до рівня колін хворого і утримують над тазом, поки вся рідина зі шлунка не виллється;

- процедуру повторюють доти, поки промивна рідина не буде чистою, нерідко для промивання необхідно 10-12 літрів розчину;

- після закінчення промивання зонд видаляють швидким рухом;

а)у тих випадках, коли хворому не вдається провести зонд у шлунок, промивання можна провести беззондовим методом:

- хворому дають випити 1,5-2,0 літра теплої води або слабо-рожевого розчину марганцевокислого калію;

- якщо після цього блювота не виникла мимовільно, її можна викликати подразненням кореня язика (шпателем або черешком ложки) або шляхом натиснення долонею на епігастральну ділянку;

Е) Газовідводна трубка –м'яка, товстостінна гумова трубка, довжиною 30-50 см і діаметром 0,5-1,0 см; кінець її, що вводять у кишку, закруглений навколо центрального отвору

Показання до застосування:

- затримка відхождення газів і метеоризм:

+після операцій на органах черевної порожнини;

+у тяжкохворих при тривалому постільному режимі;

+при органічних ураженнях спинного мозку;

+при запальних захворюваннях тонкої і товстої кишок тощо;

Методика застосування:

Рис . 21

 

- положення хворого лежачи на спині або на боці на підкладному судні;

- процедуру виконують у гумових рукавичках;

- проксимальний кінець стерильної газовідводної трубки змазують вазеліном або маззю;

- лівою рукою розсовують сідниці, а правою рукою вводять трубку в анальний отвір і повільними гвинтоподібними рухами просувають у кишку на глибину 25-40 см;

- зовнішній кінець трубки повинен виступати з ануса на 8-10 см, його опускають у судно, тому що із трубки може виходити рідкий кишковий вміст;

- газовідводна трубка залишається в кишечнику доти, поки не відійдуть гази і не зменшиться здуття живота, але не більше 2 годин;

- при недостатній ефективності повторне застосування газовідводної трубки можливе через 4-6 годин;

- після витягу трубки ділянку заднього проходу обмивають і витирають насухо; при наявності подразнення - змазують маззю;

И) Клізма – введення через задньопрохідний отвір у пряму кишку і нижні відділи товстої кишки рідини з очисною, лікувальною або діагностичною метою (розрізняють наступні види клізм: очисна, масляна, гіпертонічна, сифонна, лікувальна)

а) Очисна клізма – застосовується для розрідження і видалення калових мас із нижніх відділів товстої кишки за допомогою води

Механізм дії очисної клізми заснований на розрідженні калових мас, механічному і термічному подразненні рецепторів прямої кишки, що призводить до посилення перистальтики

Показання до застосування:

- запори (затримка випорожнень більше двох діб);

- підготовка хворих до ендоскопічного дослідження нижніх відділів товстої кишки (ректоскопія, ректороманоскопія);

- підготовка хворих до рентгенологічного дослідження нирок, жовчовивідних шляхів;

- підготовка хворих до планових оперативних втручань на органах черевної порожнини;

Протипоказання до застосування:

- гострі запальні захворювання прямої кишки;

- пухлини прямої кишки;

- кишкові кровотечі, геморой, що кровоточить;

Оснащення:

- кружка Есмарха ємністю до 2 літрів, з'єднана з гумовим шлангом діаметром до 1 см, що закінчується наконечником (скляним або ебонітовим);

- штатив для фіксації кружки Есмарха;

- вазелін або інша мазева основа, гумові рукавички;

- клейонка, таз;

Методика виконання:

Рис . 22

 

- хворий лежить на лівому боці з напівзігнутими ногами, під таз підкладають клейонку;

8. кружку Есмарха заповнюють водою з температурою 27-320С, видаляють із трубки повітря і закривають кран або віджимають шланг затискачем;

9. наконечник змазують вазеліном і вводять у пряму кишку на глибину 8-10 см, введення наконечника необхідно проводити повільно, обережно, щоб не травмувати слизову прямої кишки;

- кружку Есмарха піднімають на 0,8-1,0 метра вище хворого, закріплюють на штативі і відкривають кран;

- якщо вода не починає надходити в пряму кишку, міняють положення наконечника: витягають його на 2-3 см і знову вводять, трохи змінивши напрямок;

- необхідно стежити за швидкістю надходження води, тому що швидке наповнення прямої кишки водою може викликати болісні відчуття і передчасні позиви до дефекації; регулюють швидкість надходження води зміною висоти положення кружки Есмарха;

- після спорожнювання кружки Есмарха закривають кран, наконечник витягають, і хворий протягом декількох хвилин повинен лежати на спині;

При відсутності очисного ефекту процедуру можна повторити через 1-2 години.

