Соціально-політична суть конституції.

Гнездится в лесной и степной зоне Европы и Азии к западу от Прибайкалья и Витима. На территории Российской Федерации поднимается на север до 62—63° северной широты, в Скандинавии до 68° северной широты. В Азии также встречается в Казахстане, Средней Азии и в Закавказье. В Альпах обитает на высоте до 1400 м над уровнем моря, а в России поднимается до альпийского пояса Саян на высоте до 3000 м над уровнем моря. В зимнее время мигрирует в районы саванн в центральной и юго-восточной Африке между югом Танзании и северными районами Южно-Африканской республики. Осенний перелёт начинается в августе и продолжается до первой половины октября. Перед отлётом птицы хорошо набирают вес, необходимый им для долгого путешествия. Весенний прилёт в конце апреля - мае, когда трава уже достаточно высокая. Мигрируют в одиночку и в ночное время, так что проследить время перелёта достаточно сложно.

Питание птицы.

В гнездовой период питается главным образом кузнечиками, кобылками и другими беспозвоночными животными, которых находит на земле либо в траве. Если есть возможность, предпочитает крупных насекомых (длиной 5—12 мм), как это происходит в Польше и Германии. В Шотландии и Ирландии большую часть рациона составляют дождевые черви и моллюски. Иногда также употребляет в пищу мелкую рыбу и земноводных. Осенью и зимой питается в основном корешками, побегами и семенами трав.

Размножение птицы.

Первыми прибывают на место самцы и, заняв территорию, начинают подзывать самок громким скрипучим двусложным криком, который хорошо слышен издалека. Коростели последовательно полигамны, то есть на одного самца одновременно приходится только одна самка. Как только пара формируется, частота криков самца заметно уменьшается. После окончания кладки самец покидает самку и находит себе новую территорию, где возобновляет пение и поиски новой самки. Гнездо устраивается на земле среди густой травы либо мелких кустарников, и представляет собой довольно глубокое углубление, изнутри выложенное переплетёнными стебельками злаков, реже осокой или комочками мха. Диаметр гнезда 120—150 мм, высота около 75 мм, диаметр лотка 110—115 мм, глубина лотка 35 мм. Строительством гнезда занимается одна самка. Всего за сезон бывает 1-2 кладки яиц, каждая из которых состоит из 7-12 (обычно 9—10) яиц голубоватого или охристого цвета с красновато-бурыми либо фиолетовыми пятнышками и точками. Размер яиц (34-42) х (24-30) мм. Насиживание занимает 19-20 дней; вылупившиеся птенцы покрыты чёрным пухом и уже через короткое время покидают гнездо, хотя первое время кормятся непосредственно самкой. В течение 10-15 дней выводок держится на расстоянии не более 100—200 м от гнезда, после чего птенцы.

Соціально-політична суть конституції.

В основі її аналізу у вітчизняній літературі радянських часів традиційно лежав класовий підхід. Конституція, згідно з таким підходом, розглядалась як продукт класової боротьби, як форма вираження класових інтересів (панівного класу, блоку, коаліції, союзу класів). Такий однобічний підхід до з'ясування соціально-політичної природи (суті) конституції нині значною мірою подоланий, хоч рецидиви попереднього мислення все ще даються взнаки. Суть конституції і нині почасти трактується як форма вираження інтересів домінуючих у суспільстві політичних сил, інтересів народу тощо. Не заперечуючи впливу на соціальну сутність конституції політичних чинників, зокрема співвідношення політичних сил, разом із тим, не потрібно, вочевидь, зводити її до форми вираження інтересів певних сил чи навіть народу загалом.

Історичний розвиток конституцій.

В юридичній науці та практиці конституція розглядається як головний і основний закон держави. Термін "конституція" походить від лат. слова constitutio, що означає "устрій", "встановлення". Конституція — невід'ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх державах, які претендують на право називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії.

Конституції виникли ще в сиву давнину. Аристотель використовував конституції грецьких міст-полісів для підготовки своїх найвідоміших творів "Політика" та "Афінська політія". Отже, потреба в конституції виникла ще на світанку цивілізованого суспільства. Ця потреба незрівнянно зросла в наш час, оскільки конституція є основою налагодження тісної взаємодії між усіма соціальними силами, інституціями, суспільними структурами, що існують у державі. Демократичні революції XVII—XVIII ст. привели до формування конституцій уже сучасного зразка, якими стали конституції Франції (1791 р.) та США (1787 p. прийняття, що є чинною дотепер. Це найстабільніша конституція в світі — більш як за 200 років існування до неї внесено лише 27 поправок). Ці конституції закріплювали новий устрій, який дістав назву громадянського суспільства. Цей приклад мав дуже велике значення з точки зору активного поширення ідей конституціоналізму в усьому світі, в тому числі й в Україні.

