Недійсність шлюбу.

1) смерть одного з подружжя або оголошення його померлим;

2) розірвання шлюбу, яке може бути здійснено на

- підставі постанови органу РАЦСу;

- на підставі рішення суду.

Якщо шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, припинення шлюбу не потребує спеціального оформлення. Відповідні права та обов’язки в цьому випадку припиняються внаслідок самого факту смерті або оголошення особи померлою. Реєстрація смерті і отримання свідоцтва про смерть є достатнім підтвердженням припинення шлюбу. Якщо особа оголошена померлою, то правовою підставою припинення шлюбу є відповідне рішення суду.

Якщо один з подружжя звернувся до суду про розірвання шлюбу, а потім один з подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання суду, то вважається що шлюб припинився внаслідок його смерті, а якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один з подружжя помер, то вважається , що шлюб припинився внаслідок його розірвання. У першому випадку припинення шлюбу підтверджується свідоцтвом органу РАЦСу, а в другому – відповідним рішенням суду щодо розірвання шлюбу.

4.Припинення шлюбу внаслідок його розірвання.

Розірвання шлюбу відбувається в певних межах під контролем держави і може здійснюватися відповідними державними органами – органами реєстрації актів цивільного стану або судом.

На підставі постанови органу РАЦСу розірвання шлюбу проводиться у наступних випадках ( ст. 106,107СК України):

1) якщо у подружжя не має неповнолітніх дітей (постанова виноситься після спливу 1 місяця від дня подання заяви) і існує взаємна згода подружжя про розірвання шлюбу.

2) якщо один з подружжя визнаний безвісно відсутнім,

3) якщо один з подружжя визнаний недієздатним,

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Питання про розподіл майна подружжя можуть вирішити у судовому порядку. Орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання спільної заяви. Таким чином законодавство дає змогу подружжям обдумати своє рішення і остаточно визначити серйозність своїх намірів щодо розірвання шлюбу.

На підставі рішення суду шлюб розривається:

1) якщо між подружжям є спір щодо розірвання шлюбу;

2) за спільною заявою подружжя, якщо у подружжя є спільні діти (разом із заявою про розірвання шлюбу подається письмовий договір про те, з ким будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо, умови про виховання дітей, договір про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений).

Заява про розірвання шлюбу не може бути поданий протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, Сімейний Кодекс встановлює нове правило, шлюб не може бути розірвано за ініціативи не тільки чоловіка, а й жінки, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Суд приймає позов про розірвання шлюбу, вживає заходи щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

5. Правові наслідки розірвання шлюбу.Режим окремого проживання подружжя.

Розірвання шлюбу як юридичний факт викликає певні юридичні наслідки. Між подружжям припиняються особисті права та обов’язки (ст. 51, 52, 54-56 СК). Шлюб вважається припинений з часу набрання чинності рішенням суду або у день винесення постанови органом РАЦСу.

Відповідно до ст. 113СК особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу, має право іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Згода іншого з подружжя для цього не потрібна.

З припиненням шлюбу закон пов’язує виникнення у подружжя права на утримання ( ст. 76СК).

Припиняється режим спільної сумісної власності подружжя. Речі, набути кожною особою після розірвання шлюбу, належать їй на праві приватної власності, майно, нажите подружжям у шлюбу, поділяється між подружжям за спільною згодою або за рішенням суду.

Жінка та чолові мають право на поновлення шлюбу, якщо вони не перебували в повторному шлюбі. Це стосується випадків розірвання шлюбу, припинення шлюбу в разі оголошення особи померлою або визнання її безвісно відсутньою. Шлюб поновлюється у судовому порядку, на підставі рішення суду орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб, в якому день реєстрації шлюбу може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу.

За заявою одного з подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання проживати спільно , в цьому разі:

а) майно, набуте дружиною та чоловіком не вважатиметься набутим у шлюбі;

б) дитина, народжена дружиною після спливу 10 місяців, не вважатиметься такою, що походить від чоловіка;

в) дружина , чоловік можуть усиновлювати дитину без згоди другого з подружжя.

Контрольні запитання:

1. Поняття шлюбу та умови його укладення.

2. Порядок вступу до шлюбу.

3. Недійсність шлюбу.

4. Визнання шлюбу неукладеним.