б) Масляна клізма – заснована на дії, що послабляє, у результаті посилення секреторної функції та перистальтики кишечника (дія масляної клізми на слизову оболонку прямої кишки значно ніжніше, ніж очисної клізми)

Показання до застосування:

- у післяопераційному періоді після операцій на кишечнику;

- при наявності запальних процесів в анальній ділянці (запалення гемороїдальних вузлів, парапроктит тощо);

Оснащення: рідкий вазелін або рослинне масло в кількості 150-200 мл,

гумова груша або шприц Жане з гумовим наконечником

Рис . 23

Методика виконання:

-підігрітим вазеліном або рослинним маслом заповнюють гумову грушу або шприц Жане;

- гумовий наконечник змазують вазеліном, вводять у пряму кишку на глибину 8-10 см і, повільно натискаючи на грушу або поршень шприца, вводять вміст у просвіт прямої кишки;

- після завершення процедури хворий повинен перебувати у горизонтальному положенні протягом 10-15 хвилин;

- дія масляної клізми, що послабляє, проявляється через 8-10 годин;

в) Гіпертонічна клізма заснована на введенні в просвіт прямої кишки 150-200 мл гіпертонічного розчину (10% розчин хлористого натрію або 30% розчин сульфату магнію)

Механізм дії гіпертонічної клізми заснований на посиленні транссудації рідини в просвіт кишки, що призводить до розрідження калових мас і стимуляції перистальтики

Показання до застосування:

- післяопераційні парези кишечника;

- атонічні коліти, що супроводжуються запорами;

Методика застосування гіпертонічної клізми не відрізняється від масляної клізми, але ефект, що послабляє, проявляється значно раніше - через 20-30 хвилин після процедури

г) Сифонна клізма заснована на принципі сполучених посудин

Показання до застосування:

- кишкова непрохідність, особливо динамічна;

- неефективність очисної клізми;

- отруєння (з метою швидкого та ефективного випорожнення кишечника);

Протипоказання:

- гнійні та виразкові ураження анальної зони, прямої та сигмоподібної кишки;

- анальна тріщина та випадіння прямої кишки;

- гострий апендицит;

- перитоніт;

- кишкові кровотечі;

Оснащення: лійка ємністю 1,5-2,0 літра, на яку натягнуто гумову трубку діаметром не менш 1 см і довжиною 1,5 метра, кінець якої за допомогою перехідника з'єднаний з кишковою газовідводною трубкою або шлунковим зондом; клейонка, таз або відро, гумові рукавички

Методика виконання:

Рис . 24

-хворий лежить на лівому боці з напівзігнутими ногами, під таз підкладена клейонка;

- вільний кінець трубки або зонда змазують вазеліном і повільними обертовими рухами вводять у кишечник на глибину 20-30 см;

- лійку опускають нижче рівня таза і повністю заповнюють водою з температурою 36-380С (1);

- лійку піднімають на 1 метр вище хворого, очікують повного виходу води з лійки в кишечник (2), а потім повільно опускають униз, при цьому відбувається зворотний струм рідини з кишечнику в лійку (3);

- такі дії повторюють кілька разів до появи калового забарвлення води, після чого лійку опускають у таз і очікують повного виходу води з кишечнику;

- лійку знову заповнюють чистою водою і процедуру повторюють багаторазово, до появи в лійці чистої води; нерідко для сифонної клізми витрачають 10-15 літрів води;

д) Лікувальна клізма (мікроклізма) застосовується з метою безпосереднього впливу на патологічний процес, локалізований у нижніх відділах товстої кишки (для лікувальної клізми використовують масляні або водні розчини медпрепаратів, екстракти, відвари і т.п.)

Показання до застосування:

-коліти, сигмоїдіти, проктити;

- неспецифічний виразковий коліт;

Методика виконання:

- лікувальну клізму застосовують після попереднього очищення кишечника за допомогою очисної клізми;

- кількість лікувального розчину, що вводиться, становить 50-100 мл при температурі його 38-400С, тому що саме при такій температурі лікарські препарати ефективніше всього всмоктуються в кишечнику;

- для введення використовують гумову грушу або шприц Жане з гумовим наконечником;

- змазаний вазеліном гумовий наконечник обертовими рухами вводять через анальний отвір на глибину 10-12 см і повільно витісняють лікарський препарат із груші або шприца в пряму кишку;

- наконечник витягають із прямої кишки, і хворий після процедури повинен перебувати у горизонтальному положенні протягом 45-60 хвилин;

Й) Катетеризація сечового міхуразастосовується при відсутності ушкодження сечівника

Показання:

- гостра затримка сечі;

- одержання сечі безпосередньо із сечового міхура для лабораторно-діагностичних, бактеріологічних досліджень;

