ТЕХНІКА ВНУТРІШНЬОВЕННИХ ІН'ЄКЦІЙ

Навчальна мета: уміти накласти венозний джгут і підготувати вену до пункції; здійснити венопункцію; увести лікарській препарат у вену за допомогою шприца та голки; усунути можливі складності під час здійснення внутрішньовенної ін'єкції.

Виховна мета: усвідомити важливість запобігання негативним емоціям у хворого і страху перед венепункцією.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньовенних ін'єкцій та вени, які найчастіше використовують; основні правила внутрішньовенного введення препаратів.

Оснащення:

1) джгут;

2) прокладка під джгут;

3) подушечка-валик;

4) стерильні шприци ємкістю 10, 20 мл, голки ін'єкційні завдовжки 4 — 6 см;

5) ліки для внутрішньовенного введення;

6) стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рукавички;

7) 70 % розчин етилового спирту;

8) лотки ниркоподібні.

Перевага внутрішньовенних ін'єкцій. Внутрішньовенні ін'єкції здійснюють для екстреного введен-ня лікарських препаратів при станах, які загрожують життю хворих, а також для введення препаратів, які неможливо ввести внутрішньом'язово або підшкірно через їх значну подразнювальну дію.

Вени, які найчастіше використовують для ін'єкцій. Для внутрішньовенних ін'єкцій найчастіше використовують вени ліктьового згину, рідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кінцівок. У новонароджених і немовлят використовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.

Основні правила внутрішньовенного введення препаратів

1. Внутрішньовенне введення препаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який пре-парат для внутрішньовенного введення, медична сестра повинна знати назву препарату, його концент-рацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, сумісність препаратів, швидкість уведення.

2. Перед тим як змішати препарати для внутрішньовенного введення, необхідно з'ясувати, чи вони сумісні. Для цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських препаратів, або таблицю сумісності лікарських препаратів.

3. Внутрішньовенно краплинне препарати необхідно вводити повільно (оптимальна частота 30 — 40 крапель за 1 хв), виняток становлять екстремальні випадки. У такому разі потрібно керуватися безпосередньо вказівками лікаря.

4. Препарати для внутрішньовенного струминного введення необхідно вводити протягом 1 — 3 хв, а сильнодіючі препарати — зі швидкістю 1 мл за 1 хв.

5. Якщо хворому вводять препарат вперше, то протягом 20 хв його необхідно вводити повільно, щоб оцінити реакцію організму хворого.

6. Низькодисперсні препарати (білкові гідролізати, жирові емульсії) необхідно вводити повільно зі швидкістю 20 крапель за 1 хв. У разі швидкого введення може з'явитися відчуття жару, гіперемія обличчя, утруднене дихання.

7. При щоденних внутрішньовенних уливаннях шляхом венепункції необхідно змінювати місце ін'єкції. Одну систему для ін-фузії можна використовувати не більше як 1 добу. Під час інфузії необхідно надійно закріпити голку, щоб уникнути подразнення стінки вени. При інфузії у вену малого калібру потрібно знизити швидкість інфузії, що зменшить імовірність виникнення флебітів у хворих.

8. Необхідно уникати змішування препаратів з кров'ю, препаратами крові або розчинами для парентерального харчування.

9. Перед тим як уводити в систему або через канюлю додаткову порцію рідини, необхідно перевірити правильність положення голки у вені.

10. Категорично забороняється вводити у вену олійні розчини, тому що це призводить до тяжкого ускладнення — медикаментозної емболії.