Виконання наказу або розпорядження.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ – це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію або бездіяльність, пов’язану із заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням особи, яка видала його.

Згідно зі ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконувати накази командира. Ст. 2 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу виконувати накази начальників. Вимоги виконування наказів (розпоряджень) начальників зафіксовані в нормативних документах стосовно всіх категорій працівників (у Кодексі законів про працю (ст. 139), правилах внутрішнього розпорядку тощо).

Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу – це виконання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі – злочином (наприклад, для військовослужбовця передбачена кримінальна відповідальність за непокору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)).

Згідно зі ст. 60 Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання й виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).

У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу.

Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: «Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах». При цьому суд може визнати вчинення злочину на виконання такого наказу обставиною, яка пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41).

8. Діяння, пов'язане з ризиком.

Ст. 42 КК регулює питання кримінальної відповідальності за діяння, пов'язані з ризиком, що потягли наслідки, характерні для конкретних злочинів.

Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (ч. 1 ст. 42 КК).

Ризик визначаєтьсявиправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2. ст. 42 КК).

Ознаки виправданого ризику:

1. наявність об’єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільне корисної мети;

2. неможливість досягнення цієї мети неризикованим діянням;

3. прийняття особою запобіжних заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. .

Об’єктивна ситуація, що викликає необхідність досягнення значної суспільне корисної мети, в одних випадках може полягати в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території супротивником при військовому ризику тощо), а в інших – в необхідності одержання нових знань (при дослідницькому ризику) або недопущенні великих збитків чи одержанні значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

Ознаками діяння, пов’язаного з ризиком, визнаються:

1. його мета;

2. об’єкт заподіяння шкоди;

3. характер діяння;

4. його своєчасність;

5. межі заподіяння шкоди.

Виправданість ризику вимагає:

1. прагнення досягти значної суспільне корисної мети (розробка й виготовлення нових ліків тощо);

2. неможливість досягти поставленої мети шляхом, не поєднаним із ризиком;

3. особа, яка допустила ризик, вжила заходи, достатні для відвернення шкоди.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК).

9. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Студенти повинні звернути увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 43 КК, не є злочинним вимушене заподіяння певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Умови заподіяння шкоди:

1) суб’єкт заподіяння шкоди;

2) його об’єкт;

3) характер дії (бездіяльності);

4) межі заподіяння шкоди.

Суб’єкт заподіяння шкоди. Це лише особи, які відповідно до чинного закону виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні працівники оперативних підрозділів або особи, які співробітничають з ними, що проникли до злочинної групи (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні і позаштатні негласні працівники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в організоване злочинне угруповання (ст. 13 ч. 3 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю (ст. 14 цього Закону) .

Об’єкт заподіяння шкоди – інтереси особи, суспільства, держави. що охороняються кримінальним законом (наприклад, недоторканість громадянина, його власність, громадська безпека, порядок управління, державна таємниця тощо).

За своїм характером дії (бездіяльність) особи, яка заподіює шкоду в складі організованої групи або злочинної організації, повинні збігатися з ознаками якогось злочину, за винятком тих, що передбачені в ч. 2 ст. 43 КК (наприклад, особа може вчинити крадіжку. вимагання, завдати потерпілому побоїв тощо).

Межі заподіяння шкоди визначаються ч. 2 ст. 43 КК. Особа може, беручи участь у злочинній організації, заподіяти будь-яку шкоду, тобто навіть вчинити злочин (наприклад, заподіяти потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження або брати участь у контрабанді, у розкраданні чужого майна тощо). Виняток складають, вчинення: тяжкого умисного злочину, пов'язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (загибелі людей, екологічного забруднення значних територій тощо).

Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди: особі не може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43 КК).

15.2. План семінарського заняття.

1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Необхідна оборона.

3. Уявна оборона.

4. Затримання особи, що вчинила злочин.

5. Крайня необхідність.

6. Виконання наказу або розпорядження.

7. Діяння, пов’язане з ризиком.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

15.3. Термінологічний словник.

Необхідна оборона – це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Уявна оборона – це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання і обстановці затримання злочинця.

Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода с рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Фізичний примус – це насильницький вплив на особу (її зв'язування, нанесення побоїв, мордування, катування тощо) або позбавлення її волі.

Психічний примус – це реальна погроза негайного застосування до особи насильницьких дій чи спричинення іншої шкоди.

Виправданий ризик – це діяння, при якому мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

15.4. Навчальні завдання.

1.Сташков почув уночі, що хтось ходить по горищі його будинку. Він зарядив рушницю, вийшов на подвір'я і крикнув: «Хто там?» Невідомий зіскочив з горища і сховався за рогом будинку, а потім кинувся на Сташкова. Останній вистрелив у нього і вбив. Убитим виявився Сухов, неодноразово раніше судимий за крадіжки.