5. Поняття та підстави припинення шлюбу.

6. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання.

7. Правові наслідки розірвання шлюбу. Режим окремого проживання подружжя.

Рекомендована література:

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002.

2. Сімейне право України . підручник за ред. О.В.Дзери. Київ, 1997, Вентурі.

3. Сімейне право України . підручник за рев.І, Борисової, І.В. Жилінкової, Київ, Юрінком Інтер 2004.

4. Сімейне право України . Підручник за ред. В.П. Мироненко . Київ – 2008р.,Правова Едність.

5. Матвеев Г.К. Советское семейное право М.1985.

6. Г.К. Матвеев. История семейно – брачного законодательства УССР. Киев, 1960.

Орлова Н.В. Правовое регулирование брака в СССР. М.1971.

7. Токарева. В.І. Сімейне право. Пратикум. Київ., «Знання» - 2007 рік.

Лекція 3, 4.

Тема: Особисті немайнові та майнові відносини подружжя

План:

1. Особисті немайнові правовідносини подружжя.

2. Правовий режим роздільного майна подружжя.

3. Правовий режим спільного майна подружжя.

4. Поділ спільного майна.

5. Права та обов’язки подружжя щодо утримання.

6. Шлюбний договір.

1. Особисті немайнові правовідносини подружжя.

Глава 6 СК дає перелік особистих немайнових прав подружжя.

1. Право на материнство та батьківство (ст.49,50СК). Материнство –це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію – народжувати дітей, утримувати та виховувати їх. Батьківство визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично зафіксований у відповідних органах. Позбавлення жінки можливості народити дитину у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

2. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності ( ст.51 СК). Ця норма має значне морально – етичне навантаження і слугує орієнтиром для поведінки подружжя у шлюбі, така повага вважається природною і не потребує повсякденного нагадування.

3. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток ( ст. 52 СК ).

Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв до своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

4. Право чоловіки та дружини на зміну прізвища (ст.35СК). Наречені при укладенні шлюбу мають право іменуватися своїм дошлюбним прізвищем, можуть за взаємною згодою обрати прізвище одного з них, обрати подвійне прізвище, зміни його після укладення шлюбу.

5. Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (ст. 54СК). Рівність подружжя полягає в можливості на паритетних засадах вирішувати питання про розподіл обов’язків між собою.

6. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість (ст.56СК). Це право вибору кожним з подружжя місця проживання, право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин, кожен вільний у вирішенні питань, що стосуються його особисто. Подружжя мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Подружжя мають право на припинення шлюбних відносин тощо.

7. Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю(ст. 55 СК). Чоловік та дружина зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуття взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Подружжя відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній.

2. Правовий режим роздільного майна подружжя.

Сімейний кодекс України визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя. Роздільним є майно:

1. Яке кожен з подружжя набув до шлюбу (ч.1 ст. 57 СК).Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користується і іншій з подружжя.

2. Яке набуте кожним з подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п.2 ч.1 ст.57 СК).

3. Майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто (п.3 ст.57 СК). Це правило стосується як грошей, які були набуті одним з подружжя до шлюбу, так и тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу за договором дарування, внаслідок спадкування тощо.

4. Речі індивідуального користування кожного з подружжя (одяг, аксесуари, косметичні засоби тощо). Коштовності є приватною власністю того з подружжя, хто ними користується. У разі поділу майна ці речі не враховуються і поділу не підлягають ( ч.2 ст.57 СК).

5. Премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої заслуги (ч.3 ст.57СК). Але якщо буде встановлено, що другий з подружжя сприяв її одержанню, суд може визнати за ним право на частку цієї премії або нагороди, розмір частки буде визначатися судом і залежатиме від усіх обставин справи.

6. Майно, одержане як відшкодування шкоди за користування майном, яке належало одному з подружжя .

7. Відшкодування завданої моральної шкоди (ч.4 ст.57 СК).

8. Страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них (ч.5 ст.57 СК).

9. Якщо подружжя проживають окремо але шлюб не розірвано і за цієї період ними набуте майно, то це майно суд може визнати власністю дружини або чоловіка (ч.6 ст. 57 СК).

10. Плоди, доходи, приплід, які дає річ, що належить на праві власності одному з подружжя, є власність цього з подружжя (ст..58 СК).

