Томізм та проблема гармонії віри з розумом.

Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.),який пристосував вчення Арістотеля до католицизму. Його філософські погляди отримали назву томізм.

Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об’єктивне та істинне, воно неможе бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології — “істини Одкровення”.

Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об’єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між Одкровенням і розумом, між теорією і вірою. Водночас не всі “істини Одкровення” можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини “надрозумні”, але не “протирозумні”.

Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче божественної мудрості, настільки філософія нижче теології. А тому філософія і є “служниця теології”. Функції філософії як “служниці релігії” полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини.

Ф.Аквінський вважав, що можна довести буття Бога ізапропонував п’ять доведень, які стали класичними у західноєвропейській теології:

1. Оскільки все в світі рухається, то має бути “першодвигун”, або “першопоштовх” руху — Бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — Бог.

4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

5. Все, що існує в світі має сенс існування, певну доцільність, а отже, існує найвища доцільність, яка надає сенсу всьому сущому. Ця найвища доцільність – Бог.

В схоластической философии выделяют ранний (IX—XII века), средний и зрелый (XIII век) и поздний (XIV и XV века) периоды.

В XIII в. схоластика достигает своей зрелости, чему способствует ряд обстоятельств: открытие первых университетов, рост образованности населения, знакомство с работами Аристотеля и других античных авторов, доступ к произведениям философов и исследователей природы Ближнего Востока. Все это сеяло семена свободомыслия. В таких условиях церковь пыталась сделать аристотелизм пригодным для религии. Лучше всего это удалось Фоме Аквинскому (1225 — 1274), который стал крупнейшим в истории схоластики философом.

Философия Фомы Аквинского (томизм)

1. Фома Аквинский(1225 — 1274) — доминиканский монах, крупный теологический средневековый философ, систематизатор схоластики, автор томизма — одного из господствующих направлений католической Церкви.

2.Фома Аквинский выдвигает пять собственных доказательств существования Бога:

•движение: все, что движется, движимо кем-то (чем-то) другим — следовательно, есть первичный двигатель всего — Бог;

• причина: все, что существует, имеет причину — следовательно, есть первопричина всего — Бог;

• случайность и необходимость: случайное зависит от необходимого — следовательно, первоначальной необходимостью является Бог;

• степени качеств: все, что существует, имеет различные степени качеств (лучше, хуже, больше, меньше и т. д.) — следовательно, должно существовать высшее совершенство — Бог; -

• цель: все в окружающем мире имеет какую-либо цель, направляется к цели, имеет смысл - значит, существует какое-то разумное начало, которое направляет все к цели, придает смысл всему, - Бог.

3.Также Фома Аквинский исследует проблему бытия не только Бога, но и всего сущего. В частности, он:

• разделяет сущность и существованиеИх разделение — одна из ключевых идей католичества;

• подразумевает в качестве сущности "чистую идею" вещи либо явления, совокупность признаков, черт, назначения, которые существуют в разуме Бога (Божественный замысел);

• подразумевает в качестве существования сам факт бытия вещи;

• считает, что любая вещь, любое явление есть сущность, которая обрела существование по воле Бога (то есть "чистая идея", которая приобрела материальную форму в силу акта Божественной воли);

• сущность и существование едины только в Боге, следовательно, Бог не может быть обратим — Он вечен, всемогущ и постоянен, не зависит от иных внешних факторов.

4. Исследуя проблему познания, Фома Аквинский приходит к следующим выводам: