ТРАВМИ СПИННОГО МОЗКУ

До особливої групи варто віднести хворих із травмами хребта, що супроводжуються ушкодженням спинного мозку (спінальні хворі»), Ці травми характеризуються розладом центральної й периферичної нервової системи. Найчастіше причиною травматичного ураження хребта й спинного мозку є побутовий, виробничий, транспортний і спортивний травма­тизм. Травми слинного мозку й хребта бувають відкриті й закриті, без пору­шення функції спинного мозку і його корінців і з порушенням. Ушкоджен­ня спинного мозку й нервових корінців при травмах хребта становлять 30%. Через передачу кінетичних сил з ділянок малорухливих відділів хребта в більш рухливі його відділи найчастіше травмуються V—VII ший­ний (Сv - v׀׀) — XII грудний (Тhx_т) і II поперековий (L׀׀). Як правило, ушкоджу­ються тіла й остисті відростки, рідше поперечні відростки хребта. Відкриті ушкодження хребта й спинного мозку поділяються на такі, що проникають у порожнину хребетного каналу, й такі, що не проникають. За локалізаці­єю розрізняють ушкодження: шийного; грудного; попереково-крижового відділів хребта й слинного мозку; «кінського хвоста». За ступенем тяжкос­ті виділяють; травму спинного мозку з повним порушенням провідності й травму спинного мозку із частковим порушенням провідності.

Клінічні форми травматичного ушкодження слинного мозку класифіку­ють як: струс, удар, крововилив у спинний мозок і його оболонки, стискан­ня. Патоморфологічно спостерігаються ушкодження від мікроскопічних осередків до розтрощення й анатомічного розриву на різному рівні. Роз­різняють поперечне, половинне й часткове ушкодження спинного мозку. У результаті травми виявляються набряк речовини мозку, дегенерація мієлі­нових оболонок, осередки некрозу, розм'якшень, геморагій, ушкодження спинномозкових корінців. Патогенез травми спинного мозку визначається складним комплексом морфологічних і функціональних порушень (розлад кровопостачання, порушення циркуляції ліквору, стискання великих спінальних артерій, ішемічний інфаркт спинного мозку).

Клініка, У гострий період травматичного ураження спинного мозку роз­вивається стадія слінального шоку, що проявляється спастичною або в'ялою пара- або тетраллегією (залежно від локалізації), анестезією всіх видів чутливості нижче рівня ураження, порушенням функції органів мало­го таза. Особливості клінічних проявів травм слинного мозку залежать від ступеня ураження. При ураженні:

• верхньошийної частини спинного мозку (С׀ - ׀v на рівні І—IV шийного
хребця) розвивається тетрапарез або тетраллегія спастичного характеру із
втратою всіх видів чутливості. Якщо ушкоджено й стовбур мозку, з'являють­ся бульбарні розлади — дихальні й серцево-судинні порушення;

• шийного стовщення спинного мозку (С_у — Тh, на рівні V—VII ший­них хребців) розвивається в'ялий парапарез верхніх кінцівок і спастичний
ларапарез нижніх кінцівок, розлад чутливості нижче ділянки ураження,
біль корінцевого характеру в руках, зниження артеріального тиску, брадикардія;

• поперекового потовщення (L׀—S2, на рівні X—XII грудного й І попере­кового хребців) виникає в'ялий периферичний параліч нижніх кінцівок, анестезія промежини й ніг.

• конуса слинного мозку (S₃-₅ на рівні I—ІІ поперекових хребців) і «кінського хвоста» має місце в'ялий периферичний параліч ніг, анестезія всіх видів чутливості, різкий корінцевий біль.

Ушкодження слинного мозку на всіх рівнях супроводжуються розладом, сечостатевої системи й появою пролежнів, що виникають в ділянках з порушеною іннервацією, де під м'якими тканинами існують кісткові виступи (крижі, гребені клубових кісток, п'яти). Особливо рано пролежні з'являють­ся при поперековому ушкодженні спинного мозку, травмах поперекового стовщення й корінців «кінського хвоста».

Лікування, При наданні першої допомоги необхідно з максимальною обережністю укласти потерпілого на щит або плоскі носилки. Якщо має місце травма шийного відділу хребта, необхідна фіксація хворого в спеціальній рамі Стрікера. При транспортуванні й перекладанні необхідно вик­лючити згинальні й обертові рухи в хребті. Відразу повинні здійснюватись заходи з профілактики трофічних розладів. Для цього хворого укладають на спеціальні повітряні матраци з використанням підкладок, кругів. Шкіру протирають камфорним спиртом 2—3 рази на день.

У комплекс відновлювальних заходів включають: лікувальну гімнастику, фізіотерапію, масаж. Для поліпшення реларативних процесів застосовують біостимулюючі препарати (лідазу, алое, склоподібне тіло), для поліпшення метаболізму в мозковій тканині — вітаміни групи В, АТФ, церебролізин, кокарбоксилазу, ноотропіл. Значну роль у відновлювальному лікуванні для розсмоктування рубців, поліпшення кровопостачання, зниження м'язового тонусу відіграють фізіотерапевтичні процедури (парафінові аплікації, озо­керит, електрофорез із лідазою).