Чи слід вважати дії Сташкова правомірними?

2. Козлов, перебуваючи в нетверезому стані, наніс Ломову ножове поранення, за що був засуджений до шести років позбавлення волі. Після відбуття покарання Козлов став дорікати Ломову, що завдяки нього він був засуджений. У момент сварки Козлов ударив Ломова по обличчю. Останній відповів тим же. Між ними виникла бійка, під час якої Ломов затягнув Козлова до кухні своєї квартири, де кухонним ножем наніс йому удар у живіт. Через декілька годин Козлов помер.

Дайте кримінально-правову оцінку діям Ломова.

3. Рогов дізнався, що його дружина має інтимні стосунки з Максименком. О 22 годині він разом з Деменюком стали ломитися в квартиру Максименка. Останній попередив, що буде стріляти з мисливської рушниці і вимагав, щоб його залишили в спокої. Але Рогов погрожував убивством і продовжував ламати двері. Зірвавши замов і виламавши двері, він разом з Деменюком увірвалися до квартири. Рогов у руці тримав лом.

Максименко вистрелив з рушниці, заподіявши посягаючим тяжкі тілесні ушкодження.

Дайте кримінально-правову оцінку діям Максименка.

4.. Голованов, перебуваючи в нетверезому стані, бив Шуляка. Спочатку наніс два удари кулаком по обличчю, а потім, коли той упав, ногою став бити його по голові. При черговому ударі Шуляк намацав рукою металеву пластинку, яка лежала на землі, і кинув її в нападаючого. Пластинка попала в шию Голованова, який від заподіяних ушкоджень помер.

Шуляку були заподіяні легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я.

Чи додержані Шуляком вимоги закону про відповідність захисту характерові і небезпечності посягання?

5. Рецидивісти Петренко, Лобов і Староущенко, які відбували покарання за тяжкі злочини, увірвалися до медпункту колонії, де захопили заложницями медсестер. Погрожуючи загостреними металевими штирями, вони поставили вимогу надати їм зброю і автомобіль. Переговори зі злочинцями позитивного результату не дали. Тоді вони почали знущатись із заложниць, нанесли одній з них тяжке поранення. За наказом керівника оперативної групи снайпери застосували зброю, внаслідок чого всіх злочинців було вбито.

Дайте характеристику цим діям.

6. Вироком суду Окунь засуджений за те, що він, перебуваючи в нетверезому стані, умисно на грунті неприязних стосунків ударив Мизякова ножем у живіт, заподіявши йому тілесні ушкодження, які визнано тяжкими та як небезпечними для життя в момент заподіяння.

Було встановлено, що Окунь зустрів Мизякова на вулиці і той попросив прикурити. Відповівши, що цигарок у нього немає, він пішов далі, але Мизяков його наздогнав, схопив за плече, розвернув і двічі вдарив по обличчю, розбивши його до крові. Боячись за своє життя, Окунь вихопив ніж, ударив ним нападника і побіг додому.

Чи згодні Ви з вироком суду?

7. Головань разом з Колядою розпивав спиртні напої, потім став його ображати і декілька разів ударив по обличчю. Коляда відштовхнув нападника і, щоб уникнути бійки, пішов геть. Головань наздогнав його і вилкою намагався вдарити в око. Відхилившись від удару, Коляда під впливом гніву вдарив Голованя прихопленим з кухні ножем в груди. Від заподіяних ушкоджень останній помер.

Було встановлено, що Коляда в момент конфлікту перебував у стані душевного хвилювання і удар ножем наніс з метою свого захисту.

Чи підпадають дії Коляди під умови необхідної оборони?

8.У чому відміна умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання від убивства при перевищенні меж необхідної оборони, коли винна особа теж знаходилась у стані душевного хвилювання?

9. Огнєв, перебуваючи в стані алкогольного психозу, вибіг з дому, звалив паркан, побив вікна, напав на Дем'яненка, заподіяв йому тяжких тілесних ушкоджень. Схопивши лом, він намагався побити тих, хто до нього наблизиться. Чи можливо до Огнева застосувати фізичні заходи? Як у кримінальному праві вирішується питання про вимушену шкоду при необхідній обороні і затриманні неосудних осіб?

10. Брати Федулови, перебуваючи в нетверезому стані, побили Петренка, а потім сокирою та ломом побили в його домі вікна, меблі. Не підкорилися вони і працівникам міліції, які прибули на місце пригоди. Коли ті намагалися приблизитись до них, хулігани продовжували бешкетувати, нікого до себе не підпускали і погрожували всіх убити. Для затримання злочинців була використана вівчарка. Одному з хуліганів заподіяні тілесні ушкодження.