Перша в світі неписана конституція з'явилась в Англії. Вона складалася з двох документів: Великої Хартії Вольностей 1215 року та Біль про права 1689 року. Єдиного закону Великобританія не має і сьогодні, замість нього діє низка актів конституційного значення. Початок XX століття ознаменувався прийняттям перших конституцій в азіатських державах — в Ірані (1906 рік) та Китаї (1912 рік). Історії різних держав відомі конституції, які являли собою здебільшого політичні гасла, виконували пропагандистські завдання правлячих у суспільстві кіл. Такою, наприклад, великою мірою була "сталінська" Конституція і прийнята на її основі Конституція УРСР 1937 року, що проголошували цілу низку справді демократичних принципів та положень, які, проте, зоставалися лише на папері.

Класифікація конституцій.

Юридична конституція є документом, який пропонує те, що має бути. Однак під час практичного застосування приписів юридичної конституції обстановка змінюється. З'являються нові установи, приймаються конституційні, органічні та звичайні закони, що суттєво змінюють і доповнюють норми юридичної конституції. Фактична і юридична конституції можуть як збігатися, так і відрізнятися одна від одної.

Найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, яка була запропонована ще в минулому столітті і застосовується дотепер. Цей спосіб поділу конституцій на групи як основний критерій виокремлює спосіб об'єктивування основного закону. Залежно від того, як об'єктивно виражена воля законодавця, розрізняються дві групи конституцій: писані й неписані.

Писані конституції складено у вигляді єдиного документа, побудованого за певною системою. Як правило, писана конституція складається із преамбули, основного тексту та перехідних положень або супровідних додатків. Писані конституції можна поділити на два підвиди – кодифіковані та некодифіковані. Кодифіковані конституції – це єдині акти, які мають усі ознаки основного закону та містять нормативний матеріал у систематизованій формі. До такого типу належать конституції Греції 1975 p., Індії 1960 p., Росії 1998 р. Ступінь кодифікованості конституцій різний. До "розгорнутих" належать конституції, які містять детальну регламентацію питань зі сфери державного права. Більш короткі конституції, що містять лише загальні принципи регулювання, відносять до категорії "нерозгорнутих". Прикладами їх є конституції Франції 1968 р. і Японії 1947 р.

Некодифіковані конституції – це сукупність кількох документів, які мають всі ознаки основного закону. Разом вони містять положення, що стосуються всього обсягу конституційно-правових питань, однак пропонують матеріал у несистематизованій формі. Яскравим прикладом може слугувати Конституція Держави Ізраїль, що складається з восьми основних законів, прийнятих у період з 1950 по 1980 р. Складним утворенням є Конституція Швеції. У її основі лежить конституційний акт, що називається "Форма правління", виданий у 1974 р. Цей документ включає декілька законів, як конституційних, так і звичайних, з питань, що стосуються сфери конституційного права. На сьогодні шведську конституцію утворюють три закони: Акт про риксдаг (парламент), Акт про престолонаслідування і Закон про свободу друку. До Конституції Фінляндії, крім Акта про форму правління, прийнятого у 1919 p., входять Парламентський статут від 13 січня 1928 р. і Регламент роботи парламенту від 19 грудня 1927 р.

Неписані конституції становлять рідкісний виняток. Нині вони застосовуються лише у Великобританії та Новій Зеландії. Хоча говорити про неписаний характер британської конституції повною мірою навряд чи можливо. У Великобританії історично сформувалися кілька документів, які регулюють правове становище індивіда, що одержали назву "Біблія англійської Конституції". З огляду на важливість інституту прав людини для конституційного права легко зрозуміти сумніви з приводу неписаного характеру конституції Англії. Швидше за все, віднесення її до розряду неписаних – данина історичній традиції, з урахуванням досить складної структури конституції в Британській монархії. Неписана конституція має той самий обсяг предметів правового регулювання, що й писана. Іншими словами, неписана конституція закріплює форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове становище особи тощо, але її приписи зібрано не в єдиному документі, а у багатьох джерелах права. Таким чином, форма об'єктивування неписаної конституції не визначена. Розберемо це на прикладі Великобританії. У Британії короткий час (1653–1660 pp.) діяла писана конституція.

У літературі часто трапляються й інші типології конституцій зарубіжних держав. Так, залежно від форми державного устрою виокремлюють унітарні та федеративні конституції. Залежно від характеру політичного режиму – демократичні та реакційні. Залежно від тривалості застосування – постійні й тимчасові. За способом зміни – жорсткі та гнучкі.

Форма та структура конституції

Зміст конституції проявляється в її формі, тобто у способі організації і вираження закладеного в ній нормативно-правового матеріалу. Традиційно за формою вираження нормативно-правового матеріалу конституції поділяють на писані та неписані. До писаних належать конституції, складені у вигляді єдиного нормативного акта (документа), побудованого за певною схемою, а до неписаних — конституції, які складаються з багатьох законів, судових прецедентів, правових звичаїв, конституційних угод тощо.

Структура більшості сучасних конституцій має стандартизований вигляд: вона вміщує преамбулу (вступ), основну частину, а також прикінцеві та перехідні положення. Інколи до структури конституції вносять також додатки.

Порядок прийняття та внесення змін до конституцій.

Державна практика зарубіжних країн виробила низку способів прийняття конституцій, які можна звести до декількох основних видів. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, іменоване в літературі установчою владою, може бути здійснене представницькою установою, виборчим корпусом і виконавчою владою. Ці три основних способи прийняття писаної конституції можуть бути застосовані як у чистому вигляді, так і в різного роду сполученнях.

У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами є досить поширеним. Здійснення установчої влади надається як установчим зборам, які спеціально для цього обираються, так і парламентам, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону. Наприклад, Конституція Четвертої республіки Франції 1946 р. була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів – розробка проекту конституції й остаточне його схвалення, після чого вона набирає чинності. Виборчий корпус розробити проект конституції не може. У разі прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади проект конституції складається урядовим апаратом, без якої б то не було участі громадськості. Розроблений у такий спосіб проект затверджується та промульгується главою держави. Уперше октроювання було застосоване у Франції в 1814 році (конституція Бельгії 1831 p., Канади 1867 р. та ін.).

У минулому досить поширеним способом прийняття конституцій було їх "жалування" монархом своєму народові, або октроювання (від фр. octroyer – дарувати).

Дія конституції. Конституція набирає чинності з моменту, що зазначений у її заключних положеннях або, рідше, у супровідному особливому законі. Перехідні положення конституції можуть передбачати, що окремі її норми починають застосовуватися пізніше – зазвичай після настання якої-небудь події (виборів та ін.). Як правило, конституція набирає чинності на всій території держави. У випадку наступного приєднання до цієї держави яких-небудь нових частин із цього або іншого установленого особливим актом моменту конституція починає діяти й на їхніх територіях.

Зміна конституцій. За способом зміни, внесенням поправок і доповнень конституції зарубіжних країн також поділяються на дві групи. Жорсткі конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному, ніж той, який прийнятий для звичайної законодавчої процедури. Якщо парламентські закони приймаються простою (50 % кворуму + 1) більшістю голосів, то для прийняття поправок і доповнень до конституції в самому основному законі встановлюється особлива процедура. За загальним правилом конституція змінюється в тому самому порядку, в якому була прийнята. Гнучкі конституції змінюються та доповнюються в тому самому порядку, що і звичайні парламентські закони. Ніяких особливих процедур для цього випадку не передбачено, оскільки немає самого писаного тексту основного закону. До цього типу належать конституції Великобританії та Нової Зеландії.

Конституційний контроль (нагляд) в зарубіжних країнах.

Контроль – система відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може скасовувати акти підконтрольного органу.

Нагляд – система відносин, за якої наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і принаймні призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти повинен сам піднаглядний орган.

Конституційний контроль – будь-яка форма перевірки на відповідність (несуперечність) конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені для участі в здійсненні публічної влади. Конституційний контроль можливий лише там, де діє писане право, у тому числі писані конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими національними та місцевими правоположеннями.

Контролю щодо несуперечності конституційним (органічним) законам, підлягають звичайні закони, прийняті на референдумі, внутрішньодержавні договори, акти виконавчої влади, акти самоврядування. Проводиться також перевірка відповідності національних законів міжнародним договорам. Крім того, здійснюється контроль актів і дій громадських об'єднань, на які держава поклала певні владні функції (палата виробників певних товарів може видавати сертифікати і допускати при цьому дискримінацію). Межі конституційного контролю охоплюють також створення та діяльність політичних громадських об'єднань, політичних партій. Отже, контроль - це перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб - президента, членів уряду, верховних суддів.

Конституційний контроль здійснюється и у формі індивідуальної або колективної скарги, що передбачає наділення індивіда – суб'єкта прав і свобод людини, а також різних об'єднань громадян, юридичних осіб правом подавати в конституційний суд скарги про порушення своїх прав і свобод законами, нормативними актами, судовими рішеннями. Конституційна скарга виступає як важливий правовий засіб захисту індивіда від сваволі держави.

Органи конституційного нагляду в США, ФРН, Італії, Франції, Японії.