Одиниці вимірювання інтенсивності звуку.

Наростання інтенсивності у вигляді степеневої функції сприймається на слух як лінійне збільшення голосності, тому при вимірюванні інтенсивності звуку зручніше користуватись логаріфмічними, а не лінійними одиницями. Саме тому інтенсивність звуку (потужності, амплітуди, напруги або струму сигналу, підсилення/ослаблення та ін.) прийнято вимірювати в логарифмічних одиницях. Десятковий логарифм відношення деякої величини до її еталонного значення - lg (X/X_Е) - називається белом (Б), а його десята частина - lg (X/X_Е) / 10 - децибелом (дБ). Вимірювання в децибелах зручне ще й тим, що людське вухо розрізняє відносну зміну інтенсивності приблизно на 1 дБ.

При вимірюваннях абсолютної інтенсивності звуку за еталонне значення приймається рівень порогу чутності для синусоїдального сигналу з частотою 1 кГц - 10^-12 Вт/м². При цьому поріг чутності визначається інтенсивністю 0 дБ, а інтенсивність, при якій починаються больові відчуття (больовий поріг) - біля 140 дБ. Інтенсивність тихого шепоту - біля 35 дБ, голосного голосу - біля 95 дБ, forte fortissimo (ff) оркестру - біля 100 дБ, оркестрового тутті (звучання всіх інструментів) - біля 120 дБ.

При вимірюваннях величин, з якими інтенсивність пов’язана квадратичною залежністю -
напруги, струму та звукового тиску - у виразі для децибела множник 10 замінюється на 20 (двійка виноситься з логарифма відношення квадратів).

При вимірюваннях відносних величин за еталонний рівень приймається деяке значення
величини. Наприклад, при оцінці підсилення за нього приймається одиничне підсилення
(пропускання сигналу без зміни), рівне 0 дБ. При цьому 60 дБ відповідає підсиленню в 1000 разів (60 = 20 lg 1000), а -20 дБ - ослабленню в 10 разів. Для опису характеристик підсилювачів та фільтрів приймається також одиниця “децибел на октаву” (дБ/окт), що показує зміну підсилення при зміні частоти в 2 рази.