11. Ч.1 Ст. 57 СК закріплює режим майна, що іноді називають “змішаним”. Йдеться про випадки, коли в придбання майна вкладені окрім спільних також роздільні кошти. У частці, яка відповідає внеску одного з подружжя, майно належить йому на праві приватної власності, в іншій частці – майно належить подружжю на праві спільної власності.

Той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’і. При розпорядженні своїм майном дружина , чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

3. Правовий режим спільного майна подружжя.

Режим спільного майна подружжя означає, що:

· майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін;

· подружжя мають рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності;

· майно належить подружжям без визначення частки кожного з них у праві власності,;

· права на майно визнаються рівними, незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку ( ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо);

· вважається, що кожен з подружжя, який здійснює право чини щодо розпорядження спільним майном , діє в інтересах іншого з подружжя, поки не буде доведено протилежне.

Види майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя:

1. Майно, набуте за час шлюбу (ч.1 ст.60СК).Перелік такого майна відсутній у законодавстві. При реєстрації прав на нерухоме майно, яке набуте під час шлюбу, на одного з подружжя, не визначає права власності на нього тільки одного з подружжя, вказане майно є спільною сумісною власність подружжя.

2. Заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи, одержані одним з подружжя (ч.2 ст.61 СК).

3. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім”і, то гроші, інше майно, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі для професійних занять кожного з подружжя, якщо вони придбани за час шлюбу, то вони є спільною сумісною власністю подружжя. Це музичні інструменти, оргтехніка, лікарські обладнання тощо, вони мають особливий правовий режим. При поділі такого майна один з подружжя, кому це майно передається повинен сплатити іншому частину вартості цього майна, відповідно до його частки.

Якщо майно дружини, чоловіка істотно збільшилося за час шлюбу у своєї вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності.

Якщо один з подружжя своєю працею або коштами брав участь в створенні майна, належному другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержані від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнані об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подружжя мають рівні права щодо володіння , розпорядження, користування майном. Сімейним кодексом встановлено декілька правил щодо розпорядження таким майном:

· правочини щодо нерухомого майна та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державної реєстрації, згода іншого з подружжя на укладення такого право чину повинна бути нотаріально засвідчена;

· при укладенні одним з подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя повинна бути надана письмово. Критеріїв визначення “ цінне майно” законодавець не надає, тому в кожному випадку це буде вирішуватися окремо;

· при укладенні правочинів щодо іншого майна згода іншого подружжя на його укладення повинна бути висловлені усно, однак в будь якому разі чоловік або дружина мають право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без його згоди (ч.2 ст.65 СК);

· подружжя мають право укладати побутові правочини щодо спільного майна. Такі право чини мають усну форму і не можуть бути визнані недійсними та тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Дрібні побутові правочини, це правочини, об’єктом яких е майно, що має невисоку майнову вартість.

Подружжя можуть домовитися про порядок користування майном (ч.1 ст.66 СК), можуть укласти договір і нотаріально його посвідчити. В такому разі сторони самі встановлюють правила відносно майна. Вони можуть укласти:

- договір про відчуження своєї частки на користь другого з подружжя без виділу цієї частки (ч.2 ст.64СК);

- договір про користування майном ( ст. 66СК);

- договір про поділ майна (ст. 69,70СК);

- договір про надання утримання ( ст.78СК);

- договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (ст89СК);

- шлюбній договір (ст.93 –103СК).

Договори можна поділити на 3 групи:

1) договори про надання утримання одному з них;

2) договори щодо спільного майна подружжя;

3) договори щодо користування майном, яке є власністю кожного з подружжя.

4.Поділ спільного майна.

Спільне сумісне майно може бути поділено між подружжям як під час розірвання шлюбу, так і під час існування шлюбу. Поділ майна може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилися щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Договір про поділ нерухомого майна повинен бути нотаріально посвідчений. Щодо поділу іншого майна, то закон не встановлює спеціальної форми домовленості подружжя. Тут необхідно керуватися загальними нормами цивільного права про форму договору. Питання про поділ майна може бути передбачено і у шлюбному договорі подружжя.

