Вавилонська вежа

одна з найграндіозніших споруд стародавнього Вавилону, символсум'яття і безладу. Згадується у Книзі Буття, 11 вірш.

За стародавньою біблійною легендою, понад чотири тисячі років тому всі люди жили в Месопотамії, тобто в басейні річок Тигру і Євфрату, і розмовляли однією мовою. Оскільки земля цих місць була дуже плідна, то люди жили багато. Від цього вони сильно загордилися і вирішили побудувати вежу до самого неба.

Для споруди монументальної будови люди використовували не камінь, а необпалену цеглу-саман, для з'єднанняцегли застосовувався замість вапна бітум (гірська смола). Вежа все росла і росла у висоту. Нарешті Бог розгнівався на безрозсудних і пихатих людей і покарав їх: Він змусив будівельників розмовляти різними мовами. Від цього дурні гордівники перестали розуміти один одного і, покинувши свої знаряддя, припинили будівництво вежі, а потім розійшлися в різні боки Землі. Так вежа залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися всі мови, назвали Вавилоном.

Проте історики і археологи довели, що в основі біблійної легенди лежать справжні історичні події. Виявилось, що Вавилонська вежа, або зикурат Етеменанкі справді була побудована в II тисячолітті до нашої ери, але потім неодноразово руйнувалася і знов відбудовувалася. Остання реконструкція здійснилася в VII—VI століттях до нашої ери. Зикурат з високими сходами і пандусами мав квадратну основу зі сторонами приблизно 90 м і такої ж висоти. За нинішніми мірками споруда досягала у висоту 30-поверхового хмарочоса.

Вавилонська вежа була ступінчастою восьмиярусною пірамідою, обкладеною зовні обпаленою цеглою. При цьому кожен ярус мав строго певний колір. На вершині зикурата знаходилося святилище, викладене синім кахлем і прикрашене по кутахзолотими рогами (символом родючості). Воно вважалося житлом бога Мардука — покровителя міста. Крім того, усередині святилища знаходилися позолочені стіл і ложе Мардука. На яруси вели драбини, ними підіймалися релігійні процесії.

Взагалі, в Месопотамії існував особливий тип храму, абсолютно відмінний від єгипетського. Так, якщо піраміди по суті своїй були гробницями, то зикурати мали суцільну кладку без внутрішніх приміщень. Вгорі знаходився павільйон, що представляв, згідно із віруваннями того часу, житло божества. Основна частина терас зикуратів мала пласку покрівлю. Оскільки каменя, придатного для будівництва, в основних районах Дворіччя не існувало, а дерева було мало, то єдино можливою була саме така конструкція споруди.

Верхні майданчики зикуратів використовувалися не тільки в культових, але і в практичних цілях: для оглядувоїнами-стражниками навколишньої місцевості. Взагалі, оборонна функція пронизувала всю архітектуру Месопотамії.

В даний час від легендарної Вавилонської башти залишилися тільки фундамент і нижня частина стіни. Але завдякиклинописним табличкам зберігся опис прославленого зикурату і навіть його зображення.

САДИ СЕМИРАМІДИ

Сади Семіраміди — одне з семи чудес світу, що знаходилося у легендарному Вавилоні.

За давніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада (Ірак).

Історія створення цього Чуда світу сягає давніх часів. Тоді вавилонський цар Навуходоносор II (605–562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз зКнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II на дочці мідійського царя Семіраміді.

Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».

Зараз найточніші відомості про Сади виходять від грецьких істориків, наприклад, від Вероссуса й Діодоруса, але опис Садів досить мізерний.

Манускрипти часу Навуходоносора не мають жодних посилань на Висячі Сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх. Сучасні історики доводять, що коли солдати Олександра Македонського досягли родючої землі Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони повідомили про дивні сади і дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу і зіккурати. Ці оповіді й розпалили уяву поетів і древніх істориків, які змішали всі ці розповіді в одне ціле, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.

В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.

У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, по них день і ніч насосами подавалася вода з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, вивезених з далекої Мідії.

331 р. до н. е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, в тіні Висячих Садів він помер у 323 р. до н. е. Після смерті Олександра Вавилон поступово прийшов у занепад. Сади опинилися в запущеному стані. Могутні повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обрушилися на землю. Так загинуло одне з Чудес Світу.

Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди про Висячі Сади. Археологи все ще намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити кінцеві висновки про місцеположення Садів, їх систему зрошування, і про істині причини їх появи.

Нині єдиний слід колись грандіозного пам'ятника інженерної думки — відкрита завдяки розкопкам Роберта Кольдевея у 1898 мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Хілле (за 90 км від Багдада), в зрізах яких і зараз видно сліди напівзруйнованої кладки.

Культура Месопотамії була не такою консервативною, як єгипетська. Месопотамська традиція світосприйняття лягла в основу картини світу практично усіх народів Середземномор’я.