Відновлення хворих з ураженнями спинного мозку грунтується на ранньому застосуванні дозованого фізичного навантаження і лікувального масажу, які сприяють нормалізації рефлекторної діяльності, відновленню рух­ливості нервових процесів, пригнічених травмою, слінальним шоком й адинамією. ЛГ підсилює потік аферентних імпульсів у кору великого мозку, сприяючи створенню нових шляхів або активізації збережених. Таким чи­ном, фізичні вправи сприяють:

• поліпшенню проведення рухових і чутливих імпульсів;

• зміцненню паретичних і розтягненню скорочених м'язів;

• зміцненню м'язового корсета хребта;

• відновленню функції хребта як органа опори й руху;

• відновленню координації рухів й рівноваги;

• профілактиці м'язово-суглобних контрактур;

• розвитку компенсаторних рухових навичок;

• поліпшенню діяльності серцево-судинної і дихальної систем;

підвищенню загального тонусу й працездатності. ураженні спинного мозку з в'ялими й спастичними паралічами при сприят­ливій динаміці й відсутності ускладнень.

Методика ЛГ визначається термінами й локалізацією ураження, порушен­нями дихальної функції, характером паралічу й загальним станом хворого.

У клініці розрізняють чотири періоди травматичної хвороби: гострий (2— З дні), ранній (2—3 тижні), проміжний (2—3 місяці) і пізній (2—3 роки).

Хворі з травматичною хворобою спинного мозку підрозділяються на три групи:

• І групу становлять хворі, у яких оперативне втручання забезпечило де-компенсацію, тобто створені умови для відновлення функції. ЛГ сприяє пов­ному відновленню порушених функцій, загальному оздоровленню й зміц­ненню організму хворого;

• II групу становлять хворі, у яких після оперативного втручання рухова функція відновилася частково, залишилися парези й паралічі. Регулярне й наполегливе застосування ЛГ забезпечує відновлення й тренування збере­жених, але тимчасово пригнічених функцій спинного мозку, а також розви­ток пристосувальних компенсаторних механізмів;

• Ш група об'єднує хворих з більш тяжкими ушкодженням спинного моз­ку до повного розриву. ЛГ застосовується для того, щоб підтримати здо­ров'я і розвити пристосувальні процеси й замісні функції.

На першій гострій фазі перебігу травматичної хвороби ЛГ протипоказана.

На другій підгострій фазі, починаючи з 2-го тижня, ЛГ призначають із урахуванням стану хворого, суворо дозуючи пасивні й елементарні активні рухи, масаж і лікування положенням. На третій і четвертій субхронічних фазах (від 1,5—2 місяців до 1,5—2 років і довше) ЛГ стає одним з основ­них методів відновлювальної терапії в комплексі з масажем, фізіотерапією, бальнеогрязелікуванням, кінезитерапією.

Гімнастичні вправи підбираються за такими ознаками:

• полегшені (відповідні вихідні положення, предмети, снаряди, вправи у

воді);

• з локалізацією (для дистальних і проксимальних сегментів кінцівок,

різних відділів хребта);

• за простотою й складністю рухів (елементарні, співдружні, протиспівдружні, на відновлення координації, рівноваги, опорної функції, ходьби);

• за активністю (пасивні, активні, на розслаблення, із зусиллям);

• з використанням предметів і на снарядах;

• за загальнооздоровчим впливом;

• для розвитку побутових і трудових навичок.

Один з методів лікування травм спинного мозку — нейрохірургічні опе­рації з супутньою ортопедичною корекцією. Хворі з ушкодженнями хребта й спинного мозку тривалий час лежать у ліжках й вимагають ретельного догляду, уваги, дотримання раціонального рухового режиму. Систематичне фізичне тренування, розпочате в максимально ранній термін після травми, сприяє частковому або повному відновленню рухової функції. Активні вправи, пасивні рухи, масаж сприяють утворенню нових нейрошляхів або активізації та відновленню збережених. емоційного тонусу, активізації вегетативно-трофічних функцій, зміцненню паретичних м'язів і м'язового корсета хребта, поліпшенню здійснення рухо­вих і чутливих імпульсів, відновленню рухів, координації, рівноваги, ходьби, сприяють профілактиці контрактур і м'язової атрофії, розвитку компенсацій. Розрізняють чотири періоди травматичної хвороби хребта й спинного мозку: гострий (2—3 дні) — фізичні вправи й масаж протипоказані; ранній (підгострий тривалістю 2—3 тижні) — засоби фізичної реабілітації вико­ристовують із другого тижня з урахуванням перебігу травматичної хвороби; проміжний (субхронічний тривалістю від 2—3-х місяців до 2 років) — засо­би фізичної реабілітації виявляються одним з основних методів лікування; пізній (від 2—3 років і довше) — використовують всі засоби відновлюваль­ної терапії.