Соціальна організація палеоантропів. Одні вчені відносять період т.зв

Одні вчені відносять період т.зв. «людського стада» до раннього палеоліту, інші – до середнього (часу існування неандертальців). Це поняття зв'язане з теорією «двох стрибків» у антропосоціоґенезі, перший з яких знаменує виникнення найдавніших, а другий – «готових», за визначенням Ф.Енгельса, людей. Між ними лежить епоха біосоціального розвитку, коли фізична еволюція людини ще випереджує культурний прогрес і в процесі трудової діяльності відкидаються рештки зоологічного індивідуалізму. В радянській науці переважала думка, що час «первісного людського стада» відповідає ранньому (нижньому) й середньому палеоліту, етапам найдавнішої та древньої людини. Але певна частина вчених уважає безпідставною саму цю концепцію й твердить, що вже з появою найдавнішої людини виникло «готове» людське суспільство в формі общини. Сьогодні багато істориків та етнографів вважає невдалим сам термін «первісне людське стадо», ось чому ця форма все частіше означається терміном «праобщина».

Якщо визнавати еволюційну теорію в тому виді, в якому вона є на сьогодні, й уважати всіх гомінід предками кроманьйонців, то тоді слід констатувати, що приблизно 40 – 35 тис. рр. тому, на межі раннього і пізнього палеоліту, антропосоціоґенеза закінчилася. На зміну людям, що формувалися, прийшли «готові» люди – неоантропи, а прасуспільство перетворилося в «готове» суспільство. Одні вчені включають прасуспільство в первісне суспільство в якості першого етапу його розвитку, а ось інші вважають змішання прасуспільства й початкового етапу еволюції «готового» суспільства необґрунтованим. Під первісним суспільством вони розуміють суспільство, яким воно було в період від завершення соціоґенези до початку становлення класів і держави. За археологічною періодизацією це – пізній палеоліт, мезоліт і частково неоліт. Серед багатьох точок зору можна виділити дві основні, які можна умовно назвати материнсько-родовою і общинною. За першою, «первісне людське стадо», в якому панувавпроміскуїтет, на межі раннього і пізнього палеоліту перетворилося в материнський рід, що став першою формою сформованого суспільства. В силу екзогамії рід не міг існувати без зв’язку з іншими, тому його виникнення було одночасно й появою системи двох родів, що укладали взаємні шлюби, тобто дуальної організації. Разом з родом, таким чином, виник і шлюб, який у своїй вихідній формі був груповим (дуально-родовим) і дислокальним шлюбом. За другою теорією, основною одиницею первісного суспільства на всіх етапах його розвитку була первісна община, яка складалася з парних сімей. Община та сім’я – основні й універсальні осередки (чашечки). Рід ніколи не мав економічних функцій, його роль у основному зводилася до регуляції шлюбу. Материнський рід не первинний по відношенню до батьківського: і той, і інший є рівноцінними по своїх функціях та історичному значенню. З питання часу виникнення первісної общини серед прихильників даної точки зору єдності немає. Одні вважають, що вона виникла на межі раннього й пізнього палеоліту, інші відносять її появу до більш раннього часу, часто виступаючи проти поняття «первісне людське стадо».

В 40-х рр. радянський вчений С.П.Толстов, користуючись критерієм рівня розвитку продуктивних сил, виділив три основних етапи первісної історії:

– первісне людське стадо (становлення первісного суспільства, починається з початком використання ним знарядь праці);

– первісна община (зрілість первісного суспільства, починається з введенням знарядь для виробництва знарядь),

– військова демократія (перетворення первісного суспільства у класове, починається з освоєнням металу).

В 70-х рр. Ю.І.Семенов побудував новий типологічний ряд:

– праобщина (первісне людське стадо),

– ранньопервісна (ранньородова) община,

– пізньопервісна (пізньородова) община,

– протоселянська (первісна сусідська) община.

І в тій, і в тій класифікації, як бачимо, присутнє поняття «людське стадо» (про що ми, власне, й говорили вище).

Більшість авторів сходяться в думці, що рубіж 40 – 35 тис. рр. тому можна умовно визнати за початок людського суспільства як такого. Об’єктивно: в цей час кроманьйонець і з’явився, а відповідно, до нього термін «людськестадо» вживати в жодному разі не можна.

З кроманьйонця починається нова сторінка всесвітньої історії – формування локальних груп, родів, племен, а потім і вожацтва. Фаза неандертальця коротша від двох попередніх. Біологічний прогрес прискорювався. Таким чином, з пітекантропів почався процес формування праобщини, а неандертальцем він закінчився. КРОМАНЬЙОНЕЦЬ СТАДОМ НЕ ЖИВ НІКОЛИ.

Проте, якби не називати первинну форму суспільства розумних істот планети – «людським стадом», чи «праобщиною», треба, перш за все, знайти в ній той позитив, який у ній мався. Й наука бачить у ній таку соціальну форму, яка являла собою групу первісних людей, що об’єднувалися задля спільного виживання. Заслуга перед людством цієї форми соціальної організації людей – боротьба зі своєю зоологічною природою, випалення її розпеченим залізом і остаточна перемога розуму над інстинктами. Структурні елементи первісної культури – тотеми, табу, вірування, вимоги звичаєвого права, моральні норми – були прямо спрямовані на приборкання зоологічних інстинктів членів первісного колективу. Вони являли собою культурні форми регулювання пристрастей, бажань, ворожнечі тощо. Не викликає сумнівів, що культура народжувалася як спосіб обмеження природи, до того ж засобами вельми жорсткими, репресивними. Й сьогодні виникають деякі теорії, які вказують на те, що в людині первісні інстинкти нікуди не ділися, а тому культура, як засіб їх загнуздання, актуальна й потрібна сьогодні, можливо, як ніколи.

Поява соціальних норм. Важливим моментом, який характеризував якісний розвиток праобщини, було приборкання статевого інстинкту й створення перших соціальних норм – заборон (табу). Вже на етапі еректусів виникає першомораль, що визначала норми поведінки. Ймовірно, з цього моменту – появи перших соціальних норм, нехай і в зародковій формі, – треба виводити початок того, що наука називає праобщиною.

Поняття «табу» (taboo) ввів у науковий обіг і взагалі в європейські мови відомий англійський мореплавець та дослідник ХVІІІ ст. капітан Джеймс Кук, який вивчав життя примітивних племен в Полінезії. Табу означає найсуворішу заборону на проведення певних дій, що накладалася на всіх членів племені чи якусь його частину. Порушення табу визволяло, на думку членів племені, якусь невідому небезпеку, яка знаходилась до того у прихованому стані. Ця сила карала (частіш за все смертю) не тільки порушника, а й колектив, членом якого він був. Дотримання табу розумілося як певна профілактична міра, що захищала колектив від смертельної небезпеки, яка може статися через неправильну поведінку котрогось з членів групи. Першою формою табу стала заборона на проміскуїтет, другою – заборона на їжу.

Статеві стосунки мавп і ранніх гомінід були, як уважають учені, майже однаковими. Вони цілком визначалися фізіологією розмноження. З самкою, що знаходилася в еструсі (стані статевого збудження) вступали в стосунки всі бажаючі. При тому самці-домінанти не ставили жодних перепон іншим. Дозволялися статеві зв’язки між усіма особами чоловічої й жіночої статі, незалежно від того, до якого покоління вони належали. Будь-який самець міг бути статевим партнером будь-якій самці. Згідно з соціобіологією, репродуктивні стратегії самців і самок у приматів різні (у людей теж). Загалом самці більш проміскуїтетні й орієнтовані на сексуальні контакти з багатьма партнершами. Стратегія самок подвійна: вони або вибирають самця-помічника (тобто – гарного батька), або носія гарних генів – фізично здорового, сильного, гарного на вигляд, займаючого високий статус в ієрархії. В другому випадку потомство має шанс успадкувати від батька очевидні переваги, але помічника самці чекати годі.

Проте наслідки проміскуїтету в приматів і людей були різними. В мавп число дорослих самок у 2 – 3 рази більше числа дорослих самців. Тому конфлікти тут – явище нечасте. Навпаки, у стадах гомінід самок не вистачало, тому конфлікти тут точилися постійно й часто закінчувалися смертю одного з самців. Якщо сьогодні жінки в середньому живуть довше чоловіків, то за часів палеоліту було навпаки. Репродуктивна система у тварин складалася протягом багатьох мільйонів років, а в людини їй прийшлось у зв’язку з прямоходженням змінюватися занадто швидкими темпами, звідси – серйозні хвороби репродуктивної системи осіб жіночої статі, що мають місце й досі.

Конфлікти з-за самок знижували згуртованість об’єднання й погіршували його здатність протистояти хижакам, заважали полюванню, розвалювали відлаженість групи й кооперацію. Еволюція тут зайшла в тупик, з якого людина, що формувалася, знайшла несподіваний з точки зору тваринного світу вихід, а саме: знайшла те, чого немає й ніколи не було в природі – СОЦІАЛЬНУ НОРМУ. Тому правильним буде положення, що еволюція людини як істоти соціальної заперечувала його еволюцію як істоти природної. Перші заборони обмежували статеві стосунки під час полювання й інших видів трудової діяльності. З часом табу ставали все більш довгими, а періоди між ними скорочувалися. Обмеження знімалися тільки на час особливих свят. Сексуальний контакт без розбору мається й нині у мешканців островів Тихого океану на певні свята. (Що говорити про них, якщо у слов’ян Купальська ніч існувала дуже довго, практично до радянських часів, у литовців подібне свято, на яке ніколи не допускають не-литовців, існує й досі. Сенс у тому є: потреби генофонду. Тільки островитяни вступають у такий зв’язок публічно, а європейці приховано). Табу на проміскуїтет, вочевидь, слід вважати початковою соціалізацією, що регламентувала найважливіші сторони життя людини.

Ймовірно, слідом за тим з’явилося табу на їжу, яке полягало в забороні жерти все, що попадеться під руку, в будь-який час. Можливо, друге табу потягло за собою не менш революційні зміни в стосунках між людьми, ніж перше. Фактично завдяки йому на світ з’явилися розподільчі відносини й колективна власність, притаманні лише людському суспільству. Природно, що й тварини не лишають дитинчат без їжі – з ними діляться в першу чергу. Але нагодувати власних дітей – це природний інстинкт, а поступитися частиною здобичі іншому, особливо не родичу чи тому, хто не брав участі в багатоденному й виснажуючому полюванні, – це вже початок розподілу праці та соціальних стосунків як таких.

Виділимо принципове положення:Людина розумна почала навчатися тому, як придушувати власні егоїстичні імпульси (початкам самоконтролю). Що стосується гомініда, то він умів подавляти тільки чужі імпульси.

Хоча в полюванні чи збиральництві брали участь не всі члени групи, в розподілі їжі тією чи іншою мірою брав участь кожен. Такий розподіл можна назвати зрівняльним, оскільки він не враховував ні майнового становища, ні родинних зв’язків, ні робочого внеску. Всі отримували порівну, а точніше – у відповідності до фізіологічної потреби різних за віком і статтю людей. У важкі ж часи, коли їжі гостро не вистачало, першими її отримували працездатні члени групи, бо саме вони забезпечували виживання – не тільки своє, а й інших. Утриманцям приходилося голодувати. В особливо важких випадках утриманців позбавлялися, іноді з’їдаючи їх самих. Як твердив Г.Морган, канібалізм протягом десятків тисяч років був «бичом людства». Нищення першої категорії утриманців (дітей) називається інфантицидом, а другої категорії (старих) – геронтоцидом.

Отже, розподіл їжі – основна характеристика суспільства, що формувалося, й найважливіша відмінність людини від ссавців. Вона стала наслідком табу на їжу. Але й перше табу – на проміскуїтет – теж призвело до формування особливого розподільчого механізму, який виник між представниками двох різних стать. Обидва види табу, що потягли за собою два типи розподільчих стосунків, торкалися найфундаментальніших потреб людини – в їжі й у відтворенні роду. Варто було тут навести порядок, як він по ланцюжку розподілиться на всі інші потреби й інстинкти, у т.ч. й на потребу в безпеці, соціальному спілкуванні, престижі тощо. По мірі еволюції праобщини заборон ставало все більше, вони пронизували все життя первісної розумної істоти. В родоплемінному устрої кроманьйонця табу буде регламентувати буквально всі сторони життя людини, в тому числі й ті, що відносилися до медико-гігієнічних питань. Доволі рано сформувалися табу у відношенні осіб, що доглядали за пораненими та хворими. Роль табу в історії взагалі дуже велика. За їх допомогою охоронялися ключові сторони колективного життя. Табу втілювало в собі колективну волю, що підносилася над людським стадом й керувала життям кожного окремого індивіда. В колективній волі еволюція якби знайшла замінник надорганізму. Як і в мурашнику, в суспільстві, що формувалося, поступово наставав порядок, гармонія й організованість. Зливаючись воєдино, соціальні норми перетворювалися у систему соціального контролю, хоча ще й формального. В епоху палеоліту перед табу всі були рівні. Табу охороняло всіх.

Перші соціальні норми й обмеження послужили історичним прологом до виникнення культури. Вона виникає в той самий момент, коли локальна група, намагаючись вижити, починає взаємодіяти, будувати соціальні стосунки специфічним для неї засобом, застосовуючи специфічні для неї знаряддя праці й технології до специфічних умов і клімату. Чим досконаліше знаряддя й технології, тим вище продуктивність праці й численніше населення, складніша соціальна структура й витонченіша культура співтовариства.

Тотемізм. Те, що наука зве праобщиною, відрізняється від свого еволюційного попередника (стада гомінід) тим, що на цьому етапі з’являється індивідуальність людей, а разом з нею й родинні стосунки. Можливо, що першопочатковою формою індивідуальності слугувала ідентифікація людини не з своїм іменем, а з колективним. У свою чергу колективність ототожнювалася з тією чи іншою твариною. Подібна форма колективної ідентифікації отримала назву тотемізму.

Тотем– це, частіш за все, тварина, інколи – рослина, якій надається статусу табу (заборони) для всіх членів праобщини. Тотем – це видимий знак одності й солідарності первісного роду. Через тотем ушановується не лише тварина, а й даний рід. Отже, тотемізм – найбільш рання й найсильніша форма ідентифікації групи. В той же час це – перша культурна форма соціального символу. За виключенням строго визначених ритуалом обставин до тотема не можна торкатися, його не можна вбивати, їсти його м’ясо й узагалі наносити йому будь-яку шкоду. До всіх тварин даного виду відносяться з великим страхом і одночасно з любовною пошаною, їх намагаються задобрити й чекають від них милостей. Випадково загибла тварина оплакується й ховається як соплемінник.

ЗАРОДЖЕННЯ ТОТЕМІЗМУ Й МАГІЇ – НАЙЗНАЧНІШІ ЯВИЩА, ПРИТАМАННІ НЕАНДЕРТАЛЬСЬКІЙ ЛЮДИНІ, з точки зору стану духу й чергового етапу структурування семантичного простору. Стан розвитку свідомості в цей час можна назвати фазою тотемічної свідомості. Вірування й ритуал виникають практично одночасно. Надати ритуалу особливу, надприродну чи потойбічну силу, що надихала й збуджувала життєву енергію виконавців, могло тільки вірування. Й ось цього вже ніяк немає в тварин. Найдавнішою формою вірування виступає тотемізм, а найдавнішою формою ритуалу є, відповідно, тотемічний ритуал.

Першим об’єктом вірування, як уважається, виступала тварина. Ми особисто не поділяємо цієї думки. Якщо неандер уже був людиною, то вже мав певні поняття щодо «тонкого світу». Не можна вважати його таким вже й примітивом. Людина ж, якщо вона є людиною, завжди буде підносити себе над світом тварин. Вона їх їла, то як же вона могла їх обожнювати? Ні, тут було щось інше – зв’язок з природою планети, символізм перебирання обраної в якості тотему сили тварини тощо. Людина відчувала з обраним в якості тотема звіром таку ж кровну спорідненість, як і з найближчими людьми. Через тотемного звіра здійснювався символічний зв'язок общини з територією. Тотемізм освячує традиційне право даного роду на його територію й угіддя. Перехід до тотемічної стадії суттєво збагачує ритуал, який уже набуває чисто театральних ефектів, вибудовується за законами драматургічної дії з власною зав’язкою, інтригою й розв’язкою. В ритуалах погребіння померлих, окрім хореографічного кружіння, галасу, показного ушкодження речей померлого, зустрічається розфарбування облич і тіл. Але віру в потойбічне треба тут все ж таки відділяти від тотемізму – він її доповнював, але вона ним не обмежувалась.