Дайте правову оцінку діям працівників міліції.

11.Мерзева доставили до райвідділу за погрозу вбити свою дружину. Під час супроводження його до кабінету слідчого той втік з-під варти. Вдома, з метою опору працівникам міліції, він узяв мисливську рушницю і погрожував прицільним вогнем тим, хто буде наближатися до нього. Щоб не ризикувати життям працівників міліції прийнято рішення для затримання злочинця застосувати зброю.

Якими правовими нормами повинні керуватися працівники міліції при здійсненні цієї акції? Чи є дії працівників міліції правомірними, якщо Мерзеву заподіяні ушкодження?

12.. На подвір'я Асламова, де він вечеряв у колі сім'ї, зайшов Керімов, який знаходився в нетверезому стані. Він лаявся, погрожував Асламову за те, що за його скаргою той був затриманий працівниками міліції. Асламов благав Kepiмова залишити його в спокої. Але він його не послухав і накинувся на нього з ножем. Асламов ударив Керімова по плечу палицею. Удар був слабкий і Керімов, відкинувши палицю, знову став кидатися з ножем на Асламова. Після чого останній схопив сокиру, яка лежала поруч, і нею наніс удар по голові Керімову. Керімов упав, а Асламов ще декілька разів ударив його по голові.

Асламову було пред'явлено обвинувачення в умисному вбивстві, яке вчинено в стані сильного душевного хвилювання .

Адвокат Асламова вважав, що його підзахисний скоїв злочин, який передбачений ст. 118 КК (убивство при перевищенні меж необхідної оборони).

Чи правий адвокат Асламова? У чому різниця цих злочинів?

13.За скоєння розбійного нападу був затриманий і доставлений у райвідділ раніше судимий Ликов. Під час конвоювання до слідчого ізолятора Ликов утік. Працівники міліції переслідували його, вимагали зупинитися, але останній прагнув добігти до лісу. Було прийнято рішення застосувати |вогнепальну зброю.

Незважаючи на попереджувальні постріли, Ликов продовжував бігти в сторону лісу. З відстані 70—80 метрів прицільним пострілом він був убитий.

Дайте правову оцінку діям працівників міліції.

14. Сажин, порушуючи правила дорожнього руху, на нерегульованому пішоходному переході на автомашині намагався об'їхати автобус, при цьому виїхав на ліву частину дороги і перегородив шлях автомобілю, який рухався назустріч. Щоб уникнути зіткнення, водій Гордієнко вимушений був виїхати на тротуар, де збив двох громадян, один з яких помер.

Адвокат Гордієнка заявив клопотання про закриття кримінальної справи, оскільки останній діяв у стані крайньої необхідності.

Чи правий адвокат?

15. Лемешко і Кияшко заблудилися у лісі. їм загрожувала голодна смерть. Щоб прохарчуватися, вони вбили оленя, полювання на якого було заборонено.

Чи підлягають Лемешко і Кияшко кримінальній відповідальності за незаконне полювання?

16. Від'їжджаючи у відпустку, Хитрий для захисту своєї квартири від злодіїв приладнав над дверима двопудову гирю, яка б падала на того, хто відчинить двері. Уночі злодії намагалися проникнути до квартири. Коли відчиняли двері, гиря упала одному з них на ногу, заподіявши середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Дайте правову оцінку діям Хитрого.

17. Охоронник телевізійного заводу близько третьої години ночі на території побачив невідомого, який ніс сумку. На вимогу кинути її і зупинитися, той почав перелазити через паркан,

Охоронник вистрелив з рушниці в бік невідомого і вбив його. Установлено, що потерпілим виявився Шляпаков, який мав намір викрасти із заводу радіодеталі.

Чи правомірні дії охоронника?

18. Сидоренко систематично пиячив, наносив побої, вчиняв сварки. Якось ввечері він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, схопив дружину за коси, затягнув в іншу кімнату і, поваливши на підлогу, став бити її ногами, погрожуючи, що заріже. Він протягнув руку за ножем, але дружина встигла першою схопити ніж і нанесла ним Сидоренку три поранення, від яких він помер.

Чи підлягає дружина Сидоренко кримінальній відповідальності?

19.Працівник міліції з вихопленою вогнепальною зброєю затримував рецидивіста Галету, який скоїв розбійний напад на громадянку. На відстані п'яти метрів Галета, не зважаючи на попередження працівника міліції про застосування зброї, намагався наблизитись до нього і заволодіти зброєю. Прицільним вогнем він був убитий.

Родичі потерпілого вимагали притягти працівника міліції до кримінальної відповідальності. Як необхідно вирішити цю справу? Назвіть правові норми, якими необхідно при цьому керуватися.