- промивання сечового міхура;

- введення в сечовий міхур медикаментозних препаратів;

Оснащення: набір стерильних сечових катетерів (гумових або з полімерних матеріалів), гумові рукавички, анатомічний пінцет, стерильне вазелінове масло, розчин фурациліну 1: 5000, стерильні марлеві кульки, ємність для збору сечі (качка)

а) Катетеризація у чоловіків:

Рис . 25

 

- положення хворого - лежачи на спині, поруч із хворим або між ногами розміщають лоток (качку) для збору сечі;

- голівку статевого члена обробляють кулькою, змоченою розчином фурациліну;

- проксимальний кінець сечового катетера змазують стерильним вазеліновим маслом і беруть його пінцетом таким чином, що проксимальний кінець виступає від пінцета на 3-5 см, а дистальний кінець фіксований між 4 і 5 пальцями;

- лівою рукою утримують голівку статевого члена, кінець катетера вводять у зовнішній отвір сечівника і, перехоплюючи катетер пінцетом, вводять його в сечовий міхур;

- про знаходження катетера в сечовому міхурі свідчить поява струменя сечі;

б) Катетеризація у жінок:

Рис . 26

-перед катетеризацією проводять підмивання або спринцювання піхви розчином антисептика;

-положення хворої – лежачи на спині із зігнутими і розведеними ногами;

- лівою рукою розсовують статеві губи, а правою за допомогою серветки, змоченої розчином фурациліну, промивають зовнішні статеві органи в напрямку від уретри до заднього проходу;

- проксимальний кінець сечового катетера змазують стерильним вазеліновим маслом і беруть його пінцетом таким чином, що проксимальний кінець виступає від пінцетки на 3-5 см, а дистальний кінець фіксований між 4 і 5 пальцями;

-кінець катетера вводять у зовнішній отвір сечівника і просувають його вглиб на 8-10 см;

- про знаходження катетера в сечовому міхурі свідчить поява струменя сечі;

 

Спеціальний догляд за оперованими хворими

Догляд за хворими після операцій на грудній клітці і її органах

1. Догляд за торакальними хворими включає передопераційну підготовку і ведення післяопераційного періоду;

А)Передопераційна підготовка не є стандартною і залежить від стану хворого, органа грудної порожнини, на якому має бути операція, характеру патологічного процесу і особливостей майбутньої операції;

Б)При підготовці до операції необхідне вирішення трьох кардинальних завдань:

-домогтися правильного відношення хворого до хірургічного лікування;

-поліпшити компенсаторні можливості легені як органу, який найбільш пошкоджується прямим впливом операційної травми;

-підвищити резистентність основних систем життєзабезпечення;

В)У передопераційну підготовку хворих, що оперуються з приводу хронічних нагнійних процесів легенів, входить антибактеріальна терапія і обов'язкова комплексна бронхоскопічна санація гнійного осередку та бронхів;

Г)При підготовці до операцій із трансторакальним доступом увечері напередодні операції:

-ставлять очисну клізму;

-голять волосся з того боку грудей, на якому буде проводитися операція, і у пахвовій западині;

Д)Ранком у день операції :

-ставлять очисну клізму;

-якщо у хворого була раніше дренована плевральна порожнина, то дренаж видаляється після введення в наркоз перед обробкою операційного поля;

-антибіотикопрофілактика на операційному столі під час вступного наркозу перед розтином шкіри;

-у хворих, що оперуються ургентно з приводу легеневої кровотечі або гнійного процесу, для запобігання аспірації крові або гною в здорові ділянки легенів рекомендується виконати оклюзію дренуючого бронха;

а) При операціях на стравоході (із приводу нейром’язових захворювань):

-додаткове парентеральне харчування виснажених хворих;

-промивання стравоходу теплим 1-2% розчином гідрокарбонату натрію за допомогою товстого зонда на ніч;

-курс бужування або кардіодилатації для поліпшення ковтання і більш ефективної корекції аліментарного статусу;

-антибіотикопрофілактика на операційному столі після вступного наркозу перед розтином шкіри;

-при великих дивертикулах стравоходу до операції проводять зонд для парентерального харчування;

б)При пластиці стравоходу товстою кишкою:

-протягом 3 днів до операції безшлакова дієта;

-протягом 3 днів зранку 20 г касторового масла, а ввечері - очисна клізма;

-додаткове парентеральне харчування виснажених хворих;

-антибіотикопрофілактика на операційному столі під час вступного наркозу перед розтином шкіри;

2. Догляд у післяопераційному періоді:

А)після операцій на легені:

-режим ліжковий у першу добу після операції, раннє підняття хворого з ліжка (наприкінці першої доби);