В разі виникнення спору про розподіл майна спір вирішується у судовому порядку. Суд повинен визначити предмет поділу, в цьому разі враховуються таки 3 його категорії:

· речі;

· кредиторські вимоги подружжя;

· боргові зобов’язання.

Поділ майна здійснюється у 2 етапи:

1) суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно;

2) здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток.

Частки вважаються рівними, однак суд може змінити це правило у таких випадках:

- якщо один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’і, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, втрачав його на шкоду інтересам сім’і;

- збільшити частку того з подружжя, з яким залишаються проживати неповнолітні діти.

Суд може винести рішення про поділ майна в натурі, або присудити майно одному з подружжя з обов’язком відшкодувати іншому частку його вартості (для цього потрібна згода другого з подружжя). Це можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

До розірвання шлюбу поділ майна може бути здійснений в будь – який час. Сімейним Кодексом визначено правовий режим май на чоловіка та жінки, яки проживають у незареєстрованому шлюбі. Майно, яке нажито ними під час шлюбу є спільною сумісною власністю і при поділі на нього розповсюджуються положення глави 8 СК.

За зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому у натурі, або на спільне майно, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержано за договором використано на її потреби. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбано за кошти, здобуті злочинним шляхом.

5. Права та обов’язки подружжя щодо утримання .

Дружина та чолові повинні матеріально підтримувати один одного (ч.1 ст.75СК).

Загальні правила взаємного утримання подружжя:

- непрацездатність одного з подружжя ( непрацездатним визнається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом або є інвалідом 1,2,3 груп);

- потреба у матеріальній допомозі (нужденність);

- здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу.

При вирішенні цього питання можуть бути враховані різні обставини: рівень доходів подружжя, знаходження у нього на утриманні неповнолітніх дітей тощо.

Право на утримання не припиняється після розірвання шлюбу:

- якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом 1 року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо колишній чоловік ( дружина) може надавати допомогу;

- якщо особа стала інвалідом після спливу 1 року після розірвання шлюбу в результаті протиправної поведінки колишнього чоловіка, дружини під час шлюбу;

- якщо на момент розірвання шлюбу жінці ( чоловікові) до досягнення пенсійного віку залишилося не більш як 5 років і вони проживали у шлюбі не менш як 10 років;

- якщо один з подружжя в результаті ведення домашнього господарства, піклуванням про членів сім”і, хворобою не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду ( право на утримання в цьому разі триває на протязі 3 років від дня розірвання шлюбу).

Утримання може надаватися у грошовій або у натуральній за їхньою згодою. За рішенням суду – як правило у грошовій. Подружжя мають право укласти договір про утримання, форма договору письмова, нотаріально посвідчена. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів затверджується Кабінетом Міністрів.

Право на утримання припиняється (ст.82):

- у разі повторного шлюбу;

- у разі поновлення працездатності.

Якщо право на утримання було присуджено за рішенням суду, то воно може бути припинено:

- якщо одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги;

- платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу.

Рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо:

- подружжя перебувало у шлюбі нетривалий час;

- непрацездатність одного з подружжя виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

- непрацездатність або хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу;

- одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.

Ст.84 СК визначає право дружини на утримання під час вагітності та у разі народження нею дитини, ст. 86СК – право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини, ст.88СК – право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина – інвалідність.

Дружина та чолові взаємно зобов’язані брати участь у витратах, пов’язаних із хворобою, каліцтвом другого з подружжя.

6. Шлюбний договір.

Шлюбний договір - це згода заручених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних с укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням.

Форма шлюбного договору письмова, нотаріально посвідчена. При укладенні такого договору неповнолітню особою потрібна згода батьків або піклувальника, посвідчена нотаріусом.

Шлюбний договір може укладатися до реєстрації шлюбу ( в цьому випадку він вступає в силу з дня реєстрації шлюбу) і після реєстрації шлюбу ( в силу вступає с моменту його нотаріального посвідчення). Відповідно до ст. 96СК України в шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків подружжя. За бажанням подружжя у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов після припинення шлюбу. Подружжя можуть укласти його лише на певний час, наприклад, на 3 або 5 років, після спливу строку договору подружжя вправі укладати новий договір.

Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя, встановлюються майнові права та обов’язки. Особисті відносини подружжя шлюбним договором не регулюються. Договір не може зменшувати обсяг прав дитини ( наприклад, не можна позбавити дитину права на аліменти тощо), не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

В шлюбному договорі можуть бути встановлені умови щодо користування майном, яке належить одному з подружжя, наприклад, житлом, автомобілем тощо, умови щодо утримання одного з подружжя, умови щодо поділу майна у разі розірвання шлюбу та інші умови (ст. 97 СК).

Умови договору в односторонньому порядку не можуть бути змінені (ч.1 ст. 100 СК). За бажанням обох з подружжя в шлюбний договір можуть бути внесені зміні, які підлягають нотаріальному посвідченню. В разі виникнення суперечок між подружжям, спір вирішується в судовому порядку.

Подружжя мають право на відмову від шлюбного договору.

Шлюбний договір може бути визнаний судом недійсним у наступних випадках:

- порушення нотаріальної форми договору;

- укладення договору неповнолітніми особами, які укладають шлюб без згоди їх батьків або піклувальників;

- укладення договору недієздатними особами або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності;

- зменшення обсягу прав дитини;

- включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайне невигідне матеріальне становище;

- укладення договору під впливом обману, насильства, помилки однієї зі сторін договору;

- порушення договором норм закону.

Шлюбний договір припиняється по закінченні строку його дії.

Шлюбний договір може бути на вимогу одного з подружжя розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема у разі неможливості його виконання.

Контрольні запитання:

1. Особисті немайнові правовідносини подружжя.

2. Правовий режим роздільного майна подружжя.

3. Правовий режим спільного майна подружжя.

4. Поділ спільного майна.

5. Права та обов’язки подружжя щодо утримання.

6. Шлюбний договір.

Рекомендована література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002р.

3. Сімейне право України . Підручник за ред. О.В.Дзери. Київ, 1997, Вентурі.

4. Сімейне право України . Підручник за ред.І, Борисової, І.В. Жилінкової, Київ, Юрінком - Інтер 2004.

5. Сімейне право України . Підручник за ред. В.П. Мироненко . Київ – 2008р.,Правова Едність.

6. Дзера О.В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України // Юридична Україна – 2003, - №1.

7. Жилинкова И.В. Правовой режим членов семи. – Х.: Ксилон. 2000.

8. Токарева. В.І. Сімейне право. Практикум. Київ., «Знання» - 2007 рік.

9. Фурса С. Договірні взаємовідносини в сімейному кодексі України та їх вплив на нотаріат. //підприємництво, господарство і право. - 2002. - №11.

Лекція 5

Тема: Визначення походження дітей.

План:

1. Загальні підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей.

2. Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою.

3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.

4. Оспорювання батьківства, материнства.

1. Загальні підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей.

Народження дитини це юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення різноманітних правовідносин. В момент народження у дитини виникає цивільна правоздатність ( здатність мати права та обов’язки), між дитиною та її матерю та батьком виникає споріднення. Спорідненням визнається такий зв’язок між особами, які походять одна від одної або від спільного предка. Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, моральний, особистий або майновий характер. Права та обов’язки, що виникають у батьків та дітей є взаємними. Підставою їх виникнення є кровне споріднення, походження дітей від даних батьків.

Юридичне значення факт народження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану. З цього моменту між батьками та дітьми виникає юридичний зв’язок. Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов’язки.

Реєстрація народження провадиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові не пізніше 1 місяця з дня народження дитини за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою. У разі хвороби, смерті батьків або з інших причини неможливості зареєструвати народження реєстрація здійснюється з заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому вона на цей час перебуває. У виняткових випадках у разі народження дитини вдома чи іншому місці без надання медичної допомоги реєстрація народження проводиться органами РАЦСу. Факт народження дитини у таких випадках підтверджується підписами двох свідків, а також медичною довідкою про перебування дитини під наглядом лікувального закладу.

Для реєстрації народження подається довідка медичної установи про народження, документ що посвідчує особу батьків ( одного з них). Орган РАЦСу видає свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних батьків. У виняткових випадках, у разі народження дитини вдома чи іншому місці без надання медичної допомоги, реєстрація народження дитини проводиться органом РАЦСу на підставі підтвердження факту народження підписами двох свідків, а також медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу.

2.Визначення походження дитини від батьків, які перебувають у шлюбі між собою.