Найвідоміші дисидентські організації України

§ Український революційний центр (УРЦ) 1953 р. Заснований у Львові. Підготував низку документів антирадянського змісту, які були роздруковані і розіслані у західному регіоні України.

§ Реалістичний робітничий гурток демократів 1956 р. Заснований на Донбасі. Очолив Є.Доніченко. Розповсюджували листівки з пропагандою своїх ідей.

§ Українська робітнича селянська спілка (УРСС) 1958 р. Заснована на Львівщині Л.Лук’яненком та І.Кандибою. Ставили за мету побудову незалежної радянської соціалістичної держави.

У 1962-1965 рр. було проведено судові процеси над активними дисидентами.

Репресії були проти П.Григоренка, І.СвітличногоЮ, П.Заливахи, В.Мороза…

У травні 1961 р. у Львові почався закритий судовий процес над УРСС.

Суд засудив Л. Лукяненка до розстрілу. Вирок замінили 15 роками позбавлення волі.

Відповіддю на арешти дисидентів стала стаття І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.)

Україна у період стабілізації радянської системи та загострення її соціально-економічної та політичної кризи (1965-1985 рр.). Реформи в промисловості та сільському господарстві. Непослідовність економічних перетворень. Посилення командно-адміністративної системи.

Почався так званий «Брежнєвський застій» (1964-1986 рр.).

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку:

С/г:

1) збільшення капітальних вкладень у с/г.

2) розвиток матеріальної та соціальної бази села.

3) зменшення планів з обов*язковим постачанням основних видів с/г продукції.

4) підвищення закупівельних цін на с/г продукцію

5) введення надбавок до цін на планову продукцію.

6) введення гарантованої оплати праці колгоспників.

7) скасування обмежень стосовно особистих підсобних господарств.

Дала такі результати:

1. ожило с/г виробництво.

2. збільшилися постачання продовольства в міста.

3. у селах з*явилося більше техніки.

4. досить швидкими темпами будувалися житла і об*єкти соціально-культурного призначення.

Промисловість:

1) оцінка діяльності промислових підприємств повинна була здійснюватися не за валовими показниками зробленої продукції, а за її реалізацією.

2) скорочення обов*язкових планових показників, що доводилися до підприємств із центру, зміцнення їхнього госпрос рахунку, підвищення самостійності, збереження в розпорядженні підприємств більшої частини прибутку.

3) ліквідація раднаргоспів і здійснення переходу від територіальної системи керівництва до галузевої.

4) реформи спрямовувалися на посилення економічного стимулювання і підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів.

Причини краху реформ:

1. Здійснюванні реформи у жодному разі не торкалися відносин власності і проводилися строго в рамках командно-адміністративної системи.

2. Економічні реформи не були доповнені реформами політичної системи, а навпаки, проводилися в умовах згортання демократизації.

3. Реформи проводилися партійно-господарським апаратом, сформованим ще в сталінську епоху, на основі характерних для нього адміністративно-командних методів керування.

4. Найважливіші задачі економічного розвитку вирішувалися переважно на екстенсивній, а не інтенсивній основі.

5. Мілітаризація економіки і величезні потреби ВПК (військово-промисловий комплекс) в умовах наростання на міжнародній арені гонки озброєнь відволікали величезні ресурси (фінансові, трудові..), катастрофічно відбувалися на реформаторській політиці і у підсумку зводили її нанівець.