15.5. Завдання для перевірки знань.

1. Обставини, що виключають злочинність діяння - це

Варіанти відповідей:

- злочинні діяння;

- правомірні вчинки;

- діяння, що підпадають під ознаки злочину;

- діяння, за які передбачена кримінальна відповідальність.

2. Вкажіть види обставин, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння.

Варіанти відповідей:

1. Виконання наказу.

2. Затримання злочинця.

3. Необхідна оборона.

4. Діяння пов’язане з ризиком.

5. Згода потерпілого.

6. Крайня необхідність.

3. Вкажіть умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу.

Варіанти відповідей:

1. Захист інтересів держави, суспільства, людини.

2. Суспільна небезпечність посягання.

3. Нанесення шкоди нападаючому.

4. Дійсність нападу.

5. Відповідність захисту характерові та інтенсивності нападу.

6. Наявність нападу.

4. Що необхідно розуміти під перевищенням меж необхідної оборони?

Варіанти відповідей:

1. Несвоєчасність захисту.

2. Явна невідповідність захисту небезпечності посягання чи обстановці захисту.

3. Невідповідність захисту характеру і небезпечності посягання чи обстановці захисту.

4. Завдання шкоди нападаючому після того, як з'ясувалося, що напад закінчено.

5. Використання для захисту засобів, яких не мав нападаючий.

5. Вкажіть умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин:

Варіанти відповідей:

1. Вчинення будь-якого правопорушення.

2. Суспільна небезпечність посягання.

3. Нанесення шкоди нападаючому.

4. Затримання злочинця не залежно від часу вчинення злочину вчинення злочину.

5. Дійсність нападу.

6. Наявність нападу.

7. Вчинення злочину.

8. Затримання злочинця відразу після вчинення злочину.

6. Затримувати злочинця мають право:

Варіанти відповідей:

- потерпілий;

- пересічені громадяни;

- працівники правоохоронних органів;

- представники громадських формувань по охороні громадського порядку;

- будь-які особи.

7. Вкажіть умови правомірності крайньої необхідності:

Варіанти відповідей:

1. Захист інтересів держави, суспільства, людини.

2. Суспільна небезпечність посягання.

3. Нанесення шкоди нападаючому.

4. Дійсність нападу.

5. Відповідність захисту характерові та інтенсивності нападу.

6. Наявність нападу.

8. В чому полягає відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності?

Варіанти відповідей:

1. У джерелах небезпеки.

2. У характері кримінально-правових наслідків, що викликані ними.

3. При необхідній обороні шкода завдається нападаючому, а у разі крайньої необхідності – інтересам третіх осіб.

4. При крайній необхідності шкода, що завдається, має бути менша від відверненої, а при необхідній обороні це необов'язково.

9. При крайній необхідності необхідно щоб:

Варіанти відповідей:

- шкода була заподіяна своєчасно;

- заподіяна шкода може бути рівною відвернутій шкоді;

- поведінка суб’єкта, що діє в стані крайньої необхідності була пасивною;

- поведінка суб’єкта, що діє в стані крайньої необхідності була активною.

10. При нападі тварин, можлива:

Варіанти відповідей:

- уявна оборона;

- необхідна оборона;

- крайня необхідність;

- виконання наказу або розпорядження.

10. При стихійному явищі, можлива:

Варіанти відповідей:

- уявна оборона;

- необхідна оборона;

- крайня необхідність;

- виконання наказу або розпорядження.

11. Підлягає покаранню за виконання злочинного наказу:

Варіанти відповідей:

- особа, що виконала наказ;

- особа, що віддала наказ;

- особа, що виконала наказ, якщо вона не усвідомлювала, що наказ злочинний;

- особа, що виконала наказ, якщо вона знала, що наказ злочинний.

12. Кримінальна відповідальність не настає при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за:

Варіанти відповідей:

- умисне вбивство (ст. 115 КК);

- необережне вбивство (ст.119 КК);

- умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК);

- умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК);

- умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК);

- умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК).

Варіанти відповідей:

1. крадіжку (ст. 185 КК);

2. грабіж (ст. 186 КК);

3. розбій (ст. 187 КК);

4. вимагання (ст. 189 КК);

5. шахрайство (ст. 190 КК).

15. 6. Нормативно-правові акти:

«Про міліцію»: Закон України від 20 грудня 1990 р. //Закони України. Том 1. – К., 1991. В редакції від 11.06.2009 року.

Положення про порядок застосування вогнепальної зброї: Затверджено постановою KM України від 12 жовтня 1992 р. /Іменем закону. – 1992. - №47. – 20 листопада. В редакції від 20.04.2007 року.