-дієта: щадна - першу добу, потім стіл № 15 (або дієта, що відповідає супутній патології);

-регулярний рентгенконтроль органів грудної порожнини, починаючи з першої доби;

-видалення дренажів із плевральної порожнини через добу після ретгенологічно підтвердженого розправлення легені (при відсутності виділення по дренажах повітря, крові або гнійного виділюваного);

-збереження дренажів до повної відсутності виділень по дренажах межистіння;

-профілактика артеріальної гіпоксемії із застосуванням пристроїв для гіпервентиляції легенів і дихання з позитивним тиском наприкінці видиху;

-стимуляція відхождення мокротиння: вібраційний масаж, трансназальна катетеризація трахеї та стимуляція кашлю, при необхідності – мікротрахеостомія;

-при операціях на трахеї і бронхах: щоденна санаційна трахеобронхоскопія;

-догляд за післяопераційною раною, перев'язки;

Б) після операцій на стравоході:

-при ендоскопічному видаленні стороннього предмета стравоходу: протягом перших 3-4 діб хворим дозволяють прийом через рот тільки рідини, а потім протягом 7-10 днів призначають щадну дієту;

-при розкритті абсцесу стінки стравоходу харчування через рот виключають на 5-6 діб, а в шлунок вводять зонд для харчування;

-при ушиванні стравоходу в післяопераційному періоді призначають на 5-6 добу парентеральне харчування в сполученні з ентеральним харчуванням через зонд, проведений у шлунок або тонку кишку;

-при оперативному лікуванні дивертикулів протягом 4-5 доби забороняється прийом їжі та води через рот, з 5-6 доби хворому дозволяють пити, з 7-ї доби - прийом рідкої їжі;

-регулярний рентгенконтроль, починаючи з першої доби;

-видалення дренажів із плевральної порожнини роблять через добу після ретгенологічно підтвердженого розправлення легені (при відсутності виділення по дренажах повітря або крові);

-збереження дренажів до повної відсутності виділень при дренуванні межистіння;

-профілактика артеріальної гіпоксемії із застосуванням пристроїв для гіпервентиляції легенів і подиху з позитивним тиском наприкінці видиху;

-догляд за післяопераційною раною, перев'язки;

 

Догляд за хворими після операцій на черевній порожнині і її органах

1.У період передопераційної підготовки догляд за хворими включає наступні заходи:

- гігієнічна ванна або душ увечері напередодні операції;

- постановка очисної клізми ввечері напередодні і ранком у день операції (компонент не є обов'язковим при підготовці до «малих» операцій на черевній стінці);

- промивання шлунка ввечері напередодні операції і ранком у день операції у хворих з явищами стенозу воротаря;

- проведення профілактики тромбоемболічних ускладнень і профілактики ранових ускладнень антибіотиками;

2. У післяопераційному періоді:

- контроль за дотриманням хворим призначеного режиму (суворий ліжковий, напівліжковийй, загальний);

- у хворих із тривалим ліжковим режимом - профілактика пролежнів;

- харчування хворого (залежить від обсягу і характеру проведеного оперативного втручання);

- профілактика післяопераційних ускладнень із боку органів дихання (дихальна гімнастика, інгаляції, масаж грудної клітки і т.п.);

- контроль за випорожненнями і відходженням газів, при необхідності - газовідводна трубка, стимуляція перистальтики (за призначенням лікаря);

- при розвитку післяопераційного парезу та евакуаторних порушеннях - зондування шлунка (одноразово або постійно через назогастральний зонд) з урахуванням кількості шлункового вмісту і його характеру;

- догляд за післяопераційною раною: перев'язки за показаннями, при промоканні пов'язок - обов'язкове запрошення для огляду та перев'язки лікаря;

- догляд за дренажами: обов'язковий облік кількості виділень з кожного дренажу і його характер, щоденна зміна пов'язок навколо дренажів, при необхідності - промивання дренажів розчинами антисептиків;

Догляд за хворими після урологічних операцій

1.Догляд за урологічними хворими включає передопераційну підготовку та ведення післяопераційного періоду

А) Кожний з компонентів догляду не є повністю стандартизованим і може видозмінюватися у зв'язку зі станом хворого, характером захворювання та особливостями методики оперативного лікування;

2.Передопераційний період:

- голінні волосся на ділянці операції (завжди варто пам'ятати про можливе розширення обсягу оперативного втручання);

- постановці очисної клізми ввечері напередодні і ранком у день операції (компонент не є обов'язковим при підготовці до «малих» операцій з місцевим знеболюванням);

- проведенні профілактики тромбоемболічних ускладнень і антибіотико- профілакти









Дата добавления: 2014-12-14; просмотров: 1877; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2019 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.184 сек.