Організація та роль міжбанківських розрахунків

Важливим елементом платіжної системи є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб’єктами – клієнтами різних банків або різних філій одного банку. У цих випадках виникає потреба переказувати гроші з банку платника в банк одержувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб’єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі – міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки, функціонувати платіжна система та банківська система взагалі.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп’ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків – Систему електронних платежів (СЕП), що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був НБУ. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме:

– внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему (ВМПС);

– комбінацію систем ВМПС і СЕП;

– міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT;

– двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передавання інформації.

Кореспондентський рахунок – це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Коррахунки для банків мають таке саме значення, як поточні рахунки дія господарських суб’єктів, а відкриття і ведення їх є обов’язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків – важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини – це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, термін договору, відповідальність і санкції за його порушення.

Укладенню кореспондентського договору між банками передує уважне вивчення ними один одного, а відкриття коррахунків здійснюється на підставі визначеного комплекту стандартних документів, установлених чинними нормативно-правовими актами Національного банку України.

В українській практиці використовуються коррахунки кількох видів:

– відкриті на взаємній основі, коли два банки (філії банків) відкривають їх один для одного;

– відкриті в односторонньому порядку, коли один банк відкриває тільки собі рахунок у другому банку. Такі рахунки відкривають, як правило, українські банки в іноземних або малі банки у великих банках-резидентах;

– відкриті банками другого рівня в територіональних управліннях НБУ. У практиці міжбанківських розрахунків через СЕП їх називають реальними коррахунками;

– технічні коррахунки, відкриті банкам – учасникам СЕП у ЦОСЕП;

– клірингові рахунки, що є різновидом коррахунків і відкриваються в клірингових центрах (розрахункових банках) для проведення заліку взаємних вимог між банками.

Коррахунки, відкриті в комерційних банках, підрозділяються на рахунки «ностро», «лоро». «Ностро» називається рахунок, відкритий даним банком в іншому комерційному банку. Рахунок «ностро» відображається у банку-власника в активі, а в обслуговуючого банку-кореспондента – в пасиві балансу.

«Лоро» називається рахунок, відкритий у даному банку для іншого комерційного банку – його власника. Тому один і той самий коррахунок для банку-власника буде рахунком «ностро», а для обслуговуючого банку – рахунком «лоро». В обслуговуючого банку-кореспондента «лоро» відображається в пасиві балансу, а в банку-власника – в активі балансу.