«Про спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівливої дії»: Розпорядження Президента України від 19 лютого 1993 р. //Голос України. – 1993. – 25 лютого.

«Про судову практику у справах про необхідну оборону» Постанова ПВС №1 від 26.04.2002 року.

15.7. Рекомендована література:

Акимочкин В. Нападение и защита //Российская юстиция. – 1998. – Xsl.

Андрушко П.П. Про поняття та види обставин, що виключають суспільну небезпеку чи протиправність діяння //Вісник Київ. ун-ту. Юридичні науки. Випуск 26. – К.,1985.

Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков, 1991.

Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Харьков, 1986.

Блатов Е.В. Квалификация деяний, исключающих уголовную ответственность //Государство и право. – 1992. - №9.

Диденко В. П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. – К.: 1984.

Діденко В.П. Обставини, що виключають злочинність діяння: Лекція. – К., 1993.

Дячук С. Юридична природна виконання наказу //Право України. – 1999. -№4.

Дячук С. І. Юридична природа виконання наказу; кримінально-правова оцінка діяння особи, що віддала чи виконала протиправний наказ:Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.08)/Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка.– К., 2000.– 17с.

Загородня Г. Ільковець Л. Право на необхідну оборону //Право України. – 1992. - №6.

Мурашин О.Г. Колодій A.M. Проблеми законності професійного ризику в умовах створення громадянського суспільства і засад правової держави //Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – К.,1995.

Ляпунов Ю. Истомин А. Социально-правовая природа института необходимой обороны // Законность. – 1994. - №4.

Михайлов В. И. Нормативное регулирование исполнения приказа и некоторые вопросы уголовного права //Государство и право. – 1996. - №12.

Михайлов В. И. О социально-юридическом аспекте содержания обстоятельств, исключающих преступность деяния //Государство и право. – 1995. - №12.

Новиков М. О необходимой обороне и крайней необходимости//Соц. законность. – 1991. - №10.

Осадчий B. I. Необхідність внесення змін в умови і межі застосування працівниками міліції вогнепальної зброї, спеціальних засобів і заходів фізичного впливу //УАВС. Наук, Вісник. – К., 1997. – Вип. І.

Самороков В.И. Риск в уголовном праве //Государство и право. – 1993, -№5.

Сидоров Б. Причинение вреда при задержании преступника //Советская юстиция. – 1990. - №3.

Старостина Ю. Обязательность приказа как обстоятельство, исключающее преступность деяния //Законность. – 2000. - №4.

Столбовий В.П. Правомірний професійний ризик як інститут соціально-правового захисту прав людини //Уряду України... Т. 12. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – К.,1999.

Ткаченко В. Необходимая оборона //Законность. – 1995. - №1.

Ткаченко В. принуждение к повиновению и выполнению правовой обязанности //Советская юстиция. – 1990. - №3.

Тимербулатов А. Риск: уголовно-правовые аспекты //Государство и право. – 1995. - №3.

Шаповалов Б. Б. Правові основи застосування вогнепальної зброї працівниками міліції //УАВС, Наук. вісник. – К.,1997. – Вип.1.

Юшков Ю. Где предел необходимой обороны? //Советская юстиция. - 1993.-№4.

Юшков Ю. Необходимая оборона и ее роль в борьбе с преступностью //Советская юстиция. – 1991. - №12.

Тема 16. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.

1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

16.1. Методичні вказівки.

1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це здійснювана відповідно до кримінального та кримінально-процесуального закону відмова держави в особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності.

В КК не дається поняття звільнення від кримінальної відповідальності. Але, IX розділ Особливої частини називається «звільнення від кримінальної відповідальності». Крім того, в деяких статтях Особливої частини передбачені положення про звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 11 КК), шпигунство (ч. 2 ст. 114 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 4 ст. 289 КК).

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується такими положеннями:

1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин.

2) до винного не застосовується покарання.

3) особа вважається такою, що не має судимості.

Види звільнення від кримінальної відповідальності:

1. у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

2. у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

3. у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

4. у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

5. у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

6. на підставі закону про амністію або акта помилування (ч. 2 ст. 44 КК);

7. у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

8. спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК ч. 2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369).

Класифікація передбачених у КК випадків звільнення від кримінальної відповідальності залежить від критеріїв її проведення і може бути різною.

Так, за характером обов'язковості застосування звільнення від кримінальної відповідальності, поділяються на :

- факультативні (дискреційні) – звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки, у зв'язку із закінченням строків давності за особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене довічне позбавлення волі, а також звільнення із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;

- обов'язкові (імперативні) – характеризуються відсутністю в уповноваженого органу права вирішувати питання про звільнення від відповідальності на власний розсуд (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим та закінченням строків давності).

Залежно від можливості зобов'язати особу, звільнену від кримінальної відповідальності, виконати певні обов'язки, поділяються на:

- умовні – звільнення у зв'язку з передачею особи на поруки (ч. 2 ст. 47 КК), звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

- безумовні – не передбачають можливість скасування прийнятого рішення про звільнення від відповідальності залежно від поведінки того, відносно кого було прийняте таке рішення.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

Передумови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям:

1) особа вчинила злочин уперше;

2) діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є:

1. щире покаяння особи,

2. активне сприяння розкриттю злочину,

3. повне відшкодування завданих збитків або усуненні заподіяної шкоди.

Ст. 45 КК може бути застосована лише за наявності сукупності всіх перерахованих у ній обставин, які засвідчують дійове каяття особи.

Підвчиненням злочину вперше у ст. 45 КК потрібно розуміти, що: у особи немає непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин будь-якої тяжкості, а також, якщо особа, яка раніше скоїла злочин, проте у встановленому законом порядку була звільнена від кримінальної відповідальності.

Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК).

Щире покаяння означає, що особа усвідомлює і визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, дає осуд своїй поведінці.

Активне сприяння розкриттю злочину – це дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу правоохоронним органам у встановленні істини у справі, з'ясуванні тих фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину, викритті інших співучасників, та затриманні.

Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди – це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди (повернення майна, надання потерпілому рівноцінного майна, компенсацію у грошовій формі його вартості, надання допомоги у лікуванні потерпілої особи, у тому числі оплату його вартості).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

Примирення має відбутись саме з потерпілим (ст. 49 КПК), а не з іншими особами, які беруть участь у кримінальному процесі. Слід зазначити, що поряд з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, передбаченимст. 46 КК, існує кримінально-процесуальний інститут примирення з потерпілим у справах приватного обвинувачення (ст. 27 КПК).

Підстава звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 46 КК, є:

1) примирення особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, з потерпілим;

2) відшкодування винним завданих ним збитків або усунення заподіяної шкоди.

Для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, на відміну від передбаченого ст. 45 КК, не вимагається, щоб суб'єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся й активно сприяв

Примирення – відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин, або прохання закрити вже порушену щодо винного кримінальну справу. Для застосування ст. 46 КК не мають значення мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релігійні переконання, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), а також те, хто виступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їхні знайомі, родичі, працівники правоохоронних органів).

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку (ч. 1 ст. 47 КК).

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є:

1. вчинення злочину вперше;

2. вчинене посягання належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості;

3. щире покаяння правопорушника;

4. наявність клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу особи йому на поруки.

Клопотання колективу підприємства, установи чи організації за своїм змістом включає:

1) мотивоване прохання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила заборонене КК діяння, і передати її йому на поруки;

2) зобов'язання колективу здійснювати заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення скоєння особою, взятою на поруки, нових злочинів.

Ст. 47 КК не містить жодних застережень у тому плані, колектив якого саме підприємства, установи чи організації має право звернутись із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності й передачу особи йому на поруки (колектив за місцем роботи або навчання правопорушника).

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі ст. 47 КК за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Порушеннями громадського порядку визнаються: адміністративні правопорушення, які посягають на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у нетверезому стані, порушення тиші у громадських місцях тощо).

Порушення умов передачі на поруки з боку особи, звільненої від кримінальної відповідальності, може полягати у порушенні трудової дисципліни, усталених правил співжиття на роботі, в побуті й сім'ї, в ігноруванні заходів виховного характеру, у звільненні з цією метою з роботи.

У разі порушення умов передачі на поруки особа згідно з ч. 2 ст. 47 КК притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною (ст. 48 КК).

Підстави звільнення від кримінальної відповідальності:

- вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості;

- втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності вчиненого злочину;

- втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин.

Втрата характеру суспільної небезпечності вчиненого злочину означає:

- втрату діянням характеру суспільної небезпечності (наприклад, з припиненням мобілізації відпадає суспільна небезпечність за її ухилення (ст. 336 КК));

- втрату суспільної небезпечності лише конкретного діяння. Наприклад, заподіяння істотної шкоди підприємству, яке в подальшому було ліквідовано.

Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням характеру суспільно небезпечного слід відрізняти від випадків декриміналізації даного діяння, при який виключається його суспільна небезпечність. У такому випадку, відповідно до ст. 5 КК діють правила про зворотну силу закону в часі.

Зміна обстановки, внаслідок якої особа, котра вчинила злочин, втрачає свою суспільну небезпечність– це об'єктивні зміни умов життєдіяльності конкретного суб'єкта, які свідчать про те, що він не вчинятиме кримінальне караних діянь у майбутньому (наприклад, призов на строкову військову службу; зміна постійного місця проживання і розірвання зв'язків з кримінальним оточенням, під впливом якого було скоєно злочин; звільнення з роботи, у зв'язку з виконанням якої було вчинено злочин; тяжка хвороба або нещасний випадок, внаслідок чого особа стала інвалідом; вступ до шлюбу з жертвою злочину).

6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК):

1. закінчення зазначених у законі строків;

2. не вчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину;

3. не ухиляння особи від слідства або суду.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (ч. 1 ст. 49 КК ):

1. два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2. три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;

3. п'ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4. десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5. п'ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину.

Перебіг строку давності :

- для злочинів з формальним і матеріальним складами починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння;

- для триваючих злочинів – з дня їх припинення незалежно від волі потерпілого (явка з повинною, затримання злочинця);

- для продовжуваного злочину – з моменту вчинення останнього із тотожних діянь;

- при готування або замаху – з дня припинення злочинного діяння з причин, не залежних від волі винного;

- щодо співучасника – є день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінальне караного діяння виконавцем.

Відповідно до ст. 89 КПК, при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи зі зізнанням або її затримання.

Ухиленням від слідства або суду вважають будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти тощо).

Не визнається ухиленням від слідства або суду, невідома правоохоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення щеневстановлено.

Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності, з дня з'явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затримання, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, зазначений у законі. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності переривається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 КК до осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, при застосуванні інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 КК, а також положень норм міжнародного права, особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч. 1 ст. 442 КК), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

План семінарського заняття.

1. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

16.3. Термінологічний словник.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям– це звільнення при якому особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим – це звільнення при якому особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки – це звільнення при якому особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки – це звільнення при якому особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільне небезпечною (ст. 48 КК).

16.4. Навчальні завдання.

1. Горшков вчинив крадіжку майна і наступного дня прийшов повинитися у відділ внутрішніх справ де розповів про скоєне.

Чи дають ці обставини підстави для звільнення від кримінальної відповідальності?

2. Неповнолітній Климов з групою підлітків брав участь у вчиненні хуліганських дій і декількох крадіжок. Усвідомивши свою негідну поведінку, Климов змінив спосіб життя, став чесно працювати, вступив до вечірньої школи, до навчання відносився сумлінно, готував себе до служби в лавах Збройних Сил. Через два роки після вчинення злочинів він, бажаючи повністю виправдатись, з'явився у відділ внутрішніх справ і розповів про своє минуле.

Чи є в даному випадку підстави звільнення від кримінальної відповідальності?

Чи правильне рішення суду?

3. Коркін був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 133 КК за свідоме зараження Осинової венеричною хворобою. При розгляді справи в суді встановлено, що Коркін за систематичні прогули і пияцтво був звільнений з роботи.

Чи може суд звільнити Коркіна від кримінальної відповідальності із дійовим каяттям?

4. Пенсіонер Миколаєнко неодноразово робив Силіну, бригадиру будівельної дільниці, зауваження в зв'язку з його неправильною поведінкою в побуті – пияцтвом, зневажливим відношенням до сім'ї. Через це Силін став неприязно ставитись до Миколаєнка. Одного разу наніс йому побої, що не спричинили розладу здоров'я. Суд визнав Силіна винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. На підставі ч. 1 ст. 47 КК був звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

Чи є підстави для звільнення Силіна від кримінальної відповідальності?

5. У січні 1998 року Гапоненко вчинив убивство при перевищенні меж необхідної оборони. До грудня 2000 року він проживав у м. Василькові, а потім був призваний до лав Збройних Сил. Даних про те, що Гапоненко ухилився від кримінальної відповідальності, у справі немає. Від дня вчинення злочину і до призову в армію він проживав, не змінюючи адреси. Після звільнення з армії переїхав до іншого міста, але при обставинах, які не можуть розглядатися як ухилення від кримінальної відповідальності. У жовтні 2001 року був притягнутий до кримінальної відповідальності .

Чи є в даному випадку підстава для звільнення Гапоненка від кримінальної відповідальності.

6. Богдан був притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КК за злочин, вчинений 07.09.1990 року. У той же день під час відтворення обстановки і обставин події злочину він стрибнув у кузов проїжджаючого автомобіля і зник. 07.09.2001 року працівниками міліції винний був затриманий.

Чи можливе звільнення Богдана від кримінальної відповідальності?

ВАРІАНТ 1. Ховаючись від слідства і суду, Богдан 21.12.1995 року вчинив злісне хуліганство.

Чи впливає ця обставина на обчислення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за передбачений ч. 1 ст. 121 КК злочин, вчинений 07.09.1990 року?

ВАРІАНТ 2. Вчинивши злочин передбачений ч. 1 ст. 121 КК, Богдан з'явився в орган внутрішніх справ у вересні 1994 року.

Як повинен поступити в цьому випадку суд?

7. Куліш у нічний час 28.01.2002 року проникнув у касу автопідприємства, де зламав сейф і викрав грошей на суму двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Після цього він проникнув в іншу кімнату, де також зламав сейф, але грошей там не було. 07.02.2002 року Куліш з'явився в міліцію і розповів про вчинене.

Чи можна припинити кримінальну справу проти Куліша на підставі ст. 45 КК?

8. Слободянику пред'явлено звинувачення за ч. 2 ст. 296 КК. У минулому він не судимий, на роботі характеризується позитивно, свою вину визнав і розкаявся. На загальних збоpax колектив підприємства, де працює Слободяник, засудив його дії і прийняв рішення про взяття винного на поруки.

Чи можна за таких обставин звільнити Слободяника від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки трудовому колективу?

9. Слобода визнаний винним у тому, що 14.03.2002 року в приміщенні вокзалу таємно викрав у громадянина Петрова шапку.

Ухвалою народного суду кримінальна справа була повернена на додаткове розслідування. Суд запропонував слідчим органам кваліфікувати скоєне Слободою як повторний злочин, оскільки в лютому 2001 року він вчинив свою першу крадіжку, і хоча був звільнений від кримінальної відповідальності і переданий на поруки трудовому колективу, але строк давності притягнення його за цей злочин не закінчився.

Судова колегія по кримінальних справах обласного суду відмінила цю ухвалу, мотивуючи своє рішення тим, що, виходячи зі змісту ст. 10 КПК і ст. 47 КК передана на поруки особа може бути притягнутою до кримінальної відповідальності лише протягом одного року з дня вступу постанови про припинення справи в законну силу. Цей строк залишився.

Чи правильне рішення колегії обласного суду?

10. Алексеев вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 405 КК «Погроза або насильство щодо начальника». Військовий суд, розглянувши справу в розпорядчому засіданні, на підставі ст. 47 КК закрив її. Задовольняючи клопотання особового складу військової частини, де проходив службу Алексеев, про передачу його на поруки, військовий суд послався в ухвалі на те, що вчинене Алексеєвим, а також він сам, не представляють великої суспільної небезпеки.

Чи правильне рішення військового суду?

11. Кузьміна було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до двох років позбавлення волі. Після відбуття покарання він вчинив злісне хуліганство.

ВАРІАНТ. Після вчинення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК злочину Кузьміна було взято на поруки. Через два роки його притягнули до відповідальності за злісне хуліганство.

Чи можливо при наявності клопотання громадськості з місця роботи Кузьміна передати його для перевиховання і виправлення цій організації?

12. Тридцятирічний Волков і 15-ти річний Максимов уперше вчинили крадіжку. Вони покаялися в скоєному, своїми діями не заподіяли значної шкоди потерпілому.

Які заходи можуть бути застосовані до названих осіб?

13. Бублик, 14 років, і Воронін, 15 років, у вечірній час проникли в кіоск, звідки викрали шоколад, цукерки та інші продукти. Розкрадання ними вчинено під впливом повнолітнього Балабка. Суд при розгляданні справи прийшов висновку, що Бублик і Воронін можуть бути виправлені без застосування до них заходів кримінального покарання і виніс ухвалу про закриття кримінальної справи.

Які примусові заходи виховного характеру може призначити суд Бублику і Вороніну?

Як співвідносяться норми про примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 22 КК?

У чому відмінність заходів виховного характеру від покарання?

14. Завідуючий кафедрою медичного університету Сипунов отримав від Максименка хабара в особливо великому розмірі. Про скоєне Максименко добровільно заявив у прокуратуру. Прийшов повинитися і Сипунов.

Чи можна звільнити названих осіб від кримінальної відповідальності?

15. Протягом двох років Ломакін зберігав у себе вдома бойову гранату, але потім добровільно здав її в РУВС.

Чи буде Ломакін звільнений від кримінальної відповідальності?

16.5. Завдання для перевірки знань.

1. Назвіть види звільнення від кримінальної відповідальності.

Варіанти відповідей:

1. У зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

2. Умовно-дострокове звільнення.

3. Звільнення у зв'язку із зміною обстановки.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням особи до адміністративної відповідальності.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки

2. Назвіть передумови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Варіанти відповідей:

- особа вчинила злочин невеликої тяжкості;

- особа вчинила злочин середньої тяжкості;

- особа вчинила тяжкий злочин;