Параметри звукових карт

До основних параметрів звукових карт можна віднести розрядність, максимальну частоту
дискретизації, кількість каналів (моно або стерео), параметри синтезатора, розширюваність,

сумісність.

Під розрядністю карти мають на увазі розрядність цифрового представлення звуку - 8 або
16 біт. 8-розрядні карти дають якість звуку, близьку до телефонної, 16-розрядні вже підходять під
визначення “Hi-Fi” і теоретично можуть забезпечити студійну якість звучання, хоча практично це
реалізується дуже рідко. Розрядність представлення звуку не має ніякого зв’язку з розрядністю
системної шини для карти, однак карта для 32-розрядної шини PCI буде працювати з дещо
меншими накладними витратами на запис/відтворення оцифрованого звуку, ніж карта для ISA.

Максимальна частота дискретизації (оцифровки) визначає максимальну частоту сигналу,
що записується або відтворюється, яка приблизно рівна половині частоти дискретизації. Для
запису/відтворення мови може бути достатньо 6..8 кГц, для музики середньої якості - 20..25 кГц,
для високоякісного звучання необхідно 44 кГц і більше. В деяких картах можна підвищити
частоту дискретизації ціною відмови від стереозвуку: два канали по 22 кГц або один канал 44 кГц.

Параметри синтезатора визначають можливості карти в синтезі звуку та музики. Тип синтезу
- FM або WT - визначає вид звучання музики: на FM - синтезаторі інструменти звучать дуже бідно,із відтінком “дзвону”, імітація класичних інструментів дуже умовна; на WT-синтезаторі звучання більш “живе”, класичні інструменти звучать природньо, а синтетичні - більш приємно, на хороших WT-синтезаторах може навіть створюватись враження “живої гри” або “слухання CD”. Число голосів (polyphony) визначає граничну кількість елементарних звуків, що можуть звучати одночасно. Об’єм ПЗП або ОЗП WT-синтезатора визначає кількість різних інструментів або якість їх звучання, але великий об’єм ПЗП не означає автоматично високої якості самплів і навпаки. Для власної музичної творчості велике значення мають можливості синтезатора з обробки звуку (огинаючі, модуляція, фільтрування, наявність ефект-процесора), а також можливості завантаження нових інструментів.

Розширюваність визначає можливості з підключення додаткових пристроїв, встановлення мікросхем, розширення об’єму ПЗП або ОЗП та ін. На багатьох картах є 26-розрядний внутрішній роз’єм для підключення дочерньої плати, яка являє собою додатковий WT-синтезатор. Практично на кожній карті є роз’єм для підключення CD-ROM з інтерфейсом Sony, Mitsumi, Panasonic або IDE, бувають роз’єми цифрового виходу (SPDIF) для підключення до студійного обладнання, роз’єми для підключення модема та інші. Деякі карти допускають встановлення DSP і додаткової пам’яті для самплів WT-синтезатора.

Під сумісністю найчастіше розуміють сумісність з моделями Sound Blaster - звичайно SB
Pro і SB 16 (остання - тільки для карт виробництва Creative). Під сумісністю з SB Pro розуміють і
сумісність з AdLib - однією з перших звукових карт для IBM PC. Основні відмінності SB 16 від
SB Pro: SB Pro - 8-розрядна карта, допускає запис/відтворення одного каналу з частотою
дискретизації до 44.1 кГц або двох каналів з частотою 22.05 кГц, SB 16 - 16-розрядна карта,
допускає запис/відтворення з частотою дискретизації до 44.1 кГц, має автоматичне регулювання
рівня з мікрофона і програмне регулювання тембра. Обидві карти мають стереофонічний FM-
синтезатор (OPL3). Більшість SB Pro-сумісних карт насправді 16-розрядні, але відповідне

програмне забезпечення використовує їх тільки в 8-розрядному режимі SB Pro.

Певне значення має програмна сумісність MIDI-інтерфейса з MPU-401, що дозволяє
використовувати зовнішній інструмент з програмами, які не мають спеціальних драйверів для
MIDI-інтерфейса карти (в основному це старі програми для DOS). При роботі в Windows ця
сумісність, як правило, не суттєва, оскільки кожна карта має в комплекті набір драйверів для
Windows.