Отже, ритуал – це не тільки танки навколо вогнища, але розповідь про своє ставлення до шанованого вождя чи про історію звіра, що вшановувався, розкриття характеру й образу життя племені, демонстрація єдності потойбічного і посьойбічного світів. Це – епос в мініатюрі. З виникненням ритуалу людська культура вступила в нову, якісно вищу ступінь свого розвитку. Ритуал виростає з колективних дій з приводу звичаю, але дій не простих, а таких, що навіювали б одноплемінникам почуття солідарності, приналежності до групи, колективну упевненість. І звичай, і ритуал включали першопочатково одні й ті ж дії. Чим же вони відрізнялися? Формою й змістом. Формою тому, що ритуальні дії мали експресивно-виразний характер і попервах представляли елементи колективної хореографії, а змістом – тому, що ритуал мав світоглядне наповнення. Звичай же являв собою просто передачу чогось, стереотипні дії, засновані на запам’ятовуванні, певну схему, що виконувалася безсвідомо.

Проте слід зазначити, що першим на світ з’явилося ритуальне трупоїдство (канібалізм). Так що, ці «вірування» в первісної людини були дуже специфічними (схоже, що, як тільки згадали про «віру», так одразу ж сіли їсти померлого родича, або вбитого не-родича. Дуже прикметна «релігійна культура», прямо скажемо. Тому тут з ототожненнями характеру дій канібалів і не-канібалів треба бути обережними).

Трансляція норм поведінки проводилася старшими членами общин при посвяченнях – ініціаціях, де молодим людям передавалися священні передання й вірування роду, племені, навівалася покірність звичаям та моральним накресленням, особливо в сфері статевих стосунків й ставлення до старших. Неофітам говорилося, що у випадку порушення цих правил вони будуть покарані духами, які ці правила встановили.

Суть тотемного танку полягала в уподібненні певній тварині: її повадкам, характеру, мисливським манерам. Магічне з’єднання в інсценованому дійстві повадок людини й повадок тварини слугувало для первісної людини необхідною умовою успішного полювання. По-перше, людина якби прилучалася до духу родової тварини, ставала якби під її захист і ставала непереможною. По-друге, людина вірила в переселення душі тварини в тіло людини, в її здатність до керуваня діями мисливця й таким чином збільшувати ймовірність успіху, адже тварина завжди успішніша за людину в полюванні, якщо при тому не використовується зброя. Наслідування мисливському арсеналу поведінки обраного звіра слугувало також для людини ще й гарним тренінгом, що слугував збагаченню її професійної майстерності. Пізніше тотемні танки відірвалися від своєї природної основи й стали просто театральним дійством. Тотемічна обрядність стала, таким чином, витоком театрального, образотворчого мистецтва й міфології. Зв’язок з останньою визначила роль тотемізму в формуванні колективної історичної пам’яті. З ним пов’язане й уявлення про тотемічний цикл народження й смерті. Одним з найбільш відомих слідів тотему, як уважається, є східний (китайський) календар, в якому кожен рік асоціюється з якоюсь твариною, створюючи систему з п’яти 12-річних циклів.

Суспільний поділ праці. В праобщині заняття розподілялись у відповідності з природним поділом праці й здібностями кожного з членів цього колективу. І такий, ще доволі примітивний вид поділу суспільної праці, вже був якісним стрибком уперед у порівнянні зі світом тварин. У останніх у принципі відсутній поділ праці між статями. Не буває, щоби лев-самець полював, а самка займалася збиральництвом, бо кожна тварина – універсальний здобувач їжі. Тільки в людей одні особи можуть користуватися плодами чужої праці, обмінюючи їх на плоди власної.

Поділ праці дозволяє людині робити тільки те, що вона краще за все вміє робити, а не те, що їй хочеться для задоволення біологічних потреб, як це буває у тварин. Поділ праці одразу ж поставив людей на сходинку вище на драбині еволюції. Людина стала вузькоспеціалізованим, а тому більш ефективним виробником. Спеціалізація чоловіків на полюванні, а жінок на збиральництві дозволила примітивній групі не залишатися без їжі. Якщо чоловік повертався з полювання без здобичі, він міг поїсти плодів, зібраних жінками. У тварин такого немає. Вдале ж полювання дозволяло нагодувати більш калорійною їжею все плем’я, а плоди й корінці залишалися «на чорний день».

З моменту першого поділу суспільної праці склалася харчова спеціалізація людей: жінки переважно вегетаріанки, а чоловіки – м’ясоїди. Обмін продуктами праці теж був корисним для організмів – кожен отримував необхідні вітаміни. Обмін різноорієнтованою їжею дозволяв первісним людям встановлювати більш тісні соціальні зв'язки. Чим різноманітнішими є джерела харчування, тим більш гарантоване його надходження. Але ж, чим різноманітніше харчування, тим різноманітнішим є культурне життя, тим більше можливостей для розвитку особистості. Різноманітність їжі майже дзеркально відображається в різноманітності типів особистості й типів поведінки. Чим більш гарантованим є харчування, тим більшою є чисельність населення, тим вище ймовірність переходу до осілого життя, а відповідно, й розвитку міської культури, що вже є переходом до цивілізації. Чим численніше населення, тим більшими стають суспільства, тим різноманітнішою й гнучкішою стає домінуюча культура, оточена широким спектром субкультур. Але ж, чим численнішим стає населення, тим важче стає ним управляти, тим більшим стає державний апарат, тим більше видає держава законів, постанов, розпоряджень тощо, а звідси починається перехід від неписаного до писаного зводу соціальних норм. Чим більшим є розмір групи, тим більшою стає проблема влаштування особистого життя молоді на основі накопичених норм, тим необхіднішим стає вдосконалення інститутів шлюбу, сім’ї, освіти. Отже, чим глибшим є поділ праці в первісному колективі між статями, тим більшою стає роль соціальних чиників. У проблемі стосунків чоловіків і жінок у людей на перший план вийшли статусні права (а не біологічні достоїнства). Жінка почала вибирати чоловіка, розглядаючи його якості як годувальника й турботливого батька, а чоловік перестав її сприймати як машину для задоволення його потреб і виробництва потомства – жінка стала його соціальним партнером, від якого залежало подеколи його економічне виживання й суспільне благополуччя.

Прикметно, що в праобщині жінка цінувалася як найбільша цінність дуже цікавим способом: чоловіки винайшли перший в історії засіб комунікації – обмін жінками. Це виступало як обмін вищими цінностями. Вочевидь, жінка при такому обміні повинна була почувати себе дуже гордою. Напевне, так.

Роль інстинктів, які раніше тягли дві протилежних статі одне до одного, сталі віднині виконувати інтереси: вона зацікавлена в ньому, а він зацікавлений у ній. Причому на кожному витку еволюції кількість взаємних інтересів зростала. Інстинкти ж в принципі нездатні ставати різноманітними чи зростати в кількості. Іншими стали також і стосунки між двома чоловічими поколіннями, бо тепер вже чоловік, як голова сім’ї, знаходив сину дружину, готував подарунки, навчав соціальним навичкам.

Чим глибше поділ праці, тим більше різниць спостерігається між членами навіть одної групи, а відповідно, вищим стає рівень соціальної нерівності й диференціації. Чим вище рівень соціальної диференціації в соціумі, тим різноманітніше суспільне життя. Але це одночасно породжувало й нові задачі, які приходилося вирішувати людині. Соціальним відносинам теж треба було навчати молоде покоління, з чим одна жінка справитися не могла. До виховання дітей залучається батько, а соціалізація перетворюється спочатку в спільний – батьківсько-материнський, а потім в колективно-общинний захід. Таким чином, на стадії праобщини з'являється соціалізація в справжньому сенсі